Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/8111/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: 13.12.2024. Зареєстровано: 13.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2024.
Дата набрання законної сили: 14.01.2025
Номер судового провадження: 1-кп/127/244/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022020020001219

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №127/8111/23 
		Провадження №1-кп/127/244/23 
		 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 грудня 2024 року             м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		судді-доповідача ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_5 ,
		сторони захисту: адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 ,
		інших учасників кримінального провадження: потерпілого ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.12.2022 за № 12022020000001219, за обвинуваченням: 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Корначівка Ярмолинецького району Хмельницької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
		12.10.2016 Віньковецьким районним судом Хмельницької області за частиною першою статті 289 Кримінального кодексу України з урахуванням частини першої статті 69 Кримінального кодексу України до покарання у виді 18 діб арешту;
		16.08.2017 Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, відповідно до статті 75 Кримінального кодексу України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;
		05.10.2017 Дунаєвським районним судом Хмельницької області за частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 1 року обмеження волі, звільнений від відбування призначеного покарання на підставі пункту «а» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16.08.2017  виконувати самостійно;
		11.01.2019 Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі статті 71 Кримінального кодексу України шляхом приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за викром Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16.08.2017 призначене остаточне покарання у виді 3 років 2 місяців позбавлення волі;
		08.04.2019 Дунаєвським районним судом Хмельницької області, зміненого ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 08.08.2019, за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11.01.2019 призначене остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі. 28.09.2022 звільнений у зв`язку з відбуттям призначеного покарання,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_7 , будучи обізнаним у тому, що 24.02.2024 в Україні введений воєнний стан на підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, дія якого неодноразово була продовжена, маючи не зняту і не погашену судимість, на шлях виправлення не став і вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.
		28.12.2022 близько 22.00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , маючи на меті поїхати до м. Вінниці, здійснив виклик автомобіля таксі зі служби таксі «6565» за допомогою мобільного додатку. Під час здійснення замовлення ОСОБА_7 зазначив кінцевою точкою перехрестя вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці та оплату готівкою по приїзду до кінцевої точки маршруту, не маючи при собі будь-яких грошових коштів для оплати послуг таксі.
		Зазначений виклик прийняв для виконання водій служби таксі «6565» ОСОБА_8 , який керував автомобілем марки Chevrolet, д.н. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_9 .
		У подальшому водій таксі ОСОБА_8 , виконавши умови договору перевезення, прибув на місце, зазначене як кінцева точка маршруту таксі, а саме на перехрестя вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці, звернувся до ОСОБА_7 , попросивши здійснити розрахунок за поїздку. В цей час у ОСОБА_7 , який усвідомлював, що у нього немає грошових коштів для розрахунку за здійснену поїздку, виник умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 з метою ухилення від здійснення розрахунку з ним за надані послуги перевезення.
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечних характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_8 і бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив, перебуваючи на задньому сидінні автомобіля марки Chevrolet, д.н. НОМЕР_1 , в ході руху автомобіля закинув на шию водія ОСОБА_8 попередньо закріплений на обох зап`ястях рук еластичний бинт. Після цього за допомогою зазначеного бинта почав тягнути ОСОБА_8 до себе, намагаючись удушити останнього та причинити смерть. Однак ОСОБА_7 довести свій злочинний умисел до кінця не зміг, оскільки ОСОБА_8 , намагаючись вирватись та врятувати своє життя, почав чинити опір і за допомогою лівої руки перемістив бинт з шиї на підборіддя та спрямував автомобіль в напрямку АЗС з метою привернути увагу працівників поліції, які там знаходились.
		Внаслідок зазначений дій ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді садна підборіддя, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень.
		Обвинувачений  ОСОБА_7  у судовому засіданні винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково та суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених у обвинувальному акті. Зокрема, пояснив суду, що він замовив таксі з Хмельницького до Вінниці. Замовляючи таксі, він не мав грошей для розрахунку за поїзду. Вони приїхали у Вінницю до центрального ринку, таксист сказав, щоб він розрахувався за поїздку, на що він відповів, що грошей у нього немає, і йому гроші винесе дівчина. Вони стояли на перехресті, й він сказав таксисту заїхати у двір, щоб дівчина винесла гроші. Вони зачекали близько 5 хвилин, однак дівчина не вийшла. Таксист завів машину та почав виїжджати на перехрестя, тому він двічі вдарив таксиста у плече. Побачивши поліцію, він злякався і на ходу вискочив з машини. Коли він вискакував з машини, двері тримали куртку і машина декілька метрів його протягнула по землі.
		У нього на руці був бинт, оскільки рука була пошкоджена, однак він не пам`ятає, чи душив він таксиста за допомогою бинта. Деталі вчинення кримінального правопорушення він не пам`ятає, оскільки був п`яний. Пам`ятає, що двічі вдарив таксиста у плече, а потім почав душити рукою. Коли таксист прижався до сидіння, він закинув руку за сидіння і ліктем почав душити таксиста. Забинтованою рукою він пошкрябав таксисту підборіддя. Він почав душити таксиста, оскільки після нанесення двох ударів у плече останній не відреагував і продовжував рух на великій швидкості. Він не розумів намірів таксиста, тому почав його душити.
		За поїздку він мав заплатити 2800 грн., однак у нього коштів не було, гроші мала винести дівчина, з якою в нього дружні стосунки. Він подзвонив до дівчини, коли вони тільки заїхали у Вінницю, вона сказала, що вийде. Коли він подзвонив до неї вдруге, її телефон вже був поза зоною досяжності. 
