Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/20253/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 17.12.2024. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 17.01.2025
Номер судового провадження: 2/947/385/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
		 
		Справа № 947/20253/23
		Провадження № 2/947/385/24
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10.12.2024 року
		 
		Київський районний суд м. Одеси в складі:
		   головуючого  судді        Калініченко Л.В.
		   при секретарі    Матвієвої А.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою 
		ОСОБА_1 
		до ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 , 
		про поділ спільного сумісного майна,
		ВСТАНОВИВ:
		23.06.2023 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про поділ спільного сумісного майна, в якій позивачка просить суд здійснити розподіл спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом визнання за нею право власності частину квартири АДРЕСА_1 , як на належну їй частку у спільному сумісному майні подружжя.
		В обґрунтування позову, позивачка вказує, що вона та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.06.1999 року, який було розірвано рішенням Київського районного суду міста Одеси від 24.06.2020 року. В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 її колишній чоловік помер, після чого відкрилась спадщина на зареєстрованим за ним нерухоме майно у тому числі на квартиру АДРЕСА_1 . Спадщину після смерті померлого ОСОБА_4 отримали його мати  ОСОБА_3 та син ОСОБА_2 . Однак, як вказує позивачка, квартира АДРЕСА_1 , яка увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , була в свою чергу придбана під час перебування її у шлюбі зі ОСОБА_4 , однак лише зареєстрована на ім`я останнього. За наслідком чого, позивачка стверджує, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_4 , частка яких є рівними, а відтак позивачці належить частка в даній квартирі. Позивачка вказує, що через підставу відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на дане нерухоме майно, вона позбавлена в інший спосіб визнати за собою право власності на частку даної квартири, як майно що належало на праві спільної сумісної власності в рівних частках їй  ОСОБА_1 та померлому ОСОБА_4 . Вказані обставини зумовили звернення позивачки до суду з даним позовом.
		У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
		Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.08.2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
		04.10.2023 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та недоведеності. 
		21.05.2024 року до суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи за її відсутності, в якій одночасно відповідачка зазначила, що не визнає позовні вимоги та заперечує проти їх задоволення.
		Також, 01.02.2024 року до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати з Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі матеріали спадкової справи №69551599, заведеної до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 23.05.2024 ркоу вказане клопотання задоволено частково та витребувано з Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи №69551599, заведеної до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні решти вимог клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів  залишено без задоволення.
		04.07.2024 року на виконання вказаної ухвали суду до суду надійшли витребувані судом докази з Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса.
		08.10.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кисельової Олени Василівни.
		За наслідкомрозгляду вказаногоклопотання,09.10.2024року Київськимрайонним судомміста Одесипостановлено ухвалу,якою клопотаннязадоволено тавитребувано уприватного нотаріусаОдеського міськогонотаріального округуКисельової ОлениВасилівни належним чином завірену копію договору купівлі-продажу щодо квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кисельовою Оленою Василівною 11.04.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №530.
		На виконання вказаної ухвали суду до суду 20.11.2024 року надійшли від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кисельової Олени Василівни витребувані судом докази.
		Також 14.11.2024 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду справи по суті у відкритому судовому засіданні.
		До судового засідання призначеного на 10.12.2024 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
		Однак, 06.12.2024 року до суду від відповідачки ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій останньою наголошено на невизнанні заявлених вимог та відмови у їх задоволенні.
		10.12.2024 року до суду від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та підтримання заявлених вимог.
		Враховуючи викладене, судом не встановлено підстав для відкладення судового засідання у відповідності до статті 223 ЦПК України.
		Судом враховується, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(даліКонвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.
		Також слід зазначити, що відповідно дост. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. 
		Згідно зіст. 12-2 вказаного Законув умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. 
		Згідно зіст. 26 вказаного Законуправосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно доКонституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. 
		Приймаючи викладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 10.12.2024 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи.
		Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що у відповідності до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб за №00037442911 від 08.11.2022 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 26.06.1999 року перебували у шлюбі, який був зареєстрований Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), актовий запис №307.
		Даний шлюб між подружжям було розірвано на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.06.2020 року по справі №947/10485/20, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 28.09.2021 року. Державна реєстрація розірвання шлюбу зареєстрована Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса). 
		У відповідності до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження за №00036445847 від 10.08.2022 року вбачається, що під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, в останніх ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась спільна дитина  син ОСОБА_2 .
		За час перебування у вказаному шлюбі, ОСОБА_4 11.04.2008 року було укладено з ОСОБА_6 правочин  договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кисельовою О.В., зареєстрований в реєстрі за №530, за умовами якого ОСОБА_4 придбав у власність квартиру під АДРЕСА_1 .
