Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/19933/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; управління об’єктами державної (комунальної) власності, у тому числі про передачу об’єктів права державної та комунальної власності.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2024. Зареєстровано: 19.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2024.
Дата набрання законної сили: 18.12.2024
Номер судового провадження: К/990/9391/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 320/19933/23
		адміністративне провадження № К/990/9391/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Тацій Л.В.,
		суддів: Стеценка С.Г.,  Стрелець Т.Г., 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 320/19933/23
		за позовом заступника Генерального прокурора до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство економіки України, Міністерство освіти і науки України про визнання протиправним, нечинним нормативно-правового акта в частині, провадження у якій відкрито 
		за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 (головуючий суддя Щавінський В.Р.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 (колегія суддів у складі головуючого судді Сорочка Є.О., cуддів: Коротких А.Ю., Чаку Є.В.) 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2023 року заступник Генерального прокурора (далі також позивач, прокурор) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також відповідач, КМУ), в якому позивач просив визнати протиправним та нечинним абзац 10 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок №483), у частині включення до нього закладів освіти.
		На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на протиправність Порядку №483 (в  частині), вказуючи, що це рішення, прийняте КМУ, порушує інтереси держави. 
		Також прокурор вказував, що звертається до суду з цим позовом, як самостійний позивач, оскільки відсутній орган, до компетенції якого належать повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю рішень (постанов) КМУ, а також у жодного органу влади/органу місцевого самоврядування немає повноважень оскаржувати в суді нормативно-правові акти КМУ, що повністю узгоджується з вимогами статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статтями 4, 5, 19, 53 КАС України.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
		Також, вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство економіки України (далі також третя особа-1), Міністерство освіти і науки України (далі також третя особа-2).
		До суду першої інстанції від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав відсутності повноважень у прокурора на звернення до суду з такою позовною заявою, оскільки у даній справі позивач не здійснює представництво будь-якого державного органу щодо якого застосовано або який є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано нормативно-правовий акт.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023, позов прокурора залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України.
		Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у цій справі прокурор не здійснює представництво будь-якого державного органу щодо якого застосовано або, який є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано, відповідний оскаржуваний нормативно-правовий акт.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погодившись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, прокурор звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Обґрунтовуючи підстави звернення з цією касаційною скаргою, заявник посилається на приписи пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.
		Заявник зазначає, що предметом оскарження у цій справі є Порядок № 483, яким визначаються механізми передачі в оренду державного та комунального майна. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» суб`єктами орендних відносин є: орендар, орендодавець, балансоутримувач, уповноважений орган управління, представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу, КМУ або орган державної влади, визначений КМУ. Орендодавцями можуть бути Фонд державного майна України, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, балансоутримувачі. Орендарями можуть бути фізичні та юридичні особи.
		Отже, коло осіб, щодо яких застосовано Порядок № 483, а також осіб, які є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, є широким, та включає в себе фізичних осіб, юридичних осіб та суб`єктів владних повноважень, які можуть виступати орендодавцями, орендарями, балансоутримувачами, уповноваженими органами управління, органами місцевого самоврядування.
		З огляду на викладене суб`єктами владних повноважень, щодо яких застосовано Порядок №  483, є, зокрема, Фонд державного майна України, МОН, Тернопільська міська рада, які відповідно до частини другої статті 264 КАС України належать до кола осіб, що можуть оскаржити спірний нормативно-правовий акт.
		Однак, стаття 19 КАС України передбачає, що суб`єкти владних повноважень можуть бути позивачами у публічно-правових спорах тільки у випадку, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2024 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк на усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання документу на підтвердження сплати судового збору.
		26.03.2024 заявник касаційної скарги надав заяву про усунення недоліків, до якої додав документ на підтвердження сплати судового збору.
		Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора, матеріали справи №320/19933/23 витребувані з Київського окружного адміністративного суду.
		Треті особи надіслали відзиви на касаційні скарги, у яких заперечують поти задоволення касаційної скарги прокурора.
		На обґрунтування відзиву зазначають, що оскаржувані судові рішення ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає таке.
		За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1697-VII на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
		Частиною третьою статті 2 цього Закону передбачено, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.
		Водночас, розділом IV Закону № 1697-VII регламентовано повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, статтею 23 якого унормовано представництво інтересів громадянина або держави в суді, згідно із частиною першою якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Абзацами першим та другим частини другої статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший та другий частини третьої статті 23 Закону №1697-VII).
		Згідно із частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
		1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;
		2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
		При цьому, підпунктом 37 пункту 5 Розділу XII Прикінцевих положень Закону № 1697-VII були внесені зміни до статті 13 Закону України від 23.12.1997 № 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", пункт 10 якої було викладено в новій редакції:
		"10) з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому законом порядку:
		звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями);
		вступати у справи, провадження в яких відкрито за позовами (заявами, клопотаннями (поданнями) інших осіб, на будь-якій стадії їх судового розгляду;
		ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень".