		Він сказав таксисту заїхати у темне місце, оскільки хотів втекти від нього, але не зміг цього зробити, оскільки там було загороджено.
		Він не мав наміру душити потерпілого, а також вважає, що в його діях відсутні ознаки корисливого мотиву.
		Потерпілий  ОСОБА_8  в судовому засіданні пояснив, що дату він не пам`ятає, він приїхав на замовлення по таксі, у автомобіль сів обвинувачений. Обвинувачений сів на заднє сидіння позаду нього. Вони поїхали з Хмельницького у Вінницю. Замовлення надійшло близько 22-ї год, а коли вони виїхали, він точно не пам`ятає. Сума замовлення становила близько 2000 грн., однак точну суму він не пам`ятає.
		По дорозі обвинувачений на його питання повідомив, що не має грошей, а у Вінниці дівчина чи сестра зможе розрахуватись за нього. У Вінниці обвинувачений показував, куди їхати. Дорога у них зайняла біля 2 годин, при цьому вони не спілкувались.
		Адресу, куди вони приїхали, він не пам`ятає, це було біля тюрми. Вони чекали на парковці  обвинувачений сказав, що має підійти дівчина. Потім обвинувачений сказав заїхати у вуличку, там було темно і навколо  гаражі. Вони зачекали близько 10 хвилин, після чого він сказав обвинуваченому подзвонити до дівчини при ньому, щоб він чув їхню розмову. В цей час він побачив в обвинуваченого намотану на руках мотузку, тому почав їхати, а обвинувачений накинув мотузку йому на шию. Він засунув руку під мотузку і відтягнув її на підборіддя. Він не зупиняв рух автомобіля, намагаючись виїхати до заправки. Коли вони наблизились до заправки, обвинувачений злякався і вискочив з машини на ходу. Він зупинився, вийшов з машини. На заправці були працівники поліції, які до нього підбігли і запитали, що сталося. Обвинувачений в цей час лежав на землі. Він не пам`ятає, чи був обвинувачений у свідомості.
		Коли обвинувачений у місці замовлення сідав в автомобіль, він не бачив, чи були у нього на руках бинти. Коли він намотав бинти на руки, він не бачив.
		Він не знає, чому обвинувачений перестав його душити.
		Суд відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, клопотання про дослідження яких заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:
		-протокол огляду місця події від 29.12.2022, відповідно до якого у період часу з 03.10 год. по 04.12 год. оглянута ділянка місцевості на перехресті вул. Привокзальна  Батозька в м. Вінниці, зафіксоване розташування автомобіля марки Chevrolet, д.н. НОМЕР_1 , фрагментів бинтів та запальнички, недопалка, описана обстановка у салоні автомобіля;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.12.2022, згідно з яким у період часу з 03.15 год. по 03.25 год. ОСОБА_8 впізнав особу, зображену на фото № 4, якого він перевозив як таксист з м. Хмельницького до м. Вінниці та який намагався його задушити 29.12.2022 о 00.20 год.; з довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання випливає, що на фото № 4 зображений ОСОБА_7 ;
		-протокол проведення слідчого експерименту від 29.12.2022, відповідно до якого у період часу з 06.09 год. по 06.31 год. ОСОБА_8 розповів, де сидів чоловік, якого він віз з м. Хмельницького до м. Вінниці, яким чином той чоловік намагався його задушити, яким чином чоловік вискочив з автомобіля під час його руху;
		-протокол огляду речового доказу від 29.12.2022, згідно з яким у період часу з 11.10 год. по 12.00 год. оглянутий мобільний телефон марки Xiaomi, в ході якого потерпілий ОСОБА_8 відкрив додаток «Водій 6565», де виявлена історія замовлень таксі, зокрема замовлення, зроблене 28.12.2022 за маршрутом: вул. Підгірна, 44 в м. Хмельницькому  м. Вінниця, дистанція 153,221 км, вартість 2670 грн., у подальшому потерпілий показав знімок екрану, на якому зображена частина карти з навігатора із зазначенням кінцевої точки маршруту по вул. Привокзальній, вартість  2118 грн., оплата готівкою, номер замовника НОМЕР_2 ;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.12.2022, відповідно до якого у період часу з 09.20 год. по 09.40 год. ОСОБА_10 впізнав особу, зображену на фото № 2, яка 29.12.2022 близько 00.25 год на перехресті вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці вискочив на ходу з автомобіля Chevrolet, на зап`ясті якого був намотаний еластичний бинт, зі змісту довідки до протоколу впізнання випливає, що на фото № 2 зображений ОСОБА_7 ;
		-лист за підписом заступника директора з оперативної роботи Комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об`єднання «Вінницький обласний центр екстреної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» ОСОБА_11 за № 06/1994 від 30.12.2022, згідно з яким 29.12.2022 о 00.26 год. у центральну оперативну диспетчерську надійшов виклик від невідомого, яким після приїзду виявився ОСОБА_8 , за адресою: вул. Брацлавська, 1 (біля заправки ОККО) з приводу травматичних пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП; після приїзду бригади екстреної медичної допомоги на місце виклику пацієнта було обстежено, встановлено попередній діагноз: садно підборіддя, гостра реакція на стрес, симптоматична артеріальна гіпертензія І ст, неускладнений гіпертензивний криз; надана медична допомога;
		-протокол огляду речового доказу від 24.01.2024, згідно з яким у період часу з 10.10 год. по 11.00 год. оглянутий мобільний телефон марки Tecno, описаний його ІМЕІ та абонентський номер - НОМЕР_3 ;
