Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/10511/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.12.2024
Номер судового провадження: 51-3367км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022162480001518

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		12 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 947/10511/23
		провадження № 51-3367 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		представника потерпілого          ОСОБА_6 ,
		потерпілого                                     ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 22 листопада 2023 року й ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202216248000518, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сельдь Ульяновської області Російської Федерації, жителя    АДРЕСА_1 , зареєстрованого на АДРЕСА_2 ),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 22 листопада 2023 року задовольнив клопотання начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку з передачею його на поруки трудовому колективу та закрив кримінальне провадження.
		Крім того, суд залишив без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_8 і ПАТ «Страхова компанія «АРКС» та стягнув із ОСОБА_8 на користь держави витрати на залучення експертів.
		Згідно з ухвалою суду 07 грудня 2022 року близько 13:30 ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем «Subaru Forester» (р.н.з. НОМЕР_1 ), рухався по просп. Небесної Сотні зі сторони вул. Інглезі в напрямку вул. Шкільний Аеродром у м. Одесі та, наближаючись до регульованого світлофорним об`єктом виїзду з прилеглої території будинку № 2, усупереч вимогам пп. «ґ» п. 8.7.3, п. 8.10 Правил дорожнього руху своєчасно не зменшив швидкості, не зупинився перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія) ПДР та, продовживши рух через цей виїзд на заборонений сигнал світлофора, допустив зіткнення передньою центральною частиною керованого ним автомобіля з правою бічною частиною автомобіля «BMW 316» (р.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_9 , який рухався в зустрічному напрямку і почав виконувати маневр повороту ліворуч у напрямку прилеглої території будинку з виїздом на смугу руху автомобіля «Subaru Forester». У результаті дорожньо-транспортної пригоди  ОСОБА_7 було спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді: переломів 3, 4, 5-го ребер справа, перелому кісток таза (правої латеральної маси крижі, нижньої гілки та тіла правої лонної кістки з поширенням лінії перелому на передній край вертлюгової западини,  сідничної   кістки   справа),   перелому   правого   поперечного   виростка   5-го поперекового хребця, апікального перелому зовнішньої щиколотки лівого гомілково-ступневого суглоба, різаних ран обличчя.
		Одеський апеляційний суд ухвалою від 10 квітня 2024 року залишив ухвалу місцевого суду без змін.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суди попередніх інстанцій, усупереч положенням п. 5 ч. 1 ст. 91 КПК України, не перевірили наявності щирого каяття ОСОБА_8 у вчиненому кримінальному правопорушенні, а також не проаналізували клопотання трудового колективу на відповідність законодавчим вимогам, що призвело до безпідставного застосування положень ст. 47 КК України. Наголошує, що за спливом майже двох років після ДТП ОСОБА_8 не відшкодував потерпілому ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди, що не може свідчити про його щире каяття, яке згідно із судовою практикою Верховного Суду передбачає, крім іншого, добровільне відшкодування такої шкоди. Акцентує, що ОСОБА_8 не прагнув усунути заподіяну шкоду одразу після події, натомість уперше надіслав потерпілому грошові кошти в сумі 45 000 грн у рахунок часткової компенсації шкоди лише на стадії апеляційного перегляду ухвали місцевого суду, що, на думку представника потерпілого, свідчить про намагання ОСОБА_8 створити вигляд такого відшкодування для доведення щирого каяття. Водночас адвокат ОСОБА_6 зауважує, що на спростування щирого каяття ОСОБА_8 свідчить і те, що останній не сприяв розкриттю кримінального правопорушення, визнав свою вину тільки на стадії судового розгляду, не виявив критичної оцінки своєї протиправної поведінки, її осуду та бажання залагодити провину. Крім того, представник потерпілого зазначає, що суди попередніх інстанції, безпосередньо не дослідивши внутрішніх документів і статуту Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, дійшли передчасного висновку про дотримання порядку проведення загальних зборів указаного Центру, на яких вирішено взяти ОСОБА_8 на поруки, та не врахували, що протокол загальних зборів не містить переліку й підписів усіх осіб, які брали участь у відповідному голосуванні, що, на його думку, не дає можливості встановити дійсну волю колективу щодо цього питання.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду потерпілий ОСОБА_7 і його представник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала, що необхідно частково задовольнити касаційну скаргу представника потерпілого, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора ОСОБА_5 , цей суд не дав належної оцінки аргументам представника потерпілого, наведеним в апеляційній скарзі, про відсутність у ОСОБА_8 щирого каяття, яке є обов`язковою підставою для застосування положень ст. 47 КК України, та допустив суперечності у своїх висновках щодо цього питання.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ч. 2).
