Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 930/771/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2024.
Дата набрання законної сили: 09.12.2024
Номер судового провадження: 61-13478ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала       
		 
		09 грудня 2024 року   
		м. Київ
		 
		справа № 930/771/23
		провадження № 61-13478сво23
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Луспеник Д. Д. (суддя-доповідач),
		судді: Гулько Б. І., Крат В. І. (суддя, який оформив ухвалу), Фаловська І. М., Червинська М. Є. (суддя, яка оформила ухвалу),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Немирівське районне управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В., та на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Немирівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - Немирівське РУП ГУНП у Вінницькій області) про відшкодування моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме слід було зазначити, хто своєю дією чи бездіяльністю спричинив йому шкоду, у чому виник спір про право, надати докази наявності у Немирівського РУП ГУНП відповідної цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, можливості виступати стороною у судовому процесі; надати копії письмових доказів.
		 
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву на виконання вимог ухвали Немирівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2023 року, в якій посилався на безпідставність вимог суду.
		 
		Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу зі всіма доданими до неї документами. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
		 
		Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 01 травня 2023 року на адресу суду першої інстанції ОСОБА_1 направлено лист щодо виконання вимог ухвали суду від 04 квітня 2023 року з незрозумілим його змістом. Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху від 04 квітня 2023 року не виконана. Оскільки позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі районного суду від 04 квітня 2023 року, тому позовна заява підлягає поверненню позивачу як така, що не подана.
		 
		У травні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, таких як: відсутність підпису наприкінці апеляційної скарги після викладу її змісту (апеляційна скарга викладена на двох аркушах, підпис розміщено у верхньому лівому куті першої сторінки, до викладу її змісту), що позбавляє суд зробити однозначний висновок про те, що зміст та вимоги апеляційної скарги вчинені і підтримуються ОСОБА_1 ; надання доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву на виконання вимог ухвали Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року, в якій зазначив про наявність підпису в апеляційній скарзі та його належність, з посиланням на практику Вінницького апеляційного суду та Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, у зв`язку з неусуненням недоліків.
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України (апеляційна скарга не підписана заявником, зокрема не містить підпису під текстом апеляційної скарги або під відміткою про наявність додатків; наявний запис у лівому верхньому куті титульної сторін скарги за своєю суттю є візуванням документів, а не підписанням).
		 
		У липні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року.
		 
		Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2023 року визнано дії ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами, а апеляційну скаргу йому повернуто.
		 
		Апеляційний суд виходив із того, що  ОСОБА_1 утретє подав апеляційну скаргу, яка містить такі самі недоліки, на які йому вже вказував Вінницький апеляційний суд в ухвалах від 09 червня 2023 року та від 06 липня 2023 року, неусунення яких вже було підставою для повернення йому апеляційної скарги. Зауважено, що за визначеною законодавцем структурою форми апеляційної скарги (стаття 356 ЦПК України) підпис особи, яка подає апеляційну скаргу, вчиняється саме під її текстом, як засвідчення авторства та підтвердження викладеного у ній тексту.
		 
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року визнано, що звернення позивача з цією апеляційною скаргою є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу повернуто заявнику. Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 5 368,00 грн та стягнуто з нього вказану суму у дохід Державного бюджету України.
		 
		Апеляційний суд виходив із того, що  ОСОБА_1 учетверте подав апеляційну скаргу, яка містить аналогічні з трьома попередніми апеляційними скаргами недоліки. Неодноразове подання ідентичної апеляційної скарги тією самою особою на ту саму ухвалу суду суперечить процесуальному закону. З метою запобігання у подальшому зловживанню позивачем процесуальними правами, до нього необхідно застосувати заходи процесуального примусу. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2023 року, ОСОБА_1 просить оскаржувану ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року скасувати й направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною та такою, що порушує його право на апеляційне оскарження судового рішення;
		ні ЦПК України, ні іншими нормативно-правовими актами не встановлено правила та умови розташування підпису в позовній заяві, чи апеляційній скарзі;
		у справі міститься екземпляр апеляційної скарги позивача, який в лівому верхньому куті першої сторінки під прізвищем позивача містить рукописний підпис. Таким чином, в апеляційного суду був екземпляр апеляційної скарги з рукописним підписом особи, яка її подала;
		в апеляційного суду були відсутні правові підстави для повернення апеляційної скарги з підстав відсутності його підпису на такій скарзі.
		 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2023 року, ОСОБА_1 просить оскаржувану ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2023 року скасувати й направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд апеляційної інстанції помилково постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово, а не колегією у складі трьох суддів, що є обов`язковою підставою для скасування цієї ухвали;
		у справі міститься екземпляр апеляційної скарги позивача, який в лівому верхньому куті першої сторінки під прізвищем позивача містить рукописний підпис.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року та витребувано її матеріали з Немирівського районного суду Вінницької області. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2023 року. 
		 