		-протокол огляду електронного документу від 24.01.2023, відповідно до якого у період часу з 11.00 год. по 12.30 год оглянутий флеш-накопичувач, на якому зафіксовані записи з камер зовнішнього спостереження, в ході огляду зазначених записів з перехрестя вул. Брацлавська  Привокзальна в м. Вінниці зафіксований момент приїзду автомобіля, який 29.12.2022 о 00.04.48 год., рухаючись зі сторони вул. Соборна, на перехресті повернув на вул. Привокзальну, припаркувався біля бетонного паркану, де стояв до 00.18 год., після чого розпочав рух узбіччям вул. Привокзальної в напрямку провулку, де зник; у подальшому о 00.24 год. зі сторони вул. Привокзальної виїхав автомобіль з увімкненим світлом фар та, набираючи швидкість, перетинає перехрестя в напрямку АЗС, під час руху неподалік АЗС відчинились задні ліві дверцята, після чого автомобіль проїхав ще декілька метрів та різко зупинився, після цього люди, які знаходились біля АЗС, та працівники поліції кинулись до автомобіля;
		-протокол огляду електронного документа від 23.01.2024, згідно з яким у період часу з 10.00 год. по 12.00 год. оглянутий флеш-накопичувач, на якому зафіксовані записи з камер зовнішнього спостереження, на яких зафіксована територія в`їзду/виїзду до АЗС ОККО, запис здійснювався з перехрестя вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці, при перегляді запису, який розпочинається 29.12.2022 о 00.10.27 год., виявлено, що на території парковки розташовані автомобілі по ліву та праву сторони, о 00.24.30 год. зі сторони вул. Привокзальна виїхав автомобіль з увімкненим світлом фар та, набираючи швидкість, перетинає перехрестя в напрямку АЗС, під час руху автомобіля неподалік АЗС відчиняються задні ліві дверцята, після чого автомобіль, проїхавши декілька метрів, різко зупинився, побачивши це, всі люди, які знаходились біля АЗС, а також працівники поліції кинулись до зазначеного автомобіля;
		-протокол огляду електронного доказу від 25.01.2023, відповідно до якого у період часу з 13.00 год. по 13.40 год. оглянутий флеш-накопичувач, на якому зафіксовані записи з камер зовнішнього спостереження, на яких зафіксована територія шино монтажної станції за адресою: вул. Привокзальна, 15 в м. Вінниці, а також перехрестя вул. Брацлавська  Привокзальна в м. Вінниці, зліва бетонний паркан, імпровізоване місце зупинки та парковки автомобілів, справа  зупинка громадського транспорту, запис розпочинається 29.12.2022 о 00.17.14 год.; на записі о 00.17.40 год. зафіксований виїзд автомобіля з провулку, який зупинився перед перехрестям на декілька секунд, потім різко починає рух та, набираючи швидкість, перетинає перехрестя в напрямку АЗС;
		-висновок експерта № 4, 5 від 13.01.2023, згідно з яким в плямах на тампоні зі змивом РБК (об`єкт № 1), вилученому при ОМП, знайдена кров людини групи О з ізогемаглютининами анти-А та анти-В і походження її від ОСОБА_7 не виключається;
		-висновок експерта № СЕ-19/102-23/453-БД від 27.01.2023, відповідно до якого встановити, чи збігається зразок запаху, вилучений з крові, відібраної у ОСОБА_7 , із запахом, вилученим з внутрішньої задньої правої ручки дверей автомобіля, не представилось за можливе; встановити, чи збігається зразок запаху, вилучений з крові, відібраної у ОСОБА_7 , із зразком запаху, вилученим з внутрішньої задньої лівої ручки дверей авто, не представилось за можливе;
		-висновок експерта № 13 від 02.02.2023, зі змісту якого випливає, що згідно з наданими медичними документами у ОСОБА_8 виявлені об`єктивні ознаки тілесного ушкодження: садно підборіддя; вказане тілесне ушкодження у ОСОБА_8 виникло від травматичної дії (тиснення, тертя) тупого твердого предмету (предметів), за давністю утворення відповідає 29.12.2022, за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень; характер та локалізація тілесного ушкодження у ОСОБА_8 свідчить про травматичну дію (тиснення, тертя) з достатньою силою, що за судово-медичними даними не суперечить умовам, вказаних у показаннях ОСОБА_8 , тобто могли утворитись від «стискання еластичним бинтом»;
		-протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 29.12.2022, згідно з яким ОСОБА_7 затриманий о 02.27 год 29.12.2022, в ході його особистого обшуку встановлено, що останній був одягнутий у куртку оливкового кольору, на якій наявні сліди РБК, а саме на правому плечі, на зазначеній куртці наявне пошкодження з правого боку, а саме на рукаві та в області плеча; светр світлого кольору; штани спортивні чорного кольору з білими смугами по боках, на яких наявні пошкодження та забруднення на обох штанинах; взуття кольору хакі з камуфляжним принтом; в ході особистого обшуку ОСОБА_7 вилучені мобільний телефон марки Tecno з сім-картою № НОМЕР_3 ;
		-довідку комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради» № 695 від 29.12.2022, відповідно до якої за результатами дослідження встановлено, що ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння  0,76 ‰ та 0,70 ‰;
		-виписку з медичної карти хворого № 38244, згідно з якою при надходженні ОСОБА_7 до стаціонарного відділення комунального некомерційного підприємства «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» 29.12.2022 у останнього виявлене садно волосяної частини голови;
		-копію виписки з медичної карти хворого № 38244, згідно з якою при надходженні ОСОБА_7 до амбулаторного відділення комунального некомерційного підприємства «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» 29.12.2022 у останнього виявлені садна кистей, лівого ліктьового суглобу.
		Аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілого, надані суду докази, клопотання про дослідження яких були заявлені сторонами кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
		Відповідно до положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Згідно з частиною першою статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках,  на потерпілого.
		В ході судового розгляду суд встановив, що 28.12.2022 близько 22.00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: вул. Підгірна, 44 в м. Хмельницький, здійснив виклик автомобіля таксі зі служби таксі «6565» за допомогою мобільного додатку. Під час здійснення замовлення ОСОБА_7 зазначив кінцевою точкою перехрестя вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці та оплату готівкою по приїзду до кінцевої точки маршруту. Зазначений виклик прийняв для виконання водій служби таксі «6565» ОСОБА_8 , який керував автомобілем марки Chevrolet, д.н. НОМЕР_1 . В подальшому водій таксі ОСОБА_8 прибув на місце, зазначене як кінцева точка маршруту таксі, а саме на перехрестя вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці. У подальшому ОСОБА_7 , перебуваючи на задньому сидінні зазначеного автомобіля, закинув на шию водія ОСОБА_8 попередньо закріплений на обох зап`ястях рук еластичний бинт. Після цього за допомогою зазначеного бинта почав тягнути ОСОБА_8 до себе, намагаючись удушити останнього. Однак ОСОБА_8 , намагаючись вирватись та врятувати своє життя, почав чинити опір і за допомогою лівої руки перемістив бинт з шиї на підборіддя та спрямував автомобіль в напрямку АЗС з метою привернути увагу працівників поліції, які там знаходились.
		Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні наведені обставини не заперечував, зазначивши, що в нього був відсутній корисливий мотив, а також зауваживши, що не мав наміру душити потерпілого. 
		Оцінюючи такі показання обвинуваченого, суд враховує, що суду надані ряд доказів, опис змісту яких судом наведений вище.
		Зокрема, за результатами дослідження наданих суду доказів суд встановив, що 29.12.2022 близько 00.18 год автомобіль рухався вздовж бетонного паркану по вул. Привокзальній в м. Вінниці, який зник з поля зору камер спостереження, однак у подальшому о 00.24 год зі сторони вул. Привокзальної виїхав автомобіль з увімкненим світлом фар, який, набираючи швидкість, перетнув перехрестя з вул. Брацлавська в напрямку АЗС ОККО, під час руху цього автомобіля неподалік АЗС відчинились його задні ліві дверцята, після чого автомобіль, проїхавши декілька метрів, різко зупинився. За результатами судового розгляду суд також встановив, що автомобіль, який був зафіксований на камерах зовнішнього спостереження, є автомобілем таксі марки Chevrolet, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 . Також суд встановив, що ОСОБА_8 на зазначеному автомобілі здійснив надання послуги перевезення автомобілем таксі за замовленням, зробленим 28.12.2022 за маршрутом: вул. Підгірна, 44 в м. Хмельницькому  м. Вінниця, дистанція 153,221 км, вартістю 2670 грн, з кінцевою точкою маршруту по вул. Привокзальній, з абонентського номера замовника НОМЕР_2 . Ці обставини були підтверджені як показаннями потерпілого, так і протоколом огляду речового доказу  мобільного телефону, який перебував у користуванні потерпілого. Крім того, суд враховує, що обвинувачений наведені вище обставини в судовому засіданні не заперечував та надав чіткі й послідовні показання, які узгоджуються у цій частині з наданими суду доказами.
		Також в ході судового розгляду суд встановив, що в ході огляду місця події місцевості на перехресті вул. Привокзальна  Батозька в м. Вінниці, зафіксоване розташування автомобіля марки Chevrolet, д.н. НОМЕР_1 , фрагментів бинтів та запальнички, недопалка, описана обстановка у салоні автомобіля.
		При затриманні ОСОБА_7 у останнього були вилучені куртка зі слідами РБК на правому плечі та пошкодженнями на правих рукаві та в області плеча, светр світлого кольору, штани спортивні чорного кольору з білими смугами по боках, на яких наявні пошкодження та забруднення на обох штанинах, взуття кольору хакі з камуфляжним принтом, а також мобільний телефон марки Tecno з сім-картою № НОМЕР_3 . В ході огляду речового доказу  мобільного телефону, вилученого під час затримання ОСОБА_7 ,  описаний його ІМЕІ та абонентський номер - НОМЕР_3 .
		З наданих суду виписок з медичної карти хворого випливає, що у ОСОБА_7 виявлені садно волосяної частини голови, а також садна кистей, лівого ліктьового суглобу.
		Як суд зазначив вище, в ході огляду речового доказу  мобільного телефону, який перебував у користуванні потерпілого, був підтверджений факт здійснення замовлення послуги таксі з абонентського номера, який перебував у користуванні обвинуваченого. Ці обставини, як суд вже зазначив, обвинувачений у судовому засіданні не оспорював. 
		Крім того, суд враховує, що під час досудового розслідування потерпілий ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яку він перевозив на таксі з м. Хмельницького до м. Вінниці і який у подальшому намагався його задушити в автомобілі. Також в ході досудового розслідування ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка вискочила на ходу з автомобіля на перехресті вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці.
