Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/2994/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 04.12.2024
Номер судового провадження: 61-17361ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 643/2994/23
		провадження № 61-17361св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		 
		заявник - ОСОБА_1 ,
		 
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 , відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров Дмитро Юрійович, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 
		2023 року у складі судді Аліної С. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., 
		Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст вимог заяви про встановлення факту, що має юридичне значення
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків).
		Заява обґрунтована тим, що 30 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_3 укладений шлюб, який зареєстрований Алуштинським міським відділом обліку актів цивільного стану Департаменту обліку актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим. ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
		Він та дружина є громадянами України та проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим (далі - АРК). 
		У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 березня 2023 року (справа № 643/1962/23) заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України задоволено.
		Встановлено факт народження дитини жіночої статі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка народилася на тимчасово окупованій території України у м. Сімферополі АРК, матір`ю якої є 
		ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.
		Посилаючись на те, що державна реєстрація шлюбу між ним та ОСОБА_1 на тимчасово окупованій території АРК не визнається державними органами України, заявник просив встановити факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який укладено 30 грудня 2017 року у м. Сімферополь, АРК, Україна. Встановлення зазначеного юридичного факу, зокрема необхідне для зміни паспорта його дружині. 
		Короткий зміст судових рішень  
		Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.
		Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що встановлення в судовому порядку факту реєстрації шлюбу, здійснюється за умови реєстрації шлюбу в передбаченому законом порядку та втрати відповідного документа, який неможливо поновити.
		Встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв`язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні.
		Проте заявник просить встановити факт реєстрації шлюбу не у зв`язку із втратою свідоцтва про шлюб, копія якого долучена до заяви, а у зв`язку із реєстрацією шлюбу на окупованій території АРК, посилаючись на недійсність документів, виданих органами окупаційної влади.
		Зважаючи на те, що в судовому порядку підлягають розгляду заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу лише за умови втрати свідоцтва про шлюб, однак у заявника наявний такий документ, виданий органами окупаційної влади, а тому заява про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення таких фактів у судовому порядку.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров Д. Ю., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про встановлення факту, що має юридичне значення по суті. 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, виходив з того, що заява про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства 
		у зв`язку з неможливістю встановлення таких фактів у судовому порядку. 
		Водночас зазначене суперечить висновку Верховного Суду, викладеному 
		у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 759/1443/22 у подібних правовідносинах. 
		Суди не звернули уваги на те, що 07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», яким, зокрема, частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».
		Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. 
		Зважаючи на наведене, суди мали застосувати «намібійські винятки», оскільки визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу. 
		Крім того, з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України, суди дійшли помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території. Оскільки невизначеність норм процесуального права не може тлумачитися проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження. 
		У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), який перейменовано на Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 грудня 2023 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 , 
		в інтересах якого діє адвокат Гончаров Д. Ю., передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров Д. Ю.,з підстав визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, витребувано із Суворовського районного суду 
		м. Одеси матеріали цивільної справи № 643/2994/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву. 
		У березні 2024 року матеріали справи № 643/2994/23 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		Позиція Верховного Суду та правове обґрунтування 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є  неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		Правове обґрунтування 
		Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
		Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
		Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
		Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.
		Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав 
		і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
		Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
		Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки 
		у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
		У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» 
		(Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах 
		«Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
		При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
		Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
		Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 
		2018 року у справі № 235/2357/17.
		Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.
		Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
		Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.
		Із заяви ОСОБА_1 слідує, що 30 грудня 2017 року у м. Сімферополі АРК він уклав шлюб з ОСОБА_3 , який зареєстрований Алуштинським міським відділом обліку актів цивільного стану Департаменту обліку актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим за актовим записом № 424.
		Відповідно до абзацу третього частини другої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» АРК та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
		Отже, згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений на тимчасово окупованій території України.
		У частині другій статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та 
		у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
		У зв`язку із укладенням шлюбу на тимчасово окупованій території заявник не міг отримати дублікат свідоцтва про шлюб на підконтрольній Україні території із внесенням відповідного актового запису у Державний реєстр актів цивільного стану як підтвердження наявності відповідних шлюбних стосунків на державному рівні.
		Зважаючи на те, що встановлення факту реєстрації шлюбу між заявником та ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території має значення для реалізації немайнових прав заявника, ОСОБА_1 на час звернення до суду та вирішення питання про відкриття провадження не мав можливості здійснити такі дії в позасудовому порядку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з тих лише підстав, що заява про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території незаконно створеними органами не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення таких фактів у судовому порядку. 
		Крім того, такий висновок судів попередніх інстанцій суперечить висновкам Верховного Суду про можливість розгляду заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу в окремому провадженні, викладеним у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 2-о-48/10, від 17 квітня 2019 року у справі № 694/332/17, 
		від 08 вересня 2021 року у справі № 752/18540/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 759/1443/22, від 08 жовтня 2023 року 369/7885/21. 
		Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги заявника про порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права є обґрунтованими, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа № 643/2994/23 - направленню для розгляду до суду першої інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій 
		і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
		Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров Дмитро Юрійович, задовольнити.
		Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року скасувати, справу направити для розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...