Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/2646/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 17.12.2024. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.03.2025
Результат оскарження 12.03.2025 Миколаївський апеляційний суд: скасовано рішення повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/489/1321/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		12.11.2024 
		Справа №489/2646/24
		Провадження №2/489/1321/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 листопада 2024 м. Миколаїв
		Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
		головуючого  судді Рум`янцевої Н.О.,
		із секретарем судових засідань  Ставратій Я.С.,
		за участю: представниці позивача  ОСОБА_1 , представниці відповідача  Семщенко М.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати
		встановив.
		Позивач, через свою представницю  адвокатку Бондар Ю.О., звернувся до суду з позовом, яким просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ ГД № 97-01-ОС від 20.05.2022 в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату з 01.06.2022 до дати прийняття рішення стягнути з відповідача на користь позивача суми індексації заробітної плати та компенсації втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також судові витрати. Мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з відповідачем з 09.11.2010. Наказом від 08.02.2018 переведений на посаду начальника цеху 110, на якій наразі і перебуває. З червня 2022 позивачу заробітну плату не виплачують, на роботу на територію підприємства не допускають з невідомих причин. Позивач приходив на адресу свого робочого місця згідно з графіком робочого дня, однак, на проходній на територію підприємства його не допускали, причини не допуску не повідомляли, з жодними розпорядженнями щодо зміни графіку чи режиму роботи, внесення змін в організацію робочого процесу позивача не ознайомили. Відповідач не зупиняв своєї діяльності та продовжує функціонувати. З метою отримання інформації щодо статусу трудових відносин, ним неодноразово направлялися запити до відповідача, проте, конкретної відповіді ним так і не отримано. 13 грудня 2023 позивач надіслав службову записку для отримання відповідних роз`яснень щодо організації робочого процесу та вказівок і розпоряджень йому як начальнику цеху для виконання покладених на нього обов`язків. На службову записку, відповідач у відповіді навів власні тлумачення Закону України «Про звернення громадян», а також внутрішнього документу підприємства щодо стандартів діловодства та вказав, що йому, як роботодавцю не має з чим  розпорядженням чи іншим актом ознайомлювати свого працівника, у якого в підпорядкуванні знаходяться робочі цеху щодо організації роботи цього підрозділу у 2023 році. Жодних актів щодо організації робочого процесу та інших актів, які стосуються роботи працівників виробничого цеху № 110 підприємство не приймало. Отже, трудові відносини між позивачем та відповідачем продовжуються, наказів та/або розпоряджень на зміну умов трудового договору з позивачем не прийнято, відповідач не зупиняв свою діяльність, залучає працівників до виконання робіт на підприємстві, організовує роботу підприємства. Отже, відповідач порушує умови трудового договору та законодавства про працю стосовно позивача, не допускаючи його на роботу без будь-яких підстав, прийняття відповідних рішень, не повідомляє свого працівника про статус трудових відносин з ним, не виплачує заробітну плату. У спірному наказі про призупинення дії трудового договору, не зазначено підстави та причини, які слугували такому зупиненню. Жодних послань на вплив воєнного стану, обставини, які призвели до прийняття такого рішення, умов неможливості забезпечити роботу позивачеві або потенційно будь-кому іншому в даному наказі немає. Позивач не був ініціатором призупинення дії трудового договору, не звертався до відповідача з питанням щодо неможливості виконання обов`язків через збройну агресію. У звязку з чим підлягають нарахування та виплата позивачу суми за весь час, який відповідач не виплатив заробітну плату, починаючи з червня 2022. 
