Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/11948/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2024.
Дата набрання законної сили: 17.12.2024
Номер судового провадження: 51-2022км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020100000000221

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 грудня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 761/11948/20
		провадження № 51-2022км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі:
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                           ОСОБА_5 ,
		захисника                            ОСОБА_6 ,
		потерпілого                         ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100000000221, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2022 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на неї певні обов`язки. 
		Згідно з вироком суду ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 8:05 ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «Nissan AD Waron» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухалась в межах першої (крайньої правої) смуги проїзної частини вул. Хрещатик у м. Київ, зі сторони бул. Т. Шевченка в напрямку вул. Городецького, та наближаючись до регульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою, знаками та пішохідними світлофорами, допустила порушення вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 підпункту «б», п. 8.7.3 е); 8.10 ПДР, а саме маючи об`єктивну змогу спостерігати увімкнення червоного сигналу світлофору, та як наслідок зупинити автомобіль, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, відволіклась від керування транспортним засобом, виїхала на регульований пішохідний перехід, на якому здійснила наїзд на малолітню ОСОБА_9 (2009 року народження), для якої був увімкнений зелений сигнал світлофору. В результаті даної ДТП ОСОБА_9 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть останньої. 
		Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив  ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок суду залишив без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням. На думку захисника, місцевий суд належним чином врахував дані про особу винної, її поведінку після вчинення злочину, щире каяття, а також висновки центру пробації, та дійшов до обґрунтованого висновку, що виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства. В свою чергу, суд апеляційної інстанції не навів переконливих доказів того, що звільнення ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням суперечить принципу справедливості і не відповідатиме його меті, та призначив засудженій явно несправедливе покарання через суворість. Крім того, цей суд безпідставно відмовив в задоволення клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів. Відтак, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК і підлягає зміні.  
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Потерпілий і прокурор заперечували проти задоволення цієї скарги. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого) в касаційній скарзі не оспорюються. 
		При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
		Доводи захисника щодо суворості покарання та необґрунтованості призначеного засудженій покарання у виді реального позбавлення волі, колегія суддів вважає неспроможними, виходячи з наступного.
		Відповідно до вимог статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. 
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався в повній мірі.
		Так, поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
		Згідно зі ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким неумисним злочином, дані про особу винної, котра раніше не судима, працює, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, які його пом`якшують (щире каяття, наявність у засудженої малолітньої дитини, яка має вроджені вади серця та потребує спеціального догляду).  
		З урахуванням наведеного, суд призначив ОСОБА_8 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Крім того, зваживши на висновки центру пробації, викладені у досудовій доповіді, відповідно до яких ОСОБА_8 не становить суспільної небезпеки, врахувавши критичне ставлення останньої до вчиненого, усвідомлення власної протиправної поведінки та часткове відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_8. може бути досягнуто без застосування покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства, а тому звільнив її від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку. 
		Не погодившись з цим рішенням прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати вирок районного суду в частині призначеного покарання і ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_8  покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. 
		Прокурор наголошував на тому, що приймаючи рішення про можливість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням, поза увагою місцевого суду залишились конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також його наслідки. Зокрема, прокурор вказував, що саме неуважність водія призвела до наслідків у виді смерті потерпілої за відсутності інших факторів. Зазначав, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення ПДР ОСОБА_8 , оскільки остання, рухаючись на забороняючий сигнал світлофора, повинна була надати дорогу пішоходу, яка перетинала проїзну частину по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал та мала перевагу в русі. Таким чином, на думку прокурора, керуючи транспортним засобом, ОСОБА_8 може нести загрозу не тільки для оточуючих, а і для самої себе. Відтак, призначене ОСОБА_8 покарання з випробуванням, прокурор вважав явно несправедливим.      
		Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи прокурора щодо безпідставного звільнення засудженої від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та дійшов висновку, що реальне відбування покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі буде доцільним та відповідатиме меті його призначення. 
		Водночас суд вказав, що мотиви прийнятого районним судом рішення про застосування до засудженої положень ст. 75 КК, не можна визнати обґрунтованими, оскільки при звільненні ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, судом в достатній мірі не враховані конкретні обставини провадження та його наслідки.
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_8 покарання, яке слід відбувати реально, у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним, що передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК. 
		При цьому, апеляційний суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, внаслідок якого настала смерть малолітньої дитини, дані про особу винної, котра раніше не судима, має постійне місце проживання і реєстрації, не заміжня. Суд урахував те, що ОСОБА_8 має малолітню дитину, яка потребує спеціального догляду за станом здоров`я, вину визнала повністю і щиро розкаялась, що визнано пом`якшуючими покарання обставинами. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
		Також судом було враховано конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_8 керувала транспортним засобом в межах крайньої правої смуги на забороняючий сигнал світлофору, маючи об`єктивну змогу спостерігати увімкнення червоного сигналу світлофору, та як наслідок зупинити керований нею автомобіль перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), проявила неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не виконала вимоги червоного сигналу світлофору, внаслідок чого виїхала на регульований пішохідний перехід, на якому здійснила наїзд на малолітню ОСОБА_9 , для якої був увімкнений зелений сигнал світлофору, в результаті чого потерпілій було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла.  
		Зважив апеляційний суд і на думку потерпілих, котрі втратили єдину дитину та наполягали на реальній мірі покарання для обвинуваченої, а також на те, що впродовж понад трьох років від часу події ОСОБА_8 спромоглася лише частково відшкодувати потерпілим завдану моральну шкоду. 
		Таким чином, зваживши на вказані обставини, апеляційний суд, виходячи з своїх дискреційних повноважень, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 реального покарання, пов`язаного з позбавленням волі, що на думку суду, сприятиме виправленню засудженої та запобіганню вчиненню нею нових злочинів. 
		Колегія суддів вважає призначене засудженій покарання за вироком апеляційного суду справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК.
		З огляду на сукупність наведених обставин, які підлягають обов`язковому врахуванню, підстав для застосування положень ст. 75 КК колегія суддів не вбачає, оскільки відомості, на які посилається захисник у касаційній скарзі, самі собою не є противагою та не знижують ступеню тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення.
		Щодо тверджень у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, то Суд зазначає таке.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було розглянуто клопотання сторони захисту про повторне дослідження даних, що характеризують особу ОСОБА_8 , в задоволенні якого обґрунтовано відмовлено. При цьому судом було встановлено, що вказані дані були досліджені місцевим судом та вони отримали відповідну оцінку. Водночас, надати їм іншу оцінку захисник під час апеляційного розгляду не просив, які саме порушення були допущені місцевим судом під час їх дослідження або які докази не були досліджені сторона захисту також не зазначала. За таких обставин Суд вважає, що апеляційним судом не було порушено положень ч. 3 ст. 404 КПК, як про це вказує захисник.
		Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів визнає переконливими і справедливими, та вважає, що вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, є законним і обґрунтованим.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо  ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...