Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/2482/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано судом: 24.12.2024. Зареєстровано: 25.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2024.

Номер судового провадження: 2/748/10/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  Провадження №2/748/10/24 Єдиний унікальний № 748/2482/22
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		( заочне)
		"23" грудня 2024 р.м. Чернігів
		Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі : 
		       головуючого судді Хоменко Л.В.,
		       секретаря Пасько К.П. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку із збройною агресією російської федерації, що призвело до знищення майна, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні, у якому просить визнати її особою, що зазнала збитків (є потерпілою) від військових дій російської федерації, а саме артилерійського обстрілу, бомбардування 15 березня 2022 року території та будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду у розмірі 1 400 000 грн., що є еквівалентом 38266 доларів США за офіційним курсом НБУ на 30 листопада 2022 року, моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн., що є еквівалентом 27332 доларів США за офіційним курсом НБУ на 30 листопада 2022 року, судові витрати у розмірі 16037 грн., в тому числі : витрати на правову допомогу в сумі 6 000 (шість тисяч) грн. та витрати за проведення експертизи в сумі 10037 грн. 
		В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона є власником 3/5 частини приватного будинку АДРЕСА_1 . Внаслідок незаконних дій відповідача зазначений приватний будинок було знищено і проживання у ньому неможливе. Факт знищення приватного будинку вцілому та неможливості проживання у ньому підтверджується звітом № 04-23 від 14 жовтня 2024 року за результатами проведеного обстеження пошкодженого об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, факт знищення приватного будинку додатково підтверджується Актом обстеження житла № 89 від 25 квітня 2022 року. Внаслідок збройної агресії російської федерації під час якої постійно обстрілювалося та бомбардувалося с. Новоселівка Чернігівського району Чернігівської області, де проживала позивач зі своєю сім`єю. Позивачу, було завдано моральної шкоди, пов`язаної з моральними переживаннями, тривогою та постійним острахом, станом стресу, фізичними та психічними стражданнями (у зв`язку з відсутністю належної медичної допомоги, нормального сну, харчування та необхідністю постійно ховатися у бомбосховищах, необхідністю евакуюватися, разом з неповнолітніми дітьми з місця проживання). Через постійні стреси позивач також зазнавала значних фізичних та психологічних незручностей, почувалась незахищеною, втратила роботу, внаслідок вимушеного переселення відчуває душевні страждання, втратила можливість проживати повноцінним життям. 
		Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 лютого 2023 року у справі призначено судову експертизу для визначення вартості пошкодженого (зруйнованого) майна. 
		Ухвалою Чернігівськогорайонного судуЧернігівської областівід 13листопада 2024року провадженняв цивільнійсправі поновлено,до судунадійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 жовтня 2024 року. 
		Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з російськоїфедерації наїї користьмайнової шкодиу розмірі1400000грн.,що єеквівалентом 38266доларів СШАза офіційнимкурсом НБУна 30листопада 2022року залишено без розгляду.
		У встановлений ухвалою строк представник відповідача - російської федерації не скористалися правом надання відзиву на позовну заяву.
		Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російської федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російської федерації заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
		Для належного повідомлення зроблені оголошення на сайті суду, направлено повістки на адресу електронної пошти відповідача, однак жодних пояснень або обґрунтувань стороною відповідача не надано. Тому суд розглядає справу у відсутність учасників справи, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.
		У судове засідання представник позивача адвокат Сало О.П. не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Не заперечує проти заочного розгляду справи. 
		Відповідач - російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні свого представника у судове засідання не забезпечило, відзив на зозов не подавався.
		Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
		Суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, оскільки позивач проти винесення заочного рішення не заперечував.
		У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2ст.247ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Судом встановлено,що позивач  ОСОБА_1 є власником3/5частини приватного будинку АДРЕСА_1  (а.с.21 на звороті).
		Відповідно докопії актапро пожежувід 03жовтня 2022року,що виникла15березня 2022року вбудинку   АДРЕСА_1 , 3/5 частина якого належить ОСОБА_1 , пожежею знищено житловий будинок повністю, майно та домашні речі. Пожежа сталася (ймовірно) внаслідок потрапляння боєприпаса, його уламків під час проведення бойових дій (а.с.17 на звороті).
		Згідно копії Акта обстеження житла від 25 квітня 2022 року, складеного за рішенням виконавчого комітету органу місцевого самоврядування Киселівської сульської ради Чернігівського району Чернігівської області за результатами проведеного обстеження пошкоджених будівель і споруд під час бойових дій на території Киселівської територіальної громади Чернігівського району Чернігівської області спричинених збройною агресією російської федерації № 218 від 19 травня 2022 року за результатами проведення пошкодженого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , 3/5 частини якого належить на праві приватної власності ОСОБА_1 - нерухоме майно пошкоджене внаслідок бойових дій на території Киселівської територіальної громади Чернігівського району Чернігівської області спричинених збройною агресією Російської Федерації на дату обстеження ступінь та характер пошкоджень свідчить про повне руйнування будинку ( а.с.11).