		Від представниці відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що з 28.02.2022 по 20.05.2022 ОСОБА_2 перебував у загоні територіальної оборони Товариства і отримував заробітну плату за відповідний відпрацьований час. Потім, наказом по Підприємству № 97-01-ОС від 20.05.2022 «Про призупинення дії трудових договорів», на підставі ст.. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», дію трудового договору з ОСОБА_2 було призупинено з 23.05.2022 до для припинення або скасування воєнного стану. Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та діє і дотепер. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, яка діяла на час видання спірного наказу, не вимагала зазначення в ньому інформації визначеної подальшою редакцією цього Закону, яка набрала чинності після прийняття вказаного наказу, а саме: причин (підстав) призупинення дії трудового договору, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії, прізвища, ім`я, по батькові, РНОКПП або серії та номер паспорта відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Отже, наступні редакції Закону не можуть розповсюджуватися на правовідносини між Товариством і позивачем щодо законності видання наказу № 97-01-ОС від 20.05.2022 про призупинення дії трудового договору з ним з 23.05.2022, адже цей наказ прийнято (правовідносини виникли) до набуття чинності цих змін у Закон, а Закон зворотної сили не має. Начальник дослідного виробництва ОСОБА_3 особисто, в усній формі, попередив 20.05.2022 ОСОБА_2 про призупинення з ним дії трудового договору з 23.05.2022, що підтверджується письмовими поясненнями. Крім того, факт того, що позивач був обізнаний про призупинення з ним дії трудового договору, свідчить те, що останній не виходив на роботу та не звертався до відповідача. Акти, надані позивачем про не допуски на роботу, є неналежними та недопустимими доказами, оскільки вони складені без присутності представників товариства, особисто позивачем із невідомими особами та невідомо у якому місці. Позивач не звертався до територіального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю з питання законності/незаконності наказу № 97-01-ОС від 20.05.2022. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може відбуватися не по відношенню до всього персоналу, а відповідно до конкретних працівників. Проведення роботодавцем публічних закупівель безспірно не свідчить про безпечні умови праці у Товаристві та підстави для відновлення роботи Товариства у звичайному режимі із залученням до виробничого процесу усіх працівників, зокрема, позивача. З позовних вимог стає незрозумілим, чому саме з 01.06.2022 позивач рахує та вважає обґрунтованим стягнення заборгованості по заробітній платі. Виплата середнього заробітку працівнику у разі порушення його прав роботодавцем передбачена ст.. 235 КЗпП України. Позивача не звільнено з роботи, а призупинено з ним дію трудових відносин, про що останній був обізнаний. Положеннями Закону та ст.. 235 КЗпП України передбачено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у випадку, визначених тільки ст.. 235 КЗпП України, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при визнанні незаконним та скасуванні наказу про призупинення дії трудового договору. 
		Від представниці позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. зазначає, що відповідач наполягає, що начебто ознайомив позивача з наказом про призупинення дії трудового договору № ГД № 97-01-ОС від 20.05.2022 у цей же день усно. Проте, жодних доказів такого ознайомлення відповідач не надав. Враховуючи, що відповідно до пояснень відповідача, позивач перебував на роботі в цей же день, відповідач мав можливість особисто під підпис ознайомити позивача з наказом, однак не ознайомив. Між відповідачем та позивачем йшло листування, відповідач направляв на адресу свого працівника безліч листів, серед них навіть ознайомлював з наказами, які стосуються позивача (зокрема, щодо мобілізаційних заходів), а от про призупинення дії трудового договору так і не повідомив. Копію наказу рекомендованим листом не направляв. Якби позивач був ознайомлений зі спірним наказом, він би не звертався із численними запитами, у яких просив повідомити про статус його трудових відносин, про особливий режим роботи, про прийняті накази, розпорядження про умови роботи під час режиму воєнного стану і про надання копії можливого наказу про призупинення дії трудового договору. Сам відповідач жодного разу не надав копії спірного наказу та не вказав, що трудові відносини з позивачем призупинено. Пояснення начальника ДВ, доданих до відзиву, не є допустимими доказами, містять посилання на пояснення інших осіб, які начебто ознайомлювали позивача з призупиненням дії ТРО. Начебто попередження про призупинення дії трудового договору начальником ДВ, окрім такого припущення про факти, які відбулися 2 роки тому нічим не підтверджено, не є повідомленням про прийняття наказу призупинення дії договору, не є ознайомленням з відповідним наказом. Пояснювальна записка начальника охорони додатково підтверджує, що позивача дійсно не допускали до роботи та навіть, на територію підприємства. відповідач свою діяльність не зупиняв та повне зупинення роботи не оголошувалось, скорочення штатної одиниці  роботи та посади позивача не проводилось, а підрозділ, яким керує позивач своєї роботи не зупиняв і продовжує функціонувати. 
		Ухвалою суду від 15.04.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 11.09.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
		З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
		Як вбачається з наказу Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» № 40-01-К від 08.02.2018, ОСОБА_2 , начальника цеху в цеху 110 переведено постійно в цех 110 начальником цеху з окладом згідно із штатним розписом та встановлено надбавку 25 % за високі досягнення у праці. 
