Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/3381/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку зі звільненням за вчинення дисциплінарного проступку.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2024. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 09.12.2024
Номер судового провадження: 22-ц/4805/2068/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		Справа №295/3381/23         Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. 
		Категорія 78         Доповідач Коломієць О. С. 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
		головуючого судді Коломієць О.С.
		суддів     Галацевич О.М., Шевчук А.М.
		з участю секретаря
		судового засідання Антоневської В.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу №295/3381/23 за позовом ОСОБА_1 доКомунальногонекомерційного підприємства«Житомирськийобласний онкологічнийдиспансер» Житомирськоїобласної радипро скасуваннянаказупрозвільнення,поновленнянароботі тастягненнясередньогозаробітку зачасвимушеногопрогулу 
		за апеляційною скаргою Комунального некомерційногопідприємства «Житомирськийобласнийонкологічнийдиспансер» Житомирськоїобласноїради 
		на рішенняБогунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М.
		в с т а н о в и в:
		У березні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
		- визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради №21/ОД від 30.01.2023 року про звільнення позивача; 
		- поновити позивача на посаді завідуючого хіміотерапевтичним відділенням КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради; 
		- поновити позивача на посаді лікаря-онколога поліклінічного відділення ЖНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради за сумісництвом; 
		- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
		На обґрунтування позову вказував, що 30.01.2023 року наказом Комунального некомерційного підприємства «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради (надалі  КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер») №21/ОД від 30.01.2023 року його звільнено із займаної посади завідуючого хіміотерапевтичним відділенням КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, з 30.01.2023 року. Звільнено його також із займаної посади за сумісництвом лікаря-онколога поліклінічного відділення КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, з 30.01.2023 року. Підставами для звільнення у наказі зазначено: 1. Акт ревізії №04-30/01 від 18.05.2022 року та додатки до нього. 2. Наказ КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР № 29/ОД від 09.02.2022 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування догани.
		Позивач вважає вказаний наказ №21/ОД від 30.01.2023 року про звільнення незаконним, виходячи з наступного.
		Відповідно до змісту наказу відповідачем встановлені порушення, вчинені позивачем: 17.09.2021, 26.01.2021, 29.01.2021, 17.08.2021. Вищевказані порушення підтверджуються Актом №04-30/01 від 18.05.2022 року ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» за період 20.11.2019 року по 30.11.2021 року.
		Тобто, відповідачу про зазначені в Акті ревізії №04-30/01 від 18.05.2022 порушення з боку позивача стало відомо 18.05.2022 року, тому відповідне дисциплінарне стягнення до позивача відповідач мав застосувати не пізніше 18.06.2022 року. Однак, як вбачається із наказу про звільнення №21/ОД від 30.01.2023 дисциплінарне стягнення застосовано 30.01.2023 року, тобто з порушенням норм ч. 1 ст. 148 КЗпП.
		Крім того, як вбачається зі змісту наказу, відповідачем встановлені порушення, які вчинив на думку відповідача, позивач, а саме: 17.09.2021, 26.01.2021, 29.01.2021, 17.08.2021. Отже, найпізніше порушення вчинено 17.09.2021 року, а отже шестимісячний строк спливає - 17.03.2022 року. Однак, наказ №21/ОД про дисциплінарне стягнення застосовано 30.01.2023 року, тобто з порушенням норм ч. 2 ст. 148 Кодексу законів про працю України.
		Крім цього, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не відібрав у позивача жодних пояснень з приводу обставин, що стали підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чим порушив вимоги ст. 149 КЗпП України.
		Позивач зазначив, що в оскаржуваному наказі про звільнення № 21/ОД від 30.01.2023 відповідач зазначав про порушення вчинені за той самий період та відносно тих самих пацієнтів, про які зазначено в акті службового розслідування від 09.12.2021 року та, відповідно до яких до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, а тому відповідач в порушення ст. 147 КЗпП України притягнув позивача до дисциплінарного стягнення повторно за ті самі порушення, що є недопустимим.
		Не погоджується позивач і з обставинами, які викладені у мотивувальній частині спірного наказу про звільнення, а саме - порушення ним вимог п.п.2.1, 2.8. посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичного відділення лікаря онколога першої кваліфікаційної категорії від 09.03.2021 № ПІ-07-01, п.п.2.1, 2.5, 2.21 посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичного відділення лікаря онколога від 01.01.2020 № ПІ-07-01 та п.п.2.6, 2.7, 2.16 посадової інструкції лікаря-онколога поліклінічного відділення від 01.06.2020 № ПІ-09-52».