		Потерпілий у ході судового розгляду кримінального провадження надав чіткі та послідовні показання, які повністю узгоджуються з наведеними вище доказами. Крім того, під час досудового розслідування з потерпілим був проведений слідчий експеримент, в ході якого потерпілий повідомив про вчинення злочину відносно нього і відомості, отримані в ході слідчого експерименту, також узгоджуються з доказами, які судом були досліджені у судовому засіданні, зміст яких судом був описаний вище.
		За результатами судового розгляду суд також встановив, що ОСОБА_8 здійснив виклик швидкої медичної допомоги 29.12.2022 о 00.26 за адресою: вул. Брацлавська, 1 (біля заправки ОККО) з приводу травматичних пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП; після приїзду бригади екстреної медичної допомоги на місце виклику пацієнта було обстежено, встановлено попередній діагноз: садно підборіддя, гостра реакція на стрес, симптоматична артеріальна гіпертензія І ст, неускладнений гіпертензивний криз; надана медична допомога. Крім того, під час досудового розслідування була проведена відповідна судова експертиза, за результатами якої встановлено, що у ОСОБА_8 виявлені об`єктивні ознаки тілесного ушкодження: садно підборіддя, яке виникло від травматичної дії (тиснення, тертя) тупого твердого предмету (предметів), за давністю утворення відповідає 29.12.2022, за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень; характер та локалізація тілесного ушкодження у ОСОБА_8 свідчить про травматичну дію (тиснення, тертя) з достатньою силою, що за судово-медичними даними не суперечить умовам, вказаних у показаннях ОСОБА_8 , тобто могли утворитись від «стискання еластичним бинтом». 
		Крім того, в ході проведення відповідної судової експертизи встановлено, що в плямах на тампоні зі змивом РБК, вилученому при ОМП, знайдена кров людини, походження якої від ОСОБА_7 не виключається.
		Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілого, надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт здійснення ОСОБА_7 замовлення послуги таксі для його перевезення з м. Хмельницький до м. Вінниці, кінцевою точкою якого є перехрестя вул. Привокзальна  Брацлавська в м. Вінниці, а також факт заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_12 в салоні автомобіля за допомогою еластичного бинта. 
		Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_7 , суд вважає за доцільне зауважити таке.
		У абзаці першому пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі  ВСУ) № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» (далі  Постанова № 2) надані роз`яснення, згідно з якими як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив  до початку чи під час вчинення цього злочину.
		Зі змісту абзацу четвертого пункту 10 Постанови № 2 випливає, що у разі якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі  КК) виключається.
		У абзаці першому пункту 22 Постанови № 2 надане роз`яснення, відповідно до якого для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (частина друга статті 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
		У абзаці другому пункту 22 Постанови № 2 ВСУ роз`яснив, що у разі якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
		У постанові від 25.04.2019 (справа №163/353/17) Верховний Суд (далі  ВС) зауважив, що відповідно до частини першої статті 115 КК вбивство  це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом статті 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
		Суд касаційної інстанції роз`яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. А питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
		Визначальним при цьому, як зазначив ВС, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
		У постанові від 26.06.2014 (справа № 5-10кс14) ВСУ зазначив, що вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.
		Аналогічний висновок зроблений і ВС у постанові від 21.06.2018 (справа № 263/8377/16-к).
		У постанові від 17.12.2019 (справа № 756/10059/17-к) ВС зазначив, що питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. 
		Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями та наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів та наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь. 
		У постанові 09.10.2018 (справа № 760/4968/15-к) ВС зауважив, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.
		Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, як зазначив ВС, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.
		Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів, як зауважив ВС, їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		Окрім наведеного, суд вважає за доцільне зазначити, що у постанові від 05.04.2018 (справа № 658/1658/16-к) ВС зазначив, що кваліфікація злочину  кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
		У постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) ВС звернув увагу, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		У постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) ВС зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
		Це питання, як зауважив ВС, має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		Аналогічний висновок зроблений ВС у постановах від 08.10.2019 (справа № 195/1563/16-к), 01.04.2020 справа (№ 750/11509/18), 21.01.2020 (справа № 754/17019/17), 16.09.2020 (справа № 760/23459/17).
		Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні був доведений факт вчинення обвинуваченим саме замаху на вбивство потерпілого з корисливих мотивів. Зокрема, як суд зазначив вище, обвинувачений у судовому засіданні підтвердив ту обставину, що на час початку поїздки коштів для здійснення розрахунку в нього не було. З метою уникнення такого розрахунку він попросив потерпілого заїхати до темного провулку. Після того, як потерпілий наказав здійснити повторний дзвінок до дівчини, щоб та здійснила розрахунок за надані послуги перевезення, обвинувачений почав за допомогою еластичних бинтів на руках душити потерпілого. З метою уникнення удушення потерпілий почав рух на великій швидкості в напрямку АЗС. Під час руху автомобіля обвинувачений вискочив з нього на ходу. 
		Наведені вище обставини, на переконання суду, свідчать саме про наявність у діянні обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого, який обвинувачений не зміг реалізувати у повному обсязі з причин, що не залежали від його волі, оскільки активні дії потерпілого цьому перешкодили.
