Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/55/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 16.12.2024
Номер судового провадження: 61-14595ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 748/55/23
		провадження № 61-14595св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради; 
		відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Городничою Тетяною Вікторівною, заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорука Андрія Степановича на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2023 року у складі судді Майборода С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2022 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та просив визнати незаконним та скасувати наказ, скасувати рішення про державну реєстрацію та повернути земельну ділянку.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4951/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0.12 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передано її у власність для ведення садівництва. На підставі вказаного наказу за ОСОБА_2 24 липня 2018 року за № 27228470 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 з цільовим призначенням для садівництва, яка в подальшому нею була продана на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 . Передача у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки відбулася за рахунок земель державної власності, а саме, земель водного фонду, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави, оскільки спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка має прямий гідрологічний зв`язок з водами р. Дніпро.
		 
		Посилаючись на наведене, позивач просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4951/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площа 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6029; скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06 травня 2021 року, індексний номер 58012544, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площа 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6029, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку, площа 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6029; усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, площа 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6029, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2023 року, залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, позов задоволений частково. 
		 
		Усунено перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, площа 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6029, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради. 
		 
		В іншій частині позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Річище та відноситься до земель водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування, а тому не могла бути передана у приватну власність. З огляду на це, спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.
		 
		Відмова у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі мотивована обранням позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Городничу Т. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		У жовтні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорук А. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06 травня 2021 року, індексний номер 58012544, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площа 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6029, розташованої на території Мньовської сільської ради за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку й ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення вказаної позовної вимоги.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, провадження           № 61-11304св21, від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18, провадження № 61-4865св21, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20, провадження          № 61-18130св21, від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20, провадження           № 61-11114св21, від 14 грудня 2021 року у справі № 361/3579/18, провадження           № 61-16337св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 361/3407/18, провадження             № 61-11327св21, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, провадження № 12-32гс22.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, провадження № 61-13586св20, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, провадження  № 61-764св23, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16, провадження № 11-797апп19, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, провадження № 12-83гс21, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, провадження № 12-184гс18, від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16, провадження № 14-141цс18.
		 
		Наведені в касаційних скаргах доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у справі.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції 
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Городничою Т. В. на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3. 
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 жовтня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорука А. С. на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами  ОСОБА_1 , подану адвокатом Городничою Т. В., заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорука А. С., з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Чернігівського районного суду Чернігівської областіматеріали справи № 748/55/23. Надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву. 
		 
		21 грудня 2023 року справа №748/55/23 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2024 року № 1188/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 .
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року, справу призначено судді-доповідачеві Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Городничою Т. В. мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають встановленим обставинам справи, з наступних підстав.
		 
		Так, у листі Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 30 квітня 2021 року № 228/06, висновки зроблені щодо знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 в межах стометрової прибережної захисної смуги на підставі двох супутникових знімків зі станом місцевості на 
		08 травня 2018 року та 14 жовтня 2019 року, на які було нанесено нормативну ширину прибережної захисної смуги у 100 метрів. У вищевказаному листі Інституту вказано, що відповідно до інформації Публічної кадастрової карти земельна ділянка ОСОБА_1 розташована у безпосередній близькості від водного об`єкту річки Річище, тобто без визначення конкретної відстані від урізу води (в меженний період) до меж земельної ділянки відповідача, що підтверджує той факт, що фактично польові геодезичні дослідження для уточнення меж прибережної захисної смуги та знаходження спірної земельної ділянки в її межах не проводились.
		 
		Враховуючи те, що судом першої інстанції з`ясовано обставини справи лише ґрунтуючись на доказах прокуратури і залишено поза увагою те, що Інститут водних проблем і меліорації НААН України є науковою установою і займається науковою діяльністю за напрямками, які непов`язані із землеустроєм. Дана установа не проводить геодезичні дослідження або експертизи у сфері землеустрою. Отже, висновки щодо знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 в межах прибережної захисної смуги, зроблені лише на основі аналітичних міркувань, без аналізу картографічного матеріалу та проведення будь-яких землевпорядних робіт.
		 
		Зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, на підставі недопустимих доказів. Оскільки, при задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення ОСОБА_1 земельної ділянки шляхом її повернення на користь держави не було враховано, що листи Інституту водних проблем і меліорації НААН України, Державного науково-виробничого підприємства «Картографії», Деснянського басейнового управління водних ресурсів, Державного агентства водних ресурсів України не можуть бути належними доказами місцезнаходження спірної земельної ділянки на землях водного фонду, оскільки не містять безпосередньо інформації щодо предмета доказування.
		 
		Приймаючи оскаржувані рішення щодо усунення перешкод у здійсненні Михайло-
		Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядженням земельною ділянкою водного фонду, суди ні першої, ні другої інстанцій не відновили нібито порушені права держави. Оскільки, згідно з обліковими даними 
		Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029, обліковується як землі запасу, склад угідь - сільськогосподарські землі (пасовища), а не як землі водного фонду. Тобто, фактично фізична особа за рішенням суду позбавлена права приватної власності, однак дійсного захисту прав позивача не відбулося, оскільки земельна ділянка повернута, як землі сільськогосподарського призначення і позивач може нею розпорядитися відповідно до чинного законодавства, надавши у власність іншій фізичній особі. З огляду на зазначене, оскаржувані судові рішення не можуть вважатись такими, що відповідають статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо права на мирне володіння майном та завданням цивільного судочинства визначеним у статті 2 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорука А. С. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 16 ЦК України, статей 26, 27, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Вважає, що пред`явлення прокурором до суду негаторного позову та задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно даних про припинення речового права на ділянку за  ОСОБА_1 .Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (на земельну ділянку водного фонду) за особою, яка не має на нього жодних прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.
		 
		На переконання заявника, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є належним способом захисту.
		 
		У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
		 
		01 грудня 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області подало відзив на касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратуриНикифорука А. С., вказуючи на те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту.
		 
		01 грудня 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Городничою Т. В. в якому зазначило, що погоджується з доводами касаційної скарги про те, що за ухваленими у цій справі судовими рішеннями не відбулось відновлення порушених прав позивача, оскільки останньому повернута спірна земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення садівництва, тобто як землі сільськогосподарського призначення, а не як землі водного фонду. З огляду на це, позивач вправі в подальшому розпорядитися ними як землями сільськогосподарського призначення, надавши у власність іншій фізичній особі.
		 
		Вважає, що ухвалені у цій справі рішення, в частині задоволення позовних вимог не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
		 
		04 грудня 2023 рокузаступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорука А. С. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Городничою Т. В., в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
		 
		11 грудня 2023 року адвокат Суворова О. В. - ГородничаТ. В. подала відзив на касаційну скаргузаступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорука А. С., в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Встановлено, що 20 червня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,1200 га за рахунок земель запасу ОСОБА_2 для індивідуального садівництва на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передачу земельної ділянки у власність. (а. с.28)
		 
		Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4951/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність індивідуального садівництва ОСОБА_2 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6029) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. (а. с.27)
		 
		Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 травня 
		2021 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована за адресою : Чернігівська область, Чернігівський район, Мньовська сільська рада, площею 0,1200 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, кадастровий номер 7425584900:06:000:6029. (а. с.29-32)
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029, площею 0,12 га для індивідуального садівництва належить ОСОБА_1 (а. с.25-26)
		 
		Листом за № 228/06 від 30 квітня 2021 року Інститут водних проблем і меліорації НААН України, листом від 23 вересня 2020 року № 1036 Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», листом від 16 січня 2021 року за № 57/3- 1/ДС/25-21 Деснянське басейнове управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України, листом від 22 лютого 2022 року за № 15/3/1-126  Державне агентство водних ресурсів України повідомили прокуратуру Чернігівської області про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 передана у приватну власність повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро) та належить до водного об`єкту загальнодержавного значення. Зазначені листи було направлено на адресу прокуратури у відповідь на її запит.( а. с. 33-43)
		 
