Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 913/266/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; грошові вимоги кредиторів до боржника (СК5: п.43).
Надіслано судом: 19.12.2024. Зареєстровано: 20.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		16 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  913/266/20 
		 
		Предметом аналізу суду касаційної інстанції у даному випадку є питання відкриття провадження у справі про банкрутство юридичної особи, яка набула у встановленому законодавством порядку ліцензії на здійснення банківських операцій (банківської ліцензії), а в подальшому діями державних органів - Національного банку України (далі - НБУ) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) була визнана ліквідованою з відкликанням відповідної ліцензії.
		Вважаю, що у даному випадку слід було скасувати прийняті судові рішення щодо відкриття справи про банкрутство боржника з огляду на наступне.
		Хронологія подій
		24 грудня 2015 року Правління НБУ постановою № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова НБУ про неплатоспроможність банку) ПАТ «Український інноваційний банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (далі - рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) в цьому банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 25 грудня 2015 року по 24 березня 2016 року (включно) та призначено Уповноважену особу Фонду для здійснення цих повноважень.
		16 березня 2016 Окружний адміністративний суд міста Києва (далі - ОАСК) постановою у справі № 826/1162/16 визнав незаконними та скасував з моменту їх прийняття постанову НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, суд зобов`язав НБУ надати 95 днів на відновлення платоспроможності цього банку. Це судове рішення оскаржене до суду апеляційної інстанції.
		22 березня 2016 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі відповідного звернення Фонду Правління НБУ прийняло постанову про відкликання ліцензії та ліквідацію банку. Цього ж дня Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про ліквідацію банку, згідно з яким розпочата процедура ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк», призначена Уповноважена особа Фонду та делеговані їй всі повноваження ліквідатора цього банку.
		14 квітня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд (далі - КААС) ухвалою у справі № 826/1162/16 відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанову ОАСК від 16 березня 2016 року (щодо незаконності та скасування постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) залишив без змін. Це судове рішення оскаржене до суду касаційної інстанції.
		29 квітня 2016 року ОАСК постановою у справі № 826/5325/16 визнав протиправними та скасував з моменту їх прийняття постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку, зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» в якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував станом на 22 березня 2016 року.
		13 липня 2016 року КААС ухвалою у справі № 826/5325/16 відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанову ОАСК від 29 квітня 2016 року (щодо незаконності та скасування постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку) залишив без змін. Це судове рішення оскаржене до суду касаційної  інстанції.
		Того ж дня наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний банк» було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління (далі - організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947). Відповідно до пункту 1.1 статуту у редакції від 13 липня 2016 року ПАТ «УКРІНКОМ» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
		31 серпня 2016 Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) ухвалою у справі № 826/1162/16 відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвалу КААС від 14 квітня 2016 року (щодо незаконності та скасування постанови НБУ про неплатоспроможність банку та рішення Фонду про тимчасову адміністрацію).
		23 листопада 2016  ухвалою ВАСУ справі № 826/5325/16 суд відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 29 квітня 2016 року та ухвалу КААС від 13 липня 2016 року (щодо незаконності та скасування постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й рішення Фонду про ліквідацію банку).
		28 березня 2017 рішенням Загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» змінено назву товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія». У подальшому ПАТ «Українська інноваційна компанія» змінило у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань види діяльності, виключивши з них діяльність, пов`язану з наданням банківських послуг.
		10 грудня 2019 року постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) було скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року у справі №925/698/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Білої Ірини Володимирівни) до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» та Публічного акціонерного товариства «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн. Справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		При цьому ВП ВС дійшла висновків про те, що
		(1)          у результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі також - Закон про банки) не утворилась (пункт 204 постанови); 
		(2)          власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так й пункту 2.4. глави 2 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про заходи впливу) (пункт 205 постанови);
		(3)          відповідно до статті 92 та частини п`ятої статті 336 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГК України), частини третьої статті 6 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про господарські товариства), частини шостої статті 1 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі також - Закон про акціонерні товариства), частини першої статті 1, статті 3 та частини другої статті 6 Закону про банки в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення, здійснення ними/припинення банківської діяльності (далі - банківське законодавство), до якого, зокрема, входять Закон про банки, Закон України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про НБУ), Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі також - Закон про гарантування вкладів), нормативно-правові акти НБУ, також Цивільний кодекс України (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попереднім зазначеним нормативним документам, та визначають зміст спеціальної правосуб`єктності банківської установи;
		(4)          відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим, банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим (пункт 206 постанови); 
		(5)          банківське законодавство не передбачає правонаступництва у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів), пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку (пункт 207 постанови); 
		(6)          отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна в незалежності від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, рішення Фонду про ліквідацію банку (пункт 208 постанови); 
		(7)          правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено (пункт 209 постанови); 
		(8)          враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи (№925/698/16), відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні по кредитному договору від 5 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов`язання відповідно до умов глави 50 ЦК України (пункт 210 постанови); 
		(9)          якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом (пункт 217 постанови);
		(10)          ураховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття права відповідної вимоги ТОВ «ФК «Інвест ресурс» до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені цим товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс», оскільки відповідний правочин не відповідає частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемним в силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів (пункт 229 постанови).
