Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 505/2789/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; спори про самочинне будівництво.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2024.
Дата набрання законної сили: 24.12.2024
Номер судового провадження: 61-9856ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 505/2789/22
		провадження № 61-9856св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Оксани Юріївни на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_2 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на самочинне будівництво та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних заяв
		У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на самочинне будівництво, в якому просив визнати за ним право власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю магазину та бару, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 834,2 кв. м.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		24 листопада 2022 року рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області позов  ОСОБА_2  задоволено.
		Визнано за  ОСОБА_2  право власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю магазину та бару, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 834,2 кв. м.
		Суд першої інстанції мотивував висновки тим, що позивач не може в адміністративному порядку вирішити питання про визнання за ним права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю магазину та бару, оскільки це нерухоме майно є самочинним будівництвом. Враховуючи те, що ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки, на якій розташована самовільно реконструйована нежитлова будівля магазину та бару, та не порушує права інших осіб, позов підлягає задоволенню. 
		У квітні 2023 року особа, яка не брала участь у справі - ОСОБА_1 - звернувся з апеляційною скаргою на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2022 року.
		30 травня 2024 року ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 закрито.
		Апеляційний суд мотивував висновки тим, що до апеляційної скарги не додано будь-яких безспірних доказів про те, що під час вирішення цього спору про визнання права власності на будівлю бару порушені права та обов`язки ОСОБА_1 . Ухвалене судове рішення не завдає ОСОБА_1 шкоди, яка полягала б у несприятливих для нього наслідках, тому незалучення його до участі в справі не порушує право на доступ до суду. Суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов`язки вказаної особи та в неї відсутнє право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		10 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасенко О. Ю. через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що самочинне будівництво та самовільне захоплення земельної ділянки позивачем порушило право ОСОБА_1 на отримання в користування спірної земельної ділянки та екологічні права заявника. 
		Апеляційний суд не дослідив, чи порушує самочинне будівництво позивача права інших осіб, чи дотримано будівельні норми. ОСОБА_1 проживає поряд із самочинним об`єктом, де позивач знищив зелені насадження, а саме                    3 дерева, які захищали населення від автотранспортних викидів та пилу. Також позивач зняв із земельних ділянок ґрунтовий покрив та влаштував фундамент без розробленого робочого проєкту землеустрою. 
		Позиція інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що він здійснив самочинне будівництво без належних дозволів, однак права іншим осіб не порушено, він є законним користувачем землі, на якій зведено нерухомість. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Згідно з договором оренди землі від 23 грудня 2019 року б/н, укладеного між територіальною громадою м. Подільська в особі Подільської міської ради та ОСОБА_2 строком на 5 (п`ять) років, позивач є орендарем земельної ділянки площею 0,0228 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі-будівлі міні-бару «Мрія», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі міні-бару «Мрія», розташованій на земельній ділянці розміром 0,0228 га, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 вересня 2019 року № 179480369.                      
		Відповідно до договору оренди землі від 28 листопада 2019 року б/н, укладеного між територіальною громадою м. Подільська в особі Подільської міської ради та ОСОБА_2 строком на 5 (п`ять) років, позивач є орендарем земельної ділянки площею 0,0932 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованої на земельній ділянці площею 0,0932 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Подільського міського нотаріального округу Одеської області Крисюк Л. В. 19 липня 2019 року  та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 липня 2019 року № 174839908. 
		Відповідно до копії технічного паспорту від 01 вересня 2022 року, виданого Комунальним підприємством «Інвентаризатор», на АДРЕСА_1 розташований магазин літ «А-1», кафе-бар «А-2», складське приміщення «Б» загальною площею 834,2 кв. м. За результатами проведеного обстеження об`єкта стан несучих та огорожуючих конструкцій оцінюється як придатний до нормальної експлуатації та відповідає вимогам ДБН, будівля придатна для використання як магазину та кафе-бару.
		Нежитлова будівля магазину та бару на АДРЕСА_1 позивачем реконструйована самовільно.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України. 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку  ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, про закриття апеляційного провадження. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України). 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України). 
		Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цих осіб, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право в правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом були незалучені особи, або міститься судження про права та обов`язки цих осіб у відповідних правовідносинах. 
		Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. 
		Подібний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду                   від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
		Близькі за змістом висновки викладені також упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 604/835/15-ц (провадження № 14-649цс18).
		Під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі в справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
		Отже, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2024 рокув справі № 548/1887/21 (провадження № 61-4306св23)). 
		Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її                            (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2024 року в cправі                                      № 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року в cправі № 913/567/19). 
		Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		 
		Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		 
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		 
		На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
		 
