Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 727/8967/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано судом: 25.12.2024. Зареєстровано: 25.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2024.
Дата набрання законної сили: 13.02.2025
Результат оскарження 13.02.2025 Чернівецький апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/727/417/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22024260000000104

18.06.2024 року, відповідно до якого оглянуто відео та допис, які розміщені у соціальній мережі «Facebook» на профілі з мережевим іменем « ОСОБА_19 ». Профіль створено 14.01.2011 року. Власником вказаного профілю є громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який також має канал на відеохостингу «You Tube», де публікує матеріали, в яких висвітлює та розкриває військових злочинців, громадян України, що діють на шкоду державній безпеці України, яких знаходить на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_20» ІНФОРМАЦІЯ_21. На вказаній сторінці опубліковано відео з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18» за участю ОСОБА_7 (а.п.167-177 Том 2);
		-Протоколом огляду від 18.06.2024 року, відповідно до якого оглянуто відео та допис, які розміщені за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9  (ІНФОРМАЦІЯ_20 ІНФОРМАЦІЯ_10 ) на профілі з мережевим іменем « ОСОБА_19 ». Профіль створено 14.01.2011 року. Власником вказаного профілю є громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який також має канал на відеохостингу «You Tube». публікує матеріали, в яких висвітлює та розкриває військових злочинців, громадян України, що діють на шкоду державній безпеці України, яких знаходить на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_20» ОСОБА_20 (сайт, який дозволяє анонімно спілкуватися за допомогою відео та текстового чату двом особам. Відвідувач вебсайту потрапляє на випадково обраного незнайомця і починає з ним онлайн-чат. У будь-який момент спілкування користувач може залишити поточний чат і пошукати іншого випадкового співрозмовника. На вказаному відео у період часу з 03 год. 02 хв. 07 сек. по 03 год. 09 хв. 58 сек. фігурує ОСОБА_7 та стверджує, що «Росія переможе і герої росії», що в контексті збройної агресії проти України, прагнення перемоги росії є глорифікацією. Окрім того, ОСОБА_7 само ідентифікує себе та ототожнє з країною-агресором (а.п.178-183 Том 2);
		Таким чином, аналізуючи всі докази в їх сукупності, суд вважає, що органом досудового розслідування правильно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.2 ст.111 КК України, тобто у закінченому замаху на вчинення державнії зради, а саме: вчинення умисного діяння громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, наданні представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану.
		Крім того, вірною є кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.436-2 КК України, а саме у виправдовуванні, запереченні збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році.
		Суд, оцінивши наведені докази, обставини справи, не вбачає правових підстав для визнання доказів недопустимими в порядку ст.89 КПК України.
		Суд вважає, що винуватість  ОСОБА_7  у вчиненні кримінальних  правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.2 ст.111, ч.1 ст.436-2 КК України, доведена повністю.
		Доводи сторони захисту щодо недоведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих діянь колегія суддів відхиляє та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне:
		Так, відповідно до ч. 1 ст.17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На виконання цього обов`язку законодавство України містить цілу низку правових норм, які обмежують свободу вираження поглядів з огляду на необхідність захисту національних інтереів України, її територіальної цілісності, забезпечення правопорядку тощо.
		На території України існує багаторічний триваючий міжнародний збройний конфлікт, спровокований російською федерацією, внаслідок чого військовими держави-агресора було порушено державний кордон України та захоплено частину території Держави. 
		Згідно вимог ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
		Відповідно до ст. ст. 132, 133 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська, Харківська, Київська області, а також райони, міста, райони у містах, селища і села. 
		З об`єктивної сторони державна зрада визначається наданням іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації, чи виконання конкретного злочину, схиляння до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
		Суд звертає увагу, що із суб`єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Обов`язковою ознакою державної зради є мета - заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
		Із досліджених доказів судом убачається, що ОСОБА_7 добровільно надав згоду на співпрацю особі, яку вважав представником іноземної держави, у проведенні підривної діяльності проти України.
		Крім того, встановлено, що ОСОБА_7 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України, та на день ухвалення цього вироку залишається громадянином України.
		Аргументи ОСОБА_7 про те, що він перебував у пригніченому стані, оскільки понад 2 роки переважно перебував удома, так як не хотів, щоб його мобілізували, вживав алкогольні напої, суд відхиляє, оскільки висновком судово-психіатричного експерта №1104 від 11.07.2024 року встановлено, що останній є осудним та за своїм психічним станом не потребує застосування примусових заходів медичного характеру (а.п.122-123 Том 2).
