Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/8017/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: 14-29цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27листопада 2024 року
		м. Київ
		cправа № 204/8017/17
		провадження № 14-29цс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
		суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
		розглянула справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Катерини Юріївни, Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири, скасування рішень про державну реєстрацію, витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення
		за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року, постановлене суддею Книш А. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.
		ВСТУП
		1.           У грудні 2017 року власниця квартири  АДРЕСА_1 , в якій вона не проживає, дізналася, що туди без її відома, вселились невідомі їй особи.
		2.           За її заявою правоохоронні органи встановили, що 05 вересня 2017 року за підробленим на її ім`я паспортом квартиру продали невідомій їй особі, яка надалі, у свою чергу, також відчужила її.
		3.           Власниця звернулася до суду з вимогами про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу спірної квартири, скасування рішень про державну реєстрацію, витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення.
		4.           Кінцева набувачка спірної нерухомості проти позову заперечила, послалася на те, що вона придбала майно за відплатним договором та є добросовісним набувачем, отже, немає підстав для витребування в неї законно набутого майна.
		5.           Місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, позов частково задовольнив, скасував рішення про державну реєстрацію, витребував спірну квартиру з володіння кінцевої набувачки та виселив з квартири осіб, що там мешкали, без надання їм іншого житлового приміщення. У решті позову відмовив.
		6.           Кінцева набувачка спірної нерухомості подала касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій.
		7.           Стверджувала, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду про те, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально передбачених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, однак, вочевидь є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.
		8.           У цій справі Велика Палата Верховного Суду відповіла на такі ключові питання:
		- як кваліфікувати нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою, при його нотаріальному посвідченні використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа;
		- як розмежувати правові наслідки недотримання вимоги закону щодо письмової форми правочину в частині його підписання стороною та вимогу про його нотаріальне посвідчення;
		- яким буде належний спосіб захисту права особи - продавця за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомого майна, який не містить підпису продавця або містить підпис сторонньої особи, за обставин, коли такий продавець не виражав своєї волі на укладення відповідного правочину.
		9.           Також Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від правових висновків, висловлених в постановах Верховного Суду, де за встановлених обставин непідписання (підписання сторонньою особою) правочину в одних випадках такий правочин визнано недійсним, а в інших - нікчемним.
		10.        Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу  ОСОБА_3 , змінила рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Короткий зміст позовних вимог
		11.        У грудні 2017 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички К. Ю., Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, в якому з урахуванням уточнених вимог просила:
		- визнати недійсним з моменту вчинення нотаріально посвідчений правочин - договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 05 вересня 2017 року, укладений від її імені з ОСОБА_2 ;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36909829 від 05 вересня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, на спірну квартиру за ОСОБА_2 ;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38418914 від 29 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, на спірну квартиру за ОСОБА_3 ;
		- витребувати від ОСОБА_3 на свою користь спірну квартиру;
		- позбавити ОСОБА_5 , яка діє у своїх інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права користування зазначеною квартирою шляхом їх виселення з цієї квартири, що є підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання.
		12.        Позов мотивувала тим, що є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з народження. Наразі вона проживає разом з чоловіком за іншою адресою, проте щонеділі навідувала цю  квартиру.
		13.        Зазначила, що у грудні 2017 року довідалася, що до її квартири вселилися невідомі люди. За цим фактом вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
		14.        Зауважила, що після допиту осіб, які вселилися до її квартири, вона дізналася, що 29 листопада 2017 року невідома їй ОСОБА_3 купила її квартиру в невідомого їй ОСОБА_2 , який набув право власності на цю квартиру за укладеним нібито з нею (позивачкою) договором від 05 вересня 2017 року.
		15.        Проте особисто вона не підписувала та не укладала жодних договорів щодо продажу спірної квартири.
		16.        Як слідує з матеріалів кримінального провадження, до договору купівлі-продажу спірної квартири від 05 вересня 2017 року додано підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_1 .
		17.        Дійшла висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з її володіння поза її волею унаслідок вчинення невідомими особами шахрайських дій.
		(2) Позиція інших учасників справи
		18.        Відповідачка ОСОБА_3 послалася на безпідставність пред`явленого до неї позову.
