Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 209/1235/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: 61-4279ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 грудня 2024 року
		м. Київ 
		 
		справа № 209/1235/20 
		провадження № 61-4279св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга кам`янська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Савченко Катерина Євгеніївна, приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Кудрявцев В`ячеслав Олександрович,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка підписана представником Чупилкою Юлією Сергіївною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, витребування майна та скасування державної реєстрації.
		 
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина, яка складається з домоволодіння по АДРЕСА_1 . 
		 
		Батьком позивача є ОСОБА_6 , який помер раніше - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки батько позивача помер до моменту відкриття спадщини після ОСОБА_5 , то позивач є спадкоємцем за правом представлення. 
		 
		Після відкриття спадщини позивач у шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . 
		 
		Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 грудня 2014 року були задоволені позовні вимоги по цивільній справі за позовом  ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, усунуто ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про наявність цього рішення позивач дізнався лише у травні 2019 року. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 грудня 2014 року скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено. 
		 
		Після отримання постанови апеляційного суду позивач звернувся до Другої кам`янської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Але позивачу було відмовлено через те, що свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок вже видно іншій особі. На цей час спірне домоволодіння відчужене відповідачем ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2020 року ОСОБА_3 , яке в подальшому відчужене за договором купівлі-продажу від 27 листопада 2020 року ОСОБА_4 
		 
		ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
		визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 березня 2015 року, видане Другою кам`янською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок, розташований за адресою по АДРЕСА_1 в 1/2 частині житлового будинку;
		витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2020 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Кудрявцевим В. О., та передати 1/2 частину вказаного житлового будинку у власність ОСОБА_1 ;
		скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер рішення 19786991 від 04 березня 2015 року, винесене державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С. щодо реєстрації права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_7 (запис про право власності № 8941541 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно);
		скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер рішення 51441155 від 03 березня 2020 року, винесене приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Савченко К. Є. щодо реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (запис про право власності № 35774234 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно);
		скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер рішення 55394120 від 27 листопада 2020 року, винесене приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Кудрявцевим В. О. щодо реєстрації права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_4 (запис про право власності № 39420397 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно).
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		згідно статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
		вирішуючи заявлені позивачем позовні вимоги щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 березня 2015 року, виданого Другою кам`янською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104, реєстр № 1-322, в 1/2 частині житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суд зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог в цій частині, у зв`язку з тим, що ОСОБА_7 був сином ОСОБА_5 , тому мав право на спадкування за законом спадщини після смерті ОСОБА_5 , а позивач ОСОБА_1 також є спадкоємцем першої черги за правом представлення, будучи онуком спадкодавця, оскільки батько позивача помер до моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , тому не підлягають застосуванню норми статті 1301 ЦК України до правовідносин сторін, оскільки підстави для відсутності права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво судом не встановлено;
		вимоги про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину позивачем ОСОБА_1 не заявлялися, а суд, згідно частини першої статті 13 ЦПК України, розглядає справи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 листопада 2019 року в справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. Звертаючись до суду з вимогою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, слід зважати на те, що відповідач у спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, проте його частка змінюється;
		вирішуючи позовні вимоги про витребування у ОСОБА_4 на користь  ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2020 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Кудрявцевим Вячеславом Олександровичем, серія та номер: 1921, та передати 1/2 частину вказаного житлового будинку у власність ОСОБА_1 суд керувався наступним. Відповідності до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. З огляду на встановлені судом обставини, результати вирішення позовних вимог в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач ОСОБА_1 не набув права власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104, тому відсутні підстави для витребування цього майна на його користь.
		з огляду на те, що вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідними та залежать від підстав виникнення та визнання права власності на спірне майно, яке позивач ОСОБА_1 за вказаних обставин не набув, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині позовних вимог.
		 
		Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року 
		стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 830,67 грн.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		в судових дебатах 04 липня 2022 року представником відповідача - адвокатом Чупилкою Ю. С. було зроблено відповідну заяву про здійснені відповідачем ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
		судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру відповідач ОСОБА_2 надала такі документи: договір про надання правової допомоги № 509 від 05 лютого 2021 року, акт від 06 липня 2022 року виконаних юридичних робіт до договору про надання правової допомоги № 509 від 05 лютого 2021 року на суму 14 830,67 грн, рахунок-фактура № 509/1 від 05 лютого 2021 на суму 1 851 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» ЕСМ_Р24А953411867С92711 від 02 жовтня 2021 в сумі 1 851 грн; рахунок-фактура №509/2 від 05 лютого 2021 року на суму 454 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» ЕСМ_Р24А 1126599226С2936 від 16 квітня 2021 в сумі 455 грн; рахунок-фактура №509/3 від 22 червня 2021 року на суму 2 724 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» ЕСМ_Р24А 1304939908С9033 від 23 червня 2022 року в сумі 2 724 грн; Рахунок - фактура № 509/4 від 07 вересня 2021 року на суму 1 816 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 08 вересня 2021 в сумі 1 816 грн; рахунок-фактура №509/5 від 25 жовтня 2021 на суму 454 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 26 жовтня 2021 року в сумі 454 грн; рахунок-фактура №509/6 від 12 жовтня 2021 року на суму 1 816 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 18 жовтня 2021 року в сумі 1 816 грн, рахунок-фактура № 509/7 від 09 грудня 2021 року на суму 1 816 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 10 грудня 2021 року в сумі 1 816 грн; рахунок-фактура №509/8 від 07 лютого 2022 року на суму 454 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 08 лютого 2022 в сумі 454 грн; рахунок-фактура № 509/10 від 06 липня 2022 на суму 3 480,67 грн, який оплачено згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 06 липня 2022 в сумі 3480,67 грн;
		у зв`язку з викладеним, вимоги відповідача ОСОБА_2 є обґрунтованими, а тому суд вважав за необхідне ухвалити додаткове рішення та стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 14 830,67 грн.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_12, задоволено частково;
		рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської  області від 04 липня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення;
		позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, витребування майна та скасування державної реєстрації  задоволено частково;
		визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 березня 2015 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-322 на ім`я ОСОБА_7 після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині права на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою по АДРЕСА_1 ;
		скасовано рішення державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровська область Бурдік С. С. про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 19786991 від 04 березня 2015 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104), загальною площею 57,4 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, розташований за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 (запис про право власності № 8941541 від 04 березня 2015 року);
		в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;
		стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4624,40 грн. 
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		ОСОБА_1 є спадкоємцем за правом представлення, як онук спадкодавця, оскільки батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту відкриття спадщини після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що позивач у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини звернувся 31 липня 2014 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після баби ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за правом представлення; приймаючи до уваги, що у позові про усунення позивача від права на спадкування відмовлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року №209/4512/14-ц, яка набрала законної сили; враховуючи також, що постановою державного нотаріуса від 17 квітня 2020 року відмовлено у видачі  ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія зробила висновок про доведеність позивачем факту прийняття ним спадщини за законом після баби ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, у розмірі 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, житловою площею 38,6 кв. м, загальною площею 57,4 кв. м за адресою по АДРЕСА_1 .
		згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша та третя статті 215 ЦК України). Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження нею;
		з урахуванням того, що нотаріусом відмовлено у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом, наявні підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 березня 2015 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-322 на ім`я ОСОБА_7 після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині права на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою по АДРЕСА_1 ;
		оскільки скасування рішення про державну реєстрацію прав можливе лише в цілому, наявні підстави для задоволення позову в частині скасування рішення державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровська область Бурдік С. С. про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 19786991 від 04 березня 2015 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104), загальною площею 57,4 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, розташований за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 (запис про право власності №8941541 від 04 березня 2015 року), яке було винесене на підставі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-322 від 04 березня 2015 року;
		за змістом частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Оскільки право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, враховуючи, що за позивачем право власності на спірний житловий будинок раніше зареєстроване не було; позовну вимогу про визнання права власності на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не заявлено, колегія зробила висновок, що вимоги про витребування у ОСОБА_4 на користь позивача 1/2 частини спірного житлового будинку, а також скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 55394120 від 27 листопада 2020 року та 51441155 від 03 березня 2020 року, є передчасними. Колегія звернула увагу, що позивач, за наявності підстав, не позбавлений можливості, на захист своїх прав та законних інтересів, звернутись до суду з іншим позовом, за іншого обґрунтування. На викладене місцевий суд уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про неналежність способу захисту щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		27 березня 2023 року ОСОБА_2 засобами електронного зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником Чупилка Ю. С. , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, в якій просила:
		оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;
		рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 серпня 2022 року залишити в силі;
		покласти на ОСОБА_1 понесені ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3 363, 20 грн.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні помилково застосував норми статей 203, 204 та 1301 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права (стаття 1301 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18), від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916св21) відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо;
		вимоги про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину позивачем не заявлялися. Згідно правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 13 листопада 2019 року в справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. Звертаючись до суду з вимогою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, слід зважати на те, що відповідач у спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, проте його частка змінюється. В свою чергу суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не взяв це до уваги;
		суд апеляційної справи, визнаючи оспорене позивачем свідоцтво про право на спадщину частково недійсним застосував приписи статей 203, 204 ЦК України, не взявши до уваги те, що свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Свідоцтво про право на спадщину не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Законодавче визначення свідоцтва про право на спадщину та порядок його видачі викладено у статті 66 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ та статтею 1296 ЦК України.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині:
		задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 березня 2015 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-322 на ім`я ОСОБА_7 після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині права на 1/2 частину житлового будинку та скасування рішення державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровська область Бурдік С. С. про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 19786991 від 04 березня 2015 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104), загальною площею 57,4 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, розташований за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 (запис про право власності № 8941541 від 04 березня 2015 року),
		стягнення судових витрат, 
		скасування додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року. 
		В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року:
		            відкрито касаційне провадження у справі;
		            в задоволенні клопотання ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Чупилка Ю. С., про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року відмовлено.
		 