		Зокрема вказував, що жодним документом не врегульовано порядок призначення курсів лікування, тобто немає прямої заборони щодо призначення лікарських засобів для лікування пацієнтів більше ніж на один курс.
		До того ж відповідно до Наказу №24/ОД від 04.02.2020 року «Про організацію роботи обласної онкологічної постійно діючої мультидисциплінарної групи» затверджено Положення про обласну онкологічну постійно діючу мультидисциплінарну групу КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер». Відповідно до вказаного також зазначено персональний склад комісії. Отже, враховуючи вищевикладене, саме до компетенції колегіального органу, а саме обласної онкологічної постійно діючої мультидисциплінарної групи, віднесено обов`язок визначати порядок та обсяг лікувальних заходів, а не особисто ОСОБА_1 . Таким чином призначення лікування не забезпечувалося одноособовими діями позивача.
		Щодо порушення п. 2.1 Посадової інструкції від 09.03.2021 року, то в оскаржуваному наказі жодних фактів з приводу порушень керівництва відділенням не наведено.
		Щодо порушення п. 2.8 Посадової інструкції від 09.03.2021 року, то у оскаржуваному наказі жодного порушення комісією по плануванню потреб та контролю за раціональним використанням за призначеннями лікарських засобів, медичних виробів, медичного обладнання встановлено не було, призначення ліків та їх відпуск не може забезпечуватися одноосібними діями позивача, оскільки рішення приймаються та контролюються комісійно.
		Крім того звертає увагу, що Посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичним відділення лікаря онколога від 01.01.2020 № ПІ-07-01 не існує, а тому посилання на неї у спірному наказі не відповідає вимогам закону.
		Спірний наказ не містить посилань щодо порушення позивачем посадових обов`язків як лікаря-онколога поліклінічного відділення, оскільки порушення зазначені в наказі лише як завідуючого хіміотерапевтичним відділенням КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер». Посилання на загальні пункти посадової інструкції лікаря-онколога також не містять під собою жодних аргументів, з підстав, зазначених в п.2 Посадової інструкції.
		У зв`язку із незаконним звільнення позивач підлягає поновленню на роботі та йому має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2024 року позов задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради №21/ОД від 30.01.2023 про звільнення ОСОБА_1 .
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді 0,75 ставки завідуючого хіміотерапевтичним відділенням КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР з 30.01.2023.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді 0,25 ставки лікаря-онколога поліклінічного відділення «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР за сумісництвом з 30.01.2023.
		Стягнуто з КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2023 по 17.07.2024, що становить 329 773,08 грн. без урахування обов`язкових податків та платежів.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримав у день його звільнення  30.01.2023 року. Відтак, враховуючи встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП строк звернення до суду, останнім днем такого строку для позивача був 28.02.2023 року. Проте позовна заява подана поштою 08.03.2023 року. Таким чином позивач пропустив місячний строк для звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі. Позивачем не було наведено у своїх процесуальних документах поважних причин пропуску ним строку для звернення до суду, позивач не вказав об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення та були пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
		Вказує, що введення карантинних обмежень не є підставою для продовження встановленого строку звернення до суду, адже це нівелює проголошений Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод принцип «розумності строку розгляду справи».
		Щодо фактичних обставин справи представник скаржника зазначає, що наказом КНІ «Житомирський облонкодиспансер» ЖОР №29/ОД від 09.02.2022. року ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Даний наказ не був оскаржений позивачем, відтак є чинним, в тому числі він був дійсний на момент звільнення позивача із займаних посад. Так, на момент прийняття спірного наказу про звільнення вищевказане стягнення у вигляді догани не втратило юридичної сили за давністю та не знято достроково.
