Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/23455/16 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення; Викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладн..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.12.2024
Номер судового провадження: 51-1569км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		12 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 761/23455/16
		провадження № 51-1569 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016100100004317 від 04 квітня 2016 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 313, ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 311 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою прокурора  ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 .
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 313, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованих йому діянь.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 313, ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК, за таких обставин.
		Згідно з обвинувальним актом, у невстановлений день на початку квітня 2016 року ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , з попередньо придбаного ним лабораторного посуду та приладів повторно виготовив обладнання, за допомогою якого, використовуючи придбані заздалегідь компоненти, шляхом здійснення хімічної реакції синтезу повторно виготовив психотропну речовину ? амфетамін, яку зберігав без мети збуту в орендованій квартирі за вищевказаною адресою до 07 квітня 2016 року.
		07 квітня 2016 року з 16 год 40 хв до 20 год 20 хв у ході проведення працівниками Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві огляду місця події у вказаній квартирі виявлено й вилучено: пластмасову мірну колбу, три шланги, пластиковий мірний стакан, розподільну мірну воронку та штатив, дві стопки з кристалічною речовиною білого кольору, паперові      смужки-індикатори, два пластикові контейнери синього і прозорого кольору з кристалічною речовиною, пакет із пастоподібною речовиною білого кольору, скляну пляшку місткістю 1 л, натрій гідроокис, дві каністри ємністю 10 та                  5 л із надписом «ізопропіловий спирт», ваги з дротом електромережі, чотири скляні пляшки ємністю по 1 л, пластмасову ємкість, скляну колбу з рідиною пластиковою трубою шлангом і скляним перехідником, скляну колбу місткістю 250 мл, спіралеподібну скляну трубку та скляний перехідник довжиною 15 см, мірний стакан ємністю 1 л, скляну банку, мірний скляний стакан ємністю 1 л із рідиною коричневого кольору, тарілку з пастоподібною речовиною біло-рожевого кольору, білу кристалічну речовину, змиви з поверхонь квартири, ганчірку білого кольору, люльку для куріння, шприци із залишками речовини, шприц та п`ятигривневу купюру, металеву частину вагів, порошкоподібну речовину жовтого кольору, гумовий шланг; психотропну речовину - амфетамін, загальною масою 35,231 г, що є особливо великим розміром; прекурсор ацетон, масою 430 мл. 
		Київський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2024 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
		 
		 
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 , призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги cторони обвинувачення про те, що:
		- ч. 1 ст. 233 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) також передбачено можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою власника;
		- проведення огляду місця події в передбачений законом спосіб підтверджується письмовою згодою власника квартири ОСОБА_8 , який підписав таку заяву до початку слідчої дії, був присутній у ході її проведення, до того ж засвідчив добровільність своєї згоди в суді першої інстанції; 
		- ОСОБА_8 володів квартирою на законних підставах, а ОСОБА_6 , перебуваючи в ній, вчиняв незаконні дії у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів без відома власника; 
		- порівняно з особою, яка незаконно використовувала житло в цілях вчинення кримінальних правопорушень, отримання згоди на проведення огляду у  ОСОБА_8 , який стосовно приміщення володіє найбільшим обсягом правомочностей (законним правом власності квартири), узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 233 КПК;
		- у цьому разі дії органу досудового розслідування були спрямовані на припинення незаконного використання ОСОБА_6 вказаної квартири; 
		- вступна частина протоколу огляду містить відомості про особу, яка провела слідчу дію, при цьому вказані обставини були підтверджені в судовому засіданні слідчою та іншими особами, які брали участь у її проведенні.
