Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 499/211/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2024. Зареєстровано: 19.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/499/55/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024162260000016

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Іванівський районний суд Одеської області
		 
		Справа № 499/211/24 
		Провадження № 1-кп/499/55/24 
		 
		В И Р О К
		Іменем України
		 
		18 грудня 2024 року смт Іванівка
		 
		 
		Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Кравчука Олександра Олександровича, з участю: секретаря судового засідання Кирилової Світлани Федорівни, прокурора Столяренко Вікторії Миколаївни (далі також  прокурор), обвинуваченого ОСОБА_1 (далі також  обвинувачений, особа), захисника обвинуваченого адвоката Карпова Вадима Юрійовича (далі також  захисник) розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, обвинувальний акт кримінального провадження № 12024162260000016 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця селища Іванівка, Іванівського району, Одеської області, зареєстрованого та фактично проживаючого в будинку АДРЕСА_1 , не працевлаштованого, не одруженого, який має вищу освіту, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України (далі також  КК),
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		1.Формулювання обвинувачення, визнаного доведеним та стаття (частини статті) КК, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа таке
		1.1. Президент України: - Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року з 24 лютого 2022 року на території України ввів воєнний стан; - Указом № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», що затверджений законом України №2105-ІХ від 03 березня 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» оголосив загальну мобілізацію; - Указом від 06 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений законом України №2915-ІХ від 07 лютого 2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено з 19 лютого 2023 року строк дії воєнного стану на 90 діб; - Указом від 06 листопада 2023 року №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений законом України №3429-ІХ від 08 листопада 2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовженнястроку діївоєнного станув Україні» продовжено з 16 листопада 2023 року строк дії воєнного стану на 90 діб.
		1.2. Обвинувачений:  з 02 листопада 2015 року перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі  Центр), як військовозобов`язаний запасу Збройних Сил України першої категорії за спеціальністю робітник-підсобник;  пройшов військово-лікарську комісію (далі  ВЛК), за результатами якої 30 березня 2023 року визнаний обмежено придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, тобто він є військовозобов`язаним;  був обізнаний про відсутність обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; - порушуючи приписи статті 65 Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», належно повідомлений у встановленому законом порядку про необхідність прибуття до Центру на 09 годину 00 хвилин 20 грудня 2023 року для проходження військової служби за мобілізацією та попереджений про кримінальну відповідальність у разі неприбуття за повісткою, діяв умисно, реалізував умисел направлений на ухилення від мобілізації, усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, прибув до Центру та особисто подав власноруч написану заяву про відмову від призову на військову службу під час мобілізації, отже ухилився від призову на військову службу під час загальної мобілізації, на особливий період, в період воєнного стану.
		За таких фактичних обставин особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		2.Докази на підтвердження встановлених судом обставин такі
		2.1. Обвинувачений показав таке: вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнає в повному обсязі; після отримання повістки повідомив Центр, що він є членом релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» (далі  РЦ Свідків Єгови) та попросив призначити йому альтернативну службу не пов`язану з носінням зброї; пройшов ВЛК та визнаний обмежено придатним до військової служби; постійно з`являвся за викликом до Центру; набув статусу члена РЦ Свідків Єгови після вручення повістки; не проти виконання свого обов`язку перед державою; не пам`ятає коли отримав першу повістку; через релігійні переконання не може перебувати в підпорядкуванні військових посадових осіб та вчиняти дії щодо здійснення допомоги Збройним Силам України; не вчиняв дії щодо здійснення допомоги іншим особам (не військовим), які потребують матеріальної, моральної підтримки в умовах збройної агресії проти України; в разі безпосередньої агресії до нього з боку збройних сил країни агресора покладається на допомогу органів поліції, тощо; залишається нейтральним до держави; не відносить себе до Українського народу, а є сином бога; не надав відповідь на питання, що для нього значать «держава», «Український народ», «Вітчизна», «Батьківщина», та як він розмежовує ці поняття.
