Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/13533/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.12.2024
Номер судового провадження: 51-2252км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021030000000158

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		12 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 161/13533/21
		провадження № 51-2252 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                            ОСОБА_5 ,
		виправданого (у режимі відеоконференції)                ОСОБА_6 ,
		захисників (у режимі відеоконференції)                      ОСОБА_7 , ОСОБА_8 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021030000000158 від 20 травня 2021 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дубини Рівненської області, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою прокурора Волинської обласної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 . 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		З обставин, детально викладених у вироку, вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК, з огляду на таке. 
		Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді виконуючого обов`язки проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури Луцького Національного технічного університету (далі - ОСОБА_10 ), у період з 18 по 27 травня 2021 року, шляхом умовлянь підбурив ОСОБА_11 , представника ТОВ «ІдеалБудЛьвів», до надання неправомірної вигоди в сумі 1000 дол США, що згідно з курсом НБУ становило 27 546,1 грн, ректору Луцького НТУ ОСОБА_18. за безперешкодне фактичне використання складських приміщень цього навчального закладу, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але не закінчив його з причин, що не залежали від його волі, оскільки був викритий правоохоронними органами.
		Він же 27 травня 2021 року приблизно о 14 год 20 хв у своєму службовому кабінеті, який розташований у приміщенні Луцького НТУ, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, у власних інтересах, попередньо повідомив ОСОБА_11 про необхідність передачі йому неправомірної вигоди в розмірі 1000 дол США, нібито для подальшої передачі ректору Луцького НТУ ОСОБА_18. , за безперешкодне надання у фактичне використання складських приміщень цього навчального закладу, що не відповідало дійсності, таким чином уввів ОСОБА_11 в оману, після чого особисто отримав від нього грошові кошти в сумі 1000 дол США, тобто заволодів ними шляхом обману. 
		Волинський апеляційний суд ухвалою від 15 лютого 2024 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує, що подана стороною обвинувачення апеляційна скарга містила достатнє обґрунтування необхідності повторного дослідження доказів й обставин, установлених під час кримінального провадження, однак суд апеляційної інстанції, усупереч принципам змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, передбаченим статтями 22, 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК), вимогам щодо всебічного, повного й неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, визначеним ст. 94 КПК: 
		- за відсутності обґрунтованих мотивів лише частково задовольнив клопотання сторони обвинувачення та дослідив лише частину письмових доказів; 
		- за відсутності будь-яких мотивів і законних підстав відмовив у повторному дослідженні інших доказів, у зв`язку з чим без належної оцінки суду апеляційної інстанції залишилися показання потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_13 (які, на думку прокурора, неточно викладено у вироку місцевого суду та продубльовано в ухвалі апеляційного суду), а також свідка ОСОБА_14 .
		Також прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи ст. 419 КПК, у мотивувальній частині ухвали не вказав, з яких мотивів відхилив доводи прокурора щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та наявності істотних суперечностей у вироку місцевого суду.
		Зокрема, прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
		- залишив без належної перевірки доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про непідтвердження матеріалами кримінального провадження показань ОСОБА_6 ; 
		- не взяв до уваги, що за згодою та за сприяння ОСОБА_6 , який на підставі посадових обов?язків забезпечував контроль за використанням нерухомого майна університету, здійснювалося використання складського приміщення установи, всупереч її інтересам, третьою особою без будь-якого належного оформлення та відповідної оплати, оскільки фактичним вигодонабувачем за вказаною «схемою» мав бути виключно обвинувачений, що повністю охоплювалося його умислом; 
		- не надав обґрунтованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора стосовно суперечливості показань ОСОБА_6 про обставини одержання ним грошових коштів від потерпілого; 
		- не спростував доводів прокурора щодо безпідставного визнання недопустимими матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій з підстав завідомо неправильної кваліфікації злочину органом досудового розслідування з метою отримання права на їх проведення;  
		- належним чином не надав відповідей щодо відсутності в кримінальному провадженні дій провокативного характеру з боку потерпілого ОСОБА_11 ; 
		На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_8 , що діє в інтересах виправданого  ОСОБА_6 , подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні:
		- прокурор ОСОБА_15 частково підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 та просила її задовольнити, при цьому, серед іншого, зазначила, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо провокації, не взяли до уваги правових позицій Верховного Суду, висловлених у справах № 369/418/14, 725/1375/19, 683/2142/21. Зокрема, прокурор послалася на те, що в основу своїх висновків суди попередніх інстанцій поклали те, що потерпілий є раніше судимою особою та значиться в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, при цьому співпрацює з органом досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні, однак указала, що наявність в особи судимостей та її співпраця з органом досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні самі собою не свідчать про наявність провокації, оскільки, для прикладу, заявником чи контролером (під час контролю за вчиненням злочину) можуть бути, у тому числі, штатні працівники правоохоронного органу, а тому багаторазова участь у таких операціях не може свідчити про наявність провокації, у зв`язку з чим вважала рішення судів попередніх інстанцій у цій частині незаконними;
		- виправданий ОСОБА_6 і його захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у цьому пункті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК. 
