Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 504/3085/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: 61-17178ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		11 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 504/3085/20
		провадження № 61-17178св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги  ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року у складі судді Барвенко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
		Історія справи 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - земельної ділянки, застосування наслідків недійсного правочину, встановлення, що об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) зведений у період спільного проживання з ОСОБА_4 , визнання об`єкту незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності з визначенням часток.
		Позов мотивований тим, що з 2008 року до початку вересня 2020 року ОСОБА_1 проживала однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . Від цих відносин у них народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Позивач стверджувала, що у 2012 році вона набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 5122786400:02:001:2890, площею 0,1200 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 
		У 2014 році вона зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_4 розпочали будівництво житлового будинку на вказаній земельній ділянці. Зведення житлового будинку фактично було завершено наприкінці 2015 - початку 2016 року, а з початку 2018 року почалося внутрішнє оздоблення будинку. Водночас, у родини виникли істотні фінансові труднощі, які були пов`язані з будівництвом вказаного будинку, і ще у 2018 році на сімейній нараді було прийнято спільне рішення розпочати продаж незавершеного будівництвом будинку разом з земельною ділянкою. 
		Позивач зазначила, що працювала на трьох роботах, її чоловік також постійно був у відрядженнях по роботі, тому часу для зайняття юридичними питаннями продажу будинку у родини взагалі не було. Тому, 01 вересня 2018 року ОСОБА_1 надала довіреність на право продажу вказаної земельної ділянці рідній сестрі свого чоловіка - ОСОБА_3 . Проте, продаж будинку виявився ускладненим через не введення будинку в експлуатацію. Станом на кінець грудня 2019 року житловий будинок був повністю готовий для проживання і родина переїхала мешкати в цей будинок. Наприкінці літа 2020 року відносини у родині погіршились, позивач почала орендувати квартиру, забрала дітей та проживала окремо від чоловіка.
		07 вересня 2020 року у нотаріуса позивач дізналась про те, що ще 20 жовтня 2018 року ОСОБА_3 здійснила відчуження земельної ділянки на користь своєї матері - ОСОБА_2 , яка також є мамою відповідача - ОСОБА_4 . Продаж земельної ділянки відбувся за 295 300 грн. Проте, як стверджує позивач, вона грошових коштів не отримувала, більш того, фактично мова мала йти про відчуження садиби в цілому, включаючи незвершене будівництво.
		Позивач стверджувала, що в даному випадку, вочевидь наявний факт зловмисної домовленості, направленої на те, аби позбавити її та дітей права на земельну ділянку та незавершене будівництвом домоволодіння.
		Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
		визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 10 жовтня 2018 року між «Продавцем» - ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 01 вересня 2018 року Гребенюк І. М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (реєстровий номер 2057), та «Покупцем» - ОСОБА_2 , і який зареєстрований у реєстрі під номером 2004; 
		застосувати наслідки недійсності правочину;
		встановити що об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок), який знаходиться на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зведений у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; 
		визнати об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок), який знаходиться на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року позовну заяву адвоката Черновола А. О. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 20 жовтня 2018 року між «Продавцем» - ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 01 вересня 2018 року Гребенюк І. М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (реєстровий номер 2057), та «Покупцем» - Михайловою О. П., зареєстрований у реєстрі під номером 2004.
		Застосовано наслідки недійсності правочину, повернувши земельну ділянку з власності ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 .