		У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалах Верховного Суду від 21 листопада 2023 року та від 11 березня 2024 року підставами відкриття касаційного провадження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 127/32270/21 (провадження № 61-12567ск22).
		 
		Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній ухвалі, викликана тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про допущення особою, яка подала апеляційну скаргу, зловживання процесуальними правами у зв`язку з поданням втретє апеляційної скарги, яка містить такі самі недоліки, як і вже повернуті апеляційні скарги, а саме не підписана заявником (не містить його підпису під текстом скарги, а підпис розміщено у лівому верхньому куті перед текстом апеляційної скарги).
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з такими висновками не погоджувався, посилаючись на те, що подані ОСОБА_1 третя та четверта апеляційні скарги містять його підпис, а та обставина, що підпис розміщений не під текстом апеляційної скарги, а в лівому верхньому куті титульної сторінки апеляційної скарги, цього не спростовує. Зауважено, що вимоги до процесуальних документів визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, який поширюється лише на організаційно-розпорядчі документи, на чому наголошувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року (пункт 65) у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21). Зазначене, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, є підставою для висновку про непоширення на процесуальні документи (у тому числі апеляційні скарги) вимог пункту 5.22 Національного стандарту України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2020), затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01 липня 2020 року № 144, щодо розміщення підпису під текстом документа або під відміткою про наявність додатків.
		 
		Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції принципово різного підходу до вирішення справ, що випливають з одних і тих самих правовідносин, різне застосування положень закону, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
		 
		Згідно з протоколом автоматичного визначення складу суду від 21 червня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Синельникову Є. В., судді, які входять до складу суду: Грушицький А. І., Гулько Б. І., Крат В. І., Луспеник Д. Д., Фаловська І. М., Червинська М. Є.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Синельникова Є. В. та Грушицького А. І. задоволено. Відведено суддів Синельникова Є. В. та Грушицького А. І. від участі у розгляді касаційних скарг ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2023 року та на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди. Передано справу для проведення повторного автоматизованого розподілу.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Крат В. І., Фаловська І. М., Червинська М. Є.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року справу прийнято та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що у березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди (а. с. 1-3).
		 
		Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків (а. с. 24-25).
		 
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву на виконання вимог указаної ухвали районного суду (а. с. 27).
		 
		Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу (а. с. 29). 
		 
		У травні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року (а. с. 32).
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, у тому числі вказано на відсутності підпису наприкінці апеляційної скарги після викладу її змісту (апеляційна скарга викладена на двох аркушах, підпис розміщено у верхньому лівому куті першої сторінки, до викладу її змісту) (а. с. 34).
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву на виконання вимог ухвали Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року (а. с. 37).
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, у зв`язку з неусуненням недоліків (а. с. 39-40).
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року (а. с. 43-44).
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України (апеляційна скарга не підписана заявником, зокрема не містить підпису під текстом апеляційної скарги або під відміткою про наявність додатків; наявний запис у лівому верхньому куті титульної сторін скарги за своєю суттю є візуванням документів, а не підписанням) (а. с. 51).
		 
		У липні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року (а. с. 53-54).
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2023 року визнано дії ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами, а апеляційну скаргу йому повернуто (а. с. 61).
		 
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 02 травня 2023 року (а. с. 64-66).
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року визнано, що звернення ОСОБА_1 із цією апеляційною скаргою є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу повернуто заявнику. Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 5 368,00 грн та стягнуто з нього вказану суму у дохід Державного бюджету України (а. с. 72-73).
		 
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року (а. с. 78-80, 89-90). 
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2023 року (а. с. 99-100, 108-110). 
		 