		Свідок ОСОБА_2 , показав таке: проходить військову службу на посаді начальника групи документального забезпечення Центру; обвинувачений викликався бойовою повісткою на 20 грудня 2023 року для відправлення до навчального центру, проте відмовився від проходження військової служби посилаючись на релігійні переконання; обвинуваченому пропонувалося виконувати обов`язки військової служби на посаді помічника військового капелана, що не передбачає безпосередню участь у бойових діях, який відмовився від проходження служби на цій посаді; обвинуваченому пропонувалося виконувати обов`язки військової служби на посаді помічника кухара, який також відмовився, мотивуючи тим, що буде в такий спосіб допомагати військовослужбовцям, які використовують зброю; обвинувачений написав заяву про відмову від проходження військової служби в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , внаслідок чого складено акт відмови; обвинувачений відповідно до Конституції України зобов`язаний здійснювати захист Вітчизни.
		Свідок ОСОБА_5 , показала таке: працює на посаді головного спеціаліста Центру; обвинувачений відмовився від проходження військової служби, написав про це заяву, мотивуючи своє рішення релігійними переконаннями, про що був складений акт відмови; обвинувачений 20 грудня 2023 року прибув за викликом по бойовій повістці; обвинувачений був попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
		Свідок ОСОБА_6 , показав таке: проходить військову службу на посаді начальника відділення рекрутингу та комплектування Центру; 20 грудня 2023 року обвинувачений написав заяву про відмову від проходження служби за мобілізацією в присутності представника навчального центру; відмову обвинувачений мотивував релігійними переконаннями та станом здоров`я; обвинувачений попереджався про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
		Свідок ОСОБА_7 , показав таке: працює в Знам`янському ліцеї інженером; є священником місцевої громади РЦ Свідків Єгови в селі Знам`янка Березівського району Одеської області; обвинувачений є членом РЦ Свідків Єгови; з 02 серпня 2023 року обвинувачений є неохрещеним вісником релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні; за проханням обвинуваченого на протязі останнього року вивчає з ним ОСОБА_8 ; з обвинуваченим та його батьками познайомився в кінці 2018 року; під час вивчення Біблії у людини формується світогляд, позбавляється шкідливих звичок, відвідує зустрічі, показує, що в нього є особисті переконання; ОСОБА_9 не повинні носити форму, брати до рук зброю та мати відношення до збройних сил.
		Свідок ОСОБА_10 , показав таке: є священником місцевої громади РЦ Свідків Єгови в АДРЕСА_2 ; з обвинуваченим познайомився в 2021 році; з 02 серпня 2023 року обвинувачений є неохрещеним вісником РЦ Свідків Єгови; обвинувачений вдумливо вивчає Біблію на протязі останнього року; Свідки ОСОБА_11 не повинні брати участь у військових діях, брати до рук зброю та мати відношення до збройних сил.
		2.2. Відомості про можливе вчинення кримінального правопорушення 05 січня 2024 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024162260000016, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366 КК (том 1 а.с. 85).
		Акт про відмову військовозобов`язаного від проходження військової служби за призовом по мобілізації та відправки у навчальний центр від 20 грудня 2023 року №6 свідчить, що обвинувачений відмовився від відправки в навчальний центр 20 грудня 2023 року о 09 годині 00 хвилин. Обвинуваченому роз`яснено, що в разі відмови від проходження військової служби за призовом по мобілізації та відправки у навчальний центр будуть оформлені документи в правоохоронні органи для його притягнення до кримінальної відповідальності (том 1, а.с. 88).
		Заява від 20 грудня 2023 року свідчить, що обвинувачений відмовляється вирушати до навчального центру, через глибокі переконання як ОСОБА_12 , проблеми зі здоров`ям, та йому роз`яснено про можливість його притягнення до кримінальної відповідальності (том 1, а.с. 89).
		Картка обліку свідчить, що, 02 листопада 2015 року обвинувачений прийнятий на військовий облік за посадовою кваліфікацією підсобний робітник (том 1, а.с. 90).
		Довідка військово-лікарської комісії від 30 березня 2023 року свідчить, що обвинувачений визнаний обмежено придатним до проходження військової служби (том 1, а.с. 92).
		25 вересня 2023 року обвинувачений подав до Центру заяву, в якій зазначив, що просить замінити військовий обов`язок невійськовою (виключно цивільною) службою, яка б не суперечила його релігійним переконанням (том 1, а.с. 97).