		З огляду на викладене суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт спроби ОСОБА_7 29.12.2022 в районі перехрестя вул. Брацлавська  Привокзальна в м. Вінниці вчинити умисне вбивство ОСОБА_8 з корисливих мотивів. Саме тому, на переконання суду, діяння ОСОБА_7 за цим фактом охоплюється складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 6 частини другої статті 115 КК, за ознаками закінченого замаху на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів.
		Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого  особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. 
		У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання, як зазначив ВС, виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Дискреційні повноваження суду, як вже суд зазначив вище, визнаються і Європейським судом з прав людини. 
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зауважив ВС, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
		Термін «явно несправедливе покарання» згідно з висновком ВС означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
		Щире каяття  це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
		Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
		Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
		У постанові від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19) ВС зауважив, що щире каяття  це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями.
		Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
		Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
		Згідно з наданими суду матеріалами справи ОСОБА_7 раніше неодноразово був притягнутий до кримінальної відповідальності. 
		Зокрема, з наданих суду копій вироків випливає, що ОСОБА_7 був засуджений 12.10.2016 Віньковецьким районним судом Хмельницької області за частиною першою статті 289 КК з урахуванням частини першої статті 69 КК до покарання у виді 18 діб арешту;
		16.08.2017 Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі зі звільненням відповідно до статті 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;
		05.10.2017 Дунаєвським районним судом Хмельницької області за частиною другою статті 185 КК до покарання у виді 1 року обмеження волі, звільнений від відбування призначеного покарання на підставі пункту «а» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16.08.2017  виконувати самостійно;
		11.01.2019 Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі статті 71 КК шляхом приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за викром Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16.08.2017 ОСОБА_7 призначене остаточне покарання у виді 3 років 2 місяців позбавлення волі;
		08.04.2019 Дунаєвським районним судом Хмельницької області за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі статті 71 КК шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11.01.2019 ОСОБА_7 призначене остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі. Відповідно до ухвали Хмельницького апеляційного суду від 08.08.2019 вирок від 08.04.2019 змінений і ОСОБА_7 вважається таким, що засуджений за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі частини четвертої статті 70 КК шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 11.01.2019 ОСОБА_7 визначене остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.
		Згідно з довідкою про звільнення ОСОБА_7 був звільнений з ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40) 28.09.2022 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання.
		Відповідно до частини першої статті 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
		Зі змісту частини другої статті 88 КК випливає, що судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України.
		Відповідно до пункту 8 частини першої статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються, зокрема, особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
		Як суд зазначив вище, ОСОБА_7 був засуджений до покарання у виді позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, від відбування призначеного покарання був звільнений 28.09.2022 у зв`язку з його повним відбуттям, однак інкриміноване йому діяння вчинив 29.12.2022, тобто в період незнятої і непогашеної судимості.
		З наданих суду матеріалів також випливає, що ОСОБА_7 на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що ОСОБА_7 у судовому засіданні повідомив, що він проходив лікування у закладі з надання психіатричної допомоги. Разом з тим, у матеріалах кримінального провадження, наданих суду, наявні висновки амбулаторної та стаціонарної психіатричної експертизи. Зі змісту висновку експерта № 32 від 24.02.2023 (стаціонарна експертиза) випливає, що в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, ОСОБА_7 не страждав на психічне захворювання, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, ОСОБА_7 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; в теперішній час ОСОБА_7 на психічні розлади не страждає, перебуває поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, може усвідомлювати свої дії та керувати ними; ОСОБА_7 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.
		Вирішуючи питання щодо наявності такої ознаки, як щире каяття, суд вважає за доцільне зауважити таке. 
		Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав частково, не заперечував фактичні обставин справи, які були викладені у обвинувальному акті, однак зауважив, що у нього був відсутній корисливий мотив на вчинення інкримінованого йому діяння, а також про те, що він почав душити потерпілого у зв`язку з тим, що злякався, коли останній почав набирати швидкість. Вище суд надав правову оцінку таким показанням обвинуваченого і визнав їх неспроможними, натомість визнав доведеним вчинення обвинуваченим саме інкримінованого йому діяння, тобто замаху на вбивство з корисливих мотивів. 
		Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 05.08.2020 (справа № 334/5670/18) ВС зазначив, що щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, має місце і в тому випадку, коли засуджений не погоджується з кваліфікацією своїх дій. Однак, вище суд наводив висновки ВС та відповідні роз`яснення щодо ознак, які свідчать про наявність щирого каяття. Крім того, у постанові від 23.12.2021 (справа № 182/1539/19) ВС зауважив, що щире каяття насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані збитки та бажанні виправити наслідки вчиненого. 
		За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_7 не визнавав певних обставин вчинення інкримінованого йому діяння, однак не заперечував факту його вчинення. При цьому обвинувачений у судовому засіданні висловив жаль щодо вчиненого і засудив свою поведінку. Тому суд вважає, що в судовому засіданні була підтверджена наявність такої обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, як щире каяття. Відомості, які б свідчили про наявність інших обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлені. 
		Вирішуючи питання щодо наявності обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає за доцільне зауважити таке.
		Згідно з пред`явленим ОСОБА_7 обвинуваченням, яке за результатами судового розгляду було визнане доведеним, інкриміноване йому діяння ним було вчинене у стані алкогольного сп`яніння. Обвинувачений зазначеної обставини в судовому засіданні не заперечував. Крім того, як суд зазначив вище, на підтвердження зазначеної обставини прокурор надав суду відповідне документальне підтвердження  довідку комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради» № 695 від 29.12.2022, відповідно до якої за результатами дослідження встановлено, що ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння  0,76 ‰ та 0,70 ‰. При цьому суд враховує, що ВС у постанові від 03.12.2019 (справа № 571/1436/15-к) зауважив, що факт перебування в стані алкогольного сп`яніння може встановлюватися шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно медоглядом. 