		У касаційних скаргах міститься підпис у лівому верхньому куті титульних сторінок скарг, який складається з: повного зазначення прізвища, імені, по батькові та графічного зображення власне підпису (парафу).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		 
		Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
		 
		У справі, що переглядається, ключовим є питання про те, чи вважається підписаним процесуальний документ (позов, апеляційна та касаційні скарги тощо), якщо підпис міститься у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа?
		 
		Зазначене питання розглядала Велика Палата Верховного Суду, за наслідками розгляду постановивши ухвалу від 11 вересня 2024 року у справі № 930/191/23 (провадження № 14-72цс24) за позовом ОСОБА_1 до Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди.
		 
		У цій ухвалі Велика Палата Верховного Суду зазначила:
		«35. Велика Палата Верховного Суду вважає, що підпис має бути розташований після основного тексту документа для підтвердження дійсного волевиявлення особи та згоди з його змістом, з огляду на таке.
		36. Підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства.
		37. Зазвичай підпис розташовується у кінці документа після його основного тексту та відомостей про додатки (у разі їх наявності).
		38. Наведене зумовлене тим, що підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі, підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов`язання і надає документу юридичну силу.
		39. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		40. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).
		41. У цивільному судочинстві судовий процес ініціюється з метою вирішення правової проблеми, щодо розв`язання якої сторони не дійшли згоди. Цей процес є доволі формалізованим і детально визначеним законом, тому надання його учасникам під час реалізації їхніх процесуальних прав можливості вчиняти дії, які викликатимуть сумнів щодо їхніх правових наслідків, не відповідатиме завданню цивільного судочинства.
		42. Підписання документа перед його текстом, що зумовлено винятково невмотивованим власним бажанням заявника, а так само підписання процесуального документа у будь-якому іншому місці, але не наприкінці його, та надання такому документу юридичної сили (статусу підписаного) не узгоджуватиметься із завданням цивільного судочинства, оскільки викликатиме сумніви щодо його правових наслідків та дійсних намірів автора такого звернення.
		43. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що для процесуального закону є характерною певна послідовність викладення нормативно-правових приписів - правил поведінки, що впливає на послідовність вирішення усіх процесуальних питань, які в цивільному процесі постають перед судом та його учасниками.
		44. Правові норми ЦПК України викладені від загальних до спеціальних, послідовно регулюють різні стадії процесу: від пред`явлення позову і до вирішення справи в суді касаційної інстанції. Певна логіка викладення нормативного матеріалу так само існує й під час визначення у процесуальному законі вимог до багатьох письмових процесуальних звернень у суді загалом і до апеляційної скарги зокрема.
		45. Так, відповідно до частини другої статті 356 ЦПК України апеляційна скарга повинна містити такі реквізити: 1) найменування суду, до якого подається скарга; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) рішення або ухвала, що оскаржуються; 5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); 6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; 7) клопотання особи, яка подала скаргу; 8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; 9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
		46. Отже, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на конструкцію нормативного регулювання суспільних відносин, передбачену в ЦПК України. Стаття 356 ЦПК України, яка регламентує форму і зміст апеляційної скарги, передбачає певну послідовність викладу законодавчих приписів. Законодавець передусім зазначає, що апеляційна скарга подається у письмовій формі (частина перша цієї статті); далі - про те, що особа, яка подає апеляційну скаргу, має зазначити найменування суду, до якого подається скарга (пункт 1 частини другої), повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу (пункт 2). Наприкінці особа має зазначити перелік документів та інших матеріалів, що додаються (пункт 9).
		47. Лише після викладення нормативних вимог до змісту апеляційної скарги у частині третій наведеної статті Кодексу закон урегульовує, що таке процесуальне звернення має бути підписано заявником.
		48. Тож лише після визначення всього обсягу обов`язкової інформації, згаданої у частині другій статті 356 ЦПК України, законодавець указує на те, що апеляційна скарга має бути підписана особою, яка її подає, або представником такої особи.
		49. За наведеною логікою побудови згаданої статті процесуального закону підпис особи, яка звертається з процесуальним документом до суду, підсумовує викладене вище за текстом, що тим самим унаочнює погодження з усім тим, що в ньому наведено. Хоча формально у процесуальному законі немає формалізованої вимоги щодо розташування місця накладення підпису заявника (автора звернення), проте це випливає із його змісту і духу закону.