		Наказом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» № 97-01-ОС від 20.05.2022, призупинено дію трудових договорів, зокрема, з ОСОБА_2 з 23.05.2022 до дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Керівникам за напрямками діяльності, керівникам структурних підрозділів забезпечити за можливості повідомлення підлеглих працівників про призупинення дії їх трудових договорів у будь-який доступний спосіб. 
		Позивач зазначає, що він приходив на адресу свого робочого місця згідно з графіком робочого дня, однак, на проходній на територію підприємства його не допускали, причини не допуску не повідомляли, з жодними розпорядженнями щодо зміни графіку чи режиму роботи, внесення змін в організацію робочого процесу позивача не ознайомили. Відповідач не зупиняв своєї діяльності та продовжує функціонувати. З метою отримання інформації щодо статусу трудових відносин, ним неодноразово направлялися запити до відповідача, проте, конкретної відповіді ним так і не отримано.
		Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		За приписами статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За приписами ч.3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
		Відповідно до ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з п. 3 Указу, - у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».
		Указами Президента України від 14 березня 2022 року за №133/2022, від 18 квітня 2022 року за №259/2022, від 17 травня 2022 року за №341/2022, від 12 серпня 2022 року за №573, від 07 листопада 2022 року за №757/2022 та від 06 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні, строком на 90 діб, який продовжується і на теперішній час.
		Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст.ст.43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно із Прикінцевими положеннями КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Відповідно до статті 13 Закону № 2136-IX, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
		Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
		Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
		Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
		Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23) та застосовано у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі №754/5488/22.
		Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
		Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		Таким чином, призупинення дії трудового договору в умовах наявності військової агресії проти України можливе лише при умові перебування роботодавця в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу або ж працівник не може цю роботу виконати.
		Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
		З довідки АТ "«Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» від 27.03.2024 за вих. № 04/1-1064, вбачається, що структурний підрозділ (цех № 110) протягом 2022-2023 рр. функціонував; окремі працівники цеху № 110 протягом 2022-2023 рр. працювали; реорганізація підрозділу (цех № 110) протягом 2022 -2023 рр. не здійснювалась; профіль роботи підрозділу (цех № 110) у період 2022-2023 рр. не змінювався; кількість працівників структурного підрозділу (цех № 110) у період 2022-2023 змінювалась; скорочення вакантних штатних одиниць у структурному підрозділі (цех № 110) протягом 2022-2023 рр. відбувалося; у структурному підрозділі (цех № 110 ) протягом 2022-2023 скорочено певна кількість вакантних штатних одиниць. 
		Під час розгляду справи встановлено, що на час призупинення трудового договору із позивачем, та у період такого зупинення, відповідач публічно, через розміщення у мережі інтернет, участвував у тендерах та державних закупівель.
		Відповідач розміщував оголошення про наявність відкритих вакансій у АТ НВКГ "Зоря"-"Машпроект", у тому числі таких вакансій, як машиніст екскаватору, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, тощо. 
		У свою чергу позивач зазначив, що він приходив на адресу свого робочого місця згідно з графіком робочого дня, однак, на проходній на територію підприємства його не допускали, причини не допуску не повідомляли, з жодними розпорядженнями щодо зміни графіку чи режиму роботи, внесення змін в організацію робочого процесу позивача не ознайомили. 
		На підтвердження зазначеного до матеріалів справи долучені: Акт від 11.10.2022 підписаний ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; Акт від 23.01.2023 підписаний ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; Акт від 13.03.2023 підписаний ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в яких зазначається, що вони є співробітниками підприємства, які прийшли згідно графіку робочого дня за своїм місцем роботи, проте, їх не пропускають на територію підприємства, оскільки їх прізвищ немає у списку на пропуск, а тому заборонено проходити на територію підприємства. 
		Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про надання інформації та документів, які забороняють йому працювати згідно трудового договору. 
		На неодноразові звернення позивача відповідачем надавала відповідь, зокрема, в яких зазначено про те, що ДП НВКГ "Зоря"-"Машпроект" не є суб`єктом владних повноважень, а тому не видає індивідуальні акти; не є суб`єктом, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства України і його рішення не є обов`язковими для виконання; не є розпорядником (володільцем) інформації, яка пов`язання з виконанням ним та/або його особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором; не є юридичною особою, що фінансується з державного, місцевого бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим; не займає домінуюче становище на ринку, не наділено спеціальними чи виключними правами, не є природною монополією. У зв`язку з тим, що трудовий договір з позивачем призупинено до дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, надання будь-яких вказівок щодо роботи є неможливим.