		19.        Стверджувала, що придбала спірне майно за відплатним договором купівлі-продажу, сплатила за нього грошові кошти, після чого відбулася передача майна. У неї не було підстав вважати продавця неналежним власником, оскільки його право було підтверджене записом від 05 вересня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		20.        Виходила з того, що договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 уклала відповідно до норм чинного законодавства, цей договір не розірвали або не визнали через суд недійсним, отже, вона ( ОСОБА_3 ) є добросовісним набувачем квартири.
		21.        Просила відмовити в позові.
		22.        Відповідачка ОСОБА_5 вважала позов недоведеним.
		23.        Повідомила, що вона та її діти не мають іншого житла, навіть права користування будь-яким іншим приміщенням, є внутрішньо переміщеними особами, повернутися до міста Донецька вони не мають об`єктивної можливості.
		24.        Звернула увагу на сумнівність аргументів позивачки про викрадення правовстановлюючих документів на квартиру, оскільки впродовж тривалого часу вона не зверталася до правоохоронних органів з цього приводу та не оформила дублікатів цих документів.
		25.        Третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. пояснила, що 05 вересня 2017 року посвідчила договір купівлі-продажу спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, довідки Комунального підприємства «Жилсервіс», витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та наданих оригіналів паспорта на ім`я ОСОБА_1 з реєстрацією за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційного номера НОМЕР_1 , оригіналу технічного паспорта.
		26.        Вважає, що при укладенні цього договору додержані вимоги статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому посилання позивачки на його недійсність є безпідставними.
		(3) Зміст рішення місцевого суду 
		27.        Рішенням від 21 грудня 2020 року Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська позов задовольнив частково. 
		Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36909829 від 05 вересня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
		Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38418914 від 29 листопада 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К. Ю., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
		Витребував від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
		Виселив ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.
		В решті позову відмовив.
		28.        Місцевий суд рішення мотивував вибуттямспірної квартири із власності позивачки поза її волею шляхом відчуження особою, яка не мала права на її відчуження, отже, наявні правові підстави для скасування рішень про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру та витребування цієї квартири від останнього набувача. 
		29.        У зв`язку із зазначеним суд також дійшов висновку про наявність підстав для виселення осіб, які вселилися до спірної квартири, у зв`язку з незаконним її вибуттям із власності позивачки.
		30.        Виходив з того, що первинний договір купівлі-продажу квартири від 05 вересня 2017 року від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 є нікчемним у зв`язку із встановленими обставинами непідписання його позивачкою.
		(4) Зміст постанови апеляційного суду
		31.        Постановою від 26 січня 2022 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3 , а рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року - без змін. 
		32.        Обґрунтовував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		(5) Фактичні обставини справи, встановлені судами
		33.          ОСОБА_1 з 12 травня 2009 року на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з 08 червня 2007 року.
		34.        У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Чечелівське ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області) із заявою про викрадення приватизаційного листа і технічного паспорта на спірну квартиру.
		35.        Позивачка пояснила, що відбулося проникнення до її квартири, тому що вона виявила зламаний замок та зникнення документів на квартиру.
		36.        17 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомили про те, що вжиті за її зверненням, зареєстрованим в журналі єдиного обліку 15 травня 2017 року за № 9715, заходи розшуку документів позитивного результату не дали.
		37.        05 вересня 2017 року відбувся договір купівлі-продажу нерухомого майна, сторонами якого зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За умовами цього договору позивачка нібито передала ОСОБА_2 у власність спірну квартиру.
		38.        Встановлено, що задля посвідчення вказаного договору купівлі-продажу приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. надано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий ніби то 29 травня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 Красногвардійським районним відділом Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - Красногвардійський РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області).
		39.        Між тим, 29 травня 2007 року Красногвардійський РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області видав ОСОБА_1 паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 .
		40.        Паспорт серії НОМЕР_2 було видано 03 січня 1997 року на ім`я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак він значиться як втрачений (лист Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21 березня 2018 року № 1201.4.1-4432/1201.2-18).
		41.        Допитаний як свідок відповідач ОСОБА_2 позов визнав.
		42.        Суду пояснив, що його викликали до поліції, у зв`язку з чим він думає, що перша угода була незаконною.
		43.        Розповів, що приблизно у 2018 році до нього звернувся його брат ОСОБА_9 та попросив оформити на себе спірну квартиру, оскільки на своє ім`я він не міг оформити право власності, бо має боргові зобов`язання.
