Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/612/24 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2024. Зареєстровано: 14.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2024.
Дата набрання законної сили: 03.12.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  917/612/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
		 
		секретар судового засідання - Письменна О. М.,  
		 
		за участю представників сторін:
		позивача - Остапенка О. П. (адвоката, в режимі відеоконференції),
		відповідача -Піддубного Д. І. (самопредставництво, в режимі відеоконференції), 
		третьої особи на стороні позивача - не з`явилися, 
		третіх осіб на стороні відповідача - Макарової Н. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
		 
		розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл"
		 
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 (колегія суддів: Мартюхіна Н.   О. - головуючий, Гребенюк Н.   В., Слободін М. М.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 (суддя Пушко І.   І.) у справі 
		 
		за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл"
		 
		до   Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер",
		 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -   розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" - арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича,
		 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -   Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергія",
		 
		про   стягнення 4 000 205,16 грн,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" (далі   - ТОВ "Сервіс Ойл") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендейвер" (далі - ТОВ "Ендейвер") про стягнення 8   739   601,81 грн заборгованості, з яких: 7   918   907,32   грн   основний борг; 640   020,17   грн   пеня; 116   497,74   грн   інфляційні втрати; 64   176,58   грн   3   % річних.
		 
		1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Сервіс Ойл" посилалося на неналежне виконання ТОВ "Ендейвер" своїх зобов`язань за договором найму (оренди) обладнання від 01.07.2023 №   71-СО (далі - договір оренди від 01.07.2023 №   71-СО) в частині повної та своєчасної оплати передбачених цим правочином платежів за користування об`єктом оренди.
		 
		1.3. ТОВ "Сервіс Ойл" 06.05.2024 звернулося до Господарського суду Полтавської області із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач уточнив свої вимоги та остаточно просив стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО в сумі 4   000   205,16 грн, які складаються із заборгованості за листопад 2023 року у розмірі 2   347   653,11   грн та за 13 днів грудня 2023 року у розмірі 1   652   552,05   грн.
		 
		1.4. За змістом мотивувальної частини ухвали Господарського суду Полтавської області від 23.05.2024 судом прийнято до розгляду заяву ТОВ "Сервіс Ойл" про зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		2. Короткий зміст судових рішень
		 
		2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №   917/612/24, у позові ТОВ "Сервіс Ойл" відмовлено повністю.
		 
		2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що майно, яке було об`єктом оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО, було визнане речовим доказом у кримінальному провадженні та було вилучене у третьої особи (суборендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергія", далі - ТОВ "Нафтогазенергія") посадовою особою Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області. Суд першої інстанції також установив, що в період із 01.11.2023 до 13.12.2023 (спірний період) майно, яке було об`єктом оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО, було речовим доказом у кримінальному провадженні, а також було тимчасово вилучене у ТОВ "Нафтогазенергія" відповідно до статті 167 Кримінального процесуального кодексу України та перебувало на відповідальному зберіганні у третьої особи до моменту накладення арешту на це майно ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14.12.2023 у справі № 552/4830/23. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірний період об`єкт оренди не міг бути використаний відповідачем через обставини, за які він не відповідає, що є підставою для звільнення відповідача від сплати орендних платежів на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.
		 
		2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції також констатував, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме ухвалами Київського районного суду міста Полтави від 07.11.2023 та від 14.12.2023 у справі №   552/4830/23, а також листом Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області від 01.01.2024 підтверджується факт вилучення належного ТОВ "Сервіс Ойл" майна, що перебувало в оренді ТОВ "Ендейвер" та в суборенді ТОВ "Нафтогазенергія", з передачею його 01.11.2023 на відповідальне зберігання третій особі, що унеможливлює саме з 01.11.2023 правомірне фізичне користування об`єктом оренди будь-якою особою за обставин, за які не може відповідати орендар і які стосуються кримінального провадження саме щодо службових осіб орендодавця.
		 
		3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
		 
		3.1. Не погодившись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 917/612/24, ТОВ "Сервіс Ойл" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Ендейвер" на користь ТОВ "Сервіс Ойл" 1   188   089,76 грн основної заборгованості за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО, а в іншій частині позову - відмовити. 
		 