		Відповідно до інформації Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року № 57/3- 1/ДС/25-21 згідно з Публічною кадастровою картою України 11 земельних ділянок, у тому числі із кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 знаходяться у водозбірному басейні річки Дніпро. Згідно з картою Google земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 розташована в безпосередній близькості від водного об`єкта річки Річище. Зазначений водний об`єкт має прямий гідрологічний зв`язок з водами річки Дніпро та з врахуванням вимог пункту 3 статті п`ять Водного кодексу України належить до водних об`єктів загальнодержавного значення. Паспорт водного об`єкта, проект землеустрою на встановлення прибережної захисної смуги «річки Річище» на замовлення Деснянського БУВР не розроблявся, на погодження не надавався. (а. с.35)
		 
		Відповідно до інформації Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 
		30 квітня 2021 року № 228/06 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж р. Річище щонайменше має становити 100 м (а. с. 36-40)
		 
		Відповідно до повідомлення Державного агентства водних ресурсів України зазначений у листі водний об`єкт є рукавом (частиною) річки Дніпро з власною назвою Річище. Відповідно до статті 79 Водного кодексу України річка Дніпро належить до великих річок. Наразі водний об`єкт Річище зазначено як рукав річки Дніпро, про що додається скриншот. ( а.с.41-43)
		 
		Відповідно до повідомлень від 24 червня 2021 року 13/3/1-853 вих 21, від 14 вересня 2021 року № 15-3/1-119 вих 21, від 19 грудня 2022 року № 15-3/1-597 вих 22 заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» було повідомлено Михайло-Коцюбинську селищну раду про виявлені порушення та про необхідність вжиття заходів реагування, а в подальшому і про подачу позовної заяви в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради. Листами від 08 липня 2021 року № 754, від 22 вересня 2021 року № 1097 селищний голова Михайло-Коцюбинської селищної ради висловив прохання щодо надання допомоги у вжитті заходів претензійно-позовної роботи до виявлених порушень законодавства стосовно вищезазначеної земельної ділянки. (а. с. 46,49)
		 
		2.              Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                             є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_1 , подана адвокатом Городничою Т. В. та заступника керівника Чернігівської обласної прокуратуриНикифорука А.С. задоволенню не підлягають.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі водного фонду.
		 
		Згідно із частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		 
		Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
		 
		Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		 
		Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
		 
		Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.
		 
		Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).
		 
		Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
		 
		Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
		 
		Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і  потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
		 
		Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
		 
		Згідно із пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 
		05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
		 
		Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
		 
		Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88  ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84  цього Кодексу.
		 
		Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від  28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.
		 
		Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.
		 
		До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
		 
		Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
		 
		Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
		 
		Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від  12  червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та інших). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
		 
		Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц)».
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
		 
		Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Встановивши, що спірна земельна ділянка знаходяться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод Михайло-Коцюбинській селищній раді Чернігівського району Чернігівської області у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом повернення їх на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.
		 
		Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листом за № 228/06 від 30 квітня 2021 року Інститут водних проблем і меліорації НААН України, листом від 23 вересня 2020 року № 1036 Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», листом від 16 січня 2021 року за № 57/3- 1/ДС/25-21 Деснянське басейнове управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України, листом від 22 лютого 2022 року за № 15/3/1-126 Державне агентство водних ресурсів України.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що зазначені документи не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
		 
		Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку не підлягає задоволенню, оскільки така вимога є неефективним способом захисту в цьому спорі.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
		 
		Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		 
		Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації, тому вимога про скасування такого рішення не є належним способом захисту права або інтересу позивача. Подібні за змістом висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
		 
		Оцінюючи докази у справі на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності, суди відхилили посилання відповідача в контексті його доводів про те, що річка Річище не включена до переліку як великих, так і середніх річок, відповідно до вимог статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України.
		 
		Заперечуючи проти визначеної судами межі захисної смуги річки Річище як протоки річки Дніпро, відповідач, не будучи обмеженою у реалізації своїх процесуальних прав, не клопотав перед судом про необхідність проведення у справі відповідної експертизи.
		 