		44.        Допитаний як свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердив, що при посвідченні нотаріусом договору купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року замість ОСОБА_1 була присутня інша особа.
		45.        29 листопада 2017 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 , яка цього ж дня зареєструвала право власності на цю квартиру.
		46.        11 грудня 2017 року за заявою позивачки Чечелівський ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про те, що невідома особа шахрайським шляхом заволоділа належною ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим зареєстровано кримінальне провадження № 12017040680002604 за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		47.        У провадженні слідчого відділення Чечелівського ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області також перебуває кримінальне провадження від 10 січня 2018 року № 20180406800000066 за частиною першою статті 190 КК України з приводу того, що 29 листопада 2017 року невстановлена особа шахрайським способом заволоділа спірною квартирою, яка згідно з договором купівлі-продажу НМТ 959239 належить ОСОБА_3 .
		48.        За висновком експерта від 04 вересня 2018 року № 28/1.1/495 рукописний запис « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року, укладеному між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_1 .
		49.        У спірній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_5 та її неповнолітні діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		(6) Короткий зміст вимог касаційної скарги
		50.        09 лютого 2022 року  ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
		51.        Підставою касаційного оскарження зазначила пункт 1 частини другої статі 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		(7) Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом
		52.        Ухвалою від 17 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі, витребував її матеріали з місцевого суду та зупинив дію рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі.
		53.        21 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		54.        Ухвалою від 21 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.
		55.        Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України для відступу від висновків щодо застосування частини першої статті 220, частини першої статті 657 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18.
		56.        Ухвалою від 19 грудня 2022 року Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернула справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з тим, що під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновку іншого касаційного суду у складі Верховного Суду, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду.
		57.        Ухвалою від 29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України для відступу від висновків щодо застосування частини першої статті 220, частини першої статті 657 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 911/1693/18, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18.
		58.        Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що у касаційних судах у складі Верховного Суду застосовуються як належні (ефективні) три взаємовиключні способи судового захисту при вирішенні справ щодо оспорення нотаріально посвідчених договорів з підстав їх непідписання стороною правочину, а тому потребує врегулювання питання щодо кваліфікації таких правочинів як нікчемних, неукладених чи оспорюваних.
		59.        Ухвалою від 19 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
		60.        Дійшла переконання про необхідність формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розумної передбачуваності судових рішень щодо способу судового захисту у справах щодо оспорення нотаріально посвідчених договорів з підстав їх непідписання стороною правочину.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		61.         ОСОБА_3 зазначила, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставою касаційного оскарження цих судових рішень визначила неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.
		62.        Послалася на те, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Добросовісна особа, яка придбала нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		63.        На думку заявниці, на час придбання спірної квартири вона добросовісно вважала, що відомості щодо власника майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є правильними, тому мала законні очікування придбати квартиру у належного власника.
		64.        Зазначила, що добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
		65.        Зокрема, акцентувала увагу на незацікавленості позивачки у відновленні викрадених документів на спірну квартиру та у вжитті заходів щодо заборони відчуження вказаного майна.
		66.        Вважає, що місцевий суд застосував формальний підхід до вирішення справи, не надав оцінки доводам сторін та у своєму рішенні послався на докази, які є недостовірними в силу дефектності їхньої форми та змісту, про що були вчинені відповідні заяви на стадії дослідження письмових доказів.
		(2) Позиція інших учасників справи щодо доводів касаційної скарги
		67.        24 травня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		68.        Вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, врахували релевантну судову практику Верховного Суду, зокрема, щодо стандартів доказування та ухвалили законні судові рішення.
		69.        На думку  ОСОБА_1 , аргументи касаційної скарги про нібито допущену нею бездіяльність щодо захисту своєї власності є суб`єктивною оцінкою скаржниці і не спростовують того факту, що спірна квартира вибула з її власності без її відома та згоди на відчуження цього майна.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Межі розгляду справи касаційним судом
		70.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		71.        У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).
		72.        Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		73.        Дослідивши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що ОСОБА_3 твердить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовної вимоги про витребування від неї як добросовісного набувача спірної квартири, доводить правомірність своїх дій та наявність законних очікувань на володіння спірним майном (що охоплюється застосуванням норм статті 388 ЦК України).