		При цьому скаржник у касаційній скарзі наводить розрахунок орендної плати за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО, посилаючись на акт № 22 приймання-передачі майна в оренду від 06.11.2023.   
		 
		3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ТОВ "Сервіс Ойл" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.03.2024 у справі № 911/255/23, від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, від 19.03.2024 у справі № 915/458/23, від 27.02.2024 у справі № 916/599/23, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від 14.06.2022 у справі №910/3536/21, від 29.01.2020 у справі №   916/922/19. 
		 
		3.3. ТОВ "Ендейвер" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, тому вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Сервіс Ойл" належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач вважає, що суди правильно застосували частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України. ТОВ "Ендейвер" також у відзиві просить вирішити питання про стягнення з ТОВ "Сервіс Ойл" на користь ТОВ "Ендейвер" витрат, пов`язаних із розглядом справи. 
		 
		3.4. ТОВ "Сервіс Ойл" подало 04.11.2024 до Верховного Суду відповідь на відзив ТОВ "Ендейвер", в якому просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Ендейвер" на користь ТОВ "Сервіс Ойл" 1   188   089,76 грн основної заборгованості за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО, в іншій частині позову - відмовити.
		 
		3.5. ТОВ "Нафтогазенергія" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, тому вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Сервіс Ойл" належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ТОВ "Нафтогазенергія" зазначає, що суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про те, що у спірний період об`єкт оренди не міг бути використаний відповідачем через обставини, за які він не відповідає, тому суди, на думку ТОВ "Нафтогазенергія", правильно застосували частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України.   
		 
		3.6. ТОВ "Нафтогазенергія" звернулося до Верховного Суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи листа Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області від 08.11.2024 № 23.14/3.1/8025-24. 
		 
		3.7. Оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, клопотання ТОВ "Нафтогазенергія" про приєднання до матеріалів справи листа Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області від 08.11.2024 № 23.14/3.1/8025-24 не підлягає задоволенню.
		 
		4. Обставини справи, встановлені судами
		 
		4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.07.2023 між ТОВ "Сервіс Ойл" (орендодавець) та ТОВ "Ендейвер" був укладений договір оренди від 01.07.2023 №   71-СО. 
		 
		4.2. Відповідно до пункту 1.1 цього договору орендодавець зобов`язується передати орендареві у користування на певний строк (термін), визначений договором, бурильний інструмент (об`єкт оренди), наведений у додатку № 1 до цього договору, що є невід`ємною частиною договору.
		 
		4.3. Відповідно до пункту 1.4 договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО об`єкт оренди підлягає передачі на території бурових майданчиків свердловин №   1 Академіка Шпака Будищансько-Чутівської площі, №   74 Семиренківського газоконденсатного родовища, №   71 Мачухівського газоконденсатного родовища, №   81 Семиренківського газоконденсатного родовища та за адресою: вул. Серьогіна, 3-А, м. Полтава.
		 
		4.4. Згідно з пунктом 3.1 цього договору перебіг строку оренди розпочинається з моменту фактичного прийняття в оренду об`єкта оренди згідно з відповідним актом, підписаним обома сторонами, та орієнтовно складає 180 календарних днів з дати мобілізації.
		 
		4.5. Згідно з пунктом 5.1 цього договору передача майна в оренду   /   з оренди здійснюється відповідними фахівцями сторін за актом приймання-передачі.
		 
		4.6. Об`єкт оренди вважається переданим   /   поверненим орендодавцем та прийнятим орендарем   /   орендодавцем з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі обладнання (пункт 5.2 договору).
		 
		4.7. Згідно з підпунктом 9.1.2 пункту 9.1 договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО у випадку прострочення зі сплати орендних платежів орендар сплачує пеню в розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення прострочення.
		 
		4.8. Відповідно до актів приймання-передачі майна в оренду позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв майно, яке є об`єктом оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО. 
		 
		4.9. Суд апеляційної інстанції встановив, що передача позивачем майна (виробничого обладнання) в оренду відповідачу за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО відбувалася поетапно. 
		 