		Надалі Актом №04-30/01 від 18.05.2022 року ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради за період з 20.11.2019 по 30.11.2021 було зафіксовано ряд порушень вимог Посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичного відділення лікаря онколога першої кваліфікаційної категорії від 09.03.2021 №П-07-01, Посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичного відділення лікаря онколога від 01.01.2020 №П-07-01 та Посадової інструкції лікаря-онколога поліклінічного відділення другої кваліфікаційної категорії від 01.06.2020 № II-09-52, вчинених завідувачем хіміотерапевтичним відділенням, лікарем-онкологом поліклінічного відділення (за сумісництвом) ОСОБА_1 , та які заподіяли значну матеріальну шкоду відповідачу. В даному Акті та наказі про звільнення №21/ОД від 30.01.2023 року, підставою для видання якого став вищевказаний Акт, наведено конкретні факти невиконання обов`язків позивачем та коли вони мали місце.
		Відтак, з огляду на систематичність вчинення порушень позивачем його посадових обов`язків, визначених вищевказаними локальними нормативними актами, застосування до позивача дисциплінарного стягнення, яке не втратило юридичної сили за давністю та не знято достроково, відповідачем правомірно було звільнено позивача із займаних ним посад. Крім того, вказує про те, що до позивача не було повторно застосовано дисциплінарне стягнення за одне й те саме порушення, як про це заявляв останній в суді першої інстанції. Дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення було застосовано за порушення, відмінні від тих, що були підставою для винесення догани.
		Представник позивача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач звільнений 30.01.2023, тобто в період дії карантину, тому до правовідносин які виникли у даній справі підлягають застосуванню положення п. 1 п. 1 Глави ХІХ Прикінцевих положень Кодексу Законів про працю України, а відтак не потребує поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, оскільки він не є пропущеним.
		Додає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено строки притягнення позивача до відповідальності. Як вбачається з оскаржуваного Наказу, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності став Акт ревізії № 04-30/01 від 18.05.2022 року. Тобто, можна стверджувати, що відповідачу про зазначені в Акті порушення з боку позивача стало відомо 18.05.2022 року, оскільки Акт вручено відповідачу 18.05.2022 року, що підтверджується відповідним підписом посадової особи відповідача. Отже, відповідне дисциплінарне стягнення до позивача, відповідач мав право застосувати не пізніше 18.06.2022 року. Однак, як вбачається із Наказу № 21/ОД про звільнення дисциплінарне стягнення застосовано 30.01.2023 року, тобто з порушенням норм ч. 1 ст. 148 Кодексу законів про працю України. Крім того, як вбачається зі змісту Наказу, відповідачем встановлені порушення, які вчинив на думку відповідача, позивач, а саме: 17.09.2021 року, 26.01.2021 року, 29.01.2021 року, 17.08.2021 року. Отже, найпізніше порушення 17.09.2021 року, а отже шестимісячний строк спливає  17.03.2022 року. Однак, Наказ №21/ОД про звільнення дисциплінарне стягнення застосовано 30.01.2023 року, тобто з порушенням норм ч. 2 ст. 148 Кодексу законів про працю України.
		Звертає увагу суду, що місцевий суд не надавав оцінку обставинам, що стали підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, оскільки відповідачем порушено процесуальний порядок, визначений ст. 148, 149 КЗпП України.
		Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Представник відповідача  адвоката Кирилюк В.Л. у судове засідання не з`явився, повторно надіслав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі. 
		Однак, колегія суддів дійшла висновку про визнання причини повторної неявки представника відповідача в судове засідання неповажною, враховуючи, що із зазначеної підстави суд вже відклав розгляд справи, та про можливість розглянути справи без його участі.
		За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що наказом КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР №16-к від 20.02.2013 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в хіміотерапевтичне відділення лікарем-онкологом з 19.02.2013 року (т.1 а.с.16, т.2 а.с.85-87).
		Наказом відповідача №65/ос від 26.11.2019 року удосконалено систему планування, обліку та контролю за використанням лікарських засобів, медичних виробів, медичного обладнання та послуг затверджено комісію по плануванню потреб та контролю за раціональним розподілом і використанням лікарських засобів, медичних виробів, медичного обладнання, членом якої був позивач - завідувач хіміотерапевтичним відділенням, останнього ознайомлено з наказом (т.1 а.с.111-112).
		Додатком 1 до такого наказу затверджено положення про комісію по плануванню потреб та контролю за раціональним розподілом і використанням лікарських засобів, медичних виробів, медичного обладнання та послуг; додатком №2 до наказу затверджено порядок приймання, зберігання, відпуску, списання використаних лікарських засобів та медичних виробів; додатком №3 до наказу затверджено положення про відпуск дороговартісних лікарських засобів для лікування злоякісних новоутворень, отриманих за кошти Державного бюджету України та придбаних за кошти місцевого бюджету (т.1 а.с.113-117).
