Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/15524/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.12.2024
Номер судового провадження: 61-9306ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/15524/22-ц
		провадження № 61-9306св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивачі - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Національне антикорупційне бюро України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) про відшкодування шкоди, спричиненої органом досудового розслідування.
		 
		Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 31 жовтня 2017 року він, з метою реалізації своїх конституційних прав, подав звернення № 5 до Прем`єр-міністра України щодо кримінального правопорушення. Однак уповноважені особи Національної поліції вчинили протиправні дії, зокрема унеможливили встановлення законного розслідування. Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2018 року у справі № 461/458/18 зобов`язано уповноважених осіб Головного управління Національної поліції Львівської області внести відомості заяви від 31 жовтня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочати досудове розслідування (виконання вимог статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)).
		17 квітня 2018 року ним подано до голови Верховної Ради України заяву/повідомлення про кримінальні правопорушення, у тому числі щодо навмисної відмови уповноважених осіб виконати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2018 року. Цю заяву передано до Генеральної прокуратури України та далі по інстанціям прокуратури, які передавали заяву один до одного без виконання вимог статті 214 КПК України.
		Ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року відмовлено в зобов`язанні уповноважений осіб Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 виконати вимоги статті 214 КПК України.
		03 липня 2018 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/26898/18-к зобов`язано уповноважених осіб Генеральної прокуратури України виконати вимоги статті 124 КПК України.
		09 лютого 2019 року ним подано повідомлення депутату Верховної Ради України та директору НАБУ про кримінальне правопорушення за статями 364, 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		01 липня 2019 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва зобов`язано внести відомості до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення.
		Отже судовими рішеннями змушено уповноважених осіб НАБУ виконати вимоги статті 124 КПК України.
		ОСОБА_1 вважав, що уповноважені особи НАБУ вчинили бездіяльність, що полягала у невнесені відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
		Таким чином, представниками держави України вчинено порушення його конституційних прав, а йому спричинено моральну шкоду.
		 
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з держави України 120 660 012,40 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, пов`язаними з невнесенням до ЄРДР відомостей за його заявою від 09 лютого 2019 року.
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача про стягнення 120 660 012,40 грн у відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними доказами, тому відсутні підстави для задоволення позову.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року скасовано.
		Ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із обов`язкових підстав для його скасування, оскільки у порушення вимог пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що метою оскарження Циганенком О. П. бездіяльності НАБУ було оспорювання процесуальної діяльності уповноважених осіб цього органу щодо фіксації наданих позивачем відомостей про кримінальне правопорушення.
		Разом із цим, зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.
		Так, процесуальне рішення, на яке посилається позивач, та розцінене ним як бездіяльність та неправильне визначення уповноваженими особами органу досудового розслідування НАБУ обсягу і характеру дій при перевірці заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, є механізмом реалізації прав особи на контроль порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб за здійснення функцій органу досудового розслідування відповідно до правил статті 303 КПК України.
		Отже, сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді від 01 липня 2019 року, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій посадових або службових осіб НАБУ і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.
		Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями НАБУ в особі його директора, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив суд скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норму статті 1174 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки ця стаття передбачає, що суду достатньо встановити незаконність рішення, дії чи бездіяльність посадової або службової особи органу державної влади та факт спричинення цим шкоди позивачу для судового захисту прав позивача і не більше.
		Також суд апеляційної інстанції. відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності спричинення шкоди, фактично поклав на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його прав, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.
		 
		Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17 та у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538св20), а також посилається на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме постанови від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).
		 
		 
		 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У липні 2024 року представник НАБУ - Івашко О. Л. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив представника НАБУ - Івашка О. Л. на касаційну скаргу, просив суд задовольнити його касаційну скаргу.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є учасником та реалізатором народної ініціативи 516 громадян щодо створення обладнаних торгівельних місць для селян та дрібних торговців у Сихівському районі м. Львова. З метою реалізації наведеної народної ініціативи ОСОБА_1 звернувся до уповноважених осіб влади, у тому числі, до мера м. Львова А. Садового.
		 