		4.10. Як установили суди попередніх інстанцій, позивач у листі від 01.07.2023 вих. № 09/251 погодив передачу відповідачем об`єкта оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО в суборенду ТОВ "Нафтогазенергія" (третій особі).
		 
		4.11. 28.07.2023 між ТОВ "Ендейвер" (орендодавцем) та ТОВ "Нафтогазенергія" (орендар) був   укладений договір № 71-НГЕН найму (оренди) обладнання, який, як зазначили суди попередніх інстанцій, за своїм правовим змістом є договором піднайму (суборенди).
		 
		4.12. Суди попередніх інстанцій установили, що за змістом додатку №   1 до договору суборенди від 28.07.2023 №   71-НГЕН перелік майна, яке підлягало передачі за вказаним договором в суборенду ТОВ "Нафтогазенергія" (третій особі), повністю збігається з переліком майна, яке визначено як об`єкт оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО, укладеним між сторонами у справі.
		 
		4.13. Старшим детективом Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області Мандиком О.   В. 01.11.2023 визнано речовими доказами та вилучено в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, серед іншого майна, обладнання (бурильний інструмент), яке є об`єктом оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО та   договором суборенди від 28.07.2023 № 71-НГЕН.
		 
		4.14. Як установили суди попередніх інстанцій, копією акта приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 01.11.2023, відповідно до якого вказане майно вилучене посадовою особою Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області, підтверджується, що майно передане на відповідальне зберігання представнику ТОВ "Нафтогазенергія". 
		 
		Про ці обставини щодо вилучення майна ТОВ "Нафтогазенергія" повідомило відповідача листом від 02.11.2023 № 112/2, в якому запропонувало зупинити строк дії договору суборенди від 28.07.2023 № 71-НГЕН у зв`язку з виникненням обставин, які унеможливлюють використання об`єкта оренди за призначенням.
		 
		4.15. 02.11.2023 між відповідачем та третьою особою була укладена додаткова угода №   1 до договору суборенди від 28.07.2023 № 71-НГЕН, відповідно до якої зупинено з 01.11.2023 строк оренди до дати укладення відповідної додаткової угоди про відновлення можливості використовувати об`єкт оренди за його цільовим призначенням. 
		 
		Пунктом 2 цієї додаткової угоди було передбачено, що орендар (третя особа) звільняється від сплати орендної плати та інших платежів за договором суборенди № 71-НГЕН з 01.11.2023 на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, а в пункті 3 додаткової угоди сторони погодили, що її умови застосовуються до правовідносин із 01.11.2023 відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України.
		 
		4.16. Київський районний суд міста Полтави постановив ухвалу від 07.11.2023 у справі №   552/4830/23, якою відмовив у задоволені клопотання старшого детектива Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області Мандика О.   В. про арешт майна, вилученого 01.11.2023, в тому числі майна, що є об`єктом оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО та   договором суборенди від 28.07.2023 №   71-НГЕН.
		 
		4.17. Згідно з ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 14.12.2023 у справі №   552/4830/23 задоволено клопотання старшого детектива Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області Мандика О.   В. про арешт майна, вилученого 01.11.2023, в тому числі майна, що є об`єктом оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО та договором суборенди від 28.07.2023 №   71-НГЕН,   арештовано вказане майно. 
		 
		Зазначеною ухвалою суду, зокрема, встановлено, що в клопотанні посадової особи Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області про арешт майна йдеться про речі, які визнані речовими доказами згідно з постановою про визнання речовими доказами від 01.11.2023.
		 
		4.18. Згідно з ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 18.03.2024 у справі №   552/4830/23 відмовлено в задоволенні клопотання представника ТОВ "Сервіс Ойл" Остапенка О.   П. про скасування арешту майна, який накладено ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Полтави від 14.12.2023.
		 
		4.19. 13.12.2023 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО, відповідно до якої цей договір діє до 13.12.2023. 
		 
		4.20. Позивач направив відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО за листопад 2023 та за період 01- 13 грудня 2023 на загальну суму 4   000   205,16 грн.  
		 