		02.01.2020 року директором КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР затверджено та 09.03.2021 року позивача ознайомлено з посадовою інструкцією завідувача хіміотерапевтичного відділення, лікаря-онколога (т.1 а.с.96-100).
		Наказом № 18-к від 16.01.2018 знято з завідувача хіміотерапевтичного відділення ОСОБА_1 раніше наданої 1,0 ставки завідувача хіміотерапевтичного відділення з 11.01.2018 та надано 0,75 ставки завідувача хіміотерапевтичного відділення та 0,25 ставки лікаря онколога поліклінічного відділення з 11.01.2018.
		Наказом відповідача №24/ОД від 04.02.2020 року про організацію роботи обласної онкологічної постійно діючої мультидисциплінарної групи затверджено положення про обласну онкологічну постійно діючу мультидисциплінарну групу КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР (додаток 1 до наказу), персональний склад такої групи, членом якої був позивач - завідувач хіміотерапевтичним відділення, (додаток 2 до наказу), призначено резервний склад групи (додаток 3 до наказу) (т.1 а.с.136-140).
		01.06.2020 року директором КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР затверджено та цього ж дня позивача ознайомлено з посадовою інструкцією лікаря-онколога поліклінічного відділення другої кваліфікаційної категорії (т.1 а.с.107-110).
		Наказом КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» №79/ОД від 25.08.2020 року позивача переведено з посади завідуючого відділенням на посаду лікаря ординатора хіміотерапевтичного відділення (0,75 ставки) з 25.08.2020 року (т.1 а.с.18).
		На виконання наказу відповідача від 01.11.2021 року №99-ОД «Про проведення службового розслідування» щодо можливих фактів зловживання службовим становищем завідуючого хіміотерапевтичним відділенням ОСОБА_1 , лікаря-уролога ОСОБА_2 та медичної сестри ОСОБА_3 складено акт службового розслідування від 09.12.2021 року (т.1 а.с.22-33).
		З такого акту вбачається, що комісією в період з 01.10.2021 року по 09.12.2021 року проведено службове розслідування у зв`язку із можливим вчиненням медиками-працівниками КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР розтрат увіреного майна, а саме лікарських засобів для проведення хіміотерапії, шляхом їх можливого списання та подальшої реалізації третім особам стосовно завідуючого хіміотерапевтичним відділенням ОСОБА_1 , лікаря-уролога ОСОБА_2 та медичної сестри ОСОБА_3 . Комісією встановлено, зокрема недотримання позивачем вимог Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого», затвердженої наказом МОЗ України від 14.02.2012 року №110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкції щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування», а саме: ряд порушень при заповненні медичних карток амбулаторних хворих ОСОБА_4 №5665, ОСОБА_5 №4838, ОСОБА_6 №3818, ОСОБА_7 №1332, ОСОБА_8 №5049, ОСОБА_9 №4879, ОСОБА_10 №159, ОСОБА_11 №9752, ОСОБА_12 №8653, ОСОБА_13 №3985, ОСОБА_14 № 9205, ОСОБА_15 №5952, ОСОБА_16 №5617, ОСОБА_17 №10688, ОСОБА_18 №10003. Комісією встановлено, що позивачем не виконано вимоги Положення про обласну онкологічну постійно діючу мультидисциплінарну групу, затвердженого наказом відповідача від 04.02.2020 № 24/ОД «Про організацію роботи обласної онкологічної постійно діючої мультидисциллінарної групи» (т.2, а.с.36-39). Так, згідно п.2.2.1 Положення, група розглядає питання щодо вибору плану та тактики лікування у випадках вперше виявленого онкологічного захворювання, визначення обсягів лікувальних заходів, строків їх проведення. Згідно п.2.2.2 Положення, група розглядає питання щодо перегляду тактики подальшого спеціалізованого лікування (рецидив) захворювання, резистентність пухлини до хіміо-або променевого лікування). Згідно п.4.3 Положення організаційною формою роботи групи є засідання, які оформлюються у вигляді комісійного заключення в медичній карті амбулаторного хворого. Водночас, комісією встановлено, що в медичних картках ОСОБА_5 № НОМЕР_1 , ОСОБА_7 №1332, ОСОБА_8 №5049, ОСОБА_10 №159, ОСОБА_12 №8653, ОСОБА_13 №3985, ОСОБА_17 №10688 та ОСОБА_18 №10003 відсутнє заключення мультидисциплінарної групи щодо призначення хіміотерапії. Комісією встановлено недотримання позивачем п.п.2.7.,2.8. посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичним відділенням лікаря онколога першої кваліфікаційної категорії №ПІ-07-01 від 09.03.2021 року. А саме в медичних картках ( ОСОБА_14 № 9205 та ОСОБА_17 №10688) амбулаторних хворих лікарські засоби призначалися всупереч існуючим протоколам лікування та рекомендаціям ESMO та NCCN. Таким чином, комісією констатовано, що виявлені в ході розслідування порушення лікувального процесу мали систематичний характер, що стало наслідком недостатнього контролю за якістю лікувально-діагностичного процесів в хіміотерапевтичному відділенні, а також за призначенням та обліком лікарських засобів для лікування злоякісних новоутворень.