		50. Наміром законодавця було структурувати вимоги до апеляційної скарги не лише у змістовному (перелік певної інформації, яку особа, що подає апеляційну скаргу, має викласти), а й логічно-послідовному (хронологічному) контексті (найменування суду, до якого подається апеляційна скарга, не повинне зазначатися наприкінці апеляційної скарги; а отже й підпис особи, яка подає апеляційну скаргу, чи її представника не має розташовуватися на початку апеляційної скарги).
		51. ЦПК України передбачає подібні за змістом правила також і для інших процесуальних документів: заяви про забезпечення доказів (стаття 117), заяви про скасування судового наказу (стаття 170), позовної заяви (стаття 175), відзиву (стаття 178), письмової заяви, клопотання, заперечення (стаття 183), заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285), касаційної скарги (стаття 392).
		52. Викладене не лише забезпечує логічність, послідовність і зрозумілість викладу змісту апеляційної скарги, але й слугує запобіжником від зловживання учасниками процесу своїми процесуальними правами, оскільки унеможливить виникнення такої ситуації, коли в одному разі заявник стверджуватиме, що процесуальний документ ним підписаний, а в іншому разі - ні.
		53. Сформульований принцип гарантуватиме однозначність правових наслідків подання апеляційної скарги та унеможливлюватиме неоднозначне тлумачення його змісту іншими учасниками справи.
		54. Верховний Суд так само повинен враховувати і стандарти, які склалися в Україні, щодо ділового письма загалом.
		55. Загальноприйнятою практикою є розташування підпису автора документа наприкінці нього. Таке розташування підпису логічно завершує виклад думок автора та підтверджує його згоду з усім написаним вище; до того ж воно відповідає загальним правилам композиції тексту і сприяє його кращому сприйняттю. Відступ від цього стандарту може призвести до сумнівів у дійсності документа або його окремих частин.
		56. Зміст ділового і процесуального письма так само підкоряється правилам правопису української мови: у процесуальному законі немає посилання на те, що письмо здійснюється зліва направо і згори донизу, проте є усталеним саме використання правил правопису української мови, що є обов`язковим за замовчуванням.
		57. Безпосередньо правила про те, що підписувати документ потрібно знизу, в правописі української мови немає. Однак існує декілька непрямих вказівок та загальноприйнятих норм, які підтверджують доцільність такого розташування підпису:
		- підпис традиційно розглядається як завершення викладення думки, підтвердження згоди з написаним. Тому його розташування наприкінці документа є логічним завершенням тексту;
		- стандартна структура ділового листа передбачає, що підпис розташовується під основним текстом, після дати. Це правило стало загальноприйнятим і широко використовується у діловодстві;
		- розташування підпису знизу сприяє кращому візуальному сприйняттю документа;
		- розташування підпису наприкінці документа ускладнює його підробку, оскільки будь-які зміни, внесені після підписання, будуть краще помітними.
		58. Якщо вдатися до аналізу слова «підпис», то воно містить префікс «під». Префікс - це морфема, яка приєднується до початку кореня слова і змінює його значення або утворює нове слово.
		59. Префікс «під» в українській мові, зокрема, надає словам значення, що вказує на розташування нижче, частковість, реалізацію чи виникнення в результаті дії. Він допомагає створювати нові слова, які відображають ці концепції і доповнюють основні корені в різних контекстах.
		60. Слово «підпис» має зокрема такі значення:
		- прізвище, ім`я, ініціали і т. ін., написані власноручно під текстом, малюнком, картиною і т. ін., як свідчення авторства або потвердження чого-небудь;
		- напис, текст на чому-небудь, під чимсь (Словник української мови у двадцяти томах. - Том 13, 2022. - С. 66).
		61. В українській мові також є слово «надпис», яке має спільний корінь, проте інші значення. Одним із значень є позначення тексту або графічного зображення, розташованого над іншими елементами або у верхній частині чогось.
		62. Надпис - те саме, що напис - короткий текст, уміщений на чому-небудь (Словник української мови у двадцяти томах. - Том 9, 2022. С. 576).
		63. Підпис перед текстом документа не виконуватиме посвідчувальної функції щодо його змісту, може виконувати інші завдання, зокрема візування.
		64. Такої ж позиції щодо місця розташування підпису дотримується у своїй практиці й Європейський суд з прав людини, який у роз`ясненні «Типові помилки під час заповнення заяви і як їх уникнути» (Common Mistakes in Filling in the Application Form and How to Avoid Them) помилкою № 5 визначив надсилання документів без оригінального підпису в кінці (not sending the application form with the original signature at the end).
		65. Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).
		 
