Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 715/2192/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2024.
Дата набрання законної сили: 19.12.2024
Номер судового провадження: 61-11892ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа №  715/2192/19
		провадження № 61-11892св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення з житлового приміщення
		 
		за касаційною скаргою адвоката Мар`яна Івана Степановича як представника ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області                від 19 березня 2024 року у складі судді Маковійчук Ю. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2024 року у складі колегії суддів Одинака О. О, Перепелюк І. Б., Половінкіної Н. Ю.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.   Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, що належить йому на праві власності, шляхом виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з житлового будинку                  АДРЕСА_1 .
		 
		Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що спірний будинок йому належить на праві власності з 29 грудня 2016 року у порядку спадкування за заповітом після смерті батьків: матері ОСОБА_4                                  у 2009 році і батька ОСОБА_5 у 2015 році. У будинку, окрім нього, проживають без реєстрації ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які є його рідними сестрами. Після отримання свідоцтва про право на спадщину на цей будинок позивач неодноразово звертався до відповідачів із проханням про добровільне виселення, проте відповідачі вимоги ігнорують, незважаючи на наявність власного житла. Між сторонами склалися неприязні відносини, що унеможливлюють спільне проживання. 
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_3                                                     і ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , як між донькою і батьками; встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 із ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на момент їх смерті; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане  04 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_1 у частині 1/6 частки: на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,25 га, з цільовим призначенням «для будівництва                                                     і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», кадастровий номер 7321088200:003:0197; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частки вказаного майна.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Глибоцький районний суд Чернівецької області ухвалою від 19 березня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_3 залишив без розгляду у зв`язку з повторною її неявкою у судове засідання на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
		Глибоцький районний суд Чернівецької області рішенням від 19 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Усунув ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із житлового будинку                АДРЕСА_1 . 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що   ОСОБА_1  є власником спірного будинку, однак не може користуватися своєю власністю, оскільки ОСОБА_2                           і ОСОБА_3 відмовляються виселятися з нього. Відповідачі не є власниками житлового будинку, в ньому не зареєстровані, мають інше житло для проживання. Відчуження належної ОСОБА_2 квартири не вплинуло на її житлові права, оскільки ОСОБА_2 офіційно в ній зареєстрована і має можливість там проживати. Виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Чернівецький апеляційний суд постановою від 16 липня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року залишив без задоволення, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року залишив без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року залишив без задоволення, ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року залишив  без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не є членами сім`ї позивача,                       а тому на них не поширюється дія статті 156 ЖК України. Виселення відповідачів з належного позивачу на праві власності житла переслідує легітимну мету, і таке виселення відповідає критерію пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідачі про розгляд справи в суді першої інстанції були належним чином повідомлені, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм процесуального права.
		 
		Ухвала Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року постановлена з дотриманням норм процесуального права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду адвокат Мар`ян І. С. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду                     від 16 липня 2024 року.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц.
		Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.  
		Висновок судів про неповажність неявки ОСОБА_2 у судове засідання, призначене 19 березня 2024 року, є необґрунтованим і таким, що порушило й обмежило процесуальні права скаржника.
		Суди не дослідили обставин щодо наявності у ОСОБА_2 , яка є особою                                   з інвалідністю ІІ групи, права на обов`язкову частку в спадковому майні. Законодавство пов`язує набуття особою інвалідності не з висновком відповідного органу, а зі стійким розладом функцій організму, який при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності. Заключенням ЛКК встановлено, що ОСОБА_2 станом на 26 листопада 2005 року хворіла на стійкий розлад функцій організму, який при взаємодії із зовнішнім середовищем призвів до обмеження її життєдіяльності та в подальшому до встановлення інвалідності.  
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження  у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року зупинено виконання рішення Глибочицького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		 
		17 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4                                             і   ОСОБА_6 .
		 
		ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області.
		 
		ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області.
		 
		ОСОБА_4 і ОСОБА_6 усе своє майно заповіли ОСОБА_1 .
		 
		ОСОБА_1 належить спадкове майно, яке складається із:
		житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, на АДРЕСА_1 , яке належало ОСОБА_6 на праві приватної власності;
		 
		трьох земельних ділянок, розташованих в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, площею 0,25 га, 0,0033 га, та 0,2391 га, належних ОСОБА_6 на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ                                № 364709, серії ЯЕ № 364710, серії ЯЕ № 364711.
		 