		Зазначену постанову прийнято колегією суддів ВП ВС  у складі 20 суддів із 9 окремими думками суддів ВП ВС по суті спору.
		Додатково 10 грудня 2019 року ВП ВС було прийнято окрему ухвалу щодо необхідності перевірки Міністерством юстиції України реєстраційних дій, вчинюваних приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ПАТ «Український інноваційний банк» (ПАТ «Укрінбанк», ПАТ «Українська інноваційна компанія», ПАТ «Укрінком»; ідентифікаційний код юридичної особи 05839888), та усунення виявлених судом і зазначених у цій окремій ухвалі порушень порядку вчинення реєстраційних дій.
		Зазначена окрема ухвала обґрунтована незаконністю здійснення реєстраційних дій щодо державної реєстрації зміни найменування юридичної особи з ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Укрінком», виключення видів діяльності «діяльність комерційних банків» і включення таких видів діяльності як «Надання інших фінансових послуг крім страхування та пенсійного забезпечення» та «Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг крім страхування та пенсійного забезпечення», визначення у статуті зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк», які були здійсненні на виконання рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінбанк» від 13 липня 2016 року. 
		15 травня 2020 року ухвалою Господарського суду Луганської області, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2020 року, було відкрито провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія»; визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника в сумі 101 238,99 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01 листопада 2020 року; вирішено інші процедурні питання.
		У питанні можливості застосування до боржника судової процедури банкрутства суди врахували, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є банком у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», що мало б тягнути за собою спеціальну позасудову процедуру визнання неплатоспроможності під наглядом Національного банку України, адже станом на момент розгляду заяви кредитора у боржника немає банківської ліцензії, відсутні відомості про зазначену юридичну особу в єдиному Державному реєстрі банків та не спростовані відомості про зазначену юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб  - підприємців та громадських формувань. На переконання попередніх судових інстанцій, оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичної особи, яка залишається незмінною протягом усього часу його існування,  ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Український інноваційний банк» є однією юридичною особою.
		11 листопада 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою було скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2020 року у справі №  913/266/20 та направлено справу на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд мотивував своє рішення тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки правовому статусу заявників апеляційних скарг - Фонду  гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) та ПАТ «Український інноваційний банк», наявності у них права на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство в контексті впливу цього судового рішення на їх права, інтереси та (або) обов`язки.
		22 лютого 2021 року ухвалою Східного апеляційного господарського суду закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Фонду та ПАТ «Український інноваційний банк» на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року у справі №913/266/20. Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що заявники апеляційних скарг не є кредиторами у справі про банкрутство, оскільки не звертались із кредиторськими вимогами до боржника в порядку статті 45 КУзПБ та не були учасниками правовідносин, які виникли у зв`язку з невиконанням боржником узятих на себе господарських зобов`язань за договором підряду від 13 січня 2020 року, що стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство. Щодо встановлення порушення прав Фонду та ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду в контексті впливу оскаржуваної ухвали на ліквідацію ПАТ «Українська інноваційна компанія» як банківської установи апеляційний суд вказав, що дані з державних реєстрів не містять інформації, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є банком у розумінні статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також те, що органом управління зазначеної юридичної особи (ідентифікаційний код 05839888) є уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк». На момент постановлення оскаржуваної ухвали ні з назви, ні з видів діяльності та відомостей про органи управління юридичної особи не вбачається будь-якого підтвердження та доказів, із яких можна було б установити, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є банківською установою. Водночас на момент розгляду цієї справи доказів визнання незаконними змін, внесених до установчих документів органами правління ПАТ «Український інноваційний банк» та скасування реєстраційних записів, які були внесені державними реєстраторами, сторони не надали. Апеляційний суд зазначив, що як на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 15 травня 2020 року, так і на момент розгляду апеляційної скарги реєстраційні зміни, проведені відносно ПАТ «Український інноваційний банк» якими затверджено нову редакцію статуту, змінені види діяльності товариства за класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків» за КВЕД: 64.19), були чинними, не визнані незаконними та не скасовані в установленому законом порядку. Відтак, за висновками апеляційного господарського суду, заявники апеляційних скарг - Фонд та ПАТ «Український інноваційний банк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду Караченцев А. Ю., не мають визначених законом повноважень відносно ПАТ «Українська інноваційна компанія». Також, на думку суду апеляційної інстанції, заявники апеляційних скарг не довели наявності у них спеціальних повноважень щодо юридичної особи - боржника ПАТ "Українська інноваційна компанія".