		Об`єднана палати не погоджується із цим висновком Великої Палати з таких мотивів.
		 
		1. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).
		 
		Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (частина друга статті 175 ЦПК України).
		 
		Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи (частина третя 356 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи (частина третя статті 392 ЦПК України).
		 
		Аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що:
		чинне цивільне процесуальне законодавство не містить вимог щодо місця розташування підпису в апеляційній скарзі або інших процесуальних документах;
		норми, які регулюють процесуальну форму, зокрема, встановлюють вимоги до форми та змісту відповідного процесуального документа (позову, апеляційної та касаційної скарги тощо), не повинні допуски такого тлумачення, результатом якого є «нові» формальні вимоги до процесуального документа;
		підстави для настання процесуально-правових наслідків у вигляді повернення відповідного процесуального документа (позову, апеляційної чи касаційної скарги) повинні бути визначені імперативно, вичерпно та не допускати розширювального тлумачення;
		процесуально-правових наслідків у вигляді повернення відповідного процесуального документа (позову, апеляційної чи касаційної скарги) не повинні наставати за ті дії (бездіяльність), які не порушують будь-яких імперативних процесуально-правових норм. Протилежний висновок свідчить про порушення принципу правової визначеності;
		проставлення підпису у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа не має та не може мати процесуально-правовим наслідком непідписання відповідного процесуального документа;
		місце розташування підпису заявника не в змозі змінити юридичну силу такого документу в контексті підтвердження виконання певної дії. Процесуальний закон імперативно визначає наявність підпису у документі, безвідносно до місця його розміщення.
		 
		2. Велика Палата стверджує, що загальноприйнятою практикою є розташування підпису автора документа наприкінці нього; відступ від цього стандарту може призвести до сумнівів у дійсності документа або його окремих частин (пункт 55 ухвали).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зроблено висновок, що «підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».
		 
		Об`єднана палата не заперечує тезу про те, що загальноприйнятою є практика підписання документу в кінці його змісту. Втім звертає увагу на те, що стаття 3 ЦПК України не передбачає регулювання цивільних процесуальних відносин звичаєм ділового обороту; в свою чергу стаття 7 ЦК України передбачає регулювання звичаєм ділового обороту тільки цивільних відносин, тобто матеріальних відносин, а не процесуальних. Отже, звичай ділового обороту не може бути визначальним під час встановлення вимог до процесуальних документів.
		 
		Об`єднана палата наголошує на необхідності розмежовувати такі конструкції як: «підписання», «наявність підпису» та «відсутність підпису». По своїй суті процедура підписання документу має своїм наслідком те, що документ вважається підписаним, тобто, таким, що містить підпис, незалежно від того, де такий підпис розміщений (на початку чи в кінці документа, перед чи після додатків до документа. Принциповим є наявність усіх елементів підпису, які дають змогу ідентифікувати автора, зокрема, зазначення прізвища, імені, по батькові (повність або скорочено) та графічного зображення власне підпису (парафу).
		 
		У разі наявності у документі підпису (незалежно від його текстуального розміщення у документі), неможливо стверджувати, що такий процесуальний документ не підписаний та застосовувати процесуально-правові наслідки непідписання процесуального документа. Власне із цим висновком погоджується й Велика Палата, вказуючи, що безпосередньо правила про те, що підписувати документ потрібно знизу, в правописі української мови немає (пункт 57 ухвали).
		 
		Формулювання: «касаційна скарга … містить графічне відображення підпису, розташоване у лівому верхньому куті першої сторінки перед текстом зазначеної скарги, натомість не підписана скаржником після викладу тексту цієї скарги. … касаційна скарга не підписана особою, яка її подала» (пункти 78, 79 ухвали) містить логічну помилку, оскільки має взаємовиключне твердження.
		 