		За висновком судової будівельно-технічної експертизи № 04-23 від 14 жовтня 2024 року загальна вартість зруйнованого майна  житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , після руйнувань та пошкоджень, спричинених внаслідок впливу збройної агресії російської федерації (бойових дій), станом на час знищення складає 2072 658,00 грн, що становить 70 848,00 доларів США. Вартість 3/5 частини зруйнованого майна - вищевказаного житлового будинку, складає 1044279,00 грн, що становить 35 696,00 доларів США (а.с.108-149).
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
		Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення їй моральної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення російської федерації, внаслідок чого було зруйновано його будинок, який є непридатним для подальшого проживання та користування.
		Зобов`язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
		Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.
		Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
		Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
		Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
		Частина перша ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Як передбачено ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
		Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
		Суд враховує, що пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
		Силові дії російської федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
		Відповідно до ст.ст. 1-3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.
		Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
		На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.
		Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.
		Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.
		Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
		Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
		Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
		Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
		Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
		Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
		З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року(справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).
		Судом встановлено,що позивач ОСОБА_1 постійно проживалаза адресою:  АДРЕСА_1 .
		Загальновідомим єфакт проведеннябойових дійна територіїЧернігівської області,у томучислі натериторії Киселівської територіальної громади Чернігівського району Чернігівської області військовими формуваннями Російської Федерації починаючи з 24 лютого 2022 року.
		Судом встановленота вказанаобставина неспростована відповідачем,що врезультаті артилерійськихобстрілів підчас вторгненняросійської федерації був зруйнований житловий будинок позивача, внаслідок чого він є непридатним для подальшого проживання та користування.
		Згідно Довідки від 13 вересня 2023 № 7421-5002955594 позивач ОСОБА_1 та її неповнолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були взяті на облік внутрішньо переміщених осіб Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації, з фактичним місцем проживання АДРЕСА_3 (а.с.178- 186)
		Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Так, довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
		Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
		Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
		Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
		Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
		Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
		Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
		До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
		За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресіїрРосійської федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується Російською Федерацією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі 635/6172/17).
		Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19.
		Факт існування моральних страждань може бути доведений показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад, медичними довідками, висновками) та іншими документами, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо.
		Крім того, суд надає оцінку також наявній у матеріалах справи довідки про залучення ОСОБА_1 як потерпілої у кримінальному провадженні № 22022270000000010 від 28 лютого 2022 року, внаслідок надзвичайної ситуації, виданої слідчим СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області на підставі акта обстеження житла, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації від 25 квітня 2022 року травня 2022 року, встановлено: житло пошкоджене, обставини пошкодження житлового будинку  15 березня 2022 року, влучання осколків боєприпасів.
		Враховуючи дату настання подій, на які посилається позивач, місце, де вони відбувалися, співпадіння відомостей у вказаній довідці, а також те, що під час настання описаних позивачем подій війська країни-агресора дійсно перебували у Чернігівській області, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині заподіяння їй моральної шкоди внаслідок пошкодження майна, виходячи виключно з системного сукупного аналізу матеріалів та обставин справи.
		Суд бере до уваги загальновідомий факт про перебування військ рф у Чернігівській області, тобто про наявність потенційної можливості агресивно налаштованих громадян іншої країни заподіювати шкоду життю та здоров`ю громадян України, водночас, відповідно до міжнародних принципів судочинства та стандартів доказування суд зобов`язаний зберігати безсторонність та ухвалювати свої рішення на підставі належним чином досліджених достатніх доказів. Суд зобов`язаний у своїх рішеннях безпристрасно, беземоційно керуватися виключно вимогою закону, зберігаючи неупередженість.
		Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати моральної шкоди, у зв`язку із наявністю факту у його діях збройної агресії проти України, в результаті чого позивач була вимушена покинути місце свого постійного проживання, як внутрішньо переміщена особа, втративши право користування житлом, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, що призвело до моральних страждань позивача.
		Отже, враховуючи вищенаведені обставини в цілому, суд дійшов висновку про доведеність заподіяння моральної шкоди позивачу через пошкодження її будинку, що підтверджується відповідними доказами, суд погоджується з доведенням причинно наслідкового зв`язку між діями військ країни-агресора та фактом заподіяння моральної шкоди позивачу в частині, також, беручи до уваги перебування позивача у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії російської федерації, що призвело до позбавлення власного житла та речей, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 1 000 000,00 грн, що підлягає стягненню на користь позивача, що суд вважає достатньою сатисфакцією для позивача. 
		Відповідно до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		У статті 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди з російської федерації.
		Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. 
		За змістом ч.1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 
		Відповідно до положень ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, а також витрати на професійну правничу допомогу.
		Частиною 6 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на проведення експертизи встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
		За проведення судової будівельно- технічної експертизи позивачем ОСОБА_1 сплачено 10 037 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією на а.с.176. 
		Так, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ст. 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки позивач при поданні позову була звільнені від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
		Верховний Суд у своїй постанові від 28.11.2018 р. по справі N 761/11472/15ц (касаційне провадження N 61-23674св18) зазначив, що вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою і судовий збір підлягає сплаті, як за вимогою майнового характеру.
		За правилами статті 141 ЦПК України, статей 1-4 Закону України «Про судовий збір» стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в розмірі 10 000,00 гривень, від сплати якого звільнена позивач на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
		Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.
		З метоюнадання професійноїправничої допомоги11 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сало Олександром Петровичем було укладено Договір про надання юридичних послуг, згідно якого на виконання вимог п.п. 1.1 - 1.2.2 договору, сторони погодили, що виконавець зобов`язується за завданням замовника, надавати юридичні послуги, визначені змістом договору.
		Пунктом 2.1 цього договору визначено, що вартість послуг визначається сторонами в заявках до цього договору за домовленістю та фіксується в актах про надані послуги.
		Клієнту відповідно умов Договору було надано правову допомогу за цінами згідно Заявки на надання юридичних послуг до Договору про надання юридичних послуг від 14 листопада 2022 року та попереднього розрахунку судових витрат і які були оплачені ОСОБА_1 , а саме первинна консультація в сумі 650 грн., підготовка позовної заяви (правовий аналіз наявних документів по справі) в сумі 4 700 грн., підготовка копій до позовної заяви та додатків до неї в сумі 650 грн., всього на суму 6 000 грн.
		Згідно з ч. 2 та ч. 3ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
		Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI)адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
		Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
		Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наявні у матеріалах справи: Договір про надання юридичних послуг від 14 листопада 2022 року, Заявка на надання юридичних послуг до Договору про надання юридичних послуг від 14 листопада 2022 року, попередній розрахунок судових питрат, квитанція № 070014 від 14 листопада 2022 року, є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
		Понесені позивачемвитрати направову допомогувідповідно доположень ч.4,5ст.137ЦПК Україниє співмірнимизі складності справи,обсягом виконаних представникомпозивача робіт,часом,витраченим навиконання цихробіт,з ціною позову,а тому підлягаютьстягненню звідповідача накористь позивачау повномурозмірі.Тому, судприходить довисновку,що витратина професійнуправничу допомогупідлягають стягненнюз відповідачанакористь позивача у розмірі 6 000 грн.
		Такимчином,із відповідачана користьпозивача підлягаютьстягненню 10037грн 00коп.у відшкодуваннявитрат запроведення судовоїбудівельно-технічноїекспертизи та6000грн.00коп.витрат направову допомогу, а всього 16 037 грн. 00 коп.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 23, 319, 321, 1166 ЦК України, ст. 10, 76, 81,141,209,211, 258-259, 263-265, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд,
		 
		                       У Х В А Л И В :
		 
		Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку із збройною агресією російської федерації, що призвело до знищення майна  задовольнити в повному обсязі.
		 
		Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок моральної шкоди. 
		 
		Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати запроведення судовоїбудівельно-технічноїекспертизи всумі 10037грн 00коп.та витратина правовудопомогу 6000грн.00коп. , а всього 16 037 грн. 00 коп.
		 
		 
		 
		Стягнути з російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 10 000 грн. 
		 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в порядку, встановленому цивільним процесуальним Кодексом України.
		 
		Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя Хоменко Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...