		29 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою скасував ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 22 лютого 2021 року у справі № 913/266/20 та направив справу до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження. За змістом зазначеної постанови Верховний Суд визнав помилковими висновки апеляційного суду про те, що заявники апеляційних скарг (Фонд та ПАТ «Український інноваційний банк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду Караченцев А. Ю.) не мають визначених законом повноважень відносно ПАТ «Українська інноваційна компанія», у зв`язку із чим апеляційне провадження за їх апеляційними скаргами на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі про банкрутство закрито передчасно. Верховний Суд також зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи права на оскарження ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» є помилковими, оскільки виведення неплатоспроможного банку з ринку не може здійснюватися без участі Фонду та не у визначеному, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку.
		10 листопада 2022 року Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою залишив апеляційні скарги Фонду та ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду без задоволення, а ухвалу Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року в цій справі - без змін. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що законність створення та реєстрації ПАТ "Українська інноваційна компанія" підтверджена з боку держави та рішеннями у справі № 826/15260/17. При цьому, на переконання апеляційного суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 зробила висновок про фактичне існування наразі під одним ідентифікаційним кодом 0583988 двох юридичних осіб з різним обсягом правоздатності та сформулювала висновок про правовий статус ПАТ «Український інноваційний банк» як окремої юридичної особи без набуття нею статусу банківської установи. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не вважається банком у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а виступає як окрема юридична особа, на яку поширюється законодавство про банкрутство.
		ПАТ «Український інноваційний банк» в особі в. о. уповноваженої особи Фонду на продовження виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Міхна С. С. та Фонд подали до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги, в яких просять скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у цій справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».
		Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржники зазначають визначені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, що полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які (висновки) викладені у постановах від 29 червня 2022 року у цій справі № 913/266/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 910/4475/19 та від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16.
		ПАТ «Український інноваційний банк» в особі в. о. уповноваженої особи Фонду, за змістом наведених у скарзі доводів, стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зумовлене залишенням поза увагою неможливості застосування процедури банкрутства до банку (в тому числі і неплатоспроможного), що встановлено частиною дев`ятою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 2 КУзПБ. Фонд аргументує свою касаційну скаргу тим, що банкрутство банківської установи не регулюється положеннями законодавства про банкрутство, натомість виведення боржника з ринку, допоки він не відновить свою банківську діяльність, здійснюється виключно Фондом у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» підлягає закриттю.
		20 березня 2024 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (далі також - судова  палата) постановив ухвалу, якою передав справу № 913/266/20 за касаційними скаргами ПАТ «Український інноваційний банк» в особі в. о. уповноваженої особи Фонду на продовження виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Міхна С. С. і Фонду на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 листопада 2022 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України, зазначаючи, в тому числі, про необхідність уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в раніше ухваленому рішенні. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду також встановив, що спірним питанням у цій справі є можливість застосування судової процедури банкрутства, врегульованої нормами КУзПБ, до боржника - ПАТ «Українська інноваційна компанія» як юридичної особи з ідентифікаційним кодом 05839888, яка була первісно створена як банківська установа.
		15 травня 2024 року ухвалою ВП ВС справу № 913/266/20 повернуто колегії суддів Касаційного господарського суду з посиланням на те, що у постанові ВП ВС від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, який визнано проблемним та який цього статусу не змінив. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою зі своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства (пункти 226, 227). Враховуючи, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Українська інноваційна компанія», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс»   (чи ТОВ "ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (пункт 229).  З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду судова палата узагальнила, що юридична особа з ідентифікаційним кодом 0583988 (теперішня назва - ПАТ "Українська інноваційна компанія"), попри зміну назви та видів діяльності, статусу банку не втратила, а повноважний суб`єкт на управління банком та його представництво визначається виключно Фондом.
		Додатково при повернені справи на розгляд колегії суддів ВП ВС зазначила, що для встановлення рівноваги між приватними інтересами власників банків та суспільними інтересами, у разі скасування рішення щодо виведення банку з ринку, становище такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватись, а засоби правового захисту мають обмежуватись компенсацією в разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Великої Британії, Молдови, Литви). Тож ознак необхідності розгляду питання відступу від висновку (уточнення висновку) про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, з мотивів, наведених в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2024 року, не вбачається.