		3. Велика Палата аналізуючи побудову статті 356 ЦПК України (форма і зміст апеляційної скарги) та робить висновок, що «хоча формально у процесуальному законі немає формалізованої вимоги щодо розташування місця накладення підпису заявника (автора звернення), проте це випливає із його змісту і духу закону» (пункт 49 ухвали). Цей висновок Велика Палата робить на підставі того, що частина друга статті 356 ЦПК України визначає змістовне наповнення апеляційної скарги, а вимога про підпис міститься у наступній (третій) частині цієї статті. Тобто має місце логічно-послідовний (хронологічний) контекст (пункти 46-50 ухвали). Далі Велика Палата зазначає, що ЦПК України передбачає подібні за змістом правила також і для інших процесуальних документів, зокрема, позовної заяви (стаття 175), відзиву (стаття 178), письмової заяви, клопотання, заперечення (стаття 183) (пункт 51).
		 
		Разом із тим у статті 175 ЦПК України зазначено:
		«2. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
		3. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; …»
		 
		У статті 178 ЦПК України зазначено:
		«2. Відзив підписується відповідачем або його представником.
		3. Відзив повинен містити: 1) найменування (ім`я) позивача і номер справи; …».
		 
		Дотримуючись висновку Великої Падали про «логічно-послідовний (хронологічний) контекст» очевидним є висновок про те, що такі процесуальні документи як «позовна заява» та «відзив» мають бути підписані на початку основного тексту. У випадку їх підписання після викладення основного тексті вони будуть вважатися непідписаними.
		 
		4. Вимоги щодо підписання апеляційної скарги розміщені у частині третій статті 356 ЦПК України, а не у частині другій статті 356 ЦПК України, в якій визначений зміст апеляційної скарги. Вказане свідчить, що підпис є окремою самостійною вимогою апеляційної скарги, але він не є (за логікою побудови статті 356 ЦПК України) складовою її змісту. Якщо б вимога про підписання апеляційної скарги була визначена у пункті 10 частини другої статті 356 ЦПК України, то можна було б потенційно говорити про те, що законодавець мав намір структурувати розміщення підпису в апеляційній скарзі певним чином.
		 
		Оскільки вимога про підписання апеляційної скарги є окремою самостійною вимогою, а не складовою змісту апеляційної скарги, тлумачення Великою Палатою Верховного Суду частини другої та частини третьої статті 356 ЦПК України у нерозривному взаємозв`язку призвело до надмірно формалістичного висновку щодо обов`язковості розміщення підпису після основного тексту документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).
		 
		Відповідно до назви статті 356 ЦПК України вона поширюється на «Форму та зміст апеляційної скарги»; в той час як частина друга статті 356 ЦПК України починається зі слів "в апеляційній скарзі повинно бути зазначено…". При цьому у частині другій статті 356 ЦПК України ніде не вказано, що її зміст має бути викладено саме у такій послідовності.
		 
		Враховуючи підхід Великої Падали про «логічно-послідовний (хронологічний) контекст» клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу має обов`язково бути зазначено після обставин, якими особа обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Якщо ж особа спочатку зазначає своє клопотання, наприклад, про поновлення строку на апеляційне оскарження, а потім - обґрунтовує підстави для оскарження рішення (що, є абсолютно допустимими), така скарга теж не відповідатиме вимогам частини другої статті 356 ЦПК України. Такий висновок є нелогічним - хоча і закономірним, виходячи з ухвали), та абсолютно не узгоджується зі змістом частини другої статті 356 ЦПК України. 
		 
		Водночас, якщо окремі елементи апеляційної скарги можуть бути розміщені у довільному порядку - це означає, що таке саме правило має застосовуватись і до інших елементів апеляційної скарги; у протилежному випадку має місце довільне та свавільне тлумачення норми права, що не узгоджується зі статтею 8 Конституції України. Таким чином, навіть якби підпис був елементом змісту апеляційної скарги (чим він не є), це жодним чином би не свідчило про наявність законодавчих вимог до послідовності викладу апеляційної скарги.
		 
		Вказане підтверджує, що намір законодавця під час формулювання статті 356 ЦПК України жодним чином не охоплював встановлення обов`язкової послідовності викладу змісту апеляційної скарги, і за умови наявності всіх складових, передбачених процесуальним законом, (релевантних до конкретної справи) у змісті апеляційної скарги, вона відповідає вимогам статті 356 ЦПК України незалежно від того, в якому порядку розміщені її окремі елементи.
		 
		Отже, стаття 356 ЦПК України встановлює форму і зміст апеляційної скарги шляхом встановлення переліку інформації, яка має бути зазначена в апеляційній скарзі, проте ця норма не містить вимоги щодо обов`язковості накладання підпису заявником виключно наприкінці документу.
		 
