Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/106/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: 61-13961ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                                             
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа №  361/106/20
		провадження № 61-13961св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                                Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2023 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М.,  Нежури В. А.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.   Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов`язати  ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечення доступу до квартири АДРЕСА_1 ; визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням зазначеної квартири; виселити відповідача з житлового приміщенням квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 02 червня 2009 року її батько - ОСОБА_3 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 визначив ОСОБА_1 спадкоємцем за заповітом на вказане майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. За життя ОСОБА_3 квартира здавалась в оренду ОСОБА_2 , і за згоди власника відповідач разом із дитиною в січні 2012 року       в ній зареєструвались. Позивач розпоряджатися та користуватися своїм спадковим майном не може, оскільки відповідач створює їй перешкоди, не допускає у квартиру, укладати договір оренди квартири не хоче. Відповідач має у власності  житловий будинок АДРЕСА_2 , в якому була зареєстрована до 2011 року.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 07 вересня 2023 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечення доступу до квартири АДРЕСА_1 . Визнав ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири № 7, що розташована за вказаною адресою. Виселив ОСОБА_2 з житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що  ОСОБА_1  є власником спірної квартири, однак не може користуватися своєю власністю, оскільки ОСОБА_2 відмовляється виселятися з неї. Відповідач не надала доказів того, що будинок  АДРЕСА_2 , в якому вона була зареєстрована до листопада 2011 року та записана в погосподарській книзі за 2006 - 2010 роки як голова домогосподарства, належить іншій особі і ОСОБА_2 не може в ньому проживати. Довідка виконкому Іванівської сільської ради № 148 про непридатність для проживання зазначеного будинку не є належним доказом.
		Інтерес позивача як власника майна, яка позбавлена можливості користуватись своєю власністю в повному обсязі, превалює над інтересом відповідача.
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Київський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2023 року залишив без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Втручання у право відповідача на повагу до житла, здійснюється згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, оскільки                         є необхідним для захисту прав і свобод позивача.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного                          Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 329/398/18, від 14 вересня 2022 року у справі                                 № 350/1166/19.
		 
		Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.  
		 
		ОСОБА_2 разом із неповнолітньою донькою з 2009 року проживають у спірній квартирі та право користування нею не втратили після смерті попереднього власника - ОСОБА_3 . Спірне майно є їх єдиним житлом. Довідка від 18 вересня 2019 року                         і відомості з погосподарської книги не є належним підтвердженням наявності права власності у відповідача. В матеріалах справи є довідка, згідно з якою будинок АДРЕСА_2 визнаний непридатним для проживання.
		 
		Суди зробили формальні та передчасні висновки по суті спору, не дотримались обов`язку оцінити виселення відповідача на предмет пропорційності у розумінні приписів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 
		 
		У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката                      Левківського Б. К. як представника ОСОБА_1 , мотивований законністю                             і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень. Касаційна скарга є необґрунтованою, і зазначені в ній обставини не відповідають дійсності.
		 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження  у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня                     2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		12 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		28 грудня 2005 року ОСОБА_3 уклав договір про пайову участь у будівництві житла із ТОВ «Броварський заводобудівельний комбінат», 03 січня 2008 року прийняв квартиру АДРЕСА_1 за актом передачі квартири.
		    
		Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
		 
		08 листопада 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, заповівши своє майно, а саме спірну квартиру, ОСОБА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
		 
		16 липня 2019 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
		 
		ОСОБА_2 має на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у с. Іванівка Новоархангельського району, Кіровоградської області (довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). 
		 
		До 29 листопада 2011 року  ОСОБА_2 була зареєстрована на АДРЕСА_2 , а з 25 січня                    2012 року вона зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
		 
		Головою домогосподарства на АДРЕСА_2 у погосподарській книзі за 2006 -2010 роки записана ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до погосподарської книги № 7 по Іванівській сільській раді Новоархангельського району Кіровоградської області за 2011 - 2015 роки сім`я ОСОБА_2 складалась з двох осіб: ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (довідка виконкому Іванівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області                 від 18 вересня  2019 за № 483).
		 
		Домоволодіння на  АДРЕСА_2 дійсно було зареєстроване на ім`я покійної ОСОБА_5 (довідка Канівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області від 11 березня 2020 року № 149).
		 
		Будинок на  АДРЕСА_2 є непридатним для проживання (довідка № 148 Канівської сільської ради від 20  березня 2020 року).
		 
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 липня                       2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_6 , Броварська міська нотаріальна контора Київської області, про встановлення факту, що ОСОБА_2 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 , визнання за ОСОБА_2 права на спадкування на частину квартири                АДРЕСА_1 .
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                        є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права  у  подібних  правовідносинах,  викладеного  у  постанові  Верховного  Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується  з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах   касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається                            в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
		 
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
		 
		Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються  в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено                            в рішенні суду.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі                             № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла таких висновків.
		 
		Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
		 
		Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ                     у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
		 
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		 
		Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. 
		 
		У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
		 
		При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року                                                      у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		 
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності                       у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважала, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		У статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суди встановили, що позивач є власником спірної квартири, у користуванні якої відповідач чинить перешкоди. У ОСОБА_2 наявне нерухоме майно, зокрема будинок у с. Іванівка Новоархангельського району Кіровоградської області                                   та достовірних доказів належності цього будинку іншій особі й непридатності його для проживання відповідач не надала. 
		 
		Отже, встановивши, що ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі, власником якого є позивач, вселившись за згодою попереднього власника, проте не була членом його сім`ї, створює перешкоди у здійсненні позивачем права користування своїм майном, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод ОСОБА_2                   у користуванні власністю шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечення доступу до квартири, визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення її, без надання іншого житлового приміщення. Втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції.
		 
		Наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається (стаття 400 ЦПК України). 
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		При цьому Верховий Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини    і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним                у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій -  без змін.
		 
		Оскільки виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2023 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня                         2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, його виконання необхідно поновити.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня                     2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2023 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,            є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев    Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...