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, убачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
		Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
		Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні. 
		Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
		Як убачається з вироку, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК, та виправдав у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду, прокурор ОСОБА_9 оскаржив його в апеляційному порядку.
		Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що останній, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, указував, що: 
		- рішення суду першої інстанції про визнання недопустимими матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) з підстав завідомо неправильної кваліфікації злочину органом досудового розслідування з метою отримання права на проведення НСРД, а саме за ч. 3 ст. 369 КК, є необґрунтованим, оскільки такий висновок спростовується матеріалами кримінального провадження, адже досудове розслідування у кримінальному провадженні розпочато 20 травня 2021 року, а пояснення ОСОБА_11 від 18 травня 2021 року містять відомості про те, що ОСОБА_6 в ході досягнення домовленостей щодо використання складського приміщення озвучував порядок передачі його в оренду саме за погодженням із Фондом державного майна, тому, з огляду на те, що посада керівника обласного управління Фонду державного майна належить до переліку осіб, які займають відповідальне становище, органом досудового розслідування внесено відомості до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК; 
		- згідно з вироком місцевого суду, свідок ОСОБА_14 стверджував, що складське приміщення університету ні ОСОБА_11 , ні пов`язані з ним особи, фактично не використовували, однак у ході допиту цей свідок указав про можливі факти недопуску представників володільця до приміщення, оскільки змінювався особовий склад охорони, що, на думку сторони обвинувачення, спростовує категоричний висновок суду першої інстанції під час оцінювання показань згаданого свідка, при цьому, як зазначає прокурор, ОСОБА_14 повідомив, що складське приміщення було порожнім саме після 27 травня 2021 року, при чому до затримання ОСОБА_6 він безпосередньо вказане приміщення не оглядав і достовірно йому невідомо про його використання; 
		- суд першої інстанції неправильно виклав зміст показань свідка ОСОБА_13 , оскільки згідно з її показаннями ОСОБА_6 радився з нею щодо можливості передачі в користування складського приміщення університету без погодження з Фондом державного майна, на що остання запропонувала можливість укладення договору про надання платних послуг зі зберігання майна, надавши бланк відповідного договору; 
		- бланк договору про надання послуг зберігання не містить дати та місця його укладення, а також відомостей щодо предмета й вартості договору, що, на думку сторони обвинувачення, свідчить про його фіктивність і відповідно виключає для Луцького НТУ будь-яку фінансову вигоду від фактичного використання його приміщення, оскільки вигодонабувачем отриманих коштів був обвинувачений. 
		При цьому прокурор указував, що позиція суду першої інстанції щодо провокативного характеру дій потерпілого стосовно обвинуваченого є помилковою.
		Зокрема, прокурор вважав такою, що суперечить усталеній судовій практиці позицію місцевого суду про провокацію злочину у зв?язку з тим, що не є достовірною довіреність від директора ТОВ «ІдеалБудЛьвів» ОСОБА_16 на ім?я ОСОБА_11 , оскільки ОСОБА_16 заперечив указаний факт, як і знайомство з потерпілим, до того ж, як установлено з матеріалів тимчасового доступу, із чотирьох телефонних дзвінків між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 три було здійснено від потерпілого.
		Так, прокурор, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини       (далі - ЄСПЛ) у справі «Раманаускас проти Литви», указував, що в цьому випадку сторона обвинувачення мала відповідні підстави для проведення заходів із розслідування можливої події злочину, оскільки досудове розслідування розпочато саме за заявою фізичної особи про факт вимагання від неї неправомірної вигоди, яка містила конкретні відомості (хто вимагає; яку посаду і в якій установі займає). При цьому прокурор наголошував, що така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 553/3161/17.
		Щодо ролі працівників правоохоронних органів у скоєнні злочину, то прокурор зауважував, що вона полягала у досудовому розслідуванні кримінального правопорушення переважно пасивно, тобто без будь-яких активних дій (примушування, вмовляння, погрози), які би схилили ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого злочину. 
		 
		Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 727/6661/15-к, у якій суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив про існування ряду критеріїв відповідно до позиції ЄСПЛ щодо відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів, прокурор стверджував, що в цьому випадку: 
		- відсутня будь-яка форма впливу правоохоронних органів та заявника на волю обвинуваченого з метою підштовхнути його до вчинення злочину;
		- заявник звернувся до обвинуваченого з проханням передати в оренду приміщення, а вже обвинувачений з метою економії часу та уникнення формальних процедур (передача в оренду через Фонд держмайна) запропонував оформити відносини з використання нерухомого майна фіктивним договором (договір зберігання майна);
		- у ході негласних (слідчих) розшукових дій зафіксовано факт і зміст розмови між заявником та обвинуваченим, які підтверджують умисел обвинуваченого на вчинення інкримінованих злочинних дій.
