Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/463/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: 61-4543ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 740/463/22
		провадження № 61-4543св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скаргиДержавної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону,
		на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області 
		від 02 листопада 2022 року у складі судді Олійника В. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
		у справі за позовом  ОСОБА_1 (далі - позивач) до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач 1, ДКСУ), Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - відповідач 2, Спеціалізована прокуратура) про відшкодування майнової і моральної шкоди, зарахування стажу,
		прийняв постанову про наступне:
		I. Вступ
		1.           У січні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування майнової і моральної шкоди, зарахування стажу. 
		2.           Відповідачі позовні вимоги не визнали.
		3.           Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
		4.           Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної і майнової шкоди змінив, збільшивши розмір відшкодування майнової шкоди та зменшивши розмір моральної шкоди, в іншій частині підтримав позицію районного суду.
		5.           Відповідачі оскаржили рішення судів попередніх інстанцій 
		в касаційному порядку.
		Підставою касаційного оскарження відповідач 1 вказав те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.
		Відповідач 2 підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі, крім того, вказав, що судами порушено норми процесуального права щодо розподілу судових витрат.
		6.           Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), 
		у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
		Аналіз змісту касаційних скарг свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування 343 498, 02 грн майнової шкоди та 400 000 грн грошової компенсації моральної шкоди. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		ІІ. Короткий зміст позовних вимог
		7.           Позов обґрунтований так:
		-                  14 січня 2016 року слідчим військової прокуратури Сумського гарнізону внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості щодо ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК);
		-                  23 січня 2016 року заступником прокурора військової прокуратури Сумського гарнізону позивач був затриманий у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), затримання відбулося із застосуванням фізичного насильства та спеціальних засобів;
		-                  25 січня 2016 року ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду 
		м. Суми позивача звільнено з-під варти та щодо нього обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до 23 березня 2016 року; 
		-                  24 січня 2016 року повідомлено позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК;
		-                  26 лютого 2016 року позивача повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення;
		-                  29 лютого 2016 року слідчим військової прокуратури Сумського гарнізону щодо позивача складено обвинувальний акт і кримінальне провадження направлено до суду;
		-                  29 січня 2016 року ухвалою слідчого судді Зарічного району м. Суми позивач був відсторонений від посади начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 строком до 23 березня 2016 року;
		-                  на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України 
		від 18 березня 2016 року № 129-аг на позивача накладено дисциплінарне стягнення - звільнено з військової служби у запас через службову невідповідність;
		-                  25 вересня 2019 року вироком Білопільського районного суду Сумської області, який залишено без змін ухвалою Сумського апеляційного суду 
		від 20 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 січня 
		2021 року, позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю винуватості у вчиненні кримінального правопорушення; 
		-                  у зв`язку з вказаними незаконними діями у кримінальному провадженні йому завдано майнову та моральну шкоду;
		-                  під час проведення досудового розслідування та судового розгляду справи здійснено витрати на правову допомогу;
		-                  також здійснено витрати на проїзд у судові засідання.
		8.           Враховуючи викладене позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України: 
		-                  224 844,48 грн на відшкодування майнової шкоди - втраченого заробітку внаслідок незаконного відсторонення від посади та подальшого звільнення, у результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; 
		-                  1 225 000 грн на відшкодування моральної шкоди; 
		-                  витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 336 000 грн; 
		-                  витрати, пов`язані з прибуттям у судові засідання, у розмірі 93 064 грн;
		-                  зарахувати до загального трудового стажу та до стажу військової служби термін його затримання, перебування під домашнім арештом та у зв`язку з незаконним відстороненням від посади і подальшим звільненням, а саме: у період з 23 січня 2016 року до 20 лютого 2020 року.
		ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		9.           Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області 
		від 02 листопада 2022 року позов задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 79 159,61 грн на відшкодування майнової шкоди, 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		В іншій частині позову відмовлено.
		10.        Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, тому він має право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України 
		від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
		11.        Визначивши розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 500 000 грн, більшому ніж мінімально визначений законом, суд врахував перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, що безумовно негативно вплинуло на його почуття, душевний стан та здоров`я і завдало йому душевних страждань, він постійно перебував у стресовому стані, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, він не отримував зарплату, не працював, був вимушений брати участь у слідчих та судових діях, докладати зусиль для відновлення становища, зокрема і захисту в суді.