		Довідка РЦ Свідків Єгови від 22 вересня 2023 року №5475 свідчить, що обвинувачений з 02 серпня 2023 року є неохрещеним вісником Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, вивчає Біблію з одним із Свідків Єгови, відвідує християнські зібрання релігійної громади Свідків Єгови і, під наглядом, безоплатно бере участь у проповідуванні доброї новини (далі  Довідка від 22 вересня 2023 року, том 2, а.с.9).
		3. Положення закону, якими суд керувався в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення такі.
		3.1. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (стаття 17 Конституції України).
		Кожен маєправо насвободу світоглядуі віросповідання.Це правовключає свободусповідувати будь-якурелігію абоне сповідуватиніякої,безперешкодно відправлятиодноособово чиколективно релігійнікульти іритуальні обряди,вести релігійнудіяльність. Здійсненняцього праваможе бутиобмежене закономлише вінтересах охоронигромадського порядку,здоров`яі моральностінаселення абозахисту праві свободінших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (стаття 35 Конституції України).
		Конституційні праваі свободилюдини ігромадянина неможуть бутиобмежені,крім випадків,передбачених КонституцієюУкраїни. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (стаття 64 Конституції України).
		Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
		Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
		3.2. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано ; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій (абзац 4, 5 статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Під часмобілізації громадянизобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (пункт 1 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		3.3. У статті 1Закону України«Про оборону» терміни вживаються у такому значенні: воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		3.4. Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено. До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через медіа (частина 1, 2 статті 7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
		Військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (частина 1 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
		Військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із: запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану; сприяння організації призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобілізації, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації (пункт 1, 18 частина 2 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
		3.5. Видивійськової служби:строкова військоваслужба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти ; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (частина 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»).
		Початком проходженнявійськової службивважається: день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (пункт 5 частини1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»).
		3.6. Альтернативнаслужба єслужбою,яка запроваджуєтьсязамість проходженнястрокової військовоїслужби імає наметі виконанняобов`язку передсуспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень (частина 1, 2 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»).
		На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення (частина 1 статті 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»).
		Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України (частина 1 статті 5 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»).
		Для вирішення питань проходження альтернативної служби Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями можуть утворюватися відповідні допоміжні органи у справах альтернативної служби (частина 1 статті 7 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»).
		Під час проходження альтернативної служби громадянин має право звернутися до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з мотивованою заявою щодо зміни місця проходження служби, а також дострокового звільнення з неї на підставах, передбачених цим Законом (частина 1 статті 18 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»).
		Контроль за організацією альтернативної служби здійснюється місцевими державними адміністраціями (частина 1 статті 26 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»).
		Контроль за додержанням власниками підприємств, установ та організацій або уповноваженими ними органами законодавства про працю під час проходження громадянами України альтернативної служби здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (частина 1 статті 27 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»).
		3.7. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України (частина 2 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні переконання»).
		3.8. Президент України Указом від 24 лютого 2022 року №64/2022, що затверджений законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Президент України Указом від 06 лютого 2023 року №58/2023, що затверджений законом України №2915-ІХ від 07 лютого 2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжив в Україні строк дії воєнного стану із 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
		Президент України Указом від 06 листопада 2023 року №734/2023, що затверджений законом України №3429-ІХ від 08 листопада 2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовженнястроку діївоєнного станув Україні» продовжив в Україні строк дії воєнного стану із 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
		3.9. Покаранняє заходомпримусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частина 1, 2 статті 50 КК).
		Суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (пункту 3 частини 1 статті 65 КК).
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (частина 2 статті 65 КК).
		4. Мотиви призначення покарання такі
		4.1. Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань (далі  ЗСУ) на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.
		Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ. Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ на рівні забезпечення національної безпеки держави і захисту Українського народу.
		Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація  це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а ЗСУ  на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на державу чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до ЗСУ військовозобов`язаними громадянами під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності  ухиленні будь-яким способом чи приводом від призову за мобілізацією.
		Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети  уникнути самого призову за мобілізацією.
		Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
		Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
		Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає в прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
		Очевидно, що обвинувачений за відсутності доказів протилежного, прагнув досягти визначеної мети спрямованої на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки тільки з 02 серпня 2023 року став членом релігійної організації (неохрещеним вісником РЦ Свідків Єгови), тобто вже після введення в Україні воєнного стану, щоб надалі подання Довідки від 22 вересня 2023 року призвело до досягнення спрямованої мети та стало на його думку підставою не здійснення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		4.2. Системний аналіз норм зазначених у підпунктах 3.5, 3.6, 3.7 пункту 3 цього вироку свідчать, що відповідно до Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.
		Згідно із Законом України«Про альтернативну(невійськову)службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби.
		Приписи частини 2 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні переконання» встановлюють, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
		Натомість Закон України«Про альтернативну(невійськову)службу» не допускає заміну військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу на особливий період в умовах воєнного стану.
		Певно не можливість заміни військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу на особливий період в умовах воєнного стану, кореспондується з приписами статей 17,35,65Конституції України,які встановлюють,що захистсуверенітету ітериторіальної цілісностіУкраїни,забезпечення їїекономічної таінформаційної безпекиє справоювсього Українськогонароду; ніхтоне можебути увільненийвід своїхобов`язківперед державоюабо відмовитисявід виконаннязаконів замотивами релігійнихпереконань; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Позаяк, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки обов`язок всього Українського народу, а не тільки функція держави, бо, в умовах воєнного стану, справам виживання всієї нації має надаватися перевага, а інші бажання можуть бути обмежені, що є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки.
		Безсумнівно обвинувачений, як і кожний громадянин України, не залежно від своїх переконань, має забезпечувати захист своєї Вітчизни, не тільки за допомогою зброї, але й будь-яким іншим способом без застосування зброї.
		Себто, якщо обвинувачений безпосередньо не бажав приймати участь в бойових діях через свої релігійні переконання, то має можливість виконувати інші функції, які сприятимуть забезпеченню суверенітету і територіальної цілісності України, економічній та інформаційній безпеці всіма можливими способами матеріального, морального характеру.
		Інакше релігійніпереконання зводятьсянанівець,оскільки підзагрозою існуванняопиняється нетільки держава,а йувесь Українськийнарод,Вітчизна (Батьківщина,рідний край,рідний дім,сім`я,батько,мати тощо).В чомутоді будеполягати любовдо людей,прояви релігійнихпереконань,якщо всеце (країна предків (батьків)людини) опиняютьсяпід загрозоюіснування,зокрема йчерез небажання обвинуваченимвиконувати свійконституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, що має особливе, сакральне почуття, яке поєднує любов і почуття патріотизму та є справою всього Українського народу.
		У контексті права обвинуваченого на свободу релігії суд зазначає, що стаття 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенції) передбачає право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
		Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 статті 9 Конвенції підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Тож, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета (інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб); пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
		Ба більше, виконання обвинуваченим обов`язку щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, аж ніяк не обмежує його право сповідуватисвою релігіюабо переконання, виконуючи таку справу без використання зброї.
		Суд зауважує, що положення Конвенції прямо не передбачають права громадянина відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, зокрема з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
		Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії, Папавасілакіс проти Греції, Канатли проти Туреччини).
		Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова в його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини, Дягілєв проти Росії).
		ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань особи та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі можуть виконувати обов`язки військової служби. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі має оцінюватися, залежно від конкретних обставин кожної справи.
		Дійсно право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав кожного, та закріплено в статті 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою, проте тільки в умовах мирного часу.
		Натомість в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, нації, Вітчизни існує нагальна потреба в належному комплектуванні ЗСУ для забезпечення відсічі збройної агресії. Тому недобросовісна поведінки осіб, що підлягають призову, очевидно спрямована на ухилення від виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.
		За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом особи закріпленого в статті 9 Конвенції та статей 17,35Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
		4.3. Власне жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення обвинуваченого який є громадянином України, визнаний придатним до військової служби від мобілізації задля виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави, Вітчизни від збройної агресії.
		Отже, попри доводи сторони захисту, право обвинуваченого сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета  інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання в право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
		4.4. Суд не погоджується з аргументами обвинуваченого та його захисника, що через релігійні переконання Свідків Єгови, які не допускають користування зброєю, обвинувачений взагалі не може одягати військову форму чи бути в підпорядкуванні військових посадових осіб, й відповідно виконувати обов`язки, щодо захисту Вітчизни на жодній посаді, навіть таких як капелан, кухар, робітник тощо.