		4.21. Відповідач відмовився від підписання актів приймання-передачі наданих послуг з посиланням на те, що він не міг користуватися об`єктом оренди у спірний період внаслідок його вилучення та арешту, тобто через обставини, за які він не відповідає.
		 
		4.22. У зв`язку із тим, що позивач вважав свої права порушеними, він звернувся до суду з вимогами (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення з відповідача 4   000   205,16 грн, основного боргу за несвоєчасну оплату орендних платежів у спірний період з 01.11.2023 до 13.12.2023 відповідно до підпункту 9.1.2 пункту 9.1 договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО.
		 
		5. Позиція Верховного Суду
		 
		5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
		 
		5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором найму (оренди) обладнання.
		 
		5.4. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати на підставі договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО за період з 01.11.2023 до 13.12.2023. 
		 
		5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		5.6. Згідно із частиною 1 статті 526 цього ж Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис міститься у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.  
		 
		5.7. Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
		 
		5.8. Відповідно до частин 1- 5 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
		 
		Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
		 
		Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.
		 
		Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.
		 
		Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
		 
		Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
		 
		5.9. Згідно із частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
		 
		5.10. Отже, наведена норма права визначає як підставу для звільнення від обов`язку сплачувати орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.
		 
		5.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №   910/7495/16 зазначила, що відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
		 
		5.12. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, встановив, що у спірний період об`єкт оренди не міг бути використаний відповідачем через обставини, за які він не відповідає, що є підставою для звільнення відповідача від зобов`язання з оплати орендних платежів на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції також констатував, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме ухвалами Київського районного суду міста Полтави від 07.11.2023 та від 14.12.2023 у справі №   552/4830/23, а також листом Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області від 01.01.2024 підтверджується факт вилучення належного ТОВ "Сервіс Ойл" майна, що перебувало в оренді ТОВ "Ендейвер" та в суборенді ТОВ "Нафтогазенергія", з передачею його на відповідальне зберігання 01.11.2023 третій особі, що унеможливлює саме з 01.11.2023 правомірне фізичне користування об`єктом оренди будь-якою особою за обставин, щодо яких не може відповідати орендар і які стосуються кримінального провадження саме щодо службових осіб орендодавця.
		 
		5.13. ТОВ "Сервіс Ойл", не погодившись із судовими рішеннями у цій справі, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на підстави, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		5.14. Колегія суддів зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		5.15. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. На думку ТОВ "Сервіс Ойл", судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.01.2020 у справі №   916/922/19, від 20.03.2024 у справі №   911/255/23, від 08.05.2018 у справі №   910/7495/16, від 19.03.2024 у справі №   915/458/23, від 27.02.2024 у справі №   916/599/23, від 20.10.2021 у справі №   911/3067/20, від 14.06.2022 у справі №   910/3536/21. 
		 
		5.16. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		5.17. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди не надали належної оцінки доказам про підтвердження виконання ним умов договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО. Як зазначає скаржник, на виконання умов цього договору ТОВ "Сервіс Ойл" зареєструвало на користь ТОВ "Ендейвер" податкові накладні і від ТОВ "Ендейвер" не надходило зауважень про отримання відповідачем податкового кредиту за результатами реєстрації ТОВ "Сервіс Ойл" податкових накладних. 
		 
		При цьому скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №   916/922/19, відповідно до якого "як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним".
		 
		5.18. Колегія суддів установила, що предметом позову у справі №   916/922/19 були вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань у частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару. Суди у справі   №   916/922/19 досліджували обставини здійснення господарських операцій зі спірних поставок товару. Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №   916/922/19 звернув увагу на те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. 
		 
		У справі №   917/612/24, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що податкові накладні, надані позивачем, були складені платником податку, який здійснює операції з постачання товарів   /   послуг, на вимогу покупця та є підставою лише для нарахування сум податку, що належать до податкового кредиту і не є документом, який підтверджує факт отримання та користування відповідачем об`єктом оренди за договором та наявність у нього заборгованості перед позивачем. Суд апеляційної інстанції виснував, що податкова накладна має братися судом до уваги, однак лише в сукупності з іншими доказами у справі, та не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт здійснення господарської операції, а позивачем, у свою чергу, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач як орендар користувався вилученим у межах кримінального провадження майном позивача упродовж спірного періоду з 01.11.2023 до 13.12.2023, не надано; відповідач проти такого користування заперечує та надає відповідні докази щодо наявності підстав для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем податкові накладні не є належними та допустимими доказами про користування відповідачем та третьою особою таким майном з 01.11.2023.
		 
