Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/16184/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: 24.12.2024. Зареєстровано: 25.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2024.

Номер судового провадження: 2/760/1895/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Провадження № 2/760/1895/24
		Справа № 758/16184/18
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 грудня 2024 року          м. Київ
		 
		Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області /далі - ГУ ПФУ України/ (код ЄДРПОУ: 22933548; адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) до  ОСОБА_1  /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа:  ІНФОРМАЦІЯ_1  /далі - Військомат/ (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ), про стягнення суми надмірно виплаченої пенсії,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Рух справи
		07.12.2018 вказана позовна заява за підписом начальника ГУ ПФУ України Фатхутдінова В.Г. надійшла до Подільського районного суду міста Києва.
		В позові ставиться питання про стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної шкоди в сумі 104 943,41 грн.
		Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 11.01.2021 справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.
		14.05.2021 вказана справа надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва з супровідним листом Подільського районного суду міста Києва від 27.04.2021.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Справу фактично передано судді по реєстру 17.05.2021. 
		Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24.05.2021 позов ГУ ПФУ України було залишено без руху для виправлення недоліку - сплати судового збору. 
		12.07.2021 на виконання ухвали суду 24.05.2021 до суду надійшла заява позивача (з додатком).
		Судом встановлено, що позивачем усунуто недоліки та на виконання ухвали від 24.05.2021, зокрема, надано платіжне доручення про сплату судового збору № 2400 від 06.07.2021 на суму 1 762,00 грн.
		Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 16.07.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
		Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
		На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України - далі ЦПК України).
		 
		Доводи позову
		В обґрунтування позовних вимог вказується, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з 10.10.2015, на підставі документів поданих ІНФОРМАЦІЯ_2 , одним з яких є копія наказу від 20.08.2015 № 509, та заяви про призначення пенсії від 10.11.2015, ОСОБА_1 було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262.
		Зазначається, що головною вимогою для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262, є факт звільнення з військової служби та відповідно до копії наказу від 20.08.2015 № 509, ОСОБА_1 звільнений з військової служби з 03.08.2015.
		У позові звертається увага на те, що відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2016 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Генерального штабу від 20.08.2015 № 509 в частині накладення дисциплінарного стягнення - позбавлення військового звання, звільнення з військової служби у запас підполковника ОСОБА_1 , зобов`язано начальника генерального штабу вчинити дії щодо поновлення ОСОБА_1 на військовій службі на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
		Зауважується, що рішенням суду було скасовано наказ начальника Генерального штабу - головнокомандуючого Збройних Сил України від 20.08.2015 № 509 в частині звільнення з військової служби у запас підполковника ОСОБА_1 , застосовано негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі та на виконання рішення суду ОСОБА_1 було поновлено на військовій службі з моменту звільнення.
		З огляду на відповідні обставини, на думку позивача, одна з головних вимог для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 2262, а саме звільнення особи зі служби була скасована в судовому порядку.
		При цьому, у позові вказується, що 30.03.2018 у зв`язку з поновленням ОСОБА_1 на військовій службі на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 », головним управлінням винесено рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
		Зі слів позивача, ОСОБА_1 було відомо про особливі умови призначення пенсії відповідно до Закону № 2262, зокрема було відомо про обов`язкову умову для призначення пенсії - факт звільнення зі служби.
		Крім того, у позові наголошується, що при оформленні пенсії відповідач взяв на себе зобов`язання про повідомлення Головного управління щодо працевлаштування, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.
		Як стверджується у позові, ОСОБА_1 , в порушення вимог ч. 1 ст. 60 Закону № 2262, не повідомив Головне управління про скасування наказу Генерального штабу від 20.08.2015 № 509 про звільнення з військової служби у запас та поновлення на військовій службі на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
		Акцентується, що в результаті не повідомлення про працевлаштування, за ОСОБА_1 утворилася переплата пенсії за період 10.10.2015 по 31.03.2018 у сумі 104 943,41 грн.
		Разом з тим, у позові зазначається, що 08.05.2018 Головним управлінням винесено рішення № 74 про утримання надміру виплаченої пенсії в сумі 104 943,41 грн, повідомлено ОСОБА_1 про наявність переплати пенсії та запропоновано повернути надміру виплачені кошти в сумі 104 943,41 грн (листи від 20.04.2018 № 973/03, від 26.04.2018 № 1044/03), однак ОСОБА_1 , відмовився повертати надміру виплачені кошти.
		Також у позові зауважується, що про заподіяння шкоди Головне управління дізналось в березні 2018 року після того, як ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено на адресу Головного управління постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2016 по справі № 826/16528/15.
		 