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 08 жовтня 2024 року в зв`язку із відставкою судді ОСОБА_9 справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 209/1235/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23)).
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року:
		            поновлено касаційне провадження у справі;
		справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року вказано, що:
		у касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявниця, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 . 
		 
		Матір`ю ОСОБА_6 (батько позивача) є ОСОБА_10 .
		 
		Батьком позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_6 , що встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 209/4512/14-ц.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (баба позивача).
		 
		Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 57,4 кв.м., житловою площею 38,6 кв. м, який належав їй на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя серії НОМЕР_1 , виданого 20 липня 2010 року Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-4092 (на 1/2 частку будинку) та на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВМХ № 839630, виданого 20 липня 2010 року Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-4094 (на 1/2 частку будинку), що підтверджується копіями витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 серпня 2010 року.
		 
		Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулись:
		18 лютого 2014 року ОСОБА_7 (син спадкодавця);
		31 липня 2014 року позивач ОСОБА_1 .
		 
		Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 року у справі № 209/4512/14-ц (ІНФОРМАЦІЯ_4) позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		04 березня 2015 року ОСОБА_7 нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом №1-322 після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, житловою площею 38,6 кв. м, загальною площею 57,4 кв. м, розташований за адресою по АДРЕСА_1 .
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 209/4512/14-ц (ІНФОРМАЦІЯ_5) апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 року скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про усунення його від права на спадкування відмовлено
		 
		Постановою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 209/4512/14-ц (ІНФОРМАЦІЯ_6) касаційну скаргу ОСОБА_7 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишено без змін.
		 
		03 березня 2020 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_3 спірний житловий будинок, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Савченко К.Є. за реєстровим № 102.
		 
		Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №208134007 від 04 травня 2020 року, приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Савченко К. Є., на підставі рішення № 51441155 від 03 березня 2020 року, право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 . 
		 
		Постановою державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Астаховою О. С. від 17 квітня 2020 року відмовлено у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 , оскільки 04 березня 2015 року видане свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я іншого спадкоємця.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 . 
		 
		Відповідно до копії спадкової справи № 807/2020, заведеної 03 листопада 2020 року Першою кам`янською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , із заявою про прийняття спадщини звернулась 13 листопада 2020 року його дружина ОСОБА_2 ; ОСОБА_11 відмовився від належної йому по закону, заповіту частки у спадщині на користь ОСОБА_2 , подавши нотаріусу 13 листопада 2020 року відповідну заяву.
		 
		Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 255796234 від 10 травня 2021 року, на підставі договору купівлі-продажу № 1921 від 27 листопада 2020 року та рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна індексний номер 55394120 від 27 листопада 2020 року, приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевим В. О. 27 листопада 2020 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_4 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		 
		Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).
		 
		Спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18)).
		 
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).
		 
		Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
		 
		Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
		 
		Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
		 
		Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
		 
		Касаційний суд зауважує, що:
		свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані;
		недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
		 
		За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (стаття 1300 ЦК України).
		 
		Передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України). Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним (див. пункти 99 - 103 постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23)).
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».
		 
		В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)).
		 
		Спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21 (провадження № 61-3678св24)).
		 
		Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
		 
		Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
		 
		Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
		 
		Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
		 
		Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		            в позові позивач зазначав, що існують підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та  скасування рішення про державну реєстрацію прав, оскільки позивач у шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 грудня 2014 року були задоволені позовні вимоги по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, усунуто ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про наявність цього рішення позивач дізнався лише у травні 2019 року. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 грудня 2014 року скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.  Після отримання постанови апеляційного суду позивач звернувся до Другої кам`янської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Але позивачу було відмовлено через те, що свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок вже видно іншій особі;
		            суд першої інстанції при відмові у визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасуванні рішення про державну реєстрацію прав вважав, що оскільки батько позивача помер до моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , тому не підлягають застосуванню норми статті 1301 ЦК України до правовідносин сторін, оскільки підстави для відсутності права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво судом не встановлено. Вимога про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину позивачем ОСОБА_1 не заявлялася. Відповідач у спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, проте його частка змінюється. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідною та залежать від підстав виникнення та визнання права власності на спірне майно, яке позивач ОСОБА_1 за вказаних обставин не набув, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині позову;
		            апеляційний суд при визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасуванні рішення про державну реєстрацію прав, застосувавши зокрема, статті 203, 204 та  215 ЦК України, вказав, що з урахуванням того, що нотаріусом відмовлено у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом, наявні підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 березня 2015 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-322 на ім`я ОСОБА_7 після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині права на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою по АДРЕСА_1 . Оскільки скасування рішення про державну реєстрацію прав можливе лише в цілому, наявні підстави для задоволення позову в частині скасування рішення), яке було винесене на підставі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-322 від 04 березня 2015 року;
		апеляційний суд при визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом не звернув увагу, що: свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані; передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину);
		тому апеляційний суд зробив неправильний висновок про часткове визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 березня 2015 року та скасування рішення, оскільки лише постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 грудня 2014 року скасовано, в задоволенні позовних вимог про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 відмовлено. Тобто підстав для недійсності в момент його видачі не існувало, а  підстави для внесення змін до свідоцтва виникли в 2020 році після видачі свідоцтва про право на спадщину в 2015 році. Тому в оскарженій частині постанову апеляційного суду належить скасувати;
		суд першої інстанції при відмові у визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасуванні рішення про державну реєстрацію прав не врахував, що: передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину);  законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки; спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов; за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею; у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника;
		суд першої інстанції мав відмовити у: частковому визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки підстав для недійсності в момент його видачі не існувало, а вимог про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом не заявлено; скасуванні рішення про державну реєстрацію прав, оскільки належним способом захисту спадкоємця є віндикаційний позов (позивач судові рішення в частині відмови у витребуванні частки не оскаржив) Натомість суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих вимог з інших підстав, тому в цій частині рішення суду належить змінити в мотивувальній частині. Втім суд першої інстанції зробив загалом вірний висновок про їх відмову.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанову апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: 
		касаційну скаргу належить задовольнити частково;
		постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати;
		            рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування рішення про державну реєстрацію прав змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови;
		            додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року залишити в силі.
		 
		Тому з ОСОБА_1 належить стягнути на користь ОСОБА_2 3 363,20 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка підписана представником Чупилкою Юлією Сергіївною , задовольнити частково.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 березня 2015 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-322 в частині права на 1/2 частину житлового будинку та скасування рішення державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровська область про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 19786991 від 04 березня 2015 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104), загальною площею 57,4 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, розташований за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 (запис про право власності № 8941541 від 04 березня 2015 року), стягнення судових витрат, скасування додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року скасувати.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 липня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 березня 2015 року Другою кам`янською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-322 в частині права на 1/2 частину житлового будинку та скасування рішення державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровська область про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 19786991 від 04 березня 2015 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 589250712104), загальною площею 57,4 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, розташований за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 (запис про право власності № 8941541 від 04 березня 2015 року), змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 363,20 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                               Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...