		Наказом відповідача №127/ОД від 24.12.2021 року затверджено акт службового розслідування від 09.12.2021 року, позивача ознайомлено під підпис з таким наказом (т.1 а.с.20-21).
		Наказом відповідача №29/ОД від 09.02.2022 року на підставі акту службового розслідування, затвердженого наказом від 24.12.2021 року №127/ОД, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, позивача ознайомлено з таким наказом під підпис (т.1 а.с.19).
		В період з 24.01.2022 року по 18.05.2022 року Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР за період з 20.11.2019 року по 30.11.2021 року, за результатами якої складено акт №04-30/01 від 18.05.2022 року (т.1 а.с.34-95).
		Згідно такого акту керівництво хіміотерапевтичним відділенням протягом періоду, що підлягав ревізії, здійснював завідувач хіміотерапевтичного відділення, лікар-онколог ОСОБА_1 . Так, серед іншого, 17.09.2021 року в медичній картці амбулаторного хворого №10688 ОСОБА_17 позивач призначив до видачі на руки хворому лікарські засоби: ГЕМТЕРО 2 гр №6, Цисплатин 150 мг №6 та Сутент, 4 уп. №б на 6 курсів лікування, тобто більше, ніж на один курс лікування. 26.01.2021 року позивач призначив видати хворій ОСОБА_19 на руки лікарські засоби на 6 наступних курсів лікування, тобто більше, ніж на один курс лікування, однак у період з 26.01.2021 року та станом на момент проведення ревізії хвора ОСОБА_19 на стаціонарному лікуванні та на лікуванні на денному стаціонарі в КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР не перебувала. 26.01.2021 року вона отримала в КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР Карбоплатин ЕБЕВЕ, конц. д/р-ну 450 мг в кількості 6 флаконів, а не 12, термін придатності виданих їй ліків минув. 29.01.2021 року позивач призначив видати хворому ОСОБА_4 на руки лікарські засоби на 6 наступних курсів лікування, тобто більше, ніж на один курс лікування, однак у період з 29.01.2021 року та станом на момент проведення ревізії хворий ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні та на лікуванні на денному стаціонарі в КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР не перебував, термін придатності виданих доньці останнього - ОСОБА_20 ліків минув; 17.08.2021 року позивач призначив у медичній картці амбулаторного хворого № 5049 хворої ОСОБА_21 до видачі на руки хворій лікарських засобів на наступні 6 курсів лікування, тобто більше, ніж на один курс лікування. Разом з тим, хворій ОСОБА_21 згідно протоколу №9266 міждисциплінарного онкологічного консиліуму лікарів-спеціалістів від 23.07.2021 року було рекомендовано імунотеріпаю, а не хіміотерапію, після проведеного лікування стан хворої покращився. У період з 17.08.2021 року по час проведення ревізії ОСОБА_21 на стаціонарному лікуванні та на лікуванні на денному стаціонарі в КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР не перебувала. Таким чином, ревізійною комісією встановлено, що завідувачем хіміотерапевтичного відділення, лікарем-онкологом поліклінічного відділення (за сумісництвом) ОСОБА_1 порушені вимоги п.п. 2.1, 2.8. Посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичного відділення лікаря онколога першої кваліфікаційної категорії від 09.03.2021 № ПІ-07-01, п.п.2.1, 2.5, 2.21 Посадової інструкції завідувача хіміотерапевтичного відділення лікаря онколога від 01.01.2020 № ПІ-07-01 та п.п.2.6, 2.7, 2.16 Посадової інструкції лікаря-онколога поліклінічного відділення від 01.06.2020 № ПІ-09-52.