		Слід також зазначити, що обставина того, що об`єкт під назвою річка Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро і саме ці особливості об`єкта з назвою Річище, як рукава річки Дніпро, визначають і правовий статус та розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і відноситься до водного фонду, встановлено у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 748/2226/22, від 01 листопада 2023  року у справі № 748/2090/22, від 27 листопада 2024 року у справі №748/3368/23.
		 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_1 про те, що інформація з листа Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 30 квітня 2021 року № 228/06, висновки зроблені в листі щодо знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6029 в межах стометрової прибережної захисної смуги на підставі двох супутникових знімків зі станом місцевості на 
		08 травня 2018 року та 14 жовтня 2019 року не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
		 
		За встановленими у справі обставинами, відповідач ОСОБА_1 є кінцевим набувачем спірної земельної ділянки, а тому у такому випадку оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування (у тому числі рішень державного реєстратора), наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника, тому відповідні доводи касаційної скарги прокурора підлягають відхиленню.
		 
		До спірних правовідносин підлягають застосування положення статті 391 ЦК України, а ефективним способом захисту порушених прав позивача є вимога зобов`язати повернути земельну ділянку (негаторний позов), що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі 
		№ 748/2226/22.
		 
		В контексті доводів касаційної скарги відповідача про відсутність підстав для втручання у його право мирно володіти майном Верховний Суд зазначає таке. 
		 
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).
		 
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		 
		- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
		 
		- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
		 
		- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
		 
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі 
		№ 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43)).
		 
		Верховний Суд вважає, що можливість повернення на користь держави земельної ділянки особою, яка незаконно або свавільно заволоділа нею, має нормативну основу в національному законодавстві, а також має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
		 
		Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.
		 
		У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц провадження 
		№ 14-2цс21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель прибережних захисних смуг, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		 
		Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		 
		Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. 
		 
		Суд першої інстанції надав оцінку питанню втручання держави у право власності ОСОБА_1 , констатувавши, що таке є виправданим, оскільки недотримання законодавчої заборони надання у приватну власність визначеної категорії земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.
		 
		Як зазначено у цій постанові, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Наявність державної реєстрації права власності за порушником та фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
		 
		Отже, повернення на користь держави земельної ділянки такою особою не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. 
		 
		За встановлених у цій справі обставин Верховний Суд дійшов висновку, що часткове задоволення позову жодним чином не порушує прав відповідача в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		Чинне законодавство надає покупцю додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення рішення суду, зокрема відповідно до вимог статті 661 ЦК України він не позбавлений можливості відновити своє право шляхом пред`явлення вимоги до осіб, у яких придбав спірну ділянку, про відшкодування завданих йому збитків.
		 
		Посилання в касаційних скаргах на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, провадження           № 61-11304св21, від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18, провадження № 61-4865св21, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20, провадження          № 61-18130св21, від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20, провадження           № 61-11114св21, від 14 грудня 2021 року у справі № 361/3579/18, провадження           № 61-16337св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 361/3407/18, провадження             № 61-11327св21, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, провадження № 12-32гс22, у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, провадження № 61-13586св20, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21, провадження  № 61-764св23, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16, провадження № 11-797апп19, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, провадження № 12-83гс21, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, провадження № 12-184гс18, від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16, провадження № 14-141цс18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
		 
		Щодо клопотання про розгляд справи за участю учасників справи
		 
		У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		 
		Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю прокурора Офісу Генерального прокурора не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати заявник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.
		 
		Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорука Андрія Степановича про розгляд справи у судовому засіданні за участі прокурора Офісу Генерального прокурора відмовити.
		 
		Касаційні скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури  Никифорука Андрія Степановича та ОСОБА_1 подану адвокатом Городничою Тетяною Вікторівноюзалишити без задоволення.
		 
		Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                     О. М. Осіян
		                                                                                              О. В. Білоконь
		                                                                                              Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...