		Суд критично оцінює позицію обвинуваченого щодо відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень, оскільки його винуватість у вчиненні злочинів доведена і сумніву не викликає. Таку позицію обвинуваченого, суд вважає способом, обраним ним для свого захисту з метою уникнути відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення.
		Обвинувачений також посилався в цій справі на провокацію злочину, зокрема вказував на те, що ОСОБА_8 його підбурював, це не його позиція.
		Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів виходить із таких міркувань.
		ЄСПЛ неодноразово формулював у своїх рішеннях визначення провокації, розкривав її зміст та форми (справи «Раманаускас проти Литви», № 55146/14, 20 лютого 2018 року, «Баннікова проти Росії», № 18757/06, 04 листопада 2010 року, «Матановіч проти Хорватії», № 2742/12, 04 квітня 2017 року). 
		Із правових позицій цього суду вбачається, що провокація вчинення злочину наявна, якщо: - були активні дії правоохоронних органів; - з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування); - злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів.
		За відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку винного до його вчинення, сам по собі факт відповідної пропозиції не дає достатніх підстав для висновку, що звернення конкретної особи мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру та що в іншому випадку злочин не було би вчинено.
		Так само неодноразово ЄСПЛ вказував, що використання таких методів саме по собі не перешкоджає праву особи на справедливий судовий розгляд, однак лише за умови наявності ясних, адекватних і достатніх процесуальних гарантій, які не допускають провокації (правова позиція, викладена у рішеннях ЄСПЛ у справах «Ramanauskas v. Lithuania» (§51, §53), «Bannikova v. Russia» (§35), «Veselov and others v. Russia» (§89 і §93), а також у справі «Lagutin and others v. Russia» (§90).
		Провокація хоча і є досить привабливим для правоохоронних органів способом розкриття злочинів, однак суперечить меті і цілям, заради досягнення яких такі органи створюються у демократичній державі. Очевидно, що до таких цілей не належить створення нових злочинів, коли злочинна задумка походить від представників держави, і коли саме вони вкладають у свідомість невинної особи схильність до вчинення правопорушення та спонукають до нього, щоб в подальшому притягнути таку особу до відповідальності.
		З огляду на це, суд має чітко розрізняти провокацію, яка порушує вимоги статті 6 Конвенції, від допустимої поведінки при використанні законних таємних методів, оскільки від висновків про те, чи допустимою була поведінка представників держави при збиранні доказів, залежить можливість їх використання під час судового розгляду і доля справи в цілому.
		У загальному розумінні провокація має місце, коли відповідні агенти - співробітники сил правопорядку або особи, що діють за їхніми інструкціями, - не обмежуються лише розслідуванням злочинної діяльності у переважно пасивній манері, а здійснюють такий вплив на особу, що спонукає її до вчинення злочину, який інакше не був би вчинений, з метою уможливити викриття злочину, отримання доказів і пред`явлення обвинувачення (Ramanauskas v. Lithuania, 55 ).
		При визначенні того, чи обмежилися співробітники правоохоронних органів переважно пасивним встановленням обставин вчинення злочину, ЄСПЛ розглядає два фактори: 1) наявність підстав для проведення відповідних заходів та 2) роль співробітників правоохоронних органів у вчиненні злочину.
		Належними підставами здійснення відповідних оперативних заходів є конкретні, об`єктивно встановлені та достатні фактичні дані, що вказують на можливе вчинення особою злочину або готування до його вчинення. Зокрема, представники правоохоронного органу повинні продемонструвати, що до початку таких заходів вони володіли конкретними, об`єктивними та перевіреними доказами, які свідчать про початкові кроки обвинуваченого для вчинення дій, які становлять злочин, а також те, що якісь злочинні дії було вже скоєно на момент їх втручання. При цьому, будь-яка попередня інформація про наявний злочинний намір має давати можливість її перевірити, і органи влади мають бути здатні у будь-який час довести, що вони мали достатні підстави для проведення негласної операції (Bannikova v. Russia, 40; Vanyan v. Russia, 49, Khudobin v. Russia, 134).