		12.        Також суд дійшов висновку, що встановлені судом обставини свідчать про право позивача на відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення його від посади з 29 січня 2016 року до 23 березня 2016 року, тобто 37 днів (без врахування вихідних та святкових днів).
		Визначивши розмір втраченого заробітку за цей період у сумі 8 159,61 грн, суд виходив із вирахування середньоденного заробітку позивача з урахуванням довідки в/ч НОМЕР_1 від 30 березня 2016 року про доходи позивача. Підстави для визначення втраченого заробітку у розмірі 224 844,48 грн в судовому засіданні не встановлені. 
		IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
		13.        Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційні скарги позивача, відповідача 2 задоволено частково.
		Рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної і майнової шкоди змінено.
		Збільшено визначений судом розмір відшкодування на користь позивача майнової шкоди з 79 159,61 грн до 343 498,02 грн, зменшено визначений розмір відшкодування моральної шкоди з 500 000 грн до 400 000 грн.
		В іншій частині рішення районного суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		14.        Апеляційний суд, погодившись з висновком районного суду про те, що позивач має право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом 
		№ 266/94-ВР, вказав, що судом першої інстанції неправильно визначений період, протягом якого позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, який правильним необхідно вважити з 23 січня 2016 року до 20 лютого 2020 року, тобто 48 місяців і 29 днів.
		15.        Зменшивши розмір відшкодування моральної шкодидо 400 000 грн, апеляційний суд виходив з того, що розмір мінімального гарантованого державою відшкодування моральної шкоди становить 328 076,57 грн, проте 
		перебування позивача тривалий час під слідством та судом призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на почуття та душевний стан, завдало душевних та фізичних страждань, втрату роботи і засобів до існування, необхідність нести додаткові витрати часу та коштів на відвідування органів прокуратури та суду.
		16.        З висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача втраченого внаслідок незаконного відсторонення від посади заробітку, апеляційний суд погодився, проте навів власні розрахунки, вказавши, що позивач має право на відшкодування втраченого заробітку за період з 01 лютого 2016 року до 18 березня 2016 року, тобто 34 дні (без урахування вихідних та святкових днів), тому втрачений заробіток за вказаний період становить 7 498,02 грн.
		17.        Збільшивши розмір відшкодування майновоїшкоди з 79 159,61 грн до 343 498,02 грн (з яких 7 498,02 грн (втрачений заробіток) + 336 000 грн (витрати на професійну правничу допомогу)), суд апеляційної інстанції врахував сплачені позивачем 66 000 грн адвокату Матішинець В. В., 
		270 000 грн адвокату Луговому О. Є. як гонорари при розгляді кримінальної справи за надання правової допомоги. Враховуючи період кримінального переслідування ОСОБА_1 та зважаючи на складність справи, виходячи 
		з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), 
		а також критерію розумності їх розміру, суд апеляційної інстанції вважав, що визначений їх розмір є співмірним з обсягом наданих юридичних послуг.
		18.        Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат, пов`язаних з прибуттям у судові засідання, в розмірі 93 064 грн, оскільки він не надав належних доказів на підтвердження понесення вказаних витрат. 
		19.        Також апеляційний суд підтримав позицію районного суду про відмову 
		у задоволенні позовних вимог про зарахування до загального трудового стажу та до стажу військової служби термін затримання позивача, перебування під домашнім арештом та у зв`язку з незаконним відстороненням від посади і подальшого звільнення.
		V. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальненні доводи осіб, які подали касаційні скарги
		20.        У касаційній скарзі відповідач 1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		21.        Касаційна скарга відповідача 1 мотивована такими обставинами:
		-                  суди не з`ясували усі обставини справи;
		-                  оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях, а розмір, визначений судами, на відшкодування моральної та майновоїшкоди не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості;
		-                  задоволення позовних вимог у визначеному розмірі призведе до незаконного збагачення позивача за рахунок коштів Державного бюджету України, що є неприпустимим;
		-                  суду не звернули уваги, що позивач не надав належних доказів завдання йому моральної шкоди, погіршення стану здоров`я;
		-                  розмір стягнутої судами моральної шкоди значно перевищив гарантований державою мінімальний розмір відшкодування;
		-                  судами неправильно застосовано статті 1, 2 Закону № 266/94-ВР;
		-                  апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, оскільки такі витрати понесені ним в кримінальному провадженні, отже не пов`язані з розглядом цієї справи.
