Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/20022/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 10.12.2024
Номер судового провадження: 61-221ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/20022/21
		провадження № 61-221св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Максим`як Жанна Василівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2022 року у складі судді Кирилюк В. Ф., додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Максим`як Жанна Василівна, про визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію прав, повернення майна до попереднього стану.
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області (далі - приватний нотаріус ЛРНО) Максим`як Ж. В., про визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію прав, повернення майна до попереднього стану.
		 
		Позов мотивувала тим, що Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 22 квітня 2021 року та Волинський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2021 року у справі № 161/17504/20 стягнули з ОСОБА_2 на її користь безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 71 125 грн і 156 475 грн та 3 836,25 судових витрат, а всього на загальну суму 231 436,25 грн.
		 
		Також вказувала, що після набрання законної сили зазначеними судовими рішеннями судів, відповідач ОСОБА_2 , передбачаючи для себе негативні наслідки у випадку виконання цих судових рішень шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та дарування квартири від 10 вересня 2021 року відчужила ці об`єкти нерухомості своєму племіннику - відповідачу ОСОБА_3 , який в той же день зареєстрував за собою право власності на них.
		 
		Вважаючи ці договори фраудаторними позивач (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просила суд:
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ЛРНО Максим`як Ж. В. від 10 вересня 2021 року;
		- визнати недійсним договір дарування квартири на АДРЕСА_2 , який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ЛРНО Максим`як Ж. В. від 10 вересня 2021 року;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 вересня 2021 року № 2452944207228 приватного нотаріуса ЛРНО Максим`як Ж. В.;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 вересня 2021 року № 101893207101 приватного нотаріуса ЛРНО Максим`як Ж. В.;
		- повернути майно - житловий будинок АДРЕСА_1 та квартиру на АДРЕСА_2 до попереднього стану.
		 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 01 вересня 2022 року позов задовольнив частково. 
		 
		Визнав недійсним договір купівлі-продажу, який укладений 10 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2452944207228, посвідчений приватним нотаріусом ЛРНО Максим`як Ж. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1051. 
		 
		Визнав недійсним договір дарування, який укладений 10 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 101893207101, посвідчений приватним нотаріусом ЛРНО Максим`як Ж. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1055. 
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		 
		Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 1 135 грн з кожного.
		 
		Рішення місцевого суду мотивовано тим, що при укладенні відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваних правочинів їх воля не відповідала зовнішньому її прояву, вони як сторони цих договорів не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, а їхні дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно саме з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
		 
		Рішення суду про визнання недійсними відповідних правочинів є достатньою та самостійною підставою для внесення, згідно абзацу третьої частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом приведення записів про речові права у попередній стан.
		 
		Луцький міськрайонний суд Волинської області додатковим рішенням від 06 вересня 2022 року стягнув з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 7 500 грн. У стягненні судових витрат щодо надання професійної правничої допомоги на користь відповідача ОСОБА_2 відмовив.
		 
		Додаткове рішення місцевого суду мотивовано тим, що враховуючи той факт, що суд задовольнив основні позовні вимоги про визнання недійсними договорів, а в задоволенні похідних вимог (про скасування рішень державного реєстратора та повернення майна до попереднього стану) відмовив, справедливим буде відступлення від засад пропорційності, передбачених пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України та стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат у розмірі 15 000,00 грн, як про це було заявлено у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат.
		 
		Що стосується судових витрат ОСОБА_2 то суд зазначив, що основні вимоги - про визнання недійсними договорів були задоволені судом, а отже рішення суду ухвалено не на користь відповідачів. У задоволенні похідних позовних вимог (про скасування рішень державного реєстратора та повернення майна до попереднього стану) суд відмовив у зв`язку зі зміною правового регулювання, а саме положень частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час ухвалення рішення, а не на час подання позову (детальні мотиви наведені у рішенні суду по суті спору). Жодних доводів з цього приводу  ОСОБА_2 не заявляла, а всі її заперечення зводилися до дійсності укладених правочинів. Такі заперечення суд відхилив за необґрунтованістю.
		 
		Тому несправедливим буде покладення на позивача додаткових судових витрат у спорі, рішення в якому ухвалено на його користь, лише з формальних міркувань (через відхилення похідних позовних вимог, які на суть порушеного у позові питання не впливають), тому, враховуючи принципи, наведені у частині третій статті 141 ЦПК України, суд відмовив у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_2 .
		 
		Волинський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 залишив без задоволення.
		 
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2022 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року залишив без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щооскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
		 
		10 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц. 
		 
		У касаційній скарзі зазначається, що ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанції не встановили наявність умислу у всіх сторін правочину щодо введення позивача в оману. Повна сплата Гордій Т. А. всього боргу за виконавчими провадженнями свідчить про те, що відповідачі не мали умислу вводити позивача в оману та укладати договори з метою невиконання рішень.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
		 
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд установив, що Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 22 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів стягнув з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 71 125 грн та 3 836,25 грн судових витрат (т. 1 а. с. 13-19).
		 