		Водночас ОСОБА_3 не оспорює висновків цих судів у частинах: 1) задоволення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 вересня 2017 року, індексний номер 36909829, та від 29 листопада 2017 року, індексний номер 38418914; 2) виселення зі спірної квартири ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які, своєю чергою, також не оскаржили рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосується їх житлових прав, отже ці обставини не можуть бути предметом касаційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду з огляду на наведені вище положення статті 400 ЦПК України.
		74.        Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшла таких висновків.
		(2) Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права
		75.        У справі, що переглядається, спір виник щодо права власності на квартиру, яка вибула із власності позивачки за відплатним договором купівлі-продажу, що не містить підпису позивачки, а від її імені був підписаний сторонньою особою.
		76.        Задля нотаріального посвідчення цього договору використані правовстановлюючі документи на квартиру, про викрадення яких раніше заявила позивачка, а також паспорт, який на ім`я позивачки (продавця) компетентними органами не видавався.
		77.        Суди попередніх інстанцій кваліфікували цей договір як нікчемний у зв`язку з недотриманням його форми (відсутність підпису сторони).
		78.        У касаційній скарзі скаржниця наполягає на тому, що згаданий правочин потрібно розглядати як оспорюваний у частині доведення його недійсності, виходячи при цьому з передбачених ЦК України підстав та враховуючи права, які виникли в неї як у добросовісного набувача спірного майна, а також поведінку позивачки, яка, на її переконання, сприяла відчуженню цього майна.
		79.        Під час касаційного перегляду справи колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернула увагу на існування різних позицій касаційних судів щодо кваліфікації непідписаного стороною правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню. За подібних обставин такий правочин кваліфікується судами як укладений оспорюваний (недійсний), нікчемний або неукладений.
		80.        Велика Палата Верховного Суду з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, дійшла переконання, що основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, є визначення правової природи нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна, який не підписаний його стороною (містить підпис сторонньої особи), при його нотаріальному посвідченні використано викрадені документи, а  особу продавця встановлено на підставі підробленого документа.
		Щодо кваліфікації нотаріально посвідченого правочину купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа
		81.        За змістом статті 264 ЦПК України при вирішенні цивільної справи суд має насамперед визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.
		82.        Велика Палата Верховного Суду з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, дійшла висновку про те, що за своєю правовою природою нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, у разі невстановлення факту зловживання з боку власника своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений з огляду на відсутність підтвердження волевиявлення його сторони на укладення відповідного правочину.
		83.        Велика Палата Верховного Суду дійшла цього висновку з огляду на таке.
		84.        Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		85.        Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		86.        Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
		87.        Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		88.        Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
		89.        За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		90.        Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
		91.        Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
		92.        Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		93.        За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		94.        Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		95.        Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		96.        Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.
		97.        Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
		98.        Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин. 
		99.        Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.
		100.     Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.
		101.     Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.
		102.     Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.
		103.     В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
		Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
		104.     Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.
		105.     Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).
		106.     Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).
		107.     Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.
		108.     З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.
		109.     Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.
		110.     Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.
		111.     Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
		112.     Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з`ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов`язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.
		113.     Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
		114.     На переконання Великої Палати Верховного Суду, засоби, визначені абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України, можуть бути використані також для доведення факту вчинення правочину, що сприятиме захисту права іншої сторони правочину, який фактично відбувся, від зловживань у вигляді оспорювання факту вчинення цього правочину лише з огляду на відсутність підпису.
		115.     Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
		116.     Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		117.     Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
		118.     Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
		119.     З огляду на наведене вище, нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений.
		Щодо розмежування правових наслідків недотримання сторонами письмової форми правочину та недотримання вимог закону щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення
		120.     Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що недотримання письмової форми правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, в частині його підписання свідчить про його неукладеність, тоді як недотримання вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення - про його нікчемність. Цього висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду на таке.
		121.     Формальна визначеність процедур із вчинення нотаріальних дій є фундаментом забезпечення публічної достовірності самого факту укладення нотаріально посвідченого договору та його змісту.
		122.     При цьому нотаріальне посвідчення правочину може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України (частина третя статті 209 ЦК України) [див. окрему ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 688/4803/18 (провадження 
		№ 61-19086св19)]. До таких вимог відноситься й дотримання форми правочину, встановленої законом.
		123.     Тобто нотаріальне посвідчення є наступним і фінальним етапом офіційного фіксування вже вираженої волі сторін після узгодження ними всіх необхідних умов, з якими закон пов`язує чинність (укладеність) правочину.