		Як вбачається з листа ДП НВКГ "Зоря"-"Машпроект" від 11.10.2022 за вих. № 08/2-2895, у ДП НВКГ "Зоря"-"Машпроект" відсутня письмова згода працівників, відносно яких наказом від 22.04.2022 приймалося рішення про припинення дії трудових договорів, на обробку та поширення персональних даних які відбувалися або відбуваються у професійній сфері її життя, а трудові відносини підприємства із ОСОБА_2 в цьому наказі не порушені. У зв`язку з чим відмовлено адвокату у наданні копії наказу від 22.04.2022 про призупинення з 25 квітня 2022 дії трудових договорів з деякими працівниками підприємства. 
		Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
		Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
		Позивач у своєму позові зазначає, що у наказі № 97-01-ОС від 20.05.2022 про призупинення дії трудового договору, відповідач не вказав та не навів підстав та причин, які послугували такому зупиненню. 
		Представниця відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, яка діяла на час видання спірного наказу, не вимагала зазначення в ньому інформації визначеної подальшою редакцією цього Закону, яка набрала чинності після прийняття вказаного наказу, а саме: причин (підстав) призупинення дії трудового договору, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії, прізвища, ім`я, по батькові, РНОКПП або серії та номер паспорта відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
		Позивач в позові зазначає те, що головною умовою призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість роботодавця надавати роботу, а працівникам виконувати її.
		ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» не подало суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б доводили неможливість забезпечити позивача роботою за вказаними посадами, які є вільними у підприємству, зокрема: наказів, розпоряджень, посадової інструкції позивача, документів про трудовий розпорядок, обсяг виконуваної позивачем роботи напередодні видання та протягом дії оспорюваного наказу тощо.
		Само по собі посилання ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» на ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зі змінами, які діють на теперішній час, яка передбачає підстави призупинення дії трудового договору, які можуть бути не лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші фактичні, економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, зокрема, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов`язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо, є необґрунтованим, та не підтвердженим будь-якими належними доказами у справі.
		Як і не є підтвердженими доказами доводи представника відповідача щодо того, що позивач не міг виконувати іншу роботу на підприємстві, на інших посадах, які були вільними на той час.
		Матеріали справи не містять доказів того, що позивачеві пропонувалась будь-яка з наявних вільних на той час посад.
		Відповідачем також не зазначено, що підприємство або його окремі підрозділи припинили роботу під час воєнного стану, банк скоротив штат, звузив обов`язки працівників тощо.
		Більш того, у листі ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» від 27.03.2024, зазначено, що структурний підрозділ цех № 110 протягом 2022-2023 продовжував функціонувати, працівники цього підрозділу задіяні у робочі процеси, звільнення працівників даного підрозділу не відбувалося.
		Твердження сторін щодо участі в публічних торгах, пропозиції щодо виконання робіт, закупівля матеріалів, тощо лише свідчить про те, що ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» не призупинено свою діяльність та останній функціонує до теперішнього часу. 
		Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
		Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
		Долучені до матеріалів справи: наказ ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» № 65 від 25.02.2022 про створення штабу територіальної оборони ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект»; накази ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» № 73 від 01.04.2022, № 79 від 05.05.2022, № 81 від 19.05.2022 про затвердження загального списку загону територіальної оборони ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект»; загальні списки територіальної оборони ДП «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» судом не беруться до уваги, оскільки вони жодним чином не стосуються предмету спору в частині призупинення дії трудового договору. 
		Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що спірний наказ, яким призупинено дію трудового договору з позивачем, є не обґрунтованим і не вмотивованим, а тому є таким, що підлягає скасуванню.
		Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приходить до наступного. 
		Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
		Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
		Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
		Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_2 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд застосовує до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі. Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року № 753/12518/22.
		Обчислюючи середній заробіток за час перебування позивача у вимушеному прогулі, суд вважає, що середньоденна заробітна плата позивача становила 1888,31 грн, з огляду на розмір заробітної плати, виплаченої позивачу у березні, квітні 2022.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).
		Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
		Простій - це час протягом якого працівник не працює. Оплата простою не з вини працівника є платою за невідпрацьований час і входить до фонду додаткової заробітної плати.
		Як зазначено в пункті 2 розділу ІІ Порядку № 100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
		Також при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (абзац другий пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).
		Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці час простою не враховується, навіть у разі збереження під час простою за працівником середнього заробітку.
		Установлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 20 травня 2022 року.