		5.19. Колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій, натомість скаржник, не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, фактично просить суд касаційної інстанції переоцінити докази у справі. Однак згідно з імперативними положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази, тому наведені скаржником доводи про те, що суди не надали належної оцінки доказам скаржника на підтвердження виконання ним умов договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО та не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, є безпідставними.  
		 
		5.20. ТОВ "Сервіс Ойл" у касаційній скарзі зазначає, що відповідач не довів судам, а суди не встановили, що майно, отримане ТОВ "Ендейвер" 06.11.2023, не могло використовуватися у зв`язку з його вилученням 01.11.2023. При цьому скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №   911/255/23. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/255/23, на яку посилається скаржник, наведено такий висновок:
		 
		"Оскільки відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, тягар доказування неможливості використання майна несе саме орендар".
		 
		Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №   911/255/23 ухвалена за позовом про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення. Суди попередніх інстанцій у справі № 911/255/23 відмовили у задоволенні позову, враховуючи перебування населеного пункту, де розташований об`єкт оренди, в тимчасовій окупації з 01.03.2023 до 01.04.2023, та неможливість використання об`єкта оренди орендарем. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач відповідно до положень частини 6   статті 762 Цивільного кодексу України не мав обов`язку сплачувати орендну плату за відповідний період.   
		 
		5.21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №   910/7495/16, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:
		 
		"Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України   вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством". 
		 
		Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №   910/7495/16 ухвалена за позовом про стягнення заборгованості за договором оренди (найму), виселення відповідача з нежитлового приміщення та зобов`язання вчинити дії. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову, виснувала, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій послалися на те, що прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 06.08.2014 №   466 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" свідчить про настання для відповідача обставин неможливості використання орендованого майна згідно з умовами договору, за які він не відповідає. Втім Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що наведена судами обставина не є абсолютною самостійною підставою для застосування норми частини 6   статті 762 Цивільного кодексу України. 
		 
		5.22. У постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/458/23, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:
		 
		"…для застосування ч. 6   ст. 762 ЦК України   до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/599/23)".
		 
		Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/458/23 ухвалена за позовом про стягнення з відповідача за договором стандартного бербоутного чартеру. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові. Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій у справі № 915/458/23 виходили з того, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу, а наявними у матеріалах справи документами підтверджується неможливість використання відповідачем буксиру "Докер", переданого йому позивачем на підставі цього договору, тому відповідно до частини 6   статті 762 Цивільного кодексу України   наявні обставини для звільнення відповідача від сплати нарахованої йому позивачем плати та пені за цим договором.
		 
		5.23. Колегія суддів установила, що у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/599/23, на яку посилається скаржник, позивач просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти з орендної плати за договором оренди на підставі частини 6 статті   762, частини 1 статті   1212 Цивільного кодексу України, посилаючись на обставини неможливості використання ним орендованої земельної ділянки, за які він не відповідає. Суд апеляційної інстанції у справі № 911/3067/20 констатував недоведеність позивачем як орендарем факту неможливості використання ним об`єкта оренди відповідно до умов договору оренди з незалежних від позивача причин, тому дійшов висновку про відсутність обставин, з якими положення частини 6   статті 762 Цивільного кодексу України   пов`язують можливість звільнення орендаря від зобов`язання сплатити орендну плату за договором оренди. У постанові від 27.02.2024 у справі № 916/599/23 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові.
		 
		5.24. Як зазначає скаржник, матеріали справи не містять виключних випадків неможливості користування відповідачем майном, переданим йому 06.11.2023. Тому, на думку скаржника, суди передніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №   911/3067/20. У цій постанові Верховний Суд дійшов таких висновків: 
		 
		"45.   При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
		 
		46.   Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів   статті 762 ЦК України   викладена у   постановах Верховного Суду   у справах №   914/1248/18, №   914/2264/17, №   910/13158/20.
		 