		Що стосується ролі співробітників правоохоронних органів у вчиненні злочину, то суд має з`ясувати, чи не здійснювали вони тиску на обвинуваченого для вчинення ним злочину за рахунок таких засобів, як прийняття на себе ініціативи в контактах із заявником, наполегливого спонукання, обіцянок фінансової вигоди або звернення до почуття жалю. Завдання суду у таких ситуаціях встановити ступінь втручання агентів держави і з`ясувати, чи був би злочин вчинений без такого втручання. У цьому контексті важливим є момент початку здійснення відповідних оперативних заходів, щоб визначити, «приєдналися» представники держави до злочину, який особа вже почала здійснювати без будь-якої участі з їхнього боку, чи вони вийшли за рамки надання можливості скоїти правопорушення та схиляли особу до його вчинення.
		Застосовуючи вказані критерії та правила до обставин даного кримінального провадження, суд приходить до висновку про відсутність провокації з боку сторони обвинувачення відносно ОСОБА_7 .
		Для належної оцінки доводів про провокацію суд в першу чергу має визначити, в який саме момент до злочинної діяльності приєднались представники правоохоронного органу. Це дасть змогу і перевірити наявність підстав для здійснення відповідних оперативних заходів і встановити роль представників держави при їх проведенні.
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що з заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_21 звернувся 18.06.2024 року, в той час як події мали місце в травні 2024 року. Заявник не є співробітником правоохоронного органу, доказів на спростування зазначеної обставини суду не надано. 
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений у будь-який момент міг залишити сайт «ІНФОРМАЦІЯ_20» ОСОБА_20 та припинити діалог із громадянином України ОСОБА_8 , проте не зробив цього та протягом понад 40 хвилин спілкувався з останнім.
		Таким чином, судом встановлено, що правоохоронці приєднались у той момент, коли кримінальне правопорушення вже було вчинено, а тому суд констатує відсутність провокації у даному провадженні.
		Оцінуючи в сукупності досліджені в ході судового розгляду докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України доведена у повному обсязі.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Отже, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.2 ст.111, ч.1 ст.436-2 КК України, поза розумним сумнівом.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 виду та міри покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
		Обставини, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлені.
		Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 року зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема  права  на свободу, які  не можуть  бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та його ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, керуючись принципом  справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд приходить до висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому у межах санкції статті за цей злочин, оскільки даний вид покарання є необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченого.
		Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого (підсудного), випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
		Також, суд, приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка передбачає, що тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції, з урахуванням чого суд вважає, що ступінь небезпечності ОСОБА_7 для суспільства перевищує положення принципу поваги до особистої свободи, а тому суд не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК України.
		Таку міру суд вважає необхідною не тільки для покарання ОСОБА_7 за вчинене протиправне діяння, а й для його виправлення. 
		Керуючись ст.ст.368, 370, 374, 395 КПК України, колегія суддів, -
		УХВАЛИЛА:
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.2 ст.111, ч.1 ст.436-2КК України і за їх вчинення призначити йому покарання: 
		-за ч.2 ст.15 ч.2 ст.111 КК України у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, за виключенням житла;
		-за ч.1 ст.436-2 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
		На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 ,покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, за виключенням житла.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_19 року рахувати з моменту його затримання, тобто з 20.06.2024 року.
		Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили залишити обрану - у вигляді тримання під вартою.
		Речові докази: мобільний телефон марки «Sigma» чорного кольору IMEI: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 , мобільний телефон марки «Samsung» А715 із S/N: НОМЕР_5 , флеш накопичувач чорного кольору марки «Kingston» об`ємом 32 gb, флеш накопичувач чорного кольору марки «Kingston» об`ємом 16 gb, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Управління СБ України в Чернівецькій області - конфіскувати у дохід держави.
		Речовий доказ: планшет марки «Lenovo» в чорно-зеленому чохлі із S/N: HA1YZEQ2, який передано на зберігання до камери зберігання речових доказів Управління СБ України в Чернівецькій області - повернути власнику ОСОБА_22 .
		Стягнути з засудженого ОСОБА_7 на користь держави понесені судові витрати за проведення експертиз у розмірі 56796 грн. 00 коп.
		На вирок суду може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. 
		Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні. 
		 
		Суддя-доповідач:                  ОСОБА_1 
		 
		Судді: ОСОБА_2 
		 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...