		Роз`яснено, що відповідно до абзаців 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
		Встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок), який знаходиться на земельній ділянці яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зведений у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду мотивоване тим, що:
		ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , відчужила за договором купівлі-продажу спірну земельну ділянку своїй матері ОСОБА_2 , за ціною, яка не відповідає її ринковій вартості станом на момент вчинення оспорюваного правочину, у той період часу, коли подружні стосунки позивача з сином відповідача ОСОБА_2 , та братом відповідача - ОСОБА_3 погіршилися, що підтверджується показами свідків. Повірений ОСОБА_3 приховала від нотаріуса наявність незавершеного будівництвом об`єкту нерухомого майна на спірній земельній ділянці. Довіритель ОСОБА_1 зазначений правочин не схвалювала. Грошових коштів від продажу своєї земельної ділянки ОСОБА_1 не отримувала. Метою оспорюваного правочину був вигідний одній стороні порядок найпростішого переоформлення майна, яке у майбутньому могло би бути предметом поділу майна набутого за час фактичних шлюбних відносин чоловіка та жінки. ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_1 за довіреністю, продаючи земельну ділянку позивача своїй матері усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя. Отже, в даному випадку наявні ознаки використання сторонами оспорюваного правочину «права на зло». Наведене надає суду достатні підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів родини ОСОБА_8 в цілому, всупереч інтересам ОСОБА_1 . За таких обставин, суд зробив висновок про визнання недійсним оспорюваного договору та застосував наслідки недійсності правочину, повернувши земельну ділянку з власності ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 ;
		оскільки наявність незавершеного будівництвом житлового будинку станом на 2014-2015 роки документально доведена інформаційним висновком від 02 лютого 2021 року Центру Експертних досліджень «АРІАДНА», факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у цей період сторонами не заперечується, суд задовольнив позовну вимогу в частині встановлення що об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок), який знаходиться на земельній ділянці в АДРЕСА_1 зведений у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;
		суд відмовив у задоволенні позовної вимоги в частині визнання об`єкту незавершеного будівництва (житловий будинок), який знаходиться на спірній земельній ділянці, об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки позивачем не надано суду ані технічного паспорту на незавершене будівництво, ані висновку про ступінь готовності об`єкту до експлуатації.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки залишено без змін.
		Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про встановлення факту будівництва на земельній ділянці у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 скасовано.
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про встановлення факту будівництва на земельній ділянці у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність позивача з підстав, вказаних судом першої інстанції. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційних скарг щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та вказав, що відповідачі реалізували своє право на доступ до суду, надали письмові пояснення, представник ОСОБА_2 приймав участь в останньому судовому засіданні та надав також усні пояснення. Твердження ОСОБА_9 про те, що її було обмежено у доступі до правосуддя у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, є необґрунтованим, оскільки в клопотанні було зазначено про зайнятість її представника у іншому судовому засіданні, проте, будь-яких доказів з цього приводу не надано, крім того, відповідач мала можливість прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, водночас таким правом не скористалася.
		Постанова суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту будівництва на земельній ділянці у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мотивована обранням позивачем неефективного способу захисту прав, оскільки до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
		У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5 , в якій просить рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суди залишили поза увагою, що позивачем добровільно видано нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено представника розпоряджатися спірною ділянкою. Видаючи довіреність, позивач усвідомлювала, що наділила представника ОСОБА_3 правом продажу земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Факт видачі зазначеної довіреності на розпорядження земельною ділянкою позивачем не оспорюється. Довіреність була чинною на день укладання договору купівлі-продажу та була відкликана лише в 2020 році. Позивач не повідомляла про втрату своїх правовстановлюючих документів, а віддала оригінали документів на земельну ділянку ОСОБА_3 для здійснення продажу спірної земельної ділянки, що свідчить про її намір здійснити продаж ділянки;
		факт продажу нерухомого майна представником ОСОБА_3 своїй матері за заниженою, як вважає позивач, вартістю не доводить наявність зловмисної домовленості між вказаними особами, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що вартість спірної земельної ділянки становить 295 300 грн, в судовому та позасудовому порядку, до компетентних органів будь-яких заяв від позивача щодо незгоди з вартістю подано не було;