		Відмова обвинуваченого від проходження військової служби за мобілізацією, як зазначає сторона захисту пов`язана насамперед з біблійськими наказами, якими заборонено прояв будь-якого виду насилля пов`язані зі завданням шкоди іншій людині та використання зброї.
		Однак суд зауважує, що біблійські накази не містить прямих застережень, що ОСОБА_13 забороняється взагалі бути в підпорядкуванні військових посадових осіб та брати участь чи виконувати інші обов`язки спрямовані на захист Вітчизни від збройної агресії та виконання справ всього Українського народу.
		Водночас суд зазначає, що призов на військову службу за мобілізацією не означає автоматично, що обвинувачений був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час виконання такого обов`язку він міг бути задіяний в приготуванні їжі, ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів, та виконанні інших функцій, наприклад релігійної спрямування (капелан), тобто безпосередньо, обов`язково не пов`язаних із використанням зброї.
		Системний аналіз норм зазначених у підпунктах 3.5, 3.6, 3.7 пункту 3 цього вироку свідчать, що на період воєнного стану в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці на всій території України впроваджується діяльність військових адміністрацій, які спрямовують діяльність всіх органів в незалежності від підпорядкування для забезпечення виконання заходів мобілізації та захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки.
		Тому забезпечення виконання особою будь-яких функцій в період дії воєнного стану буде однозначно пов`язане з підпорядкуванням військовим посадовим особам.
		Відтак суд не погоджується з такими аргументами сторони захисту, оскільки обвинувачений не може бути взагалі звільнений від обов`язку щодо захисту Вітчизни, що є справою всього Українського народу.
		4.5. Заразом посилання сторони захисту на рішення ЄСПЛ «Баятян проти Арменії», «Адян проти Арменії», «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», є нерелевантними, оскільки зазначені рішення стосувалися осіб, які задовго до їх призову були охрещені, та ухилилися від призову саме на строкову військову службу, а не від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період в умовах воєнного стану.
		До того ж у першому та другому реченнях пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії», на які посилався захисник зазначено таке: «Європейський суд вважає, що неявка заявника для проходження військової служби було проявом його релігійних поглядів. У зв`язку з цим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені пунктом 1 статті 9 Європейської конвенції».
		Воднораз у третьому реченні пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії» ЄСПЛ зазначає, що таке втручання не буде порушенням статті 9 Конвенції тільки, якщо воно «передбачено законом», переслідує єдину і більш правомірну мету, зазначену в пункті 2 статті 9 Конвенції, та є «необхідним у демократичному суспільстві».
		Посилання захисника на рішення «Тлімменос проти Греції» не є доречним, з огляду на те, що в цьому рішенні заявник був засуджений за непокору вже після призову за мобілізацією, а суть його звернення зводилася щодо не призначення його на посаду державної служби, після відбування покарання через статус засудженої особи за такий тяжкий злочин. 
		4.6. Зрозуміло, що жодні приписи законодавства не можуть передбачати можливість військовозобов`язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, в умовах воєнного стану, зокрема й за релігійними переконаннями, оскільки такі норми суперечитимуть статті 17 Конституції України, яка передбачає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є не тільки найважливішою функцією держави, а й справою всього Українського народу, себто і обвинуваченого.
		Натомість обвинувачений не вчинив жодних дій направлених на реалізацію цього конституційного обов`язку, відмовився від призову та не сприяв виконанню такого обов`язку в інший спосіб (допомога постраждалим від війни, літнім людям, ЗСУ, патронат над хворими, впровадження перед громадянами росії біблійських наказав «любити одні одних» та не брати до рук зброї тощо), фактично заявивши, що не ототожнює себе з Українським народом.
		Така поведінка сприйняття обставин вказує, що обвинувачений намагається саме ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, про що свідчать його вчинки, точніше відсутність жодних благодійних вчинків, які б могли свідчити про його дійсні релігійні переконання, та могло виправдати послідовність виконання біблійських наказів  не брати до рук зброї.