		31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подав звернення № 5 до Прем`єр-міністра України В. Гройсмана щодо організації притягнення до встановленої законом відповідальності посадовців, які вчинили переслідування, погрози та перешкоджання реалізації народної ініціативи.
		 
		У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова із скаргою на бездіяльність працівників Головного управління Національної поліції у Львівській області.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2018 року у справі № 461/458/18 зобов`язано уповноважених осіб Головного управління Національної поліції у Львівській області внести відповідні відомості до ЄРДР за зверненням ОСОБА_1 від 31 жовтня 2017 року, адресованим Прем`єр-міністру України, яке долучено до кримінального провадження № 42017140070000081.
		 
		У цій справі судом встановлено, що 09 січня 2018 року ОСОБА_1 листом заступника начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 21 грудня 2017 року № Ц-10/40/02/09-2017 поінформовано про те, що відомості по зверненню № 5, яке адресоване до Кабінету Міністрів України, 05 грудня 2017 року зареєстровано в Журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області за № 25008.
		Також поінформовано про те, що 11 березня 2017 року прокуратурою Сихівського району м. Львова розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42017140070000081 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 367, частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 364, частиною першою статті 190 КК України та матеріали вказаного кримінального провадження скеровано для проведення досудового розслідування до слідчого відділу Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області.
		 
		17 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав звернення № 25 до Голови Верховної Ради України А. Парубія, посилаючись на відмову уповноважених осіб Головного управління Національної поліції у Львівській області виконувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2018 року.
		 
		09 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до директора НАБУ А. А. Ситника заяву/повідомлення про кримінальне правопорушення (звернення № 17).
		 
		Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 липня 2018 року у справі № 760/15579/19 зобов`язано уповноважених осіб НАБУ внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 , яка отримана уповноваженими особами НАБУ, про що проінформувати заявника.
		 
		Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджується, що 09 липня 2019 року, на виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року, уповноваженою особою НАБУ внесено до ЄРДР за № 52019000000000572 з кваліфікацією за частиною першою статті 367 КК України відомості про вчинення кримінального правопорушення, що зазначені                        в заяві ОСОБА_1 від 09 лютого 2019 року № 32.
		 
		Про внесення відомостей до ЄРДР проінформовано ОСОБА_1 та надіслано йому витяг з ЄРДР.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
		 
		Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		 
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.
		 
		Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
		 
		Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (див. постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 686/27967/19 (провадження № 61-14451св20), від 31 травня 2024 року у справі № 463/9819/21 (провадження № 61-13921св23)).
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		У справі, що переглядається в касаційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним здійсненням уповноваженими особами органу досудового розслідування НАБУ в особі його директора своїх службових обов`язків, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР після отримання повідомлення/заяви позивача від 09 лютого 2019 року № 17 про кримінальне правопорушення.
		Таким чином, посилався на бездіяльність посадових осіб органів державної влади, а також бездіяльність самих органів державної влади, вважаючи, що шкода йому завдана внаслідок бездіяльності органів державної влади та підлягає відшкодуванню державою за рахунок Державного бюджету України.
		 
		При цьому позивач обґрунтовував вимоги щодо відшкодування моральної шкоди бездіяльністю відповідача, з огляду на те, що процесуальні рішення НАБУ скасовані слідчим суддею.
		 
		Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		 
		Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.
		 
		За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
		 
		Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
		 
		Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
		 
		Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
		 
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18 (провадження № 61-21157св19), від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц (провадження № 61-10631св22), від 15 липня 2024 року у справі № 127/17413/22 (провадження № 61-1890св24).
		 
		Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
		 
		Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, про те, що оскарження ОСОБА_1 процесуальних рішень уповноважених осіб органів державної влади є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.
		 
		Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту завдання йому моральної шкоди, наявності такої шкоди та можливого причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю) НАБУ, тому відсутні підстави для задоволення позову.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
		 
		Також колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги про відступлення від висновків Верховного Суду на які містяться посилання в постанові суду апеляційної інстанції у зв`язку з їх необґрунтованістю.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Г. В. Коломієць
		 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...