		При цьому прокурор наголошував, що визначальним у цьому випадку фактором відсутності провокації виступає також поведінка ОСОБА_6 в ході його спілкування з ОСОБА_11 щодо передачі грошових коштів.
		Зокрема, прокурор зазначав, що якби ОСОБА_6 дійсно вважав, що ОСОБА_11 , наполягаючи на передачі йому неправомірної вигоди, вчиняв таким чином дії провокативного характеру, то мав би вжити відповідних заходів, зокрема повідомити про це в правоохоронні органи, однак під час досудового розслідування ОСОБА_6 не звертався до правоохоронних органів із повідомленням про провокацію стосовно нього та не надавав показань про вчинення щодо нього провокації.
		З огляду на зазначене прокурор наводив таке обґрунтування: 
		- вказані ним факти свідчать про те, що ні ОСОБА_11 як заявник, ні працівники правоохоронних органів не вчиняли щодо ОСОБА_6 будь-яких активних дій з метою примусити, підбурити чи іншим чином схилити його до отримання неправомірної вигоди від заявника; 
		- у цьому конкретному випадку, після отримання інформації від ОСОБА_11 про підбурювання ОСОБА_6 до надання неправомірної вигоди, правоохоронні органи приєдналися до документування його незаконної діяльності як пасивного наглядача, що узгоджується з усталеною практикою ЄСПЛ. 
		Разом з тим, прокурор стверджував, що провокативний характер дій ОСОБА_11 стосовно обвинуваченого також спростовується фактичними обставинами, установленими в ході судового розгляду.
		Зокрема, прокурор посилався на те, що: 
		- дослідженими в суді першої інстанції матеріалами підтверджено підприємницьку діяльність заявника протягом 2018 ? 2020 років, що доводиться державною реєстрацією суб?єкта господарської діяльності та його участю в публічних закупівлях, при цьому, не зважаючи, що місцем проживання ОСОБА_11 є м. Львів, він здійснював господарську діяльність також у м. Луцьку (постачання комп?ютерної техніки), що передувало події злочину; 
		- ОСОБА_11 був засновником і керівником ТОВ «Леогарантпайбуд», одним із видів діяльності якого була організація будівельних робіт, при цьому, зі слів заявника, створення вказаного підприємства було зумовлено бажанням розвивати бізнес у сфері торгівлі будівельними товарами та проведення будівельних робіт, у зв`язку з чим, на думку сторони обвинувачення, враховуючи показання ОСОБА_11 про отримання ним довіреності від ТОВ «ІдеалБудЛьвів» з метою розвитку підприємницької діяльності у сфері торгівлі будівельними матеріалами, у тому числі на території Волинської області, тому була очевидною та обґрунтованою необхідність відвідування заявником м. Луцьку, а також пошук ним складського приміщення для зберігання будівельних матеріалів; 
		- перед написанням заяви про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_11 тричі відвідував м. Луцьк, що, на переконання прокурора, спростовує висновок суду першої інстанції про прибуття ОСОБА_11 до цього міста цілеспрямовано саме з метою вчинення провокативних дій стосовно обвинуваченого; 
		- показання свідка ОСОБА_16 (директора ТОВ «ІдеалБудЛьвів»), які, на думку місцевого суду, спростовують обвинувачення та підтверджують провокативний характер дій заявника, у свою чергу спростовуються показаннями ОСОБА_11 , який надав чіткі показання про обставини й мету отримання ним довіреності від ТОВ «ІдеалБудЛьвів» (що, як зазначає прокурор, дає розуміння того, чому свідок ОСОБА_16 не пам?ятає заявника, а також обставин видачі йому довіреності), зокрема, потерпілий пояснив, що візуально знайомий із  ОСОБА_16 , однак не перебуває в тісних відносинах, а довіреність за підписом останнього отримав від третьої особи, а не безпосередньо від підписанта.
		Залишаючи апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції, порушуючи положення, передбачені п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, зазначені доводи належним чином не перевірив та не спростував, а своє рішення, у тому числі з огляду на усталену судову практику, належним чином не мотивував.
		Так, доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, серед іншого, зводилися до відсутності провокації в цьому кримінальному провадженні.
		З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що в судовій практиці Верховного Суду та практиці ЄСПЛ чітко розмежовуються захист від провокації із запереченням факту вчинення злочину загалом.