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
		За правилами до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як визначено в ч. 1 ст. 47 КК України, особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
		Інститут звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації застосовується тільки в разі встановлення усіх обов`язкових для подання відповідного клопотання умов, зокрема: 1) вчинення кримінально караного діяння вперше; 2) таке діяння є кримінальним правопорушенням відповідного ступеня тяжкості; 3) скоєне не є корупційним та не пов`язане з корупцією, а в разі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту ? вчинене особою, яка керувала транспортними засобами не у стані будь-якого сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів; 4) наявне щире каяття особи.
		Отже, за змістом наведених вище законодавчих положень звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки є правом, а не обов`язком суду і є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, котра вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування щодо неї кримінального покарання. Сам факт звернення з клопотанням про передачу особи на поруки імперативного значення для судів не має. Крім того, вирішуючи питання про можливість задоволення зазначеного клопотання, суд повинен ретельно перевірити всі обставини справи й належним чином обґрунтувати ухвалене рішення. Установивши відсутність хоча б однієї із цих передумов, суди не вправі застосовувати ст. 47 КК України щодо обвинуваченої особи.
		Однак суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , наведених законодавчих приписів не дотрималися.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий і його представник у суді першої інстанції, не погоджуючись із застосуванням щодо  ОСОБА_8 положень ст. 47 КК України, наполягали на відсутності в нього щирого каяття, адже він добровільно не відшкодував заподіяної шкоди та не сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Крім того, вони піддавали сумніву відповідність клопотання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності із передачею його на поруки законодавчим приписам і оспорювали достовірність змісту протоколу загальних зборів колективу, на підставі рішення яких подано вказане клопотання.
		Проаналізувавши згадане клопотання, суди попередніх інстанцій з`ясували, що під час його оформлення було дотримано законодавчі приписи. Зміст касаційної скарги представника потерпілого та наведені ним доводи не спростовують правильності рішень судів щодо зазначеного питання.
		Водночас доводи, на які покликається представник потерпілого в касаційній скарзі, стосовно необґрунтованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій про щире каяття ОСОБА_8 , яке є однією з обов`язкових передумов застосування ст. 47 КК України, заслуговують на увагу.
		Так, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки, послався на те, що останній вперше притягується до кримінальної відповідальності за вчинення нетяжкого злочину, визнає вину, усвідомлює протиправність своїх дій та щиро розкаюється, працює у вказаному Центрі, трудовий колектив якого просить передати його на поруки, а ОСОБА_8 зі свого боку бажає виправити свою поведінку.
		Обґрунтовуючи наявність у ОСОБА_8 щирого каяття, суди зазначили, що він погодився з висунутим йому обвинуваченням, надав послідовні показання та визнав свою вину, висловив розкаяння щодо наслідків скоєного ним злочину, не наполягав на повному дослідженні доказів, що, на думку судів, демонструвало його готовність відбувати заслужену кару, а крім того, під час судового розгляду вибачився перед потерпілим.
		Також суди взяли до уваги пояснення ОСОБА_8 стосовно невиконання ним свого обов`язку відшкодувати спричинену потерпілому шкоду, відповідно до яких він бажав зустрітися з потерпілим і надати йому допомогу під час лікування, водночас не бачив у цьому потреби. Також він наголошував, що в цілому не заперечує стосовно відшкодування шкоди, однак не зробив цього, оскільки потерпілий належним чином не обґрунтував розміру відшкодування та не виявив бажання отримати ту суму коштів, яку ОСОБА_8 вважав за необхідне йому передати. 
