Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/14651/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 10.12.2024
Номер судового провадження: 61-11158ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/14651/22 
		провадження № 61-11158св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,                                
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,  
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи: Служба у справах сім`ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, 
		розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Ванджураком Романом Васильовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року у складі колегії суддів:Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст вимог позову 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах сім`ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 жовтня 2012 року між сторонами у справі було укладено шлюб, від якого в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		З часу укладення шлюбу сторони проживали за місцем реєстрації позивача у квартирі, яка йому належить на праві власності. Однак, у 2014 році, коли дитині виповнилось півтора роки,  ОСОБА_2 залишила позивача з маленьким сином, жодним чином не погоджуючи це з позивачем і не пояснюючи останньому такі дії. При цьому така поведінка відповідачки не була викликана діями позивача по відношенню до неї, які можна було б розцінити, як умисне відсторонення матері від дитини. 
		 
		З будь-якими зверненнями до правоохоронних органів чи органів у справах дітей за захистом своїх прав чи вимогами посприяти у відновленні порушених прав ОСОБА_2 не зверталась. 
		 
		У зв`язку із цим, позивач вважає, що відповідачка добровільно залишила дитину, тобто свідомо самоусунулася від своїх батьківських обов`язків. Дитина перебуває на повному утриманні батька та проживає разом з ним. Мати не приймає жодної участі у вихованні дитини, не цікавиться її здоров`ям, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з дитиною. Усі питання щодо виховання сина вирішуються позивачем особисто, без участі та підтримки з боку відповідачки.
		 
		Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд  позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року позов задоволено. 
		Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження видано відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 3759).
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи підтверджено факт свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, покладених на неї статтею 150 Сімейного кодексу України відносно неповнолітньої дитини. 
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідачки щодо умисного ухилення її від виконання батьківських обов`язків, як і не доведено, що інтереси дитини потребують позбавлення матері батьківських прав щодо неї.
		Суд встановив, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.
		Суд врахував, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		30 липня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката                        Ванджурака Р. В. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від                  03 липня 2024 року.
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення місцевого суду.
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		 
		23 вересня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Гладченко А. В. надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обгрунтованість.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		15 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Встановлено, що 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та                    ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1318.
		Згідно з свідоцтвом про народження, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 3759), батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 квітня 2020 року (справа № 759/24301/19) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		Відповідно до довідки б/н ТОВ «Дитяча Дача» ОСОБА_3 відвідував дошкільний заклад вказаного товариства, куди його щоденно приводив і забирав батько, який також відвідував батьківські збори, виховні заходи, брав участь у житті групи. За період відвідування дошкільного закладу хлопчик завжди був чисто та охайно вдягнутий та доглянутий. Батько приділяв достатньо уваги розвитку дитини, опікувався його здоров`ям, забезпечував фінансові потреби навчально-виховного процесу. Мати дитини за час навчання не приводила і не забирала сина, не відвідувала батьківські збори, не брала участі у виховних заходах, у житті групи. З вихователями не спілкувалась.
		Згідно з довідкою ТОВ «Заклад загальної середньої освіти I-II ступеню: гімназія «Цивілізатор» б/н від 20 грудня 2021 року, ОСОБА_3 навчався в указаній гімназії з 30 серпня 2019 року по 06 квітня 2021 року й за цей період часу хлопчик завжди був чисто та охайно вдягнутий та доглянутий. Батько щоденно приводив і забирав дитину з гімназії, відвідував батьківські збори, виховні заходи, брав участь у житті класу. Батько приділяв достатньо уваги розвиткові дитини, опікувався її здоров`ям, забезпечував фінансові потреби навчально-виховного процесу й одноособово займався вихованням дитини. Мати дитини у свою чергу, згідно указаної довідки, за час навчання не приводила і не забирала сина з гімназії, не відвідувала батьківські збори, не брала участі у виховних заходах, у житті класу. З учителями не спілкувалась.
		Згідно з листом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Шевченківського району м. Києва № 484 від 20 жовтня 2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в даному закладі, укладена декларація про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу. На профілактичні огляди, лабораторне обстеження, вакцинацію, огляди педіатра у випадку хвороби та на огляди до вузьких спеціалістів дитину до медичного закладу супроводжує батько ОСОБА_1 . Рекомендації лікаря виконуються в повному обсязі, батько відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків.
		Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним членами комісії Гатненської сільської ради 18 січня 2023 року, проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено задовільні умови проживання, будинок облаштований всіма необхідними меблями та технікою, є все необхідне для розвитку та проживання, виховання дитини.
		З копії заяви від 09 вересня 2022 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буренко О. М., вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , й усвідомлює, що дитина може бути усиновлена. 
		Згідно з висновком Служби у справах сім`ї та дітей Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області вх. № 31580 від 31 травня 2023 року, 24 квітня 2023 року в приміщенні Служби у справах сім`ї та дітей Гатненської сільської ради ОСОБА_2. написала заяву, в якій вона заперечує проти того, щоб її позбавляли батьківських прав та вказує про те, що має намір звернутись до нотаріуса з метою анулювання нотаріальної заяви. На комісії з питань захисту прав дитини при  виконавчому комітеті Гатненської сільської ради ОСОБА_2 було рекомендовано звернутись до нотаріуса для відкликання заяви щодо позбавлення батьківських прав.
		 
		З висновку Служби у справах сім`ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, затвердженого рішенням Гатненської сільської ради № 6/4 від 25 квітня 2024 року, вбачається, що комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Гатненської сільської ради, урахувавши обставини, які мають істотне значення, з метою захисту прав і законних інтересів дитини та взявши до уваги те, що гр. ОСОБА_4 ухиляється від виховання дитини, не цікавиться життям та станом здоров`я, не намагається спілкуватися з нею, не надає необхідної матеріальної допомоги, не забезпечує потреби дитини, дійшла висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		 
		Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. 
		 
		Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина третя статті 155 СК України).
		 
		Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
		 
		У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		 
		Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;                         2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;                                 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
		 
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		 
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
		 
		У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява                       № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
		 
		Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня                  2008 року у справі «Савіни проти України»).
		 
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		 
		Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		 
		Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
		 
		 
		 
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, врахувавши те, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заява ОСОБА_2 від 09 вересня 2022 року, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки згідно з положеннями частин другої, третьої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
		 
		Крім того, в подальшому ОСОБА_2 заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.
		 
		Суд апеляційної інстанції правильно не прийняв до уваги висновок Служби у справах сім`ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, затверджений рішенням № 6/4 від 25 квітня 2024 року, про доцільність позбавлення  ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки такий висновок носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не містить обґрунтованого посилання на те, що позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дитини.
		При цьому, апеляційний суд правильно урахував, що позбавлення                 ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його  представником - адвокатом Ванджураком Романом Васильовичем, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                         Є. В. Коротенко
		         
		        А. Ю. Зайцев
		         
		        М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...