		124.     Отже, за відсутності такого обов`язкового атрибуту письмового договору, як підписи сторін, він не підлягає нотаріальному посвідченню.
		125.     Факт нотаріального посвідчення договору, який не містить підпису сторони (чи містить підроблений підпис), не впливає на чинність (укладеність) такого договору, який за своєю природою є неукладеним.
		126.     Таким чином, правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, а саме недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину, застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 цього Кодексу, зокрема й щодо його форми, що передбачає його підписання сторонами.
		Щодо належного способу захисту права особи, право власності на майно якої було зареєстровано за іншою особою внаслідок реалізації положень неукладеного договору
		127.     Належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача. Велика Палата Верховного Суду дійшла цього висновку виходячи з такого.
		128.     Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
		129.     Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		130.     Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
		131.     Також позов не може містити вимогу, у якій ідеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це стверджує позивачка і достеменно встановили суди).
		132.     У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
		133.     Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою, чи зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).
		134.     Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.
		135.     Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).
		136.     З урахуванням наведених підстав позову позивачка у цій справі наполягає на витребуванні належної їй квартири, вважаючи, що ця квартира перебуває у володінні відповідачки без установлених законом підстав.
		137.     Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).
		138.     Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)]. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи про інше речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (від нім. buchbesitz - книжкове володіння) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)].
		139.     З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
		140.     Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
		141.     Відтак, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, й далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
		142.     Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) дійшла висновку, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. пункт 72 вказаної постанови).
		143.     Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		144.     Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		145.     Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.
		146.     У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).
		147.     Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		148.     Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. 
		149.     Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. 
		150.     Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168].
		151.     Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)]без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
		(3) Щодо відступу від висновків Верховного Суду 
		152.     Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновків, викладених:
		- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 911/1693/18, за змістом яких підписання договору купівлі-продажу невстановленою особою від імені продавця є підставою для визнання такого договору недійсним згідно із статтями 203, 215 ЦК України;
		- у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18, згідно з якими наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною є його неукладеність.
		153.     На противагу наведеним позиціям колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що аналіз статей 207, 215, 220, 657 ЦК України дає підстави для висновку, що непідписання правочину однією з його сторін свідчить про недотримання як письмової форми договору, так і, відповідно, норм закону щодо нотаріального посвідчення правочину, укладеного між указаними в ньому сторонами, наслідком чого є нікчемність такого правочину. Подібні висновки висловив в постанові від 22 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 335/8468/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 753/15818/19.
		154.     Справу передано на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		155.     Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
		156.     Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду (Верховного Суду України) лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі 
		№ 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 
		(пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), 
		від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 
		2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі 
		№ 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40)].
		157.     З урахуванням наведених мотивів цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про:
		- наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 911/1693/18, за змістом яких підписання договору купівлі-продажу невстановленою особою від імені продавця є підставою для визнання такого договору недійсним згідно із статтями 203, 215 ЦК України;
		- відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18, згідно з якими непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною свідчить про його неукладеність.
		158.     З метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду відступає від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 753/15818/19, згідно з якими: непідписання правочину однією з його сторін свідчить про недотримання як письмової форми договору, так і, відповідно, норм закону щодо нотаріального посвідчення правочину, укладеного між указаними в ньому сторонами, наслідком чого є нікчемність такого правочину.
		159.     При цьому Велика Палата Верховного Суду підтримує раніше викладені нею правові висновки в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у яких йдеться про таке:
		Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто про випадки, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
		За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
		Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
		У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
		Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		160.     Отже, наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність.
		(4) Щодо суті спору
		161.     За обставинами цієї справи позивачка з 12 травня 2009 року на праві власності володіла квартирою   АДРЕСА_1 , яка була предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, сторонами якого зазначено позивачку ОСОБА_1 (як продавця) та ОСОБА_2 (як покупця).
		162.     Встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що рукописний запис « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у вказаному договорі, який було нотаріально посвідчено, вчинено сторонньою особою, а при нотаріальному посвідченні зазначеного договору нотаріусу надано документи, про викрадення яких заявила позивачка, та підроблений паспорт на ім`я « ОСОБА_1 ».
		163.     Таким чином, виходячи з наведених вище правових висновків договір купівлі-продажу спірної квартири від 05 вересня 2017 року, при укладенні якого підпис продавця виконаний іншою невстановленою особою, а при його нотаріальному посвідченні використані викрадені документи та підроблений паспорт, що не видавалися на ім`я продавця, необхідно кваліфікувати як неукладений, оскільки законна власниця майна фактично не була учасником спірних правовідносин купівлі-продажу та не виражала своєї волі на відчуження належної їй квартири.