		Наведені обставини суд першої інстанції розцінив як такі, що підтверджують щире каяття ОСОБА_8 , проте цей висновок свідчить про те, що суд фактично ототожнив щире каяття з визнанням вини та не врахував, що відповідно до системного аналізу законодавчих приписів і сталої судової практики, воно передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Щире каяття - це не формальна вказівка про визнання особою своєї винуватості, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. У частині 2 цієї статті визначено, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
		Отже, для визнання щирого каяття як однієї з обов`язкових умов звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен установити фактори, які б свідчили про справжність, щирість розкаяння.
		Однак, формально поставившись до з`ясування наявності щирого каяття, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки всім обставинам, які мають значення під час його встановлення.
		Зокрема, суди не проаналізували пояснення потерпілого, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 жодного разу не прийшов у лікарню, щоб поцікавитися його станом, і не запропонував допомоги. Цього не заперечував і сам ОСОБА_8 , посилаючись на те, що він віддав перевагу обговоренню стану потерпілого з лікарями, а не з ним особисто, пояснюючи це тим, що його спілкування з потерпілим могло ще більше погіршити психологічний стан останнього після пригоди. Однак зміст пояснень ОСОБА_8 жодним чином не може свідчити про те, що ігнорування ним безпосередньо потерпілого на той момент було спрямовано саме на прояв турботи щодо нього, тому ця позиція є лише намаганням виправдати свою поведінку.
		Водночас у контексті визнання вини результатом адекватного ставлення винного до своїх протиправних дій та їх наслідків має бути не тільки висловлення жалю перед судом, а й вибачення перед потерпілим. Так, потерпілий наголошував, що  ОСОБА_8 не тільки не цікавився його потребами, а й навіть не вибачився перед ним, ніяким чином не намагався допомогти йому оговтатися від пережитого, компенсувати перенесені страждання чи полегшити душевний біль. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 лише суду першої інстанції зазначив, що він вибачається перед потерпілим.
		Крім того, суди не зважили, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, у зв`язку з численними травмами майже півтора місяця перебував на стаціонарному лікуванні та був позбавлений можливості працювати, далі проходив довготривалу реабілітацію, після чого йому було встановлено статус особи з інвалідністю ІІ групи, а також він потребував оперативного втручання. Проте ОСОБА_8 , будучи працездатною людиною, після дорожньо-транспортної пригоди не надавав потерпілому будь-якої матеріальної чи моральної допомоги і лише на стадії апеляційного перегляду ухвали місцевого суду надіслав кошти в розмірі 45 000 грн, що є неспівмірним із заподіяною ним шкодою, свої зобов`язання щодо відшкодування решти спричиненої шкоди не виконав. Така поведінка ОСОБА_8 аж ніяк не свідчить про його намір залагодити провину і виправити наслідки вчиненого.
		Заявлена потерпілим сума відшкодування, яка, на думку ОСОБА_8 , є надто завищеною, ніяким чином не впливає на той факт, що він протягом майже півтора року після ДТП навіть не спробував виконати своє зобов`язання щодо відшкодування спричиненої потерпілому шкоди, залагодити свою провину. Попри це, апеляційний суд дійшов висновку, що поведінка потерпілого щодо прагнення отримати відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями ОСОБА_8 , зважаючи на визначений у цивільному позові розмір цього відшкодування, може свідчити не про розумне задоволення його потреб, а про його прагнення до безпідставного збагачення.
		Щодо позиції потерпілого про застосування ст. 47 КК України, то системний аналіз положень статей 286, 288 КПК України свідчить про те, що з`ясування судом думки потерпілого є обов`язковим під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності, отже, всупереч твердженню місцевого суду в ухвалі, вона враховується в сукупності з обставинами, передбаченими зазначеною нормою, хоча й не має над ними пріоритету.
		Тож висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, щодо наявності підстав для застосування до  ОСОБА_8 положень ст. 47 КК України зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки не містить переконливих аргументів стосовно його щирого каяття у вчиненому.
		З огляду на зазначене, з урахуванням змісту доводів і вимог представника потерпілого, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_8 - скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
		Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити всі обставини щодо наявності чи відсутності умов для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України й ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК України, маючи на увазі, що в разі встановлення наявності умов для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності з передачею на поруки трудовому колективу, які є аналогічними тим, що встановлені під час розгляду касаційної скарги представника потерпілого, застосування приписів ст. 47 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 22 листопада 2023 року й ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                          ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...