		Право власності на зазначене спадкове нерухоме майно зареєстроване за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		 
		ОСОБА_1 є власником та дійсно проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 . У спірному будинку без реєстрації місця проживання тимчасово також проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (довідка Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 17 вересня 2019 року № 3551). 
		 
		Відповідачі вселилися та набули права користування житловим будинком, що належить на праві власності ОСОБА_1 , тимчасово на час догляду за батьком ОСОБА_6 .
		 
		ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 належала квартира АДРЕСА_2 , яку вона 20 жовтня 2015 року подарувала ОСОБА_3 .
		 
		ОСОБА_2 зареєстрована за вказаною адресою (відповідь відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України                                     в Чернівецькій області від 06 лютого 2024 року).
		 
		ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 20 жовтня 2015 року, та квартира АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 12 лютого 2007 року                  НОМЕР_2 .
		 
		ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 (відповідь відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ГУ ДМС України в Чернівецькій області від 24 жовтня 2019 року).
		 
		Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2019 року, залишеним в силі постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, відмовлено                                            у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , про встановлення факту родинних відносин та встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем (справа № 715/2635/18, провадження № 61-15729св19).
		 
		Рішенням Глибоцького районного суду від 25 квітня 2023 року, залишеним в силі постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, відмовлено  у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем, визнання недійсним заповіту, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на спадкове нерухоме майно (справа № 715/3010/21, провадження № 2/715/6/23).
		 
		Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Першотравневим РВ УМВС України в Чернівецькій області 28 грудня 1999 року, ОСОБА_2 по батькові зазначено « ОСОБА_8 ».
		 
		Відповідно до копії паспорта громадянина України № НОМЕР_4 , виданого 02 жовтня 2023 року, ОСОБА_2 по батькові зазначена « ОСОБА_9 ».
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                        є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного                                 у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права  у  подібних  правовідносинах,  викладеного  у  постанові  Верховного  Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується  з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах   касаційної  скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню                 з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
		 
		Згідно з частинами другою та третьою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть                    з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
		 
		Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		 
		Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено                            в рішенні суду.
		 
		Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
		 
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
		 
		Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
		 
		Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається тільки на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися                     в судовому порядку.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі                           № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла таких висновків.
		 
		Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
		 
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		 
		Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. 
		 
		При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
		 
		Суди встановили, що позивач є власником спірного будинку, відповідачі забезпечені іншим житлом, зокрема мають постійне зареєстроване місце проживання за іншими адресами, однак займають спірний будинок без законних на те підстав, тобто чинять ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним на праві власності майном.
		 
		Суди оцінили виселення відповідачів на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		 
		Отже, встановивши, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проживають у спірному будинку, власником якого є позивач, створюють перешкоди у здійсненні позивачем права користування своїм майном, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з житлового будинку. Виселення відповідачів з належного на праві власності ОСОБА_1 житла переслідує легітимну мету і таке виселення відповідає критерію пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, оскільки відповідачі не позбавляються права на житло.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили наявності у скаржника права на обов`язкову частку у спадщині, є безпідставними, оскільки відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_2 суди у справах (№ № 715/2635/18, 715/3010/21) встановили у рішеннях, що ОСОБА_2 не вступила у спадщину після смерті батьків.
		 
		Аргументи скаржника щодо необґрунтованості висновків судів щодо неповажності причин неявки в судове засідання представника відповідача та порушення права  відповідача на захист не заслуговують на увагу, оскільки відповідач мала можливість надати свої аргументи до суду. Сам по собі розгляд судом справи у відсутність відповідача та її представника, які належним чином повідомлені про розгляд справи, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Інші аргументи касаційної скарги висновків судів, в межах їх оскарження, не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		 
		Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним                у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Оскільки виконання рішення Глибочицького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня                         2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, його виконання необхідно поновити.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу адвоката Мар`яна Івана Степановича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2024 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконаннярішення Глибоцького районного суду Чернівецької області              від 19 березня 2024 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції  набирає законної сили з моменту її прийняття,       є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                          А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                     Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                     М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...