		Таким чином, на розгляд суду касаційної інстанції у нинішній справі поставлено питання можливості здійснення провадження у справі про банкрутство відносно боржника, що за всіма ознаками, з урахуванням позиції ВП ВС від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16 відповідає ознакам банківської установи, примусова ліквідація якої здійснена неправомірно.
		Мотивувальна частина
		Доцільно у даному випадку почати з того, що позбавлення банківської ліцензії  безумовно становить собою втручання держави у право на мирне володіння майном та захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 року у справі «Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden», § 53). Аналогічне правило застосовується до позбавлення особи саме банківської ліцензії (Рішення ЄСПЛ від 24.02.2006  у справі «Capital Bank AD v. Bulgaria» § 130).
		Відповідно у постраждалої сторони, у даному випадку боржника у справі про банкрутство, внаслідок незаконного відкликання банківської ліцензії виникли майнові втрати, які вимагають адекватного відшкодування з огляду на зміст Першого протоколу до Конвенції. Фактично це означає обов`язок НБУ або поновити дію банківської ліцензії (поновити запис у Державному реєстрі банків про право боржника на здійснення банківської діяльності) та відшкодувати збитки або лише відшкодувати збитки.
		Водночас доцільно послатися до Рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман і банк «Слов`янський»» від 21.12.2017, у пункті 54 якого підкреслюється делікатність такої державної функції як підтримання Національним банком України стабільності банківської системи, яку складають, зокрема, банківські установи. 
		Тому, з огляду на делікатність банківської сфери, спеціальний характер її регулювання шляхом регулювання окремими Законами України «Про банки і банківську діяльність» на стадії створення та функціонування банків та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на стадії ліквідації та виведення банку з ринку, доцільно розглядати питання обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство у такий площині, яка б завдала найменшої шкоди банківському сектору держави, при цьому гарантуючи боржникові та його кредиторам (на цій стадії - ініціюючому кредитору) максимальний захист їх порушених прав.
		Розв`язуючи поставлене питання, слід звернути увагу на дотримання Державою принципу обов`язковості судового рішення про поновлення боржникові банківської ліцензії. Думається, що у даному випадку відкриття провадження у справі про банкрутство стало наслідком порушення Державою статті 129-1 Конституції України, в силу якої судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. У випадку поновлення банківської ліцензії для ПАТ «Укрінбанк», обов`язок чого встановлено судовими рішеннями, що набрали законної сили, видається малоймовірним сама поява нинішньої справи і виникнення питання можливості відкриття у даному випадку справи про банкрутство боржника. Видається, що Держава як суверен, встановивши на своїй території принцип обов`язковості виконання судового рішення і прийнявши в особі уповноваженого суду певне судове рішення відносно державного органу не вправі посилатися на неможливість його виконання. Можливість виконання судового рішення, за загальним правилом, має охоплюватися обсягом питань, що їх розв`язує суд при вирішенні конкретної справи, тому саме на Державі як суверені лежить нині відповідальність за непоновлення банківської ліцензії ПАТ «Укрінбанк» і ті наслідки, до яких призвело таке непоновлення.
		Доцільно у  даному випадку звернутися до Рішення ЄСПЛ від 15.01.2010 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п.46), де зазначено, що «Суд повторює, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанець проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (№ 2), п. 68).»
		Висновок №1: видається малоймовірним саме виникнення цієї справи у випадку виконання державними органами судового рішення, винесеного проти них щодо поновлення банківської ліцензії. Водночас, приймаючи до уваги завершену процедуру ліквідації боржника як банківської установи, більш доцільним було б відшкодування їй державою збитків як спосіб вирішення наявного юридичного спору.
		Подальший розвиток подій дає підстави стверджувати, що непоновлення боржникові банківської ліцензії  призвело до
		а) прийняття на зборах акціонерів боржника 13 липня 2006 року рішень щодо перейменування ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», зміни місцезнаходження акціонерного товариства, затвердження нової редакції його статуту, зміну видів діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначення голови правління і членів правління (далі - організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року).
		Фактично це рішення акціонерів стало відповіддю на поведінку Держави в особі НБУ щодо ігнорування судового рішення про поновлення ПАТ «Укрінбанк» банківської ліцензії.
		б) виникнення нинішньої справи, основне питання в якій - відкриття провадження у справі про банкрутство носить, скоріше, штучний характер. На це наштовхує відносно невелика сума боргу, що була використана для відкриття провадження у справі про банкрутство - еквівалент орієнтовно 3 800 доларів США з огляду на багаторічну системну, очевидно прибуткову, діяльність боржника по стягненню боргів з третіх осіб-позичальників.