		Волинський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2021 року у цій же цивільній справі стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 156 475 грн (т. 1 а. с. 23-26).
		 
		За вказаними рішеннями судів, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 в сумі було стягнуто 231 436,25 грн. Зазначені рішення виконувалися у примусовому порядку, про що свідчать постанови про відкриття виконавчих проваджень № 67174683, № 67174397 від 19 жовтня 2021 року, винесені державними виконавцями Першого відділу ДВС у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (т. 1 а. с. 10-12).
		 
		Після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції і ухвалення постанови апеляційним судом відповідач ОСОБА_2 10 вересня 2021 року відчужила належні їй житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (за договором купівлі-продажу) та квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (за договором дарування), своєму племіннику відповідачу ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 55, 56, 80-86).
		 
		Вказані договори були нотаріально посвідчені приватним нотаріусом ЛРНО Максим`як Ж. В. з одночасною реєстрацією права власності на відчужені ОСОБА_2 об`єкти нерухомого майна - житловий будинок і квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_3 .
		 
		З приєднаних до матеріалів справи письмових доказів: договору купівлі-продажу житлового будинку, договору дарування квартири, повідомлення Першого відділу ДВС у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 13 липня 2022 року № 31367 про стан виконання судових рішень про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слідує, що продавши житловий будинок за 269 659 грн відповідач ОСОБА_2 свої грошові зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 так і не виконала, а подарована нею квартира і надалі залишається її місцем реєстрації та проживання.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Щодо повідомлення про дату, час і місце судового засідання ОСОБА_3 .
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції.
		 
		З матеріалів справи відомо, що суд апеляційної інстанції надсилав судові повістки на адресу, яку ОСОБА_3 зазначив у своїй апеляційній скарзі.
		 
		У довідці Укрпошти про причини повернення/досилання зазначено, що судову повістку, яка надсилалася ОСОБА_3 , повернено, причина - «адресат відсутній за вказаною адресою».   
		 
		Слід зазначити, що у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 910/22873/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 904/2584/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20 вказано, що відповідно до пунктів 11, 17, 99, 99-2, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
		 
		Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року в справі № 910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
		 
		Отже, враховуючи усталену практику Верховного Суду, у цій справі  ОСОБА_3 є таким, що був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду справи.
		 
		Щодо вирішення справи по суті
		 
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		 
		Згідно із статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		 
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
		 
		Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
		 
		Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
		 
		Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 756/553/17, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц та від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/42671/18.
		 
		Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
		 
		Велика Палата Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц вказувала, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
		 
		У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 зроблено висновок, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 , відчужуючи 10 вересня 2021 року належні їй на праві власності будинок і квартиру ОСОБА_3 , була обізнана про наявність рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, що набрали законної сили, якими стягнуто з неї 231 436,25 грн. Відповідач  ОСОБА_2 , відчуживши квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , продовжує зазначати цю адресу у всіх заявах до суду по суті спору.
		 
		З вказаного вбачається, що  ОСОБА_2  вчиняла дії, спрямовані на зменшення своєї платоспроможності після виникнення зобов`язання повернути грошові кошти за рішенням суду. Це свідчить про її недобросовісну поведінку та свідоме зловживання правами, що має на меті ухилення від виконання обов`язків перед кредитором. Такі дії боржника, спрямовані на уникнення відповідальності, прямо порушують принципи добросовісності та справедливості у правовідносинах і погіршують становище кредитора.
		 
		Отже, встановивши факт того, що оспорювані позивачем договори дарування та купівлі-продажу нерухомого майна були укладені без наміру створення реальних правових наслідків, передбачених такими угодами, а дії сторін були спрямовані виключно на передачу права власності на нерухомість близькій особі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про визнання недійсними оспорюваних правочинів. Ураховуючи це, суди обґрунтовано визнали, що зазначені договори є недійсними.
		 
		Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами першої та апеляційної інстанцій про те, що факт понесення позивачем судових витрат на правову допомогу підтверджується належними письмовими доказами, зокрема, договором про надання правничої допомоги та актом виконаних послуг. Розмір витрат є обґрунтованим і відповідає складності справи, вартості позовних вимог, важливості спору для сторін.
		 
		Суд першої інстанції належним чином дотримався вимог статті 141 ЦПК України, яка регулює питання розподілу судових витрат. Як випливає з матеріалів справи, факт понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу підтверджується належними та допустимими письмовими доказами. 
		 
		Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав судові витрати позивача на правничу допомогу такими, що підлягають відшкодуванню, оскільки вони є підтвердженими, необхідними та співмірними з обставинами справи. Таке рішення відповідає вимогам закону та принципам справедливості, забезпечуючи захист прав позивача у процесуальній площині.
		 
		Сплата боргу після ухвалення рішення суду першої інстанції не може бути підставою для його скасування.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2022 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:А. І. Грушицький                                                                                               І. В. Литвиненко                                                                                                                Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...