		164.     Також встановлено, що 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_3 , за якою цього ж дня зареєстроване право власності на цю квартиру.
		165.     Тому належним способом захисту позивачки в цій справі є вимога про витребування спірної квартири у ОСОБА_3 як у добросовісної набувачки на підставі статті 388 ЦК України.
		166.     При цьому відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі.
		Щодо дотримання  стандартів «трискладового тесту» правомірності втручання держави у право власності відповідачки - кінцевого набувача
		167.     Велика Палата Верховного Суду встановила законність втручання у право власності кінцевого набувача та необхідність витребування спірного нерухомого майна на користь законного власника з таких міркувань.
		168.     Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.
		169.     Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
		170.     У статті 1 Першого протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		171.     ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.
		172.     Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу також повинно переслідувати мету в суспільному інтересі [рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine)].
		173.     Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden»).
		174.     Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Белгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.
		175.     ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine].
		176.     Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії (що мають оцінюватися у сукупності), як: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
		177.     Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».
		178.     Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
		179.     Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
		180.     У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
		181.     Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
		182.     ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
		183.     Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.
		184.     Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.
		185.     Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
		186.     Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
		187.     Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.
		188.     Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним.
		189.     Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
		190.     Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
		191.     Так, законність втручання в цій справі обумовлена тим, що право власності є конституційним правом особи, передбаченим статтею 41 Конституції України, воно є непорушним та набувається в порядку, визначеному законом. Законний власник не втрачає право власності на належне йому майно, якщо воно вибуває з його володіння без належної на те законної підстави чи не з його волі, тому таке право підлягає захисту. 
		192.     Легітимною метою (виправданістю втручання загальним інтересом) є необхідність захисту гарантованого Конституцією України права законного володільця, майно якого вибуло з його володіння без відповідної на те правової підстави чи не з його волі.
		193.     Що стосується принципу пропорційності, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що: 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.
		194.     Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власниці -  ОСОБА_1 на підставі викрадених та підроблених документів, витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача - ОСОБА_3 є пропорційним втручанням у право власності останньої, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
		(5) Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду
		195.     Посилаючись на правові висновки Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, скаржниця наполягає на тому, що в суду не було підстав для витребування в неї квартири як у добросовісної набувачки спірного майна, яка покладалася на офіційну інформацію щодо права власності продавця, відображену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		196.     Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
		197.     З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
		198.     Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Водночас відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.
		199.     Набуваючи у власність майно законним шляхом за відплатним правочином, покладаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачка набула статус добросовісного набувача, тому втручання у її право може бути здійснено лише на підставі регламентованих норм законодавства (статті 388 ЦК України), які і є запобіжником для зловживання первинним власником своїми правами.
		200.     Тобто виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		201.     За обставинами цієї справи не встановлено факту чи наміру зловживання позивачкою своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з її володіння поза її волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об`єктивної форми вираження її волевиявлення), тому немає підстав для відмови у захисті її права власності.
		202.     Недоторканність набутого добросовісним набувачем права власності за рахунок позбавлення законного власника, який не допускав недобросовісного користування своїми правами та не виражав волевиявлення на передачу майна, можливості поновити своє порушене, внаслідок вибуття належного йому майна за неукладеним правочином, майнове право суперечить завданню цивільного судочинства.
		203.     Принцип мирного володіння майном, закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стосується не лише кінцевого добросовісного набувача майна, а й первинного законного володільця, який маючи у власності певне майно, розраховує, що його право на мирне володіння майном буде захищене належним правовим регулюванням.
		204.     У разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		205.     Водночас скаржниця як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо.
		206.     Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, зокрема за неукладеним правочином за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього. 
		207.     При цьому Велика Палата Верховного Суду в цій справі встановила законність втручання у право власності кінцевого набувача спірного майна (див. 
		пункти 155-177 цієї постанови).
		208.     Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. У випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18).
		209.     Отже, висновки судів попередніх інстанцій за встановлених у цій справі обставин не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		210.     Крім цього, витребування від ОСОБА_3 майна, яке належить ОСОБА_1 та вибуло з її володіння поза її волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивачки та інтересами відповідачки, яка не позбавлена права на відшкодування завданих їй збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбала нерухоме майно.