		Висновок №2: відкриття провадження у цій справі носить штучний характер через відносно невелику суму вимог ініціюючого кредитора.
		Думається, що функцією суду у справі про банкрутство на стадії відкриття провадження є, серед іншого, перевірка питання реального намагання ініціюючого кредитора та можливості боржника домогтися врегулювання існуючої заборгованості за допомоги інституту банкрутства. Якщо в основі заяви про відкриття провадження про банкрутство лежать інші мотиви, ані ж ті, які є предметом врегулювання неплатоспроможності суб`єкта за допомогою процедур банкрутства, суд має відмовляти у відкритті провадження у справі про банкрутство.
		Що ж до реальних намірів, що їх демонструють учасники нинішнього провадження у справі про банкрутство, зокрема, боржник, то слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року відносно боржника зазначила, що якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом (п. 217). Саме така лінія поведінки була б єдино правомірною з огляду на  специфіку банківської діяльності як такої. 
		У судових засіданнях представники боржника фактично визнали, що реальною метою відкриття справи про банкрутство у нинішньому випадку є ревізія прийнятих Державою рішень, які були спрямовані на продаж активів боржника як банківської установи у період ліквідаційних заходів, які провадилися під наглядом Держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Тож ВП ВС визначила єдиний спосіб врегулювання інтересу ПАТ «Укрінбанк»/його акціонерів щодо фактичної втрати їх бізнесу як економічної цінності через подання позову про відшкодування шкоди. ВП ВС не відступила від цього висновку на сьогодні, тож й питання відкриття провадження у справі про банкрутство має розглядатися у цьому світлі: якщо в основі відкриття провадження у справі про банкрутство лежить бажання перевірити дії ФГВО/НБУ щодо незаконного, на думку акціонерів ПАТ «Укрінбанк», розпродажу активів банку, то це не повинно вирішуватися у межах справи про банкрутство банку як небанківської установи, а має вирішуватися у встановленому порядку у межах кримінального провадження щодо перевищення службових повноважень/зловживання службовими повноваженнями службовими особами відповідних  державних органів та подання відповідного позову про відшкодування шкоди або у межах такого кримінального провадження або поза ним.
		Висновок №3: відкриття провадження у справі про банкрутство повинно мати своєю метою врегулювання реальної несплатоспроможності боржника, а не ревізію дій/бездіяльності НБУ та ФГВО як спеціальних регулюючих органів, що є метою справи про банкрутство (юридичним прагненням) у даному випадку. Визначення Великою Палатою Верховного Суду у власній постанові відшкодування шкоди як єдиного способу врегулювання майнового інтересу боржника та відсутність відступу від цієї позиції виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство  у цій ситуації.
		Додатково вважаю за необхідне висловитися щодо посилань на практику ЄСПЛ у справі SUZER AND EKSEN HOLDING A.S. v. TURKEY від 23 жовтня 2012 року. У зазначеному рішенні було констатовано порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 1 Першого протоколу до неї з огляду на невиконання державним органом двох судових рішень щодо необхідності поновлення діяльності банку, винесених проти нього та позбавлення заявників пов`язаних з цим майнових та немайнових прав.
		Подібність справи SUZER AND EKSEN HOLDING A.S. v. TURKEY з нинішньою справою обмежується загальними рисами, пов`язаними з невиконанням державними органами судових рішень, винесених проти них та констатацією наявності у постраждалих осіб пов`язаних з цим майнових та немайнових негативних наслідків. Водночас ЄСПЛ ні в якому сенсі не робив висновків, що способом поновлення прав постраждалих осіб у такому випадку може бути відкриття справи  про банкрутство такого банку, що повністю відповідає й позиції ВП ВС, висловленій у постанові від 10 грудня 2019 року (п. 217), яка зводиться до відшкодування шкоди як єдиного належного способу поновлення порушеного права у межах приватно-правових способів захисту. 
		За таких обставин вважаю безпідставним посилання на практику ЄСПЛ у справі SUZER AND EKSEN HOLDING A.S. v. TURKEY як підставу для винесення постанови суду касаційної інстанції від 16 жовтня 2024 року у нинішній справі.
		Зазначене вище має призвести до скасування прийнятих судових рішень та відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника на підставі абзацу першого частини першої статті 37 КУзПБ, оскільки провадження у справі про банкрутство такого боржника не допускається згідно з цим Кодексом або законом.
		 
		Суддя                                                                                                             В. Пєсков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...