		сам по собі факт родинних відносин сторін правочинів у спірних правовідносинах не свідчить про їх недійсність. Позивачем не доведено, що відповідачі отримали особисту вигоду від укладення оспорюваних правочинів (постанови Верховного Суду у справі № 389/746/21 від 01 листопада 2023 року, від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19);
		невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для визнання його недійсним (постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц);
		матеріалами справи не підтверджено наявності будь-якого злочинного умислу щодо земельної ділянки з боку ОСОБА_3 та отримання будь-якої вигоди у зв`язку з укладанням оспорюваного договору, а судами не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування статті 232 ЦК України;
		суди не встановили негативних наслідків для довірителя ОСОБА_1 , оскільки її незгода щодо укладеного правочину купівлі-продажу полягає у тому, що у неї була відсутня воля на відчуження земельної ділянки, що не є підставою для визнання довіреності недійсною згідно заявлених позовних вимог;
		позивачем було отримано 10 000 дол. США за продаж земельної ділянки, які було передано особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що не заперечує і позивач. Більш того, в матеріалах справи міститься виписка із банківського рахунку, яка свідчить, що позивач ще додатково отримувала кошти за земельну ділянку. Те, що позивач через два роки, після того як остаточно погіршились відносини з ОСОБА_4 , вирішила таким чином помститись йому та його родичам ніяким чином не свідчить про порушення її прав;
		вказує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, яка згідно з умовами договору передала кошти та отримала земельну ділянку. Судами не надано оцінки тій обставині, що позивач із сім`єю проживала у квартирі по АДРЕСА_2 , та перейшла проживати у будинок лише наприкінці 2019 року, тобто після того, як за рік ОСОБА_2 побудувала будинок. Після укладання договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 здійснено дії щодо будівництва будинку на земельній ділянці, яку було придбано. Документи не були оформлені у зв`язку з поданням позивачем позову;
		суди залишили поза увагою, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення своїх прав та інтересів;
		суд першої інстанції не звернув уваги, що не можуть визнаватися недійсними правочини за правилами статті 232 ЦК України, вчинені представником з перевищенням повноважень, оскільки необхідною ознакою правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною є те, що представник діє в межах наданих йому повноважень. Тому задовольнив позов з двох суперечливих між собою підстав;
		позивачем не зазначено, який саме пункт статей 203, 215 ЦК України було порушено відповідачами при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки;
		наданий до суду першої інстанції позивачем як доказ існування об`єкту незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці лист № 1021-21 від 08 лютого 2021 року не містить відомостей щодо його засвідчення, способу отримання тощо. Сторона відповідачів висловлювала суду першої інстанції свої міркування щодо недопустимості цього конкретного доказу. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем не надано доказів на спростування аргументів відповідачів, що свідчить про порушення принципу процесуальної рівності сторін;
		інформаційний висновок Центру експертних досліджень «АРІАДНА» від 02 лютого 2021 року не є належним, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування. В той же час, вказаний документ не є експертним висновком;
		суд першої інстанції не мав права закривати 08 квітня 2021 року підготовче провадження, оскільки у вказану дату представником позивача була подана відповідь на відзив без підтвердження відправки її копії сторонам провадження. Представники відповідачів, адвокати (Лисогор В. В. та Радулов  В. В.) з`явились у судове засідання у призначений час, але у приміщення суду допущені не були працівниками суду у зв`язку із карантинними заходами. Отже, відповідачі були позбавлені можливості подати свої заперечення на відповідь на відзив. Відповідачі мали намір подати клопотання про допит позивача як свідка. Крім того, 08 квітня 2021 року судом першої інстанції постановлено  ухвалу про залишення без руху клопотання адвоката Лисогор В. В. про скасування вжитих ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 вересня 2020 року у справі №  504/2927/20 заходів забезпечення позову (до його подання), яка відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Ухвала про відкриття провадження була постановлена 25 вересня 2020 року, підготовче судове засідання проведене 08 квітня 2021 року, що складає 188 днів, що свідчить про порушення строків проведення підготовчого засідання;
		судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального законодавства щодо складання повного тексту оскарженої постанови (постанова прийнята 05 жовтня 2023 року, а повний текст майже через 1 місяць - 03 листопада 2023 року);
		суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем за вимогу про визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності із визначенням часток, яка була заявлена у заяві про зміну предмету позову та залучення до участі співвідповідача, сплачено судовий збір у розмірі 1 816,00 грн, тобто як за дві немайнові вимоги. В той же час, позивачем не надано документів щодо вартості спірного майна. Суд не залишив заяву про зміну предмету позову та залучення до участі співвідповідача без руху, а в подальшому - без розгляду, у зв`язку із відсутністю оплати судового збору за майнову вимогу щодо визнання права спільної сумісної власності.