		Наказом відповідача №21/ОД від 30.01.2023 року на підставі акту ревізії №04-30/01 від 18.05.2022 року та наказу КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР №29/ОД від 09.02.2022 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 звільнено із займаної ним посади завідуючого хіміотерапевтичним відділенням КНП «Житомирський обласний логічний диспансер» Житомирської обласної ради на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, з 30.01.2023 року, із займаної ним посади за сумісництвом лікаря-онколога поліклінічного відділення КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, з 30.01.2023 року (т.1 а.с.14).
		Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено порядок визначений ст. 148, 149 КЗпП України притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 підлягають до задоволення. У зв`язку із незаконним звільненням із відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, у розмірі 329 773,08 грн. (905,97 грн. на день ? 364 робочі дні).
		Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
		Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).
		Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
		До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
		Отже, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).
		Звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.
		Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що з урахуванням вимог трудового законодавства в справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (від 25 червня 2024 року в справі № 500/4416/19 (провадження № 61-17112св23), від 08 травня 2024 року в справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23), від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) та ін.).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
		За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Судом встановлено, що наказом відповідача №21/ОД від 30.01.2023 року на підставі акту ревізії №04-30/01 від 18.05.2022 року та наказу КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР №29/ОД від 09.02.2022 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 звільнено із займаної ним посади завідуючого хіміотерапевтичним відділенням КНП «Житомирський обласний логічний диспансер» Житомирської обласної ради на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, з 30.01.2023 року, а також із займаної ним посади за сумісництвом лікаря-онколога поліклінічного відділення КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» ЖОР на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, з 30.01.2023 року.
		Оскільки роботодавцем 18 травня 2022 року на підставі акту ревізії №04-30/01 встановлено порушення, допущені ОСОБА_1 , роботодавець мав можливість накласти дисциплінарне стягнення протягом одного місяця з дня виявлення такого порушення або протягом шести місяців з дня його вчинення. Разом з тим, наказ про припинення трудового договору з позивачем було прийнято лише 30 січня 2023 року.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що накладення дисциплінарного стягнення 30 січня 2023 року вчинено поза межами строків, передбачених статтею 148 КЗпП України, а тому вимога про скасування наказу від 30 січня 2023 року та поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає до задоволення.
		Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради №21/ОД від 30.01.2023 про звільнення ОСОБА_1 та поновлення з 30 січня 2023 року ОСОБА_1 на роботі, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням строків, визначених статтею 148 КЗпП України. 
		Вказаних обставин відповідачем не спростовано, а його доводи у цій частині фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі.
		У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина 1 статті 235 КЗпП).
		За таких обставин, та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи є незаконним, а тому позивач підлягає поновленню на роботі.
		Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
		Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.
		Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
		Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
		Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
		Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, колегія суддів вважає, що на відповідача покладається обов`язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі  Порядок №100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).
		Відповідно до пункту 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Період вимушеного прогулу ОСОБА_1 охоплює період з 30.01.2023 року (день поновлення на роботі після незаконного звільнення) по 17.07.2024 року (день ухвалення рішення судом) та становить 364 робочих дні.
		Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 905,97 грн., що вбачається з довідок №1340 та № 1341 від 03.08.2023 року.
		Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, становить 329773,08 грн. (905,97 грн. на день ? 364 робочі дні).
		Колегія суддів погоджується із проведеним судом першої інстанції обрахунком розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Щодо строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
		Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП).
		Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).
		Пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
		Такий самий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
		Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину (30 січня 2023 року), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який перебігав безперервно та завершився 30 червня 2023 року, врахував місячний строк, визначений частиною другою статті 233 цього Кодексу, відтак дійшов правильного висновку, що звернувшись до суду 08 березня 2023 року, позивач не пропустив строк на звернення до суду з цим позовом.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року в справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24).
		З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
		Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу Комунального некомерційногопідприємства «Житомирськийобласнийонкологічнийдиспансер» Житомирськоїобласної ради залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2024 року  без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий            Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...