		5. Висновки Великої Палати про те, що підпис після основного тексту свідчить про те, що «особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом» (пункт 38 ухвали) не ґрунтується на будь-якій правовій нормі. Незрозумілим є чому підпис на першій сторінці не підтверджує ознайомлення із документом та погодження з його змістом. За подібної логіки візування документу не підтверджує ознайомлення особи, яка його візує, з його змістом.
		 
		Місце розташування підпису саме по собі не може слугувати підставою для встановлення відсутності дійсного волевиявлення заявника (апелянта) чи заперечення усвідомлення ним правових наслідків цієї процесуальної дії. Дійсно, акт накладання підпису слугує ідентифікатором особи автора та підтверджує його згоду зі змістом поданого документу. Проте, місце розташування підпису заявника не в змозі змінити юридичну силу такого документу в контексті підтвердження виконання певної дії, існування угоди або зобов`язання. Апеляційна скарга чи інший документ може бути або підписаний, або ні, натомість «проміжного» стану ані у фактичному, ані в юридичному сенсі існувати не може.
		 
		Особа, яка подає апеляційну скаргу або інший процесуальний документ, та засвідчує його своїм підписом (незалежно від його місця знаходження) у будь-якому разі несе ризик невідповідності тексту/змісту такого документа іншим вимогам процесуального закону внаслідок власної недбалості (неуважності) та негативних процесуальних наслідків такої ситуації.
		 
		Поставлення намірів особи подати апеляційну скаргу під сумнів після сплати судового збору та фактичного направлення (подання) апеляційної скарги на адресу суду лише з підстав місця розташування підпису є абсолютно свавільним домінуванням уявної форми процесуальної дії над її реальним змістом.
		 
		6. Згідно з частиною першою правила 45 Регламенту ЄСПЛ (підписи) будь-яка заява, подана згідно зі статтями 33 чи 34 Конвенції, оформляється письмово і підписується заявником або представником заявника. 
		 
		Натомість у частині першій правила 47 Регламенту ЄСПЛ (зміст індивідуальної заяви) вказано, що кожна заява, про яку йдеться у статті 34 Конвенції, подається на бланку, наданому канцелярією, якщо голова відповідної секції не вирішить інакше.
		 
		Об`єднана палата звертає увагу на те, що заява до ЄСПЛ подається шляхом заповнення спеціально встановленого формуляра, в якому чітко визначено місце для підпису. Очевидно, що вимога проставлення підпису в кінці заяви, адресованої до ЄСПЛ (пункт 64 ухвали), продиктована структурою бланку, за допомогою якого особи звертаються до ЄСПЛ. Натомість українське цивільне процесуальне законодавство не містить будь-яких формулярів для подання сторонами процесуальних заяв. Тому немає будь-яких процесуальних підстав стверджувати, що за правилами ЦПК України процесуальний документ (позов, апеляційна та касаційні скарги тощо) мають підписуватися виключно після викладення основного тексту цього документа чи відомостей про додатки до нього (у разі їх наявності). Нормами ЦПК України імперативно визначено наявність підпису у документі, безвідносно до місця його розміщення.
		 
		7. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом».
		 
		Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо тих чи інших аспектів розуміння статті 55 Конституції України.
		 
		Конституційний Суд України, зазначав, що, зокрема:
		 
		(1) «частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів місті Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп);
		 
		(2) «судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану» (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002);
		 
		(3) «згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8). Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 3.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010);
		 
		(4) «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (пункт 2.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012);
		 
		(5) «за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя» (пункт 2.5. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).
		 
		Як свідчить тлумачення норм Конституції України в ній міститься конституційні цінності (конституційні права та свободи, що передбачені в розділі 2 Конституції України), які складають зміст конституційного ладу. 
		 
		У чому ж особливість конституційних цінностей (конституційних прав та свобод), що складають зміст конституційного ладу?! Конституційні цінності складають фундамент конституційного ладу.
		 