		22.        У касаційній скарзі відповідач 2 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		23.        Касаційна скарга відповідача 2 мотивована такими обставинами:
		-                  судами не правильно застосовано статті 23, 1167, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті З, 4, 12, 13 Закону № 266/94-ВР;
		-                  судами безпідставно не враховано, що сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не може призводити до незаконного збагачення позивача;
		-                  апеляційним судом, за відсутності належних та допустимих доказів доведення факту завдання позивачу моральної шкоди, безпідставно завищено суму стягнення у порівнянні із гарантованим мінімумом, визначеним у статті 13 Закону № 266/94-ВР;
		-                  судами не враховано, що лише здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, без доказів завдання шкоди позивачу органами досудового розслідування та прокуратури, не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди;
		-                  апеляційний суд, стягнувши 270 000 грн на відшкодування правничої допомоги, наданої позивачу адвокатом Луговим О. Є., залишив поза увагою те, що позивачем не надано до суду акт приймання-передачі наданих послуг, не вказано специфікацію послуг, звіт про надання послуг тощо, у зв`язку з чим неможливо встановити який вклад в настання позитивного результату для ОСОБА_1 було зроблено саме адвокатом Луговим О. Є., а не адвокатом Матішинцем В. В., витрати на залучення якого підтверджено належними та достатніми доказами;
		-                  суди у резолютивних частинах помилково зазначили, що кошти на відшкодування завданої шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України 
		з єдиного казначейського рахунку, оскільки відповідачем у справі є держава, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися.
		VI. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		24.        18 травня 2023 року представник позивача подав заперечення на касаційну скаргу спеціалізованої прокуратури та навів такі аргументи для відмови у задоволенні касаційної скарги:
		-                  оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та вмотивованими, ухвалені з урахуванням викладених у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду;
		-                  доводи касаційної скарги спеціалізованої прокуратури, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту завдання моральної шкоди та докази протиправної поведінки слідчих та прокурорів військової прокуратури спростовуються матеріалами справи;
		-                  відсторонення від посади та незаконне звільнення позивача відбулося 
		у зв`язку з незаконною дискредитацією та незаконними діями службових осіб правоохоронних органів внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності;
		-                  доводи касаційної скарги прокуратури щодо безпідставного стягнення витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Луговим О. Є., 
		є безпідставними, оскільки на понесення таких витрат позивачем надані належні докази, які досліджені судом;
		25.        14 червня 2023 року представник позивача подав відзив на касаційну скаргу ДКСУ та навів аналогічні доводи для відмови у задоволенні касаційної скарги ДКСУ.
		VII. Рух справи у суді касаційної інстанції
		26.        У березні 2023 року відповідач 1 звернувся до Верховного Суду 
		із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
		27.        У квітні 2023 року відповідач 2 звернувся до Верховного Суду 
		із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
		28.        Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2023 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача 2. У задоволенні клопотання відповідача 2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено.
		29.        Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача 1. У задоволенні клопотання відповідача 1 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено.
		30.        Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 09 травня 2023 року.
		31.        Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_2 , суддею-доповідачем у справі визначено суддю Пархоменка П. І.
		32.        Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року відмовлено відповідачу 2 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи, справу призначено до судового розгляду.
		VIII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		33.        20 січня 2014 року між позивачем та відповідачем 1 укладено договір згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 
		від 30 листопада 2015 року № 226-ОС майора ОСОБА_1 , якого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05 листопада 2015 року 
		№ 710-ос призначено начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » IV категорії (тип Б), звільнивши з посади начальника 3 групи чергових відділу управління службою штабу, з 17 листопада 2015 року вважати таким, що приступив до виконання посадових обов`язків.
		34.        14 січня 2016 року до ЄРДР за № 42016200350000006 було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК.