		У листопаді 2023 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року скасувати, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суди залишили поза увагою, що позивачем добровільно видано нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено представника розпоряджатися спірною ділянкою. Видаючи довіреність, позивач усвідомлювала, що наділила представника ОСОБА_3 правом продажу земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Факт видачі зазначеної довіреності на розпорядження земельною ділянкою позивачем не оспорюється. Довіреність була чинною на день укладання договору купівлі-продажу та була відкликана лише в 2020 році. Позивач не повідомляла про втрату своїх правовстановлюючих документів, а віддала оригінали документів на земельну ділянку ОСОБА_3 для здійснення продажу спірної земельної ділянки, що свідчить про її намір здійснити продаж ділянки;
		факт продажу нерухомого майна представником ОСОБА_3 своїй матері за заниженою, як вважає позивач, вартістю не доводить наявність зловмисної домовленості між вказаними особами, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22  травня 2019 року у справі № 554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що вартість спірної земельної ділянки становить 295 300 грн, в судовому та позасудовому порядку, до компетентних органів будь-яких заяв від позивача щодо незгоди з вартістю подано не було;
		сам по собі факт родинних відносин сторін правочинів у спірних правовідносинах не свідчить про їх недійсність. Позивачем не доведено, що відповідачі отримали особисту вигоду від укладення оспорюваних правочинів (постанови Верховного Суду у справі № 389/746/21 від 01 листопада 2023 року, від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19);
		невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц);
		матеріалами справи не підтверджено наявності будь-якого злочинного умислу щодо земельної ділянки з боку ОСОБА_3 та отримання будь-якої вигоди у зв`язку із укладанням оспорюваного договору, а судами не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування статті 232 ЦК України;
		суди не встановили негативних наслідків для довірителя ОСОБА_1 , оскільки її незгода щодо укладеного правочину купівлі-продажу полягає у тому, що у неї була відсутня воля на відчуження земельної ділянки, що не є підставою для визнання довіреності недійсною згідно заявлених позовних вимог;
		позивачем було отримано 10 000 дол. США за продаж земельної ділянки, які було передано особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що не заперечує і позивач. Більш того, в матеріалах справи міститься виписка із банківського рахунку, яка свідчить, що позивач додатково отримувала кошти за земельну ділянку. Те, що позивач через два роки, після того як остаточно погіршились відносини з ОСОБА_4 , вирішила таким чином помститись йому та його родичам ніяким чином не свідчить про порушення її прав;
		вказує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, яка згідно умов договору передала кошти та отримала земельну ділянку. Суди не надали оцінки тій обставині, що позивач із сім`єю проживала у квартирі по АДРЕСА_2 , та перейшла проживати у будинок лише наприкінці 2019 року, тобто після того, як за рік ОСОБА_2 побудувала будинок. Після укладання договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 здійснено дії щодо будівництва будинку на земельній ділянці, яку було придбано. Документи не були оформлені у зв`язку з поданням позивачем позову;
		судами залишено поза увагою, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення своїх прав та інтересів;
		суд першої інстанції не звернув уваги, що не можуть визнаватися недійсними правочини за правилами статті 232 ЦК України, вчинені представником з перевищенням повноважень, оскільки необхідною ознакою правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною є те, що представник діє в межах наданих йому повноважень. Тому задовольнив позов з двох суперечливих між собою підстав;
		позивачем не зазначено, який саме пункт статей 203, 215 ЦП України було порушено відповідачами при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки. Позивачем не надано належних та допустимих доказів існування підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним;
		наданий до суду першої інстанції позивачем як доказ існування об`єкту незавершеного будівництва за спірній земельній ділянці лист № 1021-21 від 08 лютого 2021 року не містить відомостей щодо його засвідчення, способу отримання тощо. Сторона відповідачів висловлювала суду першої інстанції свої міркування щодо недопустимості цього конкретного доказу. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем не надано доказів на спростування аргументів відповідачів, що свідчить про порушення принципу процесуальної рівності сторін;
		інформаційний висновок Центру експертних досліджень «АРІАДНА» від 02 лютого 2021 року не є належним, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування. В той же час, вказаний документ не є експертним висновком;
		вказує, що суд першої інстанції не мав права закривати 08 квітня 2021 року підготовче провадження, оскільки у вказану дату представником позивача була подана відповідь на відзив без підтвердження відправки копії відповіді на відзив сторонам провадження. Представники відповідачів, адвокати (Лисогор В. В. та Радулов В. В.) з`явились у судове засідання у призначений час, але у приміщення суду допущені не були працівниками суду у зв`язку із карантинними заходами. Отже, відповідачі були позбавлені можливості подати свої заперечення на відповідь на відзив. Відповідачі мали намір подати клопотання про допит позивача як свідка. Крім того, 08 квітня 2021 року судом першої інстанції постановлено  ухвалу про залишення без руху клопотання адвоката Лисогор В. В. про скасування вжитих ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 вересня 2020 року у справі № 504/2927/20 заходів забезпечення позову (до його подання), яка відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Ухвала про відкриття провадження була постановлена 25 вересня 2020 року, підготовче судове засідання проведене 08 квітня 2021 року, що складає 188 днів, що свідчить про порушення строків проведення підготовчого засідання;
		судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального законодавства щодо складання повного тексту оскарженої постанови (постанова прийнята 05 жовтня 2023 року, а повний текс майже через 1 місяць - 03 листопада 2023 року);
		суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем за вимогу про визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності із визначенням часток, яка була заявлена у заяві про зміну предмету позову та залучення до участі співвідповідача, сплачено судовий збір у розмірі 1 816,00 грн, тобто як за дві немайнові вимоги. В той же час, позивачем не надано документів щодо вартості спірного майна. Суд не залишив заяву про зміну предмету позову та залучення до участі співвідповідача без руху, а в подальшому - без розгляду, у зв 'язку із відсутністю оплати судового збору за майнову вимогу щодо визнання права спільної сумісної власності.