		Так, у рішенні від 08 липня 2021 року у справі «Берлізев проти України» (параграф 45) ЄСПЛ зазначив, що ситуація, за якої заявник стверджував про підбурювання його до одержання хабаря, не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину» (див. для порівняння рішення у справі «Раманаускас проти Литви»). При цьому хоча заявник сформулював свою скаргу, використавши термін «підбурювання», проте по суті він скаржився, що його «підставили». Насправді заявник ніколи фактично не визнавав вимагання або одержання хабаря. Навпаки, як на національному рівні, так і в Суді він послідовно стверджував, що ОСОБА_17 підкинув гроші до його кабінету, щоб заявника визнали винним у вчиненні злочину.
		Крім того, у параграфі 46 наведеного вище рішення ЄСПЛ вказав, що з точки зору фактів не є послідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги на те, що його спровокували вчинити цей злочин. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції. Однак, як убачається з доводів заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочину, що, на думку Суду, перешкодило йому висунути обґрунтовану скаргу на «таємного агента» (agent provocateur). Отже, ЄСПЛ зазначив, що ця справа суттєво відрізняється від розглянутих ним раніше справ щодо стверджуваної провокації заявників органами державної влади, які підбурили їх до вчинення правопорушень, які за інших обставин не були б вчинені (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Любченко проти України»).
		Отже, як констатував у рішенні ЄСПЛ, захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції.
		Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 07 грудня 2022 року (справа № 385/619/16, провадження № 51-2496 км 21) та від 08 грудня 2022 року (справа № 466/9812/16-к, провадження № 51-3021 км 22).
		Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити таке.
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 наголошує, що за відсутності обґрунтованих мотивів суд апеляційної інстанції лише частково задовольнив клопотання сторони обвинувачення та дослідив тільки частину письмових доказів, надавши їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, при цьому, за відсутності         будь-яких мотивів та законних підстав відмовив у повторному дослідженні інших доказів, чим, на його думку, порушив принципи змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, передбачені статтями 22, 23 КПК, а також вимоги щодо всебічного, повного й неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, визначені ст. 94 КПК. 
		Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 310/590/18 (провадження № 51-3866 км 21), від 22 вересня 2022 року у справі № 642/7357/16-к (провадження № 51-5288 км 21), від 18 квітня 2023 року у справі № 761/14205/13-к (провадження № 51-3343 км 22), від 08 лютого 2024 року у справі № 759/309/21 (провадження № 51-3768 км 23), від 04 квітня 2024 року у справі № 759/8531/21 (провадження № 51-5528 км 23), суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.
		Виходячи з визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, в тому числі дослідити обставини в необхідному обсязі за правилами ст. 404 цього Кодексу. 
		Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Крім того, положеннями ч. 2 ст. 110 КПК встановлено, що судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 цього Кодексу.
		Частинами 3, 4 ст. 371 КПК визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.
		Відповідно до ч. 2 ст. 372 КПК в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.
		Однак указаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції також не дотримався, про що свідчить таке.
		За матеріалами кримінального провадження, прокурор ОСОБА_9 у прохальній частині апеляційної скарги зазначав, що наведені ним докази досліджені судом першої інстанції не повністю, без відповідного обґрунтування та з порушеннями, що, на його думку, з урахуванням положень, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, указує на необхідність повторного дослідження судом апеляційної інстанції доказів, детальний перелік яких наведений в апеляційній скарзі сторони обвинувачення. 
		 
		Зі змісту технічного запису судового засідання від 15 лютого 2024 року вбачається, що колегія суддів суду апеляційної інстанції, заслухавши пояснення прокурора ОСОБА_9 щодо заявленого клопотання та з`ясувавши думку учасників судового розгляду, порадившись на місці, ухвалила частково задовольнити клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, не навівши при цьому будь-яких обґрунтувань свого рішення щодо відмови в його задоволенні в іншій частині, що, на переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, не узгоджується із зазначеними вище положеннями кримінального процесуального закону, в тому числі, передбаченими ч. 2 ст. 372 КПК.
		Отже, колегія суддів вважає, що наведені вище порушення перешкодили суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), яке, як наслідок, могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК), а тому ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв`язку з чим відповідно до положень, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, така ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК), оскільки, з огляду на зміст апеляційної скарги та заявленого клопотання, зазначені порушення можливо усунути на стадії апеляційного перегляду.
		Разом з тим, з огляду на наявність вказаних істотних порушень вимог процесуального закону, які і є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги прокурора в іншій частині, оскільки оцінку таким доводам можливо буде надати після усунення наведених вище істотних порушень КПК. 
		За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що вимоги касаційної скарги прокурора ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати наведене вище, надати належну оцінку всім доводам апеляційної скарги та постановити законне й обґрунтоване рішення.
		 
		 
		Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора  ОСОБА_9  задовольнити частково.
		Ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...