		Щодо правової позиції відповідача
		Відзив на позовну заяву не надійшов.
		Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
		За змістом відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 752620 від 22.08.2024, відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 27.01.2021 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 54-55).
		За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
		Частиною 1 статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
		Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
		За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
		Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
		Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.
		Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 57).
		Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, суд зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади (а.с. 58; https://sl.ki.court.gov.ua/sud2609/gromadyanam/111/1721584/).
		Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.
		Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
		Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
		Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
		Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
		Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
		Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
		Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з 10.10.2015 ОСОБА_1 було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262 на підставі подання про призначення пенсії від 28.10.2015 (а.с. 8) та інших документів поданих ІНФОРМАЦІЯ_2 , одним з яких є копія наказу від 09.10.2015 № 229 (а.с. 10), та заяви про призначення пенсії від 10.11.2015 (а.с. 9).
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2016 у справі № 826/16528/15 (а.с. 13-16; https://reyestr.court.gov.ua/Review/56551967) вирішено: адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства оборони України від 03.08.2015 року №159 КП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності в частині накладення дисциплінарного стягнення позбавлення військового звання, на військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » підполковника ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати наказ начальника Генерального штабу Головнокомандуючого Збройних Сил України від 20.08.2015 №509в в частині звільнення з військової служби у запас підполковника ОСОБА_1 , військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зобов`язати начальника Генерального штабу Головнокомандуючого Збройних Сил України вчинити дії щодо поновлення ОСОБА_1 на військовій службі на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 »; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування Захід.
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016 у справі № 826/16528/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/61103892) апеляційні скарги Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства оборони України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2016 без змін.
		Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.09.2017 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/68980740) касаційні скарги Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України відхилено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016 залишено без змін.
		На а.с. 12 міститься супровідний лист від 30.03.2018, зі змісту якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено на адресу Головного управління постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2016 у справі № 826/16528/15, а також пакет документів відносно ОСОБА_1 .
		З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області винесено рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 від 30.03.2018, у зв`язку з набранням законної сили постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2016 у справі № 826/16528/15 (а.с. 11).
		З метою досудового врегулювання спору, Пенсійним фондом було направлено відповідачу листи від 20.04.2018 № 973/03 та 26.04.2018 № 1044/03 щодо добровільного повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 104 943,41 грн (а.с. 17, 18).
		 
		Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права 
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		При цьому ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
		За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
		Статтею 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що пенсіонери зобов`язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду. 
		Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку (ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).
		Відповідно до ч. 1 ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
		Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Отже, зобов`язання у зв`язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
		Отже, виплачене позивачу пенсійне забезпечення (пенсія) не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		При цьому, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.
		Крім того, механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21.03.2003, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15.05.2003 № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-3 від 25.11.2014).
		Зі змісту п. 3 цієї Постанови вбачається, що для відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпаний і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Отже, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.
		Поновлення відповідача ОСОБА_1 на службі не свідчить про відсутність права відповідача на призначення пенсії, оскільки на час її призначення відповідач мав таке право, у відповідності до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Оскарження відповідачем наказу про його звільнення у судовому порядку не є підставою для припинення виплати пенсії в розумінні положень ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та обов`язок повідомлення відповідачем орган пенсійного забезпечення про існування таких судових справ Законом не передбачено.
		Таким чином, враховуючи правовідносини, які виникли між сторонами та встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що сума виплаченої пенсії у розмірі 104 943,41 грн, яка була сплачена відповідачу ( ОСОБА_1 ) після звільнення поверненню не підлягає, оскільки позивачем не доведено, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки і недобросовісності з боку відповідача.
		При цьому суд враховує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 519/2-5034/11).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 685/547/23). 
		При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Враховуючи все наведене у сукупності, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.
		При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам сторін та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини.
		При цьому, з огляду на низку тверджень, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
		 
		Щодо судового збору
		Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позові), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.
		 
		Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 255, 259, 263-265,  268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд 
		В И Р І Ш И В :
		 
		У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення суми надмірно виплаченої пенсії, - відмовити.
		 
		Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
		 
		У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
		 
		 
		 
		Суддя                       Л. Л. Зуєвич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...