		Аналіз змісту касаційних скарг свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
		Позиція інших учасників справи
		У січні 2024 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 за підписом представника ОСОБА_5 , в якому просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що довіреність, яка була видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 станом на день вчинення правочину була дійcною та не оскаржувалась. Матеріалами справи не підтверджено наявності будь-якого злочинного умислу щодо спірної земельної ділянки з боку ОСОБА_3 та отримання будь-якої вигоди у зв`язку із укладанням оспорюваного договору. Cуди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо порядку застосування статті 232 ЦК України. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник (донька покупця), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з іншою стороною - покупцем (матір`ю продавця). Позивачем було отримано 10 000  дол. США за продаж земельної ділянки, які було передано особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Додатково вказує, що ОСОБА_1 видала на ОСОБА_3 ще іншу довіреність від 01 вересня 2018 року щодо розпорядження земельною ділянкою, що знаходиться в с. Першотравневе. Тобто, позивач сама двома довіреностями доручила розпоряджатися ОСОБА_3 своєю власністю. Вартість земельної ділянки у розмірі 295 300 грн підтверджується матеріалами справи. Інформаційний висновок Центру експертних досліджень «АРІАДНА» не містить опису об`єкта оцінки, який надає змогу його ідентифікувати. 
		У січні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що позивачем добровільно видано нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено представника розпоряджатися спірною ділянкою. Видаючи довіреність, позивач усвідомлювала, що наділила представника ОСОБА_3 правом продажу земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Вказана довіреність позивачем не оспорювалась. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Судом першої інстанції та апеляційної інстанцій не встановлено негативних наслідків для довірителя ОСОБА_1 . Визнаючи оспорюваний договір купівлі-продажу недійсним внаслідок зловмисної домовленості, суд першої інстанції не звернув уваги, що не можуть визнаватися недійсними правочини за правилами статті 232 ЦК України, вчинені представником з перевищенням повноважень, оскільки необхідною ознакою правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною є те, що представник діє в межах наданих йому повноважень. Укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник (донька покупця), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з іншою стороною - покупцем (матір`ю продавця). Позивачем не зазначено, який саме пункт статті 203, 215 ЦК України було порушено відповідачами при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки. Вказує, що беззаперечним є той факт, що позивач не заперечує свого волевиявлення на відчуження саме спірної земельної ділянки, на умовах, які були викладені у наданій позивачем довіреності, що свідчить про виконання відповідачем ОСОБА_3 волі та домовленостей із позивачем, тобто мова йшла про продаж земельної ділянки за суму 10 000 дол. США. Інформаційний висновок Центру експертних досліджень «АРІАДНА» не є належним, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування. Фактично прийнято рішення щодо позовної вимоги про визнання об`єкту незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності, за відсутності належної сплати судового збору, що суперечить принципам цивільного судочинства.