		47. При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо".
		 
		Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №   911/3067/20 ухвалена за позовом про стягнення орендної плати за користуванням приміщеннями. Суди стягнули з відповідача 25   % від суми нарахованої орендної плати, оскільки таке зменшення орендної плати за користування державним майном на період карантину було встановлено постановою Кабінету Міністрів України. Суди попередніх інстанцій установили, що на підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач посилався на запровадження Кабінетом Міністрів України у спірний період заборони на роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, а також надав сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Водночас, як встановлено судами у справі № 911/3067/20, відповідач не довів повного припинення ним господарської діяльності у період карантину, у тому числі внаслідок відсутності доступу до майна, тоді як позивач у цей період забезпечив відповідачу доступ до орендованого майна та фіксував прохід працівників відповідача до орендованого приміщення.  
		 
		5.25. ТОВ "Сервіс Ойл" у касаційній скарзі посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №   910/3536/21, згідно з яким: 
		 
		"При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. 
		 
		Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 914/1248/18, №   914/2264/17.
		 
		При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо". 
		 
		Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №   910/3536/21 ухвалена за позовом про зобов`язання провести перерахунок розміру орендної плати за договором оренди нерухомого майна. У справі № 910/3536/21 позивач, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" та постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" вважав, що орендна плата за договором на період карантину повинна бути перерахована та складати 50 % від розміру орендної плати, встановленої договором. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, зазначив про нез`ясування обставин щодо наявності або відсутності підстав для застосування до позивача положень постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" з урахуванням мети використання державного майна.    
		 
		5.26. У справі №   917/612/24, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що перелік майна, яке було виявлено та вилучено 01.11.2023 детективами Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні на виробничих базах відповідача і третьої особи, а також розташоване на бурильних майданчиках, відповідає тому майну, яке є предметом договору оренди від 01.07.2023 №   71-СО, а також було передане позивачем відповідачу за актом приймання-передачі від 06.11.2023 №   22 до договору оренди. Суди попередніх інстанцій зазначили, що станом на момент проведення Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у Полтавській області перевірки (01.11.2023) зазначене майно не було в користуванні відповідача та третьої особи, однак знаходилось на виробничих базах орендаря та бурових майданчиках, та було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і тимчасово вилучено відповідно до статті 167 Кримінального процесуального кодексу України, а також передано на відповідальне зберігання ТОВ "Нафтогазенергія", що підтверджується актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 01.11.2023 та змістом ухвали Київського районного суду міста Полтави від 14.12.2023 у справі №   552/4830/23. 
		 
		Суд апеляційної інстанції виснував, що факт підписання позивачем та відповідачем 06.11.2023 акта приймання-передачі майна в оренду №   22 сам по собі не свідчить про те, що станом на 01.11.2023 таке майно не знаходилося на виробничих майданчиках відповідача та третьої особи, не було оглянуто детективами Територіального управління Бюро економічної безпеки у Полтавській області під час перевірки 01.11.2023 та не було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та тимчасово вилучено у третьої особи. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що факт вилучення у третьої особи (суборендаря) майна, яке було об`єктом оренди за договором оренди від 01.07.2023 №   71-СО, у тому числі зазначеного в акті приймання-передачі від 06.11.2023 №   22, в межах кримінального провадження, та неможливість користування відповідачем та третьою особою таким майном з 01.11.2023 з незалежних від них причин є більш вірогідними, ніж протилежні доводи позивача.
		 
		5.27. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у пункті 240 постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №   925/698/16).
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є повноваженням судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №   373/2054/16-ц, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
		 
		Водночас Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та в порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі №   912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
		 
		5.28. Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі, тому доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися. 
		 
		5.29. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		6. Висновки Верховного Суду
		 
		6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		7. Судові витрати
		 
		Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Ойл" залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 у справі №   917/612/24 залишити без змін.
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                          Н. О. Багай
		 
		 
		Судді                                                                                                                      І. С. Берднік  
		 
		                                                                                                                                
		                                                                                                                              Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...