Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 133/3239/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.12.2024
Номер судового провадження: 51-2754км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022020230000431

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 грудня 2024року
		м. Київ
		справа № 133/3239/22
		провадження № 51-2754 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                           ОСОБА_1 ,
		суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора                               ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції
		захисника                                ОСОБА_6 
		розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № № 12016220470001879, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Матвєєво Тотемського району Вологодської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого: 
		1)               вироком Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2012 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік;
		2)               вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2016 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді  арешту на строк 6 місяців;
		3)               вироком Подільського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
		4)               вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 23 вересня 2022 року з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання.
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за:
		-               ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;
		-               ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 3 ст. 68 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточно ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.
		Вирішено цивільний позов, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 змінено в частині призначеного покарання та засуджено останнього за:
		-               ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці;
		-               ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 3 ст. 68 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточно ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.
		В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він будучи достовірно обізнаним про те, що на території України оголошено та введено воєнний стан, 28 жовтня 2022 року, приблизно о 23:10 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у парку імені ОСОБА_8 , що на території залізничного вокзалу станції Козятин, який розташований за адресою: вул. Привокзальна, 1, м. Козятин Вінницької області, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, маючи злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна, з метою власного збагачення, повторно, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, повалив ОСОБА_9 на землю та схопив рукою її за шию, при цьому намагався відкрито заволодіти її майном, загальною вартістю 6193, 21 гривень, однак не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки на крики потерпілої про допомогу на місце вчинення кримінального правопорушення прибули військовослужбовці Збройних Сил України, які проходили поруч та припинили злочинні дії ОСОБА_7 .
		Крім того, цього ж дня, приблизно о 23:10 год, ОСОБА_7 , скориставшись відсутністю сторонніх осіб, маючи злочинний умисел, направлений на порушення статевої свободи і статевої недоторканості ОСОБА_9 , її зґвалтування із застосуванням фізичного насильства до потерпілої та погрозою фізичною розправою, діючи з прямим умислом, з метою вчинення насильницького статевого акту, користуючись її безпорадним станом, використовуючи свою фізичну силу, яка виражалась у здушенні її шиї руками, утримуванні рук та порушуючи статеву недоторканість останньої, силою затягнув до альтанки, продовжуючи вчиняти відносно потерпілої фізичне та психологічне, намагався зняти з неї штани та нижню білизну для здійснення насильницького статевого акту, який пов`язаний із вагінальним проникненням в тіло іншої особи, однак не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки на крики ОСОБА_9 про допомогу на місце вчинення кримінального правопорушення прибули військовослужбовці Збройних Сил України, які проходили поруч та припинили злочинні дії ОСОБА_7 .
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що під час досудового та судового слідства, жодних доказів на заволодіння майном потерпілої не надано, окрім показань самої потерпілої. Захисник у касаційній скарзі надає доказам власну оцінку. Стверджує, що винуватість ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України не доведена належними доказами. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України.
		Захисник ОСОБА_6 під час касаційного розгляду, посилаючись на обґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів, вважав, що судові рішення щодо ОСОБА_7 слід скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника та вважала, що судові рішення слід залишити без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152 КК України в касаційній скарзі захисником ОСОБА_6 не оспорюються. 
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та недоведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є надуманими та необґрунтованими.
		Так, суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		Переглядаючи справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , в якій він оспорював правильність встановлення фактичних обставин, обґрунтовував недопустимість, на його думку, доказів винуватості ОСОБА_7 саме за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, а також стверджував про відсутність взагалі в діях засудженого складу зазначеного кримінального правопорушення, апеляційний суд в своєму рішенні навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого.
		За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_7 як за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186  КК України, так і за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152 КК України (яка фактично не оспорюється) кваліфіковано правильно.
		Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений. 
		В основу вироку суд першої інстанції обґрунтовано поклав: показання самої потерпілої ОСОБА_9 щодо дій засудженого ОСОБА_7 , який після того як повалив її на землю в альтанці, спочатку наказав віддати йому її дорогоцінні речі та мобільний телефон, при цьому тримаючи потерпілу за волосся намагався сам з карману її куртки взяти мобільний телефон, однак він не вчинив злочин до кінця, оскільки на її крики прибігли військові, які його затримали; показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (військовослужбовці Збройних Сил України) про обставини вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_7 ; дані протоколів огляду місця події від 28 жовтня 2022 року; протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 28 жовтня 2022 року; висновки судово-медичної експертизи № 93 від 28 жовтня 2022 року щодо завданих тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 та судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/102-22/16435-ТВ від 07 листопада 2022 року про вартість майна, яким намагався заволодіти ОСОБА_7 , а також інші докази, зміст яких детально відображено у вироку.
		Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до положень ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості,  достовірності та не викликають у Суду сумнівів у їх правдивості. 
		Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, зокрема і за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
		Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України. 
		Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, детально перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 доводи щодо відсутності доказів на підтвердження наявності умислу ОСОБА_7 саме на вчинення незакінченого замаху на грабіж, тобто на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, вчинене повторно, в умовах воєнного стану та складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, які є аналогічними, за своїм змістом, доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення. 
		Вказаний суд не знайшов підстав для скасування вироку саме з наведених у апеляційній скарзі захисника мотивів та обґрунтовано не погодився з тим, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України. 
		Колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження, суди як першої так і апеляційної інстанцій в повній мірі дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Усі твердження щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неналежної оцінки доказів, які аналогічні доводам апеляційної скарги, повністю перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам статтям 370, 419 КПК України та суд касаційної інстанції погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції і його відповідність вимогам ст. 374 КПК України. 
		Таким чином, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, як про це ставить питання сторона захисту у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
		За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...