		У січні 2024 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук О. С. подала відзив на касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в яких просить касаційні скарги задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що при укладанні договору правомочність сторін перевірено, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Довіреність була чинною на день укладання договору купівлі-продажу та була відкликана лише в 2020 році. Оспорюваний договір купівлі-продажу зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства, укладений від імені позивача уповноваженою ним особою, на підставі довіреності, яка не скасована, відповідно підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину відсутні. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту зловмисної домовленості представника позивача ОСОБА_3 з іншою особою, наявність збитків та причинний зв`язок між ними. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. За таких обставин, не встановивши, що мала місце зловмисна домовленість представника позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суди зробили неправильний, безпідставний висновок про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу. Укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник (донька покупця), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з іншою стороною - покупцем (матір`ю продавця). Вказує, що позивачем не зазначено, який саме пункт статті 203, 215 ЦК України було порушено відповідачами при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки та які саме документи не було перевірено нотаріусом. Позивачем не надано доказів щодо вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом поза межами компетенції.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано справу з суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
		У січні 2024 року матеріали цивільної справи № 504/3085/20 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 12 грудня 2023 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_2 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 01 листопада 2023 року у справі № 389/746/21, від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20, від 11 січня 2023 року у справі №  263/10121/19, від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, від 07 серпня 2019 року у справі №753/7290/17, від 05 серпня 2020 року у справі №638/2324/14-ц, від 04 листопада 2020 року у справі №370/2309/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20, від 07 грудня 2021 року у справі № 627/79/20, від 17 серпня 2023 року у справі № 755/16657/19, від 22 травня 2019 року у справі № 554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 383/1486/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 15 листопада 2023 року у справі №  185/7362/22, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, від 05  грудня 2018 року у справі № 360/855/16-ц, від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16, від 08 вересня 2022 року у справі № 916/3945/19, від 19 листопада 2021 року у справі №383/302/20, від 21  лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 12 грудня 2023 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_3 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 03 листопада 2021 року у справі № 308/10477/18, від 21 липня 2021 року у справі № 638/257/18, від 11 січня 2023 року у справі № 263/10121/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 308/10477/18, від 21 липня 2021 року у справі № 638/257/18, від 11 січня 2023 року у справі № 263/10121/19, від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20, від 07 грудня 2021 року у справі № 627/79/20, від 17 серпня 2023 року у справі № 755/16657/19, від 22 травня 2019 року у справі № 554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 383/1486/15-ц, від 01 листопада 2023 року у справі № 389/746/21, від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19, від 29 серпня 2018року у справі № 522/15095/15-ц, від 05  вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 11 січня 2023 року у справі № 263/10121/19, від 05 грудня 2018 року у справі № 360/855/16-ц, від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16, від 08 вересня 2022 року у справі № 916/3945/19, від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20, від 18  березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 15 листопада 2023 року у справі № 291/1352/20 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що від фактичних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які тривали з 2008 року по вересень 2020 року, народжені діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю. Г., набула у власність земельну ділянку, площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		18 квітня 2012 року ОСОБА_1 виданий державний акт серії ЯЛ №751562 на право власності на вказану земельну ділянку.
		Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_3 є сестрою відповідача ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 є їх матір`ю.
		01 вересня 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М., зареєстровану у реєстрі за № 2057, якою уповноважила повіреного продати за ціну та на умовах, що були сторонами попередньо обговорені, земельну ділянку площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		В цей же день, 01 вересня 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М., зареєстровану у реєстрі за № 2056, на уповноваження повіреного продати за ціну та на умовах, що були сторонами попередньо обумовлені, земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
		20 жовтня 2018 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 01 вересня 2018 року, здійснила продаж земельної ділянки площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , за ціною 295 300 грн.
		Згідно з інформаційним висновком Центру експертних досліджень «АРІАДНА» від 02 лютого 2021 року зведення житлового будинку на земельній ділянці, площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розпочато на початку 2012  року, а основні будівельні роботи завершені у 2014-2015 роках.
		Сторонами не заперечується факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період зведення будинку.
		Позиція Верховного Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів робить висновок про наявність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, з таких мотивів.
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
		Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
		У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі                  № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), на яку є посилання в касаційних скаргах, зазначено, що: «відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тож в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».
		У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), на яку є посилання в касаційних скаргах, зроблено висновки, що: «для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову за статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій «зловмисність» не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя».
		Обов`язковими ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисної змови між представником потерпілої сторони правочину і другою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень (див. постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі         № 541/2700/16-ц (провадження № 61-46787св18), від 08 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19)).