		Також прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції: 
		- не врахував, що згідно з показаннями свідків огляд місця події проводила саме слідча, також були присутні спеціаліст, оперативні працівники, власник квартири та ОСОБА_6 (який виявляв ознаки наркотичного сп?яніння, добровільно надав пояснення щодо вилученого і відповідав на запитання учасників слідчої дії), а за результатами проведення огляду було складено протокол, який вони особисто підписали, при цьому підтвердили автентичність доданих до нього фотозображень; 
		- не в повній мірі врахував положення ч. 1 ст. 87 КПК, а також те, що доказ може бути визнано недопустимим не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадках недодержання фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах зазначеної статті КПК; 
		- відхиляючи доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо законності проведення огляду місця події, послався лише на недоліки документів й недодержання обов`язків окремих учасників слідчої дії, які не заперечували її перебігу та не вказували про будь-які істотні порушення, однак не навів у своєму рішенні обґрунтувань допущення органом досудового розслідування істотних фундаментальних прав або свобод людини, які б зумовили визнання доказів недопустимими;
		- усупереч п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК не навів належних та достатніх мотивів визнання доказів недопустимими та належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора. 
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 та просила її задовольнити.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи і дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК. 
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, убачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
		Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
		Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні. 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.
		Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
		Як убачається з вироку, ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 313, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованих йому діянь.
		Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду, прокурор ОСОБА_9 оскаржив його в апеляційному порядку.
		Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що останній, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинамкримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, серед іншого, не погоджувався з висновком суду першої інстанції щодо недопустимості протоколу огляду місця події у зв`язку з тим, що відсутня згода на проведення огляду орендаря квартири ОСОБА_10 .
		Зокрема, прокурор посилався на те, що ОСОБА_10 в судовому засіданні не допитувався, у зв`язку з чим, на думку сторони обвинувачення, не встановлені обставини оренди останнім житлового приміщення, де проводився огляд. 
		Також прокурор наголошував на тому, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які письмові докази орендних відносин між власником квартири та ОСОБА_10 .
		Так, прокурор зазначав, що відповідно до ст. 61 Житлового кодексу України таким доказом повинен бути договір найму житлового приміщення, проте зі змісту показань батька неповнолітньої власниці квартири ОСОБА_8 не вбачається, що такий договір був укладений із ОСОБА_10 , при цьому, як показав ОСОБА_8 , здачею квартири в оренду займалася його дружина, яка під час судового розгляду не була допитана як свідок.
		Отже, на думку прокурора, ці обставини піддають сумніву висновок місцевого суду про ОСОБА_10 як законного користувача квартири, де 07 квітня 2016 року було проведено огляд місця події.
		Водночас прокурор зауважував, що ОСОБА_8 як батько неповнолітньої власниці квартири в розумінні положень ст. 233 КПК є тією особою, за згодою якої орган досудового розслідування провів законний огляд місця події.
		Зокрема, як зазначав прокурор в апеляційній скаргзі, практика Касаційного кримінального суду Верховного Суду свідчить про те, що згода особи визнається достатньою підставою для проникнення до житла та проведення в ньому огляду.
		Так, обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, прокурор указував, що в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 630/515/17 колегія суддів:
		- не погодилася з позицією захисника про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події у зв`язку з проведенням слідчої дії без ухвали слідчого судді, враховуючи те, що зі змісту положення ч. 1 ст. 233 КПК випливає, що законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме ? можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою власника;
		- виходячи з аналізу положень, передбачених ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК, дійшла висновку, що огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку під час надання такої згоди.
		З огляду на зазначену позицію суду касаційної інстанції, прокурор посилався на те, що до матеріалів кримінального провадження долучено письмову згоду володільця відповідної квартири ОСОБА_8 - батька неповнолітньої власниці квартири, який, будучи допитаним в судовому засіданні:
		- підтвердив добровільність своїх дій щодо надання згоди на проведення огляду належного йому житлового приміщення, указавши, що згоду він надав разом із дружиною, в якої працівники поліції також запитували, чи не заперечує вона з приводу огляду;
		- пояснив, що написав заяву за пів години ? годину до проведення огляду та був присутній під час огляду у квартирі, ОСОБА_6 також був там присутній, поводив себе спокійно, тиску на нього не вчинялося, а у квартирі відчувався різкий хімічний запах та фактично була облаштована лабораторія; 
		- підтвердив достовірність викладеного в протоколі огляду і приналежність йому підпису, наявного навпроти його прізвища в протоколі огляду.