		На підтвердження факту перебування обвинуваченого ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, окрім посилання на показання обвинуваченого та потерпілого, представник сторони обвинувачення надав суду згадану вище довідку. 
		Відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
		Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
		При цьому, суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп`яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.
		Тому суд вважає, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт перебування обвинуваченого на час вчинення інкримінованого йому діяння у стані алкогольного сп`яніння.
		Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, що обтяжують його покарання, суд враховує таке.
		Відповідно до роз`яснення, наданих в пункті 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує. 
		Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).
		В судовому засіданні встановлено, що 30.10.2019 ОСОБА_7 раніше був неодноразово судимий за вчинення умисних майнових кримінальних правопорушень, що не утворює в його діянні повторності, однак свідчить про наявність в його діях ознак рецидиву кримінальних правопорушень.
		Отже, обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, а також рецидив кримінальних правопорушень.
		Суд також приймає до уваги, що потерпілий під час допиту в судовому засіданні повідомив, що щодо можливого покарання, яке слід призначити обвинуваченому в разі доведення його винуватості, покладається на розсуд суду. Суд вважає слушним зауважити, що ВС у постанові від 21.02.2019 (справа № 742/584/18) роз`яснив, що позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Також така висловлена позиція не обмежує потерпілого у можливостях подальшого оскарження до суду вищого рівня законності й обґрунтованості вироку у частині вирішення вказаних питань у тому числі щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.
		З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, думки потерпілого, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
		Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
		Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах від 10 до 15 років або ж довічне позбавлення волі. Разом з тим, за результатами судового розгляду був підтверджений факт вчинення обвинуваченим саме замаху на вбивство з корисливих мотивів. 
		З огляду на зазначене суд вважає за доцільне зауважити таке.
		Частиною першою статті 68 КК визначено, що при призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця. 
		Зі змісту ж частини третьої статті 68 КК випливає, що за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		У постанові від 02.12.2019 (справа № 664/425/16-к) ВС звернув увагу на те, що з огляду на системний аналіз положень частин третьої та четвертої статті 68 КК України закон або зобов`язує суд знизити розмір (частина третя), або забороняє застосувати (частина етверта), але виключно лише один і лише найбільш суворий вид основного покарання з числа тих, що передбачені у відповідній санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. З цього випливає, що за одним кримінальним провадженням стосовно одного і того самого діяння і щодо однієї і тієї самої особи, яка вчинила це діяння, вказані положення не можуть бути застосовані двічі ? й до найбільш суворого, й до менш суворого покарання, які альтернативно передбачені у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.
		Отже, як зазначив ВС, якщо в санкції норми Особливої частини КК України альтернативно передбачено довічне позбавлення волі, то положення частини третьої статті 68 цього Кодексу не можуть застосовуватися до таких осіб виходячи з максимального покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки найбільш суворим видом покарання, передбаченим санкцією, залишається довічне позбавлення волі, а це покарання є таким, що виключає можливість визначення його двох третин.
		Виключення законодавцем можливості призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за незакінчений злочин (частина четверта статті 68 КК) є окремою особливою формою (способом) пом`якшення покарання за окремі види незакінченого злочину, яка застосовується окремо від інших способів пом`якшення покарання, та не виключає можливості застосування іншого менш суворого виду покарання, що в них міститься.
		За таких, як зазначив ВС, обставин при призначенні покарання за вчинення замаху на злочин, за який найсуворішим покаранням є довічне позбавлення волі, застосуванню підлягає частина четверта статті 68 КК, а не частина третя цієї статті. При цьому менш суворі, ніж довічне позбавлення волі, покарання можуть бути призначені в максимальному розмірі, визначеному санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, адже за таких умов вони завжди належать до числа менш суворих.
		Аналогічний висновок ВС зробив у постанові від 30.06.2020 (справа № 202/5869/15).
		Як вже суд зазначив вище, в ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив умисний особливо тяжкий злочини, у вчиненому розкаявся та засудив свою поведінку. Разом з тим, відомості, які б свідчили про його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, суду надані не були. При цьому суд враховує, що за результатами судового розгляду була встановлена наявність однієї обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, і одна обставина, що обтягує його покарання. Тому правові підстави для застосування приписів частини першої статті 69-1 КК відсутні. Відповідно суд вважає, що призначення обвинуваченому мінімально допустимого санкцією кримінального закону покарання не здатне виконати завдань кримінального покарання. За результатами судового розгляду суд також не встановив наявності правових підстав для застосування приписів статті 69 КК. Вище суд звертав увагу на висновок, викладений ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к), щодо презумпції призначення більш м`якого покарання. Суд вважає, що в судовому засіданні не було підтверджено, що призначення ОСОБА_7 іншого, ніж покарання, наближене до максимально дозволеного, не здатне забезпечити виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Натомість, зважаючи на зібрані докази та ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд дійшов до переконання, що наявність обтяжуючих обставин не перешкоджає призначенню обвинуваченому мінімально допустимого строку покарання у виді позбавлення волі.
		Вирішуючи питання щодо доцільності призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд враховує роз`яснення, надані у пункті 19 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.
		Також у постанові від 28.04.2020 (справа № 133/2968/18) ВС зауважив, що при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».