		4.7. Тож, суд дійшов висновку, що призов обвинуваченого, який є ОСОБА_14 , на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, такий призов переслідував єдину мету, це захист незалежності і територіальної цілісності України, Вітчизни. Притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії не є примусом, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
		Суд констатує, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено існування непереборного конфлікту між релігійними переконаннями обвинуваченого та передбаченим статтею 17, 65 Конституції України його обов`язком щодо захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України.
		4.8. Оскільки, зважаючи на аналіз доказів встановлено, що обвинувачений, усвідомлював протиправність, суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки та бажав їх настання, умисно вчинив дії за наведених у підпунктах 1.1, 1.2 пункту 1 цього вироку фактичних обставин, тому суд вважає доведеною його вину у вчинені кримінального правопорушення та такі його дії суд кваліфікує за статтею 366 КК, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. 
		4.9. Суд зазначає, що дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		Суд наголошує, що: особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень; у кожному конкретному випадку необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.
		Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, зважаючи на цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість й достатність обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду під час призначення покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнає і Європейський суд з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		За приписами статті 50КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		За правилами статті 65КК суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, яке має бути необхідним й достатнім для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		4.10. Зважаючи наприписи статей 65-68 КК, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, встановив відсутність обставин що пом`якшують чи обтяжують покарання.
		Суд враховує викладені вище обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, відомості про обвинуваченого як про особу, який: має постійне місце проживання; посередньо характеризується за місцем проживання; не визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення; раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, не працює, не є особою з інвалідністю, на обліку в лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває.
		З урахуванням викладених вище обставин, враховуючи положення статті 65 КК про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для його виправлення, попередження нових кримінальних правопорушень, та досягнення інших цілей покарання, суд вважає, що зазначені обставини не дозволяють застосувати до обвинуваченого після призначення покарання положення статей 75, 76 КК. 
		Отже, суд призначає особі покарання в межах, встановлених санкцією статті 336 КК, та вважає не можливим призначення мінімального строку покарання, який не визнав свою вину, та виправлення особи без ізоляції, тому він підлягає поміщенню на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
		4.11. Суд вважає, що звільнення обвинуваченого від призначеного покарання на підставі статті 75КК та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов`язаного, який не маючи передбачених законодавством підстав для відстрочки від призову чи інших поважних причин, у період воєнного стану, під час оголошеної загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни під час військової агресії, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, а навпаки створить впевненість особи у безкарності за відмову від виконання такого обов`язку. Зазначене свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого в умовах воєнного стану кримінального правопорушення, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету і територіальної цілісності України, що є неприпустимим.
		Суд наголошує, що хоч обвинувачений і скоїв умисний нетяжкий злочин, проте в умовах збройної агресії проти України таке вчинення представляє значну суспільну небезпечність, оскільки створює негативну ідеологію враження безладдя, безкарності, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винуватого, який має забезпечувати захист суверенітету і територіальної цілісності України в незалежності від своїх релігійних переконань.
		Тому суд не може звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки він не вчинив жодних дій направлених на захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, не працює й відповідно не сплачує податки, не надає допомогу іншим, тобто ухиляється від виконання конституційного обов`язку, що є справою всього Українського народу.
		5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішує суд під час ухвалення вироку, та положення закону, якими керувався такі
		Суд не ухвалює рішення про цивільний позов, який в кримінальному проваджені не пред`явлений.
		Сторони клопотань в порядку визначеному частиною 5, 9 статті 100 КПК не заявляли, тому питання про долю речових доказів судом не вирішувалось, оскільки речові докази суду надані не були.
		Суд не здійснює, в порядку передбаченому статтями 124-126 КПК, розподіл процесуальних витрат за відсутності їх документального підтвердження.
		Суд не ухвалює рішення щодо заходівзабезпечення кримінальногопровадження, оскільки стороною обвинувачення клопотання про обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не заявлялися.
		Керуючись статтями 368, 370, 374, 474, 475, 615 КПК, суд,
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_1 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки п`ять місяців.
		Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання та взяття під варту ОСОБА_1 в порядку виконання вироку.
		Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення способом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку вручити (надіслати) учасникам судового провадження.
		Суддя Олександр КРАВЧУК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...