		У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 (провадження № 61-11856св21) зауважено, що для задоволення позову за статтею 232 ЦК України має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
		Укладення договору купівлі-продажу, в ситуації коли від імені продавця діє представник (мати відповідача), саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем (син представника) (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц (провадження № 61-30808св18).
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18 (провадження                               № 61-5932сво22) зазначено, що: «з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва».
		У справі, що переглядається:
		у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому серед іншого, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки та застосувати наслідки недійсності правочину. В обґрунтування позову вказала, що 01 вересня 2018 року вона надала довіреність на право продажу спірної земельної ділянці рідній сестрі свого чоловіка - ОСОБА_3 . Через те, що будинок, розташований на цій земельній ділянці не був введений в експлуатацію, продаж будинку виявився ускладненим. Станом на кінець грудня 2019 року житловий будинок був повністю готовий для проживання і родина переїхала мешкати в цей будинок. Наприкінці літа 2020 року відносини у родині погіршились, позивач разом з дітьми почала проживала окремо від чоловіка. 07 вересня 2020 року у нотаріуса позивач дізналась про те, що ще 20 жовтня 2018 року ОСОБА_3 здійснила відчуження земельної ділянки на користь своєї матері - ОСОБА_2 . Позивач вважала, що оспорюваний правочин вичинений внаслідок зловмисної домовленості, направленої на те, аби позбавити її та дітей права на земельну ділянку та незавершене будівництвом домоволодіння;
		при задоволенні позову в цій частині, суди вказали, що ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , відчужила за договором                 купівлі-продажу спірну земельну ділянку своїй матері ОСОБА_2 , за ціною, яка не відповідає її ринковій вартості станом на момент вчинення оспорюваного правочину, у той період часу, коли подружні стосунки позивача з сином відповідача ОСОБА_2 , та братом відповідача - ОСОБА_3 погіршилися. Довіритель ОСОБА_1 зазначений правочин не схвалювала, грошових коштів від продажу своєї земельної ділянки ОСОБА_1 не отримувала. Метою оспорюваного правочину був вигідний одній стороні порядок найпростішого переоформлення майна, яке у майбутньому могло би бути предметом поділу майна набутого за час фактичних шлюбних відносин чоловіка та жінки. ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_1 за довіреністю, продаючи земельну ділянку позивача своїй матері усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя;
		для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють;
		укладення договору купівлі-продажу, в ситуації коли від імені продавця діє представник (сестра відповідача), саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем (матір`ю відповідача);
		невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору (посилання позивача на неотримання коштів за оспорюваним договором купівлі-продажу), не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.
		Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19), на яку послався суд апеляційної інстанції в обгрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог, Верховний Суд вказав, що:
		«при визнанні недійсним договору купівлі-продажу суд апеляційної інстанції, з посиланням на ст. 232 ЦК України, вважав, що ОСОБА_2 діючи на підставі довіреності, відчужила за договором купівлі-продажу квартиру, при цьому довіритель ОСОБА_1 зазначений правочин не схвалював, грошових коштів від продажу своєї квартири не отримував. ОСОБА_2, як представник ОСОБА_1 за довіреністю від 25 вересня 2012 року, продаючи квартиру позивача своєму чоловікові - відповідачу ОСОБА_4 , усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя.
		Крім того, ціна квартири, визначена у договорі купівлі-продажу, не відповідає її ринковій вартості, що підтверджується довідкою суб`єкта оціночної діяльності, який попередньо оцінив квартиру у 288 000 грн.
		Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів, які були оцінені судом апеляційної інстанції, свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_2, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_1, з іншою особою її чоловіком ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири, оскільки про це свідчить те, що договір укладався близьким родичем, а кошти за договором передані не були.
		Наведене давало суду апеляційної інстанції підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_1».
		З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження  № 61-14937св19) та зробити висновок про те, що:
		«укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник, із іншою стороною - покупцем (родичем представника продавця) саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника з покупцем, умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам продавця;
		не отримання продавцем коштів за договором купівлі-продажу, укладеного продавцем від імені якого діяв представник, не свідчить про недійсність договору, оскільки невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним».
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 504/3085/20 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                  В. І. Крат
		Судді:                                                                            Д. А. Гудима
		І. О. Дундар
		Є. В. Краснощоков
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...