		Тобто, розрахунковим періодом є квітень, травень 2022 року. У цей час позивач перебував у простої. Відповідно цей час виключається з розрахункового періоду.
		Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_2 в період простою був залучений до роботи.
		Відповідно до розрахункових листів за березень та квітень 2022 року (два повних місяці що передують зупиненню трудового договору) розмір нарахованої заробітної плати позивача складав 80556,18 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складала 1888,31 грн ((35835/22 робочих дня у березні+49398,53/ 23 робочі дні у квітні)/2).
		Вимушений прогул позивача тривав з 20 травня 2022 року (день призупинення дії договору) до 12.11.2024 (винесення рішення суду), тобто 665 робочих днів (179 р.д. у 2022, 260 р.д. у 2023, 226р.д. у 2024).
		Отже, середній заробіток за час призупинення дії трудового договору, який підлягає стягненню з відповідача АТ «НВКГ "Зоря"-"Машпроект» на користь позивача, повинен становити 1236843,05 грн (665 робочі дні *1888,31 грн.. ) середньоденна заробітна плата).
		Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів.
		Вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та компенсації втрат не підлягає задоволенню, з огляду на те, що, відповідно до статті 1 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), в той час, як відповідно до приписів чинного законодавства, способом захисту порушеного права, у такому випадку (скасування наказу про призупинення дії трудового договору) є стягнення коштів за час вимушеного прогулу, що визначаються судом у відповідному рішенні. Порушення строків здійснення таких виплат на разі не існує.
		Представниця відповідача у відзиві на позовну заяву посилається на строки позовної давності. 
		Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
		Верховний суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19) вказав, що у статті 234КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
		Позиція суду ґрунтується на офіційному тлумаченні положень Частини першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів) викладені у наступній редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).
		Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника.
		Вирішуючи спір, суд зауважує, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
		Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020. по справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19).
		У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуск строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.
		Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
		У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
		У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
		ЄСПЛ постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).
		У силу ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
		Частиною другою статті 13 Закону № 2136-IX (в редакції на час видання спірного наказу) було визначено, що призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
		Відповідач вважає, що позивач знав про порушення його права ще в жовтні 2022 року, що підтверджується Актом від 11.10.2022 про не допуск на роботу, а за захистом свої порушених прав він звернувся до суду лише у квітні 2024 року, тобто майже через півтори року, тобто пропустив тримісячний строк.. 
		Позивач стверджує що дізнався про те що з ним було призупинено трудові відносини згідно наказу лише під час подання позову та надіслання відповідачем відзиву по справі 489/1203/24.
		Дійсно позивачем було подано позовну заяву про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Ухвалю суду від 21.02.2024 відкрито провадження у справі 489/1203/24 (провадження 2489/960/24). По справі 07.03.24 року надійшов відзив на позовну заяву з якого ОСОБА_2 дізнався про наявність наказу про призупинення трудових відносин і стосовно якого 12.04.2024, тобто в межах встановленого законодавством строку, подав дійсний позов.
		Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо необізнаності про існування спірного наказу до 07.03.2024 або належного ознайомлення позивача зі спірним наказом.
		Тобто суд вважає посилання відповідача на пропуск строку позовної давності безпідставним та недоведеним.
		Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. 
		Частина 8 статті 141 ЦПК України встановлює, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		При поданні позовної заяви, позивачка вказала, що документальне підтвердження витрат на правничу допомогу буде надано впродовж 5 днів з моменту винесення судового рішення, тому питання щодо стягнення судових витрат буде вирішено судом в порядку передбаченому ст. 270 ЦПК України за наявності подання відповідних доказів
		Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 142, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
		вирішив:
		позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати  задовольнити частково.
		Визнати недійсним наказ ГД №97-01-ОС від 20.05.2022 в частині призупинення трудових відносин з ОСОБА_2 .
		Стягнути з Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Зоря-Машпроект» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.05.2022 по 12.11.2024 у розмірі 1236843,05 грн (один мільйон двісті тридцять шість тисяч вісімсот сорок три гривен п`ять копійок), сума якого вказана без утримання податку і інших обов`язкових платежів.
		Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення. 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
		З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
		Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
		Відповідач: Акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», юридична адреса: м. Миколаїв, пр-т Богоявленський,42 А, ЄДРПОУ 31821381.
		Повний текст рішення складено 09.12.2023.
		 
		Суддя Н.О. Рум`янцева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...