Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/7894/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: 61-7699ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		11 грудня 2024 року                                  
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 638/7894/23
		 
		провадження № 61-7699св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		відповідач -російська федерація,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 січня 2024 року у складі судді          Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року                    у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У липні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що Указом Президента України від 24 лютого                       2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна, в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває до сьогодні.
		 
		Зазначала, що до 24 лютого 2022 року вона разом з малолітніми дітьми:           ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та чоловіком проживали у м. Харкові, проте                     з початком збройної агресії задля збереження свого життя та життя малолітніх дітей, вона була вимушена покинути дім і переїхати до м. Володимир-Волинський Волинської області.
		 
		Вказувала, що 03 березня 2022 року вони з родиною виїхали з м. Харкова на автомобілі, проте через блок-пости та величезні затори на дорогах змогли дістатися до м. Володимир-Волинський Волинської області лише 07 березня 2022 року.                    При цьому в дорозі вона разом з малолітніми дітьми була вимушена ночувати                             у школах, садочках та у незнайомих людей. 
		 
		З 07 березня 2022 року до 19 серпня 2022 року вони були зареєстровані                                  як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 , а з19 серпня 2022 року по теперішній час,                                              вона разом з малолітніми дітьми проживає як внутрішньо переміщена особа                             у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		 
		Зазначала, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня                             2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» особа яка отримала від Держави Україна довідку внутрішньо переміщеної особи або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, яку здійснює російська федерація. Вказана довідка є беззаперечним доказом врятування особи від вбивства, тілесних ушкоджень, тощо шляхом виїзду з постійного місця проживання/реєстрації, де відбуваються бойові/військові дії                       в більш безпечний населений пункт, область тощо.
		 
		Посилалася на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України, починаючи з лютого 2022 року, вона відчуває душевні страждання, почуття безпорадності, розчарування, оскільки позбавлена можливості користуватися належним їй майном, спілкуватися з близькими, що завдає їй моральної шкоди.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просила суд: стягнути                                     з російської федерації на її користь на відшкодування завданої моральної шкоди                        35 000 євро, що еквівалентно 1 279 901 грн; стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди                                          35 000 євро, що еквівалентно 1 279 901 грн; стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_3 на відшкодування завданої моральної шкоди                                          35 000 євро, що еквівалентно 1 279 901 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 квітня              2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах                                 та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за недоведеністю. Позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, порушення її нормальних життєвих зв`язків, неможливості користуватися належним їй майном та спілкуватися з близькими, вживання додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав, а також розміру моральної шкоди. Сам лише факт збройної агресії проти України не є безумовною підставою для висновку про заподіяння позивачці моральної шкоди. За відсутності доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, суд позбавлений можливості оцінити глибину душевних страждань позивачки.
		 
		Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації  ОСОБА_1 та її дітям було завдано моральної шкоди, оскільки загальновідомий факт збройної агресії російської федерації, не звільняє позивачку від доведення наявності шкоди і причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яка полягає у тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 січня 2024 року, постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                        у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням                                        статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
		 
		Посилається на те, що загальновідомим є те, що російська федерація здійснює збройну агресію проти України.
		 
		Вказує, що у даній справі російська федерація зобов`язана була доказувати,                           що в Україні не має війни і те, що цивільне населення не страждає від війни та не зазнало моральної шкоди, проте відповідач не довів відсутності своєї вини.
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 ,                яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 ,                   ОСОБА_3 , вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18, від 15 грудня              2020 року у справі № 752/17832/14-ц та постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 212/2362/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі                                                   № 308/5318/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, від 30 листопада 2022 року у справі                                          № 344/3464/21 (провадження № 61-2466св22), що передбачено пунктом 1                частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Батьками  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ,              ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ,                                        що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1                                  від 07 лютого 2018 року, серії НОМЕР_2 від 24 квітня 2021 року                                                (а. с. 11, 11 зворот).
		 
		Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи                              від 19 серпня 2022 року № 758-5002034129, № 758-5002034015, № 758-5002034176 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою:                            АДРЕСА_3 . Фактичне місце проживання/перебування:  АДРЕСА_4                            (а. с. 9-10).
		 
		2. Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                           і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право                   у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити                  у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства,                                  які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		 
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		 
		Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування                            (частина третя статті 82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
		 
		02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України                                    у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають                          у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
		 
		14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України                                      «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
		 
		27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України                        є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
		 
		Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
		 
		Звернення позивачки до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
		 
		Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня              2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 ,             яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 ,                      ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції,                              з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, не підтвердила розмір цієї шкоди. Сам лише факт вчинення збройної агресії проти України, на думку судів попередніх інстанцій, не є безумовною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди.
		 
		З такими висновками суд касаційної інстанції не погоджується.
		 
		Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина,               що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		 
		До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48                 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин                        є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		 
		Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		 
		Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
		 
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
		 
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;                                    у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
		 
		Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
		 
		Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі                  № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
		 
		Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
		 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності                                     і справедливості.
		 
		По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
		 
		Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
		 
		Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок,                            а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи                                 (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
		 
		Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду                             в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
		 
		При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої                                                 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;                                  3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;  5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).
		 
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга                                             статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не надали належної оцінки доводам позовної заяви й апеляційної скарги позивачки про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни вона зазнала душевних страждань, втратила душевний спокій, відчуває безпорадність, розчарування, була вимушена докласти додаткових зусиль для організації життя й безпеки її та дітей.
		 
		Під час вирішенні спору судами не надано належної оцінки порушенню прав позивачки на життя, свободу пересування, триваючому характеру дій                          держави-агресора, характеру вимушених змін у житті позивачки, глибині душевних страждань, зокрема, впливу збройної агресії російської федерації проти України на нормальні життєві зв`язки позивачки, необхідність застосування додаткових зусиль для організації позивачкою свого життя з метою забезпечення безпеки                       її та дітей.
		 
		Не оцінивши належно доводи позивачки щодо завдання їй моральної шкоди, суди не визначили необхідне й достатнє відшкодування для позивачки.
		 
		Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постановах        від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23),                від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24)                     та від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 (провадження № 61-8568св24).
		 
		За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та є передчасними.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89,                       367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                             № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок                    про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів                                   є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам                         статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів, що в силу положень                                                      статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Прохання касаційної скарги про ухвалення судового рішення про задоволення позову є передчасним, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу судів на те, що позивачка як у позовній заяві, так і в касаційній скарзі зазначила адресу російської федерації - АДРЕСА_5 . Проте це є неправильно, оскільки посольство російської федерації в Україні за вказаною адресою не здійснює своєї дипломатичної діяльності задовго до початку війни, а з 24 лютого 2022 року дипломатичні відносини України з російською федерацією припинено. 
		 
		У зв`язку із цим, суд зобов`язаний належно повідомити відповідача про                                  дату судового засідання не за вказаною адресою, а відповідно до судової                  практики Верховного Суду, а саме згідно із частиною одинадцятою                                      статті 128 ЦПК України - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу                   з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та                                 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 січня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...