		Отже, з урахуванням усталеної судової практики Верховного Суду, а також положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону №1697-VII, стаття 53 КАС України) таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Водночас можливість процесуального представництва прокурором в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист за правилами частини другої статті 23 Закону № 1697-VII виникала лише у разі доведення прокурором існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, нездійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.
		Також, за наслідками внесення змін до Конституції України Законом № 1401-VIII Конституцію доповнено статтею 131-1, згідно із якою в Україні діє прокуратура, функції якої визначено в цій самій статті, зокрема пунктом 3 частини першої якої до функцій прокуратури віднесено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Тобто, з переліку функцій прокуратури вилучено низку не властивих (за європейськими стандартами) їй функцій, таких як: нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (так званий "загальний нагляд"); нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних із обмеженням особистої свободи громадян. 
		Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
		У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
		Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону № 1697-VII.
		Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави" особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		При цьому громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. Також, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.
		Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад, з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.
		Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 240/401/19.
		За цих обставин, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 у справі № 910/5201/19.
		Отже, колегія суддів звертає увагу, що аналіз положень частини третьої статті 23 Закону №   1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
		(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
		(2) у разі відсутності такого органу.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
		Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень у судовому провадженні в разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен вказати, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
		Звертаючись до суду з цим адміністративним позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави внаслідок прийняття постанови КМУ в частині, що оскаржується, а також стосується механізму передачі в оренду державного та комунального майна. 
		Крім того, прокурор зазначив у позовній заяві, що суб`єктами владних повноважень, щодо яких застосовано Порядок № 483, є, зокрема, Фонд державного майна України, МОН, Тернопільська міська рада, які, відповідно до частини другої статті 264 КАС України, належать до кола осіб, які можуть оскаржити спірний нормативно-правовий акт.
		Жодний орган влади/орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями звертатися до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта КМУ чи окремих його положень, у зв`язку з чим, відповідно до статті 23 Закону №1697-VII, позов у даній справі пред`являється прокурором самостійно.
		У свою чергу, згідно зі пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Зважаючи на правову природу Постанови КМУ № 483 в частині, що оскаржується, остання є нормативно-правовим актом.
		Пунктом 1 частини першої статті 264 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
		Частиною другою цієї статті встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 264 КАС України розміщена у параграфі 1 «Розгляд окремих категорій складних справ» глави 11 «Особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ», а отже є спеціальною процесуальною нормою Кодексу, яка передбачає особливості оскарження нормативного-правового акту та якою, зокрема, передбачено право звернення до суду з позовом суб`єкта владних повноважень, у якому буде застосовано цей акт.
		Отже, правом на оскарження нормативно-правового акту шляхом подання позову щодо його незаконності, наділені або особи, до котрих застосовується нормативно-правовий акт, або особи, котрі є суб`єктами владних повноважень та у яких буде застосовано нормативно-правовий акт.
		Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги прокурора щодо незастосування судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи окремих правових позицій Верховного Суду, є необґрунтованими. 
		Так, у справах № 922/9272/18, 640/3890/20, 810/74/18 прокуратура зверталася до суду за захистом інтересів держави, оскаржуючи рішення органу місцевого самоврядування. 
		У справі № 240/401/19 мало місце звернення прокурора фактично в інтересах територіальної громади, які, як вказав Верховний Суд, охоплюються інтересами держави проти дій органів державної влади, які порушили інтереси такої територіальної громади. 
		Натомість у справі, що розглядається, прокурор обґрунтовує наявність підстав та повноважень для звернення до суду необхідністю захисту інтересів держави через відсутність передбачених законом повноважень у КМУ та інших суб`єктів владних повноважень, якими буде застосовано оскаржувану частину Порядку № 483, на звернення до суду з таким позовом. 
		Однак, наведені твердження прокурора спростовуються положеннями статті 264 КАС України щодо права суб`єкта владних повноважень на оскарження нормативно-правового акту. 
		З огляду на викладене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що до спірних правовідносин належить застосувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.06.2021 у справі №640/16283/19, у яких суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанції про безпідставність звернення прокурора в інтересах держави щодо визнання нечинним акту Уряду.
		Пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
		Таким чином, суди попередніх інстанції, з`ясувавши, що виняткові випадки для звернення заступника Генерального прокурора до суду з відповідним адміністративним позовом відсутні, на основі правильного застосування норм процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
		Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За вказаних обставин, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
		Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.
		Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 320/19933/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		Головуючий                                                                                                     Л.В. Тацій 
		Судді                                                                                                               С.Г. Стеценко
		                                                                                                              Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...