		У відповідності до пункту 12 даного договору, покупець - ОСОБА_4 при укладенні цього договору діє зі згоди дружини ОСОБА_1 , про що останньою надана відповідна заява.
		19.05.2008 року на ім`я ОСОБА_4 , на підставі вказаного договору, зареєстровано право власності на нерухоме майно - квартиру під АДРЕСА_1 , про що КН «ОМБТІ та РОН» зроблено відповідний запис: 258 в книзі: 36допк-162.
		ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 у віці 54 років помер, за наслідком чого відкрилась спадщина на належне останньому за час життя майно.
		У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна за №330713766 від 30.04.2023 року вбачається, що вказана квартира під АДРЕСА_1 , станом на час смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована на праві власності за ім`ям останнього, а відтак входить до складу спадщини.
		У відповідності до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №Д1-159056-ю/л від 13.10.2022 року, у квартирі АДРЕСА_1 , станом на день смерті ОСОБА_4  ІНФОРМАЦІЯ_1 , були зареєстровані: померлий ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Судом встановлено, що за наслідком відкриття спадщини до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.08.2022 року державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса була заведена спадкова справа №722/2022.
		У відповідності до матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що з заявами про прийняття спадщини до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулись: 08.08.2022 року його матір  ОСОБА_3 , та ІНФОРМАЦІЯ_7 його син  ОСОБА_2 .
		Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) за №69683292 від 08.08.2022 року, у реєстрі відсутні відомості про наявні та чинні спадкові договори чи заповіти складені від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Будь/яких інших доказів матеріали справи не містять.
		Щодо заявлених вимог позивача, суд зазначає наступне.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21 лютого 2024 року по справі № 175/1481/15-ц.
		У відповідності до ч.2 ст. 16 ЦПК України, до одних зі способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права власності.
		Відповідно до ч. 4ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до пункту другого частини першоїст. 3 Цивільного кодексу Українивизначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановленихКонституцією Українита законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.1 та 2ст. 321 Цивільного кодексу України).
		Згідностатті 392 Цивільного кодексу Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Так, позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третястатті 368 ЦК України).
		Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина першастатті 57 СК України).
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина першастатті 61 СК України).
		Тлумаченнястатті 61 СК Українисвідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина першастатті 63 СК України).
		Спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них, що визначено ч.1 ст.368 ЦК України.
		Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), а також застосований Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2024 року по справі №478/1133/23.
		Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21)).
		Даний висновок знайшов своє підтвердження у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 359/9533/18 (провадження № 61-11772св23, в якій Верховний Суд дійшов до висновку, що якщо майно придбане подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком у період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
		Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина першастатті 68 СК України).
		Уразі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина першастатті 70 СК України).
		Статтею 1220 Цивільного кодексу Українипередбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третястатті 46 цього Кодексу).
		Відповідно достатті 1217 Цивільного кодексу Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Відповідно дост. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		За правиломстатті 1269 Цивільного кодексу України, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		Відповідно достатті 1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
		Спадкоємець,який прийнявспадщину,у складіякої ємайно та/абомайнові права,які обтяжені,та/абонерухоме майнота іншемайно,щодо якогоздійснюється державнареєстрація,зобов`язаний звернутисядо нотаріусаабо всільських населенихпунктах -до уповноваженоїна цепосадової особивідповідного органумісцевого самоврядуванняза видачеюйому свідоцтвапро правона спадщинуна такемайно. (стаття 1297 Цивільного кодексу України).
		Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають, проте особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.
		Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).
		Статтею 1226 Цивільного кодексу Українивизначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
		Відповідно до положеньстатті 71 Закону України «Про нотаріат», у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
		На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.
		Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини, крім випадків, встановленихЦивільним кодексом України.
		Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.
		Згідно з підпунктом 4.22 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженомуНаказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на-1/2частку вспільному майніподружжя.За наявностідругого зподружжя нотаріусвидає йомусвідоцтво проправо власностіна часткув спільномумайні подружжя.Видача свідоцтвапро правона спадщинуспадкоємцям,які прийнялиспадщину,строком необмежена.Якщо спадкоємцівдекілька,то кожномуіз нихвидається окремесвідоцтво проправо наспадщину іззазначенням йогочастки.Свідоцтво проправо наспадщину оформляєтьсяв двохпримірниках,один зяких залишаєтьсяв матеріалахспадкової справи. 
		Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.
		Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідночастка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.(постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц)
		Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.
		Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Слід зазначити, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18).
		Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
		Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
		Згідно з пунктом 4 частини третьоїстатті 129 Конституції Україниодним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 
		Змагальність сторінв цивільномусудочинстві врегульованастаттею 12ЦПК України,згідно зякою цивільнесудочинство здійснюєтьсяна засадахзмагальності сторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
		Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		У п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
		Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
		Частиною 6 статті 81 ЦПК України врегульовано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (стаття 89 ЦПК України).
		Частинами 2-3 статті 13 ЦПК України врегульовано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Отже, з урахуваннямстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвсі судові процедури повинні бути справедливими.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Приймаючи вищевикладені положення законодавства, а також виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, вбачається, що спірна квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на ім`я ОСОБА_4 та входить до складу спадщину після смерті останнього, була придбана ОСОБА_4 в період перебування у шлюбі з позивачкою  ОСОБА_1 та з її згоди.
		Будь-яких доказів на підтвердження протилежного, чи спростування принципу презумпції спільності майна подружжя та належності спірного майна до особистої приватної власності ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , до суду не надано.
		Враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 , придбана ОСОБА_4 , під час перебування з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, та за відсутності доказів протилежного, суд вважає, що спірна квартира належить до спільної сумісної власності ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та позивачки ОСОБА_1 , даний факт чого презюмується, частки співвласників в якому в силу положень ст.70 СК України є рівними.
		Додатково судом враховується, що розірвання шлюбу між  ОСОБА_4 ,померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 тапозивачкою ОСОБА_1 ,не припиняє права спільної сумісної власності останніх на квартиру АДРЕСА_1 .
		На підставі викладеного суд вважає обґрунтованими доводи позивачки, що до складу спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , увійшло зареєстроване на ім`я останнього, однак належне до спільної сумісної власності колишнього подружжя: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
		Щодо посилань позивачки на наявність підстав для визнання на нею права власності на частку вказаної квартири, як на частку співвласника у нерухомого майні, належному колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
		Як вже судом зазначено, порядок видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя), врегульовано статтею 71 Закону України «Про нотаріат». 
		Так, у разі смерті одного з колишнього подружжя, свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого колишнього з подружжя, з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
		Будь-яких доказів на підтвердження звернення позивачки, як колишнього з подружжя, до державного нотаріуса яким відкрито спадщина до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , для отримання свідоцтва про право власності на частку в їхньому спільному майні, позивачкою в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України до суду не надано, як і відсутні відповідні докази у витребуваних судом належним чином завірених копіях матеріалів спадкової справи заведеної до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Жодних доказів на підтвердження будь-яких інших підстав, які зумовлюють не можливість позивачки отримати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя - квартирі АДРЕСА_1 , за наслідком смерті співвласника в цьому майні  колишнього з подружжя ОСОБА_4 , у встановлений законом позасудовий порядок для вчинення цих дій, позивачкою в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, до суду не надано.
		Щодо доводів позивачки про відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спірне майно, як підстава для звернення до суду з даним позовом, суд вважає також безпідставними, оскільки відповідні доводи не підтверджені жодним належним доказом, а також у відповідності до положень статті 71 Закону України «Про нотаріат», підставою для видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя є не лише подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, а також інша передумова - наявність державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		На підставі вищевикладеного, суд доходить до висновку, що позивачкою не доведено наявність порушеного права з боку визначених відповідачів для звернення до суду з даним позовом, а також не доведено неможливість оформити свої права як співвласника спірного нерухомого майна у встановлений законом позасудовий порядок, за наслідком чого пред`явлений позов є передчасним.
		Крім того, судом враховується, що врегулювання порушеного позивачкою предмету позову у відповідності до положень статті 71 Закону України «Про нотаріат», належить до функціональних повноважень органу нотаріату.
		Статтею 3 Закону України «Про нотаріат», нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
		Суд не може підміняти собою нотаріуса, який уповноважений посвідчувати право власності в порядку спадкування, за відсутності спору щодо спадкового майна.
		Суд не вправі підміняти будь-який орган державної влади або орган місцевого самоврядування, приймати замість нього конкретні рішення чи давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого органу, а тому суд вважає, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту порушеного права.
		Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно позиції Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24.10.2008 р., суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
		Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, враховуючи відсутність порушеного права позивача для звернення до суду з даним позовом, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим до задоволення.
		Ухвалюючи рішення суду в даній справі судом одночасно враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного СудуОбґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем по даній справі у відповідності до положень статті 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 128-131, 141, 245-248, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,
		ВИРІШИВ:
		У задоволенніпозову ОСОБА_1 (місце проживання:  АДРЕСА_2 ) до  ОСОБА_2 (місце проживання:  АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання:  АДРЕСА_3 ) про поділ спільного сумісного майна  відмовити.
		Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст рішення суду складено 17.12.2024 року.
		 
		   Головуючий                      Л. В. Калініченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...