		35.        23 січня 2016 року за підозрою у вчиненні вказаного злочину затримано ОСОБА_1 та 24 січня 2016 року йому вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, а саме, вимагання та одержання неправомірної вигоди.
		36.        Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 25 січня 2016 року застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід 
		у вигляді домашнього арешту цілодобово (до 22 березня 2016 року); звільнено підозрюваного з-під варти негайно з доставленням до місця проживання.
		37.        Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 29 січня 2016 року відсторонено ОСОБА_1 від посади начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 строком до 23 березня 2016 року.
		38.        Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 
		від 03 лютого 2016 року № 14-ОС майор ОСОБА_1 вважається таким, що відсторонений від посади та зарахований у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 з 30 січня 2016 року до 23 березня 
		2016 року.
		39.        Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду 
		від 20 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 січня 
		2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні зазначеного злочину.
		IX. Позиція Верховного Суду
		40.        Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає наступне. 
		41.        Спірні правовідносини пов`язані із відшкодування позивачу шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (див. пункти 7-8)
		1). Щодо грошової компенсації моральної шкоди
		42.        Право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, статтях 23, 1176 ЦК та Законі № 266/94-ВР.
		43.        При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).
		44.        Верховний Суд враховує, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
		45.        Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
		46.        Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових 
		і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		47.        Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР).
		48.        Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВРу наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		49.        За змістом статті 4 Закону № 266/94-ВРвідшкодування шкоди 
		у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		50.        У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		51.        Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		52.        Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
		53.        Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом (див. постанову Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 199/1800/22 (провадження № 61-12515св22)).
		54.        Водночас законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
		55.        Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18)).
		56.        Строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом. Такий висновок міститься 
		у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 95/692/17 (провадження № 61-7534св18) та від 23 вересня 2021 року у справі 
		№ 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21).
		57.        У справі, що переглядається, суди правильно встановили, що позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону № 266/94-ВР.
		58.        Апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції, встановив, що позивач перебував під слідством та судом з часу його затримання уповноваженою особою військової прокуратури (23 січня 2016 року) і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду (20 лютого 
		2020 року), тобто 48 місяців 29 днів. Мінімальна заробітна плата в 2022 році на час розгляду справи судом першої інстанції становила 6 700 грн. Отже, розмір моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі, відповідно до норм Закону № 266/94-ВР становить 328 076,57 грн 
		((48 міс. х 6 700 грн) + (29 днів х 223,33 грн (за 1 день)).
		59.        Суд апеляційної інстанції врахував підстави позову у цій частині, на які посилався позивач, зокрема: його перебування тривалий час під слідством та судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на почуття та душевний стан, завдало душевних та фізичних страждань, втрату роботи і засобів до існування, необхідність нести додаткові витрати часу та коштів на відвідування органів прокуратури та суду.
		60.        Врахувавши, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити під час її визначення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, пред`явлення підозри, обвинувачення, тривалий розгляд кримінальної справи, у загальному розмірі 400 000 грн.
		61.        Отже, врахувавши встановлені обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, пред`явлене йому обвинувачення, тривалість перебування позивача під судом і слідством, глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, справедливості, суд апеляційної інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції, обґрунтовано вважав, що зазначений розмір є достатнім для відновлення порушеного права позивача.
		2). Щодо відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення від роботи
		62.        Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		63.        Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
		64.        Пунктом 8 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 
		1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи 
		з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
		65.        У пункті 9 вказаного Положення визначено, що середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05 травня 1995 року 
		№ 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 
		від 08 лютого 1995 року № 100».
		66.        У справі, що переглядається при визначенні розміру втраченого заробітку суди взяли до уваги те, що:
		-                     наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03 лютого 
		2016 року № 14-ОС позивача відсторонено від посади з 30 січня 2016 року;
		-                     для розрахунку його середньоденного заробітку враховується заробітна плата за два попередні повністю відпрацьовані ним місяці, а саме: грудень і листопад 2015 року;
		-                     згідно з наданою довідкою в/ч НОМЕР_1 від 30 березня 2016 року про доходи ОСОБА_1 середньоденний заробіток позивача становить 220,53 грн (грудень 2015 року - 4 782,19 грн (23 робочі дні), листопад 2015 року - 
		4 921,30 грн (21 робочий день) 9 703,49/44 = 220,53).