		211.     У разі понесення відповідних витрат на підставі приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України ОСОБА_3 має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених нею із часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Як добросовісний набувач (володілець)  ОСОБА_3 має право залишити собі здійснені нею поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, вона має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
		212.     Тому повернення власнику протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету. З огляду на характер спірних правовідносин Верховний Суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено. 
		213.     Посилання скаржниці на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, щодо покладення на добросовісного набувача надмірного індивідуального тягаря у зв`язку з витребуванням майна на користь законного володільця, де позивачем був орган місцевого самоврядування, а спірне майно вибуло з комунальної власності внаслідок незаконної, за доводами позивача, приватизації, є безпідставним, оскільки вони є нерелевантними до обставин цієї справи, в якій законний володілець - фізична особа взагалі не була учасником правовідносин, за яких майно вибуло з її володіння, не підписувала договору купівлі-продажу, який був нотаріально посвідчений на підставі викрадених та підроблених документів, що не мали очевидних ознак підробки.
		214.     Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявницею постановах Верховного Суду.
		(6) Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права
		215.     У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначила про недослідження судами зібраних у справі доказів щодо наявності в позивачки волі на відчуження спірної квартири, що проявилася у її незацікавленості у відновленні правовстановлюючих документів на цю квартиру, однак у зв`язку з тим, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наведені ОСОБА_3  аргументи щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не можуть бути взяти до уваги. 
		216.     У цілому такі доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з оскаржуваними судовими рішеннями та необхідності здійснення переоцінки доказів у справі, що не є повноваженням суду касаційної інстанції.
		217.     Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
		218.     У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) міститься правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		(1) Щодо суті касаційної скарги
		219.     Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		220.     На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 .
		221.     Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд [близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)]. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.
		222.     У цьому випадку позивачка просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 05 вересня 2017 року недійсним, а суди попередніх інстанцій кваліфікували цей правочин нікчемним у зв`язку з недотриманням його форми, однак така помилка кваліфікації може бути виправлена Великою Палатою Верховного Суду, яка має повноваження ухвалити своє рішення на підставі правильної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі. 
		223.     Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо необхідності захисту права позивачки як законного володільця майна та витребування на її користь спірної квартири, однак помилилися щодо правової природи договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного від її імені, оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови. У решті оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.
		224.     Що стосується задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на спірну квартиру, які за усталеною судовою практикою Верховного Суду є неналежним способом захисту права при пред`явленні віндикаційного позову, то касаційна скарга ОСОБА_3 не містить доводів щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у зазначеній частині. Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції та те, що релевантні правові висновки щодо належного способу захисту права у подібних правовідносинах сформульовано до подання касаційної скарги ОСОБА_3 , Верховний Суд не вправі вийти за межі доводів касаційної скарги.
		(2) Щодо судових витрат
		225.     Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		226.     Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		227.     Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		228.     Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про зміну оскаржуваних судових рішень лише в мотивувальній частині, що не вплинуло на обсяг задоволених позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює.
		(3) Щодо поновлення виконання судового рішення
		229.     Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		230.     Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 лютого 2022 року зупинив дію рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі, то дію цього рішення необхідно поновити. 
		ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
		231.     Цей розділ містить висновки щодо застосування статей 218, 387 / 388, 638 ЦК України та їх співвідношення зі статтями 203, 215, 216, 220 ЦК України у подібних правовідносинах.
		232.     Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
		233.     Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.
		234.     Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
		235.     Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		236.     Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.
		237.     Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами.
		238.     Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності.
		239.     Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
		240.     Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		2.           Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		3.           Решту рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін.
		4.           Поновити дію рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   С. Ю. Мартєв
		Судді                   О. О. Банасько                                                          О. В. Кривенда
		                             О. Л. Булейко                                                            М. В. Мазур
		                             Ю. Л. Власов                                                             К. М. Пільков
		                             І. А. Воробйова                                                         С. О. Погрібний
		                             М. І. Гриців                                                                О. В. Ступак
		                             Ж. М. Єленіна                                                           І. В. Ткач
		                             І. В. Желєзний                                                          О. С. Ткачук
		                             Л. Ю. Кишакевич                                                     В. Ю. Уркевич
		                             В. В. Король                                                              Є. А. Усенко
		                             С. І. Кравченко                                                         Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...