		У цій справі ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю магазину та бару, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на орендованій ним земельній ділянці з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування будівель торгівлі. 
		Суд першої інстанції позов задовольнив, мотивував висновки тим, що позивач не може в адміністративному порядку вирішити питання про визнання за ним права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю магазину та бару, оскільки це нерухоме майно є самочинним будівництвом. Враховуючи те, що ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки, на якій розташована самовільно реконструйована нежитлова будівля магазину та бару, та не порушує права інших осіб, позов задоволено. 
		У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що є членом Подільської міської територіальної громади, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , є заінтересованим у збереженні земельних насаджень населеного пункту, якісних властивостей ґрунтів та недопущенні незаконної забудови. Позивач знищив зелені насадження, а саме 3 дерева, які захищали населення від автотранспортних викидів та пилу. Також зняв із земельних ділянок ґрунтовий покрив та влаштував фундамент без розробленого робочого проєкту землеустрою. Незаконні дії ОСОБА_2 призвели до збільшення негативного впливу автотранспортних викидів, шуму та пилу на навколишнє природне середовище, погіршення природних якостей земельних ділянок, що є порушенням екологічних прав жителів Подільської міської територіальної громади та безпосередньо його прав на безпечне довкілля. Також він мав намір отримати в користування земельну ділянку біля універсаму «Імперіал», яка межує із орендованими позивачем земельними ділянками. З цією метою він звертався до Департаменту житлово-комунального господарства, архітектури та земельних відносин Подільської міської ради Подільського району Одеської області в листопаді 2022 року, однак йому відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з підстав, що обраній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності іншої фізичної особи (позивача). Самочинна будівля виходить за межі орендованих ОСОБА_2 земельних ділянок, що видно із даних Державного земельного кадастру та площі цих земель. Будівництво проведено без належних дозволів, що є порушенням права власності жителів Подільської міської територіальної громади та завдає їм значної майнової шкоди. 
		Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувались питання про права та обов`язки                         ОСОБА_1 , з огляду на таке. 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 124 Земельного кодексу (далі - ЗК) України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
		Згідно із статтею 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що земельна ділянка, яку особа має намір отримати в користування,  має бути вільною, тобто такою, що не перебуває у власності чи користуванні іншої особи.
		Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди (постанови Верховного Суду від 17 липня                      2024 року в справі № 504/1230/20, від 26 січня 2022 року в справі № 700/317/20). 
		 
		 
		Рішенням Подільської міської ради Подільського району Одеської області                            від 21 грудня 2022 року № 339-1 ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0166 га в оренду для будівництва й обслуговування будівель торгівлі на просп. Перемоги біля існуючого універсаму «Імперіал» у                     м. Подільську Одеської області з підстав, що на ній знаходиться об`єкт нерухомого майна, який перебуває у власності іншої фізичної особи. 
		Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина шістнадцята статті 123 ЗК України). 
		Намір заявника використовувати в підприємницькій діяльності спірну земельну ділянку у майбутньому не означає наявність у нього права на неї чи перевагу в отриманні цієї ділянки в користування та не пов`язаний з вирішенням позовних вимог ОСОБА_2 .
		Відмова в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 дає підстави для висновку про відсутність порушеного права заявника на спірну земельну ділянку, яку раніше орендував   ОСОБА_2 . Обставини самовільного захоплення позивачем землі й зведення самочинного будівництва із виходом за межі площі оренди в справі не встановлені. ОСОБА_1 у цій частині доводів посилається на ймовірність збільшення площі земельної ділянки під самочинним будівництвом за рахунок вільної землі, що в оренду не передавалася. 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). 
		Щодо посилань заявника на порушення його екологічних прав необхідно зазначити таке. 
		Відповідно до пункту «а» частини першої статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-ХІІ) кожен громадянин України має право на безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовище.
		 
		Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України (стаття 10 Закону № 1264-ХІІ). 
		 
		Відповідно до статті 68 Закону № 1264-ХІІ відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у, зокрема, порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушенні норм екологічної безпеки; допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.
		 
		Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу 
		до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція, її приписи відповідно до статті 9 Конституції України є правовими нормами прямої дії, 
		а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
		 
		Сторони цієї Конвенції визнали, що кожна людина має право жити 
		в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, а також зобов`язана як індивідуально, так і спільно з іншими людьми захищати 
		і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь.
		 
		Порушення приписів нормативно-правових актів у сфері навколишнього середовища може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 1264-ХІІ екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей.
		 
		Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Предметом позову є визнання права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю магазину та бару, у зв`язку з чим  ОСОБА_1 на підтвердження права на апеляційне оскарження суду першої інстанції про задоволення позову мав доводити збільшення негативного впливу автотранспортних викидів, шуму та пилу на навколишнє природне середовище, погіршення природних якостей земельних ділянок внаслідок здійснення позивачем самочинного будівництва, а не в процесі підготовки до такого. 
		 
		Захист екологічних прав відбувається не в процесі розгляду справи про визнання права власності на самочинно збудоване майно. Жодних перешкод ОСОБА_1 для звернення до суду за захистом своїх екологічних прав не створено наявністю оспорюваних судових рішень. 
		 
		За викладених обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що  рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки  ОСОБА_1 , у зв`язку з чим правильно закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.
		Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду  без змін.  
		Щодо судових витрат
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Оксани Юріївни залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                          О. М. Ситнік
		                                                                                                                      В. М. Ігнатенко 
		                                                                                                                      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...