		Аналіз норм Конституції України дозволяє стверджувати, що:
		 
		обмеження конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України, допускається тільки у разі, якщо це передбачено Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України);
		 
		обмеження конституційних прав і свобод, що закріплені в розділі 2 Конституції України, не допускається за жодних умов щодо прав і свобод, передбачених статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Тобто, обмеження конституційних прав і свобод можуть мати місце тільки стосовно прав і свобод, що не охоплюються переліком, що закріплений у частині другій статті 64 Конституції України;
		 
		обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України, може відбуватися:
		а) в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 64 Конституції України);
		            б) на підставі закону (наприклад, частина третя статті 30 Конституції України)
		            в) на підставі рішення суду (зокрема, частина друга статті 39 Конституції України)
		            
		обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України мають бути тимчасовими, із зазначенням строку дії.
		            
		Тлумачення статті 55 Конституції України свідчить, що: 
		право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;
		повернення апеляційної чи касаційної скарги або ж закриття апеляційного чи касаційного провадження внаслідок проставлення підпису у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа очевидно є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.
		 
		Об`єднана палата підкреслює, що цей суд завжди був на сторожі конституційних цінностей (конституційних прав та свобод) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). 
		 
		Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		 
		Чи відповідатиме вимогам справедливості та ефективного захисту права тлумачення статті 356 ЦПК України, що підпис на апеляційній скарзі повинен міститися лише під текстом апеляційної скарги, яке не ґрунтується на процесуальному законі?
		 
		Очевидно, що таке тлумачення статті 356 ЦПК України є абсолютно свавільним, оскільки, як показано вище, місце розміщення підпису в контексті намірів особи, яка подала апеляційну скаргу, не повинно аналізуватись окремо від інших дій, які вчиняє особа з метою подання апеляційної скарги, зокрема сплати судового збору та фактичного подання апеляційної скарги до суду. Такі дії в сукупності із накладенням підпису (незалежно від місця розташування) однозначно свідчать про намір особи скористатись правом на апеляційне оскарження.
		 
		За таких обставин запровадження Верховним Судом штучної вимоги про розташування підпису в апеляційній скарзі лише під текстом апеляційної скарги свавільно, суто з формальних і неправових міркувань, обмежуватиме право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України та суперечитиме завданням цивільного судочинства.
		 
		Неприйняття судом апеляційної скарги з підстав розміщення підпису особи, яка його подає, не під текстом самої скарги буде проявом надмірного формалізму, що порушує право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини та основних свобод.
		 
		З урахуванням викладеного, без відступу від висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 930/191/23 (провадження № 14-72цс24), Об`єднана палата позбавлена можливості ухвалити остаточне рішення у цій справі.
		 
		Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). 
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		У зв`язку із наведеним Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 930/191/23 (провадження № 14-72цс24), про те, що: «належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після викладення основного тексту цього документа чи відомостей про додатки до нього (у разі їх наявності)», та зробити такі висновки:
		«чинне цивільне процесуальне законодавство не містить вимог щодо місця розташування підпису в апеляційній скарзі або інших процесуальних документах;
		з огляду на положення частини першої статті 7 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, усталені звичаї ділового обороту не можуть бути визначальними під час встановлення вимог до процесуальних документів. Стаття 7 ЦК України передбачає регулювання звичаєм ділового обороту тільки цивільних відносин, тобто матеріальних, а не процесуальних відносин;
		підпис є окремою самостійною вимогою, встановленою до апеляційної скарги, а не складовою її змісту;
		процесуально-правових наслідків у вигляді повернення відповідного процесуального документа (позову, апеляційної чи касаційної скарги) не повинні наставати за ті дії (бездіяльність), які не порушують будь-яких імперативних процесуально-правових норм;
		проставлення підпису у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа не має та не може мати процесуально-правовим наслідком кваліфікацію процесуального документа як непідписаного;
		місце розташування підпису заявника не в змозі змінити юридичну силу такого документу в контексті підтвердження виконання певної дії. Процесуальний закон імперативно визначає наявність підпису у документі, безвідносно до місця його розміщення;
		поставлення намірів особи подати апеляційну скаргу під сумнів після сплати судового збору та фактичного направлення (подання) апеляційної скарги на адресу суду лише з підстав місця розташування підпису є абсолютно свавільним домінуванням уявної форми процесуальної дії над її реальним змістом;
		повернення апеляційної чи касаційної скарги або ж закриття апеляційного чи касаційного провадження через проставлення підпису у лівому верхньому куті титульної (першої) сторінки відповідного процесуального документа є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу».
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 930/771/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                              Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                              Б. І. Гулько
		 
		 
		                                                                                                        В. І. Крат
		 
		 
		І. М. Фаловська
		 
		 
		                                               М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...