		Отже, прокурор вважав, що:
		- з урахуванням того, що ОСОБА_8 володів відповідною квартирою на законних підставах, а обвинувачений ОСОБА_6 , навпаки, перебував у приміщенні квартири без законних підстав та вчиняв кримінальні правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, отримання згоди на проведення огляду саме від ОСОБА_8 узгоджувалося з вимогами ч. 1 ст. 233 КПК;
		- отримання згоди на проведення огляду в особи, яка щодо приміщення володіє найбільшим обсягом правомочностей (правом власності), а не в тимчасового користувача (право якого жодним чином не підтверджено), у цьому конкретному випадку виправдовує дії органу поліції, спрямовані, в тому числі, на припинення незаконного використання належного власнику житлового приміщення обвинуваченим у цілях вчинення кримінального правопорушення.
		Однак, на переконання колегії суддів Верховного Суду, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 ? без зміни, суд апеляційної інстанції, усупереч положенням, передбаченим п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, зазначені доводи належним чином не перевірив та не спростував, а своє рішення повною мірою не мотивував.
		Так, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції, серед іншого, послався на те, що з досліджених доказів убачається, що огляд орендованої ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2 , всупереч вимогам закону проведено без ухвали слідчого судді, а згодом прокурор або слідчий за погодженням із прокурором з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді не зверталися.
		За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що огляд за місцем проживання ОСОБА_6 проведено незаконно, а тому всі вилучені під час огляду речові докази потрібно визнати недопустимими на підставі положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК як такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, а саме - здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу.
		При цьому суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що огляд квартири необхідно визнати законним через те, що він проведений з дозволу власника житла ОСОБА_8 .
		Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що існуюча судова практика визнає законним проведення огляду житла чи іншого володіння без дозволу слідчого судді у тому випадку, коли такий огляд проводиться в інтересах володільця житла та має на меті захист його інтересів як потерпілої особи, а в разі, якщо огляд проводиться всупереч інтересам володільця житла з метою зібрання доказів його винуватості, отримання дозволу слідчого судді є обов`язковим.
		Отже, суд апеляційної інстанції вказав, що в цьому випадку огляд проводився з метою зібрання доказів винуватості володільця житла ОСОБА_6 , у зв`язку з чим дійшов висновку, що отримання дозволу слідчого судді було обов`язковим.
		Однак, на переконання колегії суддів Верховного Суду, постановляючи рішення за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції обмежився лише формальним посиланням на існуючу судову практику щодо законності проведення огляду житла чи іншого володіння без дозволу слідчого судді.
		Також колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
		Проте, акцентуючи на тому, що в цьому випадку огляд проводився з метою зібрання доказів винуватості володільця житла ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження будь-яких письмових доказів орендних відносин між власником квартири та ОСОБА_10 .
		При цьому, з огляду на висновки місцевого суду про те, що станом на 07 квітня 2016 року квартира   АДРЕСА_2 перебувала у володінні ОСОБА_10 , а також доводи апеляційної скарги прокурора стосовно відсутності доказів орендних відносин між власником квартири та ОСОБА_10 , суд апеляційної інстанції, усупереч положенням п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК, не навів обґрунтованих мотивів, на підставі яких дійшов протилежного висновку, аніж суд першої інстанції, про незаконність проведення огляду орендованої саме ОСОБА_6 квартири.
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.
		Частинами 1, 2 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		Таким чином, зміст права власності передбачає, зокрема, і право володіння особи. 
		Проте суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення, з урахуванням положень ч. 2 ст. 1 КПК, не врахував зазначених положень та свого рішення в цій частині належним чином не мотивував. 
		Тож, колегія суддів вважає, що наведені вище порушення перешкодили суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), яке, як наслідок, могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК), а тому ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв`язку з чим вона, відповідно до положень, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК), оскільки, з урахуванням змісту апеляційної скарги та заявленого клопотання, зазначені порушення можливо усунути саме на стадії апеляційного перегляду.
		Разом з тим, з огляду на наявність указаних істотних порушень вимог процесуального закону, які і є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги прокурора в іншій частині, оскільки оцінку решті доводів можливо буде надати після усунення наведених вище істотних порушень КПК. 
		За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати викладене вище, надати належну оцінку всім доводам апеляційної скарги та постановити законне й обґрунтоване рішення.
		 
		Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд 
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора  ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...