Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 949/1014/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації.
Надіслано судом: 17.12.2024. Зареєстровано: 17.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2024.
Дата набрання законної сили: 16.01.2025
Номер судового провадження: 1-кп/949/250/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024181110000117

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №949/1014/24
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		16 грудня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
		   головуючого - судді  ОСОБА_1 ,
		   при секретарі судових засідань  ОСОБА_2 ,
		   за участю: 
		   прокурора: ОСОБА_3 
		   захисника - адвоката ОСОБА_4 
		   обвинуваченого ОСОБА_5 
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024181110000117 від 22 березня 2024 року по обвинуваченню
		    ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , неодруженого, з середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, громадянина України,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		21 березня 2024 року, близько 17 год. 20 хв., знаходячись на вул. Шкільна в м. Дубровиця, Сарненського району, Рівненської області, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_2 , не має посвідчення водія відповідної категорії на право керування транспортними засобами, в порушення вимог підпункту ґ) пункту 2.9 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, допустив останню до керування його автомобілем TOYOTA AVENSIS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що виразилось у наданні ним, як особою, яка є володільцем даного транспортного засобу, дозволу на керування та здійснення руху на зазначеному автомобілі, для сумісної поїздки до приміщення супермаркету «Льонок», що розташоване по вул. Миру, 7 в м. Дубровиця, Сарненського району.
		В результаті чого, близько 17 год. 30 хв., ОСОБА_6 заїжджаючи автомобілем TOYOTA AVENSІS, реєстраційний номер НОМЕР_1 на майданчик для паркування, що біля приміщення супермаркету «Льонок», не зупинилася, а допустила виїзд на тротуар, розташований за майданчиком для паркування, і який відділений бордюром, де відбувся наїзд автомобіля на пішохода ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительку АДРЕСА_3 , яка знаходилася на тротуарі, і яка отримала тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.
		Правова кваліфікаціякримінального правопорушенняорганом досудовогорозслідування наданаза ст. 287 КК України - допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування транспортним засобом, якщо це спричинило смерть потерпілого.
		Допитаний в суді обвинувачений ОСОБА_5 вину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Додатково пояснив, що шкодує про вчинене, зробив для себе належні висновки та обіцяв, що більше такого не повториться.
		Потерпіла ОСОБА_8 у судове засідання не з`явилася, подавши заяву про розгляд кримінального провадження без її участі та просила притягнути ОСОБА_5 до відповідальності за вчинений злочин без застосування будь-яких пом`якшуючих обставин.
		Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні з огляду на пояснення та докази, зібрані в ході досудового розслідування і досліджені в ході судового розгляду характеризуючі дані, а також, враховуючи обставини справи, просила визнати обвинуваченого  ОСОБА_5  винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном на 3 роки та з покладенням обов`язків відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України. 
		Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження доказів по справі, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.
		Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу ОСОБА_5 .
		Судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_5 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ст. 287 КК України, як допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування транспортним засобом, якщо це спричинило смерть потерпілого, є правильною.
		Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 287 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.
		При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує те, що обвинувачений ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався (а.п. 90), позитивно характеризується по місцю проживання (а.п. 89); на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває (а.п. 91); повне визнання своєї вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення; а також обставини, які пом`якшують покарання, згідно зіст.66КК України, такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. При цьому, до обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, суд відносить вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
		У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
		У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
		Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).
		Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
		У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19.10.2006 суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".
		У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
		Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
		Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09.06.2005, "Фрізен проти росії" від 24.03.2005, "Ісмайлова проти росії" від 29.11.2007).
		Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).
		Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, враховуючи характеризуючі дані особи обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та зважаючи на наявність обтяжуючої обставини, а також враховуючи думку потерпілої, суд вважає за можливе призначити покарання в межах санкції статті інкримінованої за це кримінальне правопорушення, та призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Разом з тим, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 без відбування основного покарання у виді позбавлення волі і вважає за можливе, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_5 .
		Майнової шкоди кримінальним правопорушення не завдано.
		Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений.
		Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
		   На підставівикладеного,керуючись ст.ст.368,370,371,373,374,394,395КПК України,суд -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Визнати  ОСОБА_5  винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення воліна строк5(п`ять)років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів на строк 3 (три) роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 від відбування основного покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки з покладенням відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		Іспитовий строк ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку.
		Речові докази:
		- копії матеріалів кримінального провадження №12024181110000116 від 21 березня 2024 року - залишити зберігати при матеріалах даного кримінального провадження.
		   Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
		Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя: підпис.
		 
		Згідно з оригіналом.
		 
		Суддя Дубровицького 
		районного суду                             ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...