		67.        Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що позивач має право на відшкодування втраченого заробітку за час відсторонення його від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
		68.        Суд першої інстанції визначив період, за який позивач має право на відшкодування втраченого заробітку з 29 січня 2016 року до 23 березня 
		2016 року, тобто 37 днів (без врахування вихідних та святкових днів).
		69.        Апеляційний суд, визначаючи період, за який позивач має право на відшкодування втраченого заробітку, виходив з того, що позивача відсторонено від посади ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 29 січня 2016 року і на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 14-ОС від 03 лютого 2016 року строком з 30 січня 2016 року до 23 березня 2016 року.
		70.        Проте, згідно з витягом розрахунково-платіжної відомості, наданим на запит апеляційного суду, з урахуванням специфіки роботи позивача (позмінно) за січень 2016 року ОСОБА_1 здійснено нарахування грошового забезпечення за 31 день, тобто за повний місяць, а не по 30 січня 2016 року (початок перебігу строку відсторонення).
		71.        У матеріалах справи відсутній наказ про звільнення позивача, проте сторони не заперечували, що на підставі наказу голови Державної прикордонної служби України від 18 березня 2016 року № 129-аг на позивача накладено дисциплінарне стягнення - звільнення з військової служби в запас за пунктом «е» (через службову невідповідність) частина шоста статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		72.        Отже, звільнення позивача відбулося у зв`язку з притягненням його до дисциплінарної, а не до кримінальної відповідальності.
		73.        При цьому, апеляційним судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що позивач у травні 2016 року звертався до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_5 , Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу 
		74.        Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13 червня 2016 року прийнято відмову позивача від позову (яку його представник підтримав у судовому засіданні) і закрито провадження у вказаній справі.
		75.        Таким чином, апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача втраченого внаслідок незаконного відсторонення від посади заробітку, навів власні розрахунки, правильно вказавши, що позивач має право на відшкодування втраченого заробітку за період з 01 лютого 2016 року до 18 березня 
		2016 року, тобто 34 дні (без урахування вихідних та святкових днів), тому втрачений заробіток за вказаний період становить 7 498,02 грн.
		3). Щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на сплату наданої йому правничої допомоги у межах кримінального провадження
		76.        Пунктом 4 статті 3 Закону № 266/94-ВРпередбачено, що у наведених 
		у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. 
		77.        Верховний Суд зауважує, що встановивши факт понесення витрат 
		у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом. 
		78.        У КПК визначено, що юридична допомога у кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
		79.        Визначені Законом № 266/94-ВРсуми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
		80.        При цьому передбачені статтею 137 ЦПК підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
		81.        Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
		82.        Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
		83.        У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року 
		№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		84.        Відповідні правові висновки викладені у постанові від 26 липня 
		2023 року у справі № 727/7635/21 (провадження № 61-8814св22).
		85.        При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		86.        На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надається договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		87.        Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі 
		№ 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21) вказав, що підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування може бути лише відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,
		а також розрахунку таких витрат.
		88.        Визначивши розмір витрат, понесених позивачем на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази підтверджують понесення ним таких витрат лише у розмірі 66 000 грн, вказавши, що розписка від 20 січня 2021 року щодо отримання адвокатом Луговим О. Є. від ОСОБА_1 270 000 грн відповідно до акта прийняття-передачі наданих послуг від 20 січня 2021 року не є належним та допустимим доказом їх понесення.
		89.        Апеляційний суд підтримав позицію районного суду про наявність підстав для стягнення витрат за юридичні послуги, надані адвокатом Матішинець В. В. у розмірі 66 000 грн.