		Отже, враховуючи зазначені роз`яснення, а також те, що ОСОБА_7 вчинив умисний особливо тяжкий злочин саме з корисливих мотивів, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді конфіскації майна, що належить йому на праві приватної власності.
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
		З наданих суду матеріалів справи випливає, що ОСОБА_7 раніше неодноразово був притягнутий до кримінальної відповідальності, вчинив особливо тяжкий умисний злочин в період не знятої і не погашеної судимості. Крім того, приписами частини першої статті 75 КК передбачене звільнення від відбування призначеного покарання у разі його призначення в межах строку, що не перевищує п`ять років для покарання у виді позбавлення волі. Вище суд зазначив, що мінімально дозволена межа покарання у виді позбавлення волі, у вчиненні якого винуватість доведена за результатами судового розгляду, становить 10 років, правові підстави для призначення покарання відповідно до положень частини першої статті 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті кримінального закону, за результатами судового розгляду встановлені не були. Саме тому суд вважає, що правові підстави для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання на підставі частини першої статті 75 КК відсутні, а виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства не можливе. 
		Вище суд зазначив, що санкцією кримінального закону за діяння, вчинене обвинуваченим, передбачене таке додаткове покарання як конфіскація майна. Також суд вже зазначив, що за результатами судового розгляду був підтверджений факт вчинення інкримінованого ОСОБА_7 діяння саме з корисливих мотивів. Правові підстави для призначення обвинуваченому кримінального покарання з урахуванням частини першої статті 69, частини першої статті 69-1 та частини першої статті 75 КК судом встановлені не були. Тому суд вважає, що за результатами судового розгляду не були встановлені й підстави для звільнення обвинуваченого від додаткового покарання, передбаченого санкцією кримінального закону.
		Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
		Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.
		Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.
		При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.
		До обвинуваченого ОСОБА_7 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії яких під час судового розгляду був неодноразово продовжений відповідно до наведених вище приписів кримінально-процесуального закону. 
		Вирішуючи питання щодо застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне також зауважити таке.
		У пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (далі  КС) від 23.11.2017 (справа № 1-28/2017) КС зауважив, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора), як зауважив КС, ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.
		Хоча зазначені висновки КС висловлені щодо продовження строку застосованого запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання, суд вважає зазначені висновки прийнятними і в частині, що стосується доцільності продовження застосованого запобіжного заходу щодо засудженої особи (при постановленні вироку).
		Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що ЄСПЛ у пункті 31 рішення від 04.06.2015, яке набуло статусу остаточного 04.09.2015 (справа «Руслан Яковенко проти України» /Заява № 5425/11/ (далі  Рішення № 5425/11) зауважив, що починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод].
		У пункті 32 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання. Проте, коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24.03.2005).
		ЄСПЛ у пункті 46 Рішення № 5425/11 звертає увагу на те, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв`язку з цим Суд доходить висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з`явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27.06.1968, С. 23, п. 9, Series А № 7). Більше того, особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), заява № 27561/02, п. 25, від 16.01.2007).
		Також у пункті 47 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у своїй практиці Суд неодноразово зазначав, що він бере до уваги значні розбіжності серед держав - учасниць Конвенції стосовно питання про те, чи розпочинається відлік строку відбування покарання особою, засудженою судом першої інстанції, тоді як розгляд апеляційної скарги ще триває. Проте Суд повторно зазначає, що важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (рішення у справі «Б. проти Австрії» (В. v. Austria), від 28.03.1990, п. 39, Series А № 175, та вищенаведене рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26). Отже, навіть якщо національне законодавство держави-члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув`язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції (рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26).
		Саме тому суд вважає, що правові підстави для зазначення у вироку суду застережень, передбачених частиною першою статті 197 КПК щодо строку дії судового рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні.
		Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.
		Частиною першою статті 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» (далі  Закон № 3352-XII) визначено, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. 
		З огляду на викладене, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили, а відповідно до частини п`ятої статті 72 КК строк його перебування під вартою (попереднє ув`язнення) слід зарахувати до строку призначеного покарання.
		Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. При цьому з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2023 на речові докази був накладений арешт, який потрібно скасувати.
		Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
		Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Визнати  ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому на праві власності майна.
		Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
		Відповідно до частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати до строку призначеного  ОСОБА_7 покарання строк його перебування під вартою з 29.12.2022 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 1 (один) день позбавлення волі.
		Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_7 , у вигляді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.
		Речові докази:
		-недопалок цигарок марки Ротманс, фрагмент еластичного бинту № 1, змив РБК, вилучений за допомогою стерильного бинта, фрагмент еластичного бинту № 2, запальничка чорного кольору, слід одорологічного походження з внутрішньої лівої задньої ручки ТЗ, слід одорологічного походження, з внутрішньої правої ручки ТЗ, які приєднані до матеріалів кримінального провадження,  знищити;
		-мобільний телефон марки Xiaomi  повернути потерпілому ОСОБА_8 ;
		-куртку оливкового кольору, штани спортивні, взуття кольору хакі, мобільний телефон марки Tecno, які поміщені до камери зберігання речових доказів ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, які приєднані до матеріалів кримінального провадження,  повернути ОСОБА_7 .
		Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2023,  скасувати.
		Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 1987 (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 69 (шістдесят дев`ять) копійок витрат на залучення експертів.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. 
		 
		Суддя-доповідач:
		 
		Суддя:
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...