Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 211/5222/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2024.
Дата набрання законної сили: 19.12.2024
Номер судового провадження: 61-11946ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                              
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                        
		                                                                                    
		19 грудня 2024 року                                              
		м. Київ
		 
		справа № 211/5222/23
		провадження № 61-11946св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,                                
		 
		учасники справи:
		позивач -     ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року у складі судді Ніколенко Д. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2023 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до               ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку в квартирі.
		На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 05 вересня 2006 року він та відповідачка стали проживати разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
		 
		У листопаді 2006 року позивачем було придбано трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Факт придбання квартири підтверджується договором купівлі-продажу ВЕІ                     № 828047 від 30 листопада 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко О. П., зареєстрованого в реєстрі за № 3250, в якому, на прохання відповідачки, покупцем зазначено саме її.
		Задля купівлі цієї квартири позивачем було використано особисті грошові накопичення, які були зняті з банківського рахунку. В подальшому він за належні йому грошові кошти зробив капітальний ремонт квартири із заміною вікон та підлоги. 
		18 серпня 2007 року між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб, який фактично було припинено 10 грудня 2010 року. Юридично шлюб розірвано за рішенням суду від 17 липня 2020 року у справі № 211/1465/20, що набрало законної сили 18 серпня 2020 року.  
		З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просив суд:
		встановити факт його спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з 05 вересня 2006 року по 18 серпня 2007 року; 
		визнати за ним право власності на частину нерухомого майна за адресою:   АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з 05 вересня 2006 року до 18 серпня 2007 року.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
		В іншій частині в задоволені позову відмовлено.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 05 вересня 2006 року до 18 серпня 2007 року та придбання ними у період фактичних шлюбних відносин частини спірної квартири.
		Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що інша  частина спірної квартири належить відповідачці на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31 травня 1997 року, укладеного під час її перебування у шлюбі з ОСОБА_3 .
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		12 серпня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року.
		В касаційній скарзі заявниця просила суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу від 11 листопада 2024 року ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		16 вересня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Судами встановлено, що  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18 серпня 2007 року зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 липня 2020 року у справі № 211/1465/20, яке набрало законної сили 18 серпня 2020 року.
		У період з 08 грудня 1990 року до 30 червня 2005 року відповідачка перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 08 грудня 1990 року, свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 12 вересня 2007 року.
		Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 31 травня 1997 року ОСОБА_4 була придбана квартира АДРЕСА_2 . 
		Квартира перебувала у сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
		Відповідно до договору купівлі-продажу частини квартири від 30 листопада 2006 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 належну йому частину вказаної квартири, ціна договору - 17 275,00 грн. 
		Згідно пункту 1.3 договору купівлі-продажу частини квартири від 30 листопада 2006 року документом, що підтверджує право приватної власності продавця на відчужувану ним частину квартири, є свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, видане приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу  Ставніченко О. П. 23 листопада 2006 року за реєстровим № 3141. Право приватної власності продавця на зазначену частину квартири зареєстровано в КП «Криворізьке БТІ». Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 листопада 2006 року № 12621630 (реєстровий номер 9764654). 
		Також встановлено, що 30 листопада 2006 року ОСОБА_1 , згідно заяви про видачу готівки № 101792, отримав у Криворізькій філії ВАТ «УБРП» 453 000 грн (повернення грошових коштів з рахунку на вимогу ОСОБА_1 ).
		16 листопада 2006 року ОСОБА_5 була проведена 100 % оплата в сумі 10 600,00 грн та 250,00 грн, за послуги щодо виготовлення виробів з металопластику, а саме - встановлення п`яти вікон, двох балконних блоків, балконної двері, москітної дверної сітки за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать наряди-замовлення № № 2967, 2968.
		Відповідно до накладної від 05 грудня 2006 року № 236 ОСОБА_5  сплачено 13 000,00 грн за спліт-систему, її монтаж та запуск за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Згідно видаткових накладних від 10 грудня 2006 року № № 432, 566   ОСОБА_5 здійснено оплату робіт в сумі 11 850,00 грн та 2 318,00 грн по монтажу підвісної стелі та закупівлю будівельних матеріалів (ламінат, ковролін, плінтус) за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до акту від 09 листопада 2020 року, складеного ТОВ «КК-Наш Дім», ОСОБА_6 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю у період з грудня 2004 року по 2009 рік за адресою: АДРЕСА_1 .
		В матеріалах справи також містяться спільні фотографії позивача та відповідачки.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. 
		За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. 
		Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
		Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від                   03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.
		Надаючи оцінку сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач та відповідачка з 05 вересня 2006 року до 18 серпня 2007 року перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбали нерухомість в інтересах сім`ї. При цьому в будь-якому іншому шлюбі вказані особи не перебували.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність факту спільного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 05 вересня 2006 року до 18 серпня 2007 року.
		Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
		Як зазначалось вище, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу)закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		 
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Згідно із статею 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
		До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
		Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач та відповідачка, проживаючи однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 05 вересня 2006 року до 18 серпня 2007 року, на підставі нотаріальнопосвідченого договору купівлі-продажу частини квартири від 30 листопада 2006 року придбали частину квартири АДРЕСА_2 .
		При таких обставинах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що  частина квартири АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю позивача та відповідачки, а їх частки у цьому майні є рівними, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на набуте майно належними та допустимими доказами відповідачкою не спростована.
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій- без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Є. В. Коротенко
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...