		90.        Апеляційний суд, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат за юридичну допомогу, надану адвокатом Луговим О. Є., а саме договір про надання правової допомоги від 03 березня 2016 року, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги 
		від 03 березня 2016 року, акт прийняття-передачі наданих послуг від 20 січня 2021 року, розписку від 20 січня 2021 року, розписку від 20 січня 2021 року, згідно з якою адвокат Луговий О. Є. відповідно до акту прийняття-передачі наданих послуг від 20 січня 2021 року отримав від громадянина ОСОБА_1 гонорар в розмірі 270 000 грн, дійшов правильного висновку, що позивачем доведено надання йому адвокатом Луговим О. Є. при розгляді кримінальної справи професійної правничої допомоги, зокрема адвокат брав участь 
		у розгляді кримінальної справи в Путивльському районному суді Сумської області, Білопільському районному суді Сумської області, Сумському апеляційному суді, Верховному Суді, що також підтверджується журналами судових засідань.
		91.        За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, збільшивши розмір відшкодування витрат, понесених позивачем за надану правничу допомогу,  дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення на його користь 270 000 грн витрат на правову допомогу, надану адвокатом 
		Луговим О. Є.
		92.        Отже, посилання в касаційній скарзі на те, що розподіл судових витрат на правничу допомогу, яка була надана у кримінальному провадженні та під час судового розгляду кримінальної справи має здійснювати суд, яких ухвалив судове рішення у справі відповідно до норм КПК, є необґрунтованими.
		4). Узагальнення відповідей на доводи касаційних скарг
		93.        Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача 1 щодо незгоди 
		із розміром, визначеним судами, на відшкодування моральної та майнової шкоди, не підлягають задоволенню, оскільки суди належним чином встановивши обставини справи, дослідивши надані докази, дійшли правильного висновку про незаконність притягнення позивача до кримінальної відповідальності і у зв`язку з цим завдання йому шкоди.
		94.        Доводи касаційної скарги відповідача 1, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що позивач не надав належних доказів завдання йому моральної шкоди, погіршення стану здоров`я спростовуються матеріалами справи.
		95.        Не спростовують висновків апеляційного суду посилання в касаційній скарзі відповідача 1 про те, що розмір стягнутої судами моральної шкоди значно перевищив гарантований державою мінімальний розмір відшкодування, оскільки розмір відшкодування визначений апеляційним судом з урахуванням обставин справи.
		96.        Доводи касаційної скарги відповідача 1, що судами неправильно застосовано статті 1, 2 Закону № 266/94-ВР зводяться до власного тлумачення норм права.
		97.        Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу з огляду на їх понесення в кримінальному провадженні, оскільки таке відшкодування передбачене Законом № 266/94-ВР та підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема застосованій у цій постанові.
		98.        Доводи касаційної скарги, що сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки підстави відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконних дій правоохоронних дій передбачено Законом 
		№ 266/94-ВР.
		99.        Відповідач 2 у касаційній скарзі покликається на те, що суди 
		у резолютивних частинах помилково зазначили, що кошти на відшкодування завданої шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		100.     Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 2 ЦК учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК є держава Україна, тому вона є відповідачем у справі в особі відповідних органів.
		101.     У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
		102.     У цій справі, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, не звернули уваги, що кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України без зазначення відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів, що є підставою для зміни судових рішень.
		103.     Інші доводи касаційних скарг переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		104.     Аргументи касаційних скарг про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених відповідачами постановах Верховного Суду, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		X. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
		105.     Доводи касаційних скарг з урахуванням меж касаційного перегляду дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
		106.     Резолютивні частини оскаржуваних судових рішень необхідно змінити, а тому касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, що відповідатиме статтям 409, 412 ЦПК.
		107.     Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення в оскарженій частині в редакції резолютивної частини про стягнення коштів, а в іншій оскарженій частині залишає без змін, новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		Із цих підстав,
		керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційні скарги Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону задовольнити частково.
		2.           Резолютивну частину рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 листопада 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної і матеріальної шкоди та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині збільшення розміру відшкодування на користь ОСОБА_1 майнової шкоди та зменшення розміру грошової компенсації моральної шкоди змінити, виклавши в такій редакції:
		«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 343 498, 02 грн відшкодування майнової шкоди та 400 000 грн грошової компенсації моральної шкоди».
		3.           В іншій оскарженій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 листопада 2022 року, у незміненій апеляційним судом частині, та в іншій оскарженій частині постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		   Головуючий Судді:  В. І. Крат Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко    Судді:  П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...