Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/3327/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: 61-10282ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		Справа № 932/3327/23
		Провадження № 61-10282св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пихтіна Клима Володимировича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року вскладі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 30 березня 2020 року згідно з наказом № 98 о/с її прийнято на посаду діловода Апостольського відділення поліції Нікопольського відділу поліції з 01 квітня 2020 року. 
		22 серпня 2021 року у зв`язку з реорганізацією її призначено на посаду діловода відділення поліції № 10 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Криворізьке РУП ГУНП в Дніпропетровській області), що знаходиться у м. Зеленодольську. 
		У березні 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України вона була вимушена виїхати до більш безпечного місця, а саме до м. Мукачева Закарпатської області, задля безпеки її малолітньої дитини, оскільки військові дії відбувалися на відстані 7-10 км від її місця проживання і роботи. 
		18 березня 2022 року згідно з наказом № 373 о/с її звільнено за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 
		Вважала звільнення незаконним, оскільки її відсутність на роботі обумовлена необхідністю збереження свого життя та здоров`я, а також життя та здоров`я її малолітньої дитини. Копію оскаржуваного наказу про звільнення вона особисто отримала 06 березня 2023 року, тому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 18 березня 2022 року № 373 о/с «По особовому складу» про звільнення її з посади діловода відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на роботі у ГУНП в Дніпропетровській області на посаді діловода відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині; стягнути з ГУНП в Дніпропетровській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2022 року до 19 березня 2023 року в розмірі 130 793,00 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		20 жовтня 2023 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУНП в Дніпропетровській області від 18 березня 2022 року № 373 о/с «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ГУНП в Дніпропетровській області на посаді діловода відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області та допущено негайне виконання рішення суду в цій частині. Стягнено з ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2022 року до 19 березня 2023 року в розмірі 127 439,00 грн без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		02 лютого 2024 року додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська заяву представника позивача адвоката Пихтіна К. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 7 000,00 грн.
		Судове рішення мотивовано тим, що невихід позивача на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин не може мати наслідком звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул. Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається відсутністю на роботі з поважних причин, у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада. Відсутність працівника на роботі у зв`язку з бойовими діями не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. Тому, до з`ясування причин відсутності працівника та отримання від нього письмових пояснень, доцільно було обліковувати його як працівника, відсутнього з нез`ясованих або з інших причин, а не звільняти з роботи.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		18 червня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ГУНП в Дніпропетровській області задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2023 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довела поважних причин відсутності на робочому місці з 17 березня 2022 року, а саме неможливість прибути до місця роботи. Взяття її на облік у Центрі надання адміністративних послуг (далі - ЦНАП) Мукачівської міської територіальної громади як тимчасово переселеної особи 16 березня 2022 року доводить факт того, що наміру виходити на роботу вона не мала. При цьому запроваджений в Україні воєнний стан не є достатнім доказом на підтвердження поважності причини відсутності позивача на роботі 17 березня 2022 року.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		17 липня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Пихтін К. В. через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення і додаткове рішення суду першої інстанції.
		Заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формулювання єдиної правозастосовчої практики для визначення критеріїв поважності причин відсутності працівника на роботі у зв`язку з веденням воєнний дій.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановахВерховного Суду:
		- від 09 листопада 2021 року в справі № 235/5659/20, про те, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника; 
		- від 06 квітня 2022 року в справі № 161/2782/20, від 19 жовтня 2022 року в справі № 334/8910/18, про те, що вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається з урахуванням конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я;
		- від 06 березня 2018 року в справі № 235/2284/17, від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц, від 21 червня 2023 року в справі № 757/55435/18-ц, про те, що для звільнення працівника у зв`язку з прогулом роботодавець зобов`язаний з`ясувати причини відсутності працівника на роботі, зокрема вжити заходів щодо відібрання від нього письмових пояснень;
		- від 26 грудня 2023 року в справі № 591/6947/22, про те, що за подібних фактичних обставин суди виснували про незаконність наказу про звільнення позивача за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України;
		- від 22 червня 2023 року в справі № 577/1447/22, про те, що невихід на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин є поважною причиною відсутності на роботі.
		Представник зазначив, що позивач була найманим працівником державного органу, який виконує функції з обслуговування (функції документального забезпечення та діловодства). Тобто на неї не поширюються вимоги Закону України «Про поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України та Закону України «Про державну службу».
		У березні 2022 року збройні сили країни-агресора, у тому числі військова техніка, перебували поблизу Зеленодольської міської територіальної громади, м. Зеленодольськ та околиці міста неодноразово зазнавали артилерійських обстрілів, що свідчить про те, що життю і здоров`ю позивача та її малолітньої дитини загрожувала небезпека, тому їхній виїзд у відносно безпечне місце було вимушеною необхідністю і не може кваліфікуватися як прогул без поважних причин.
		Відповідач не вживав жодних заходів для отримання від ОСОБА_1 письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі, відповідного акта про відмову надати письмові пояснення не складав.
		Доводи інших учасників справи
		09 вересня 2024 року представник ГУНП в Дніпропетровській області Блохін О. С. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Вказав, що позивач не довела поважності причин відсутності на робочому місці 17 березня 2022 року, а саме неможливість прибуття до місця роботи.
		Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду є безпідставними, оскільки вони відносять до поважних причин невиходу на роботу працівника саме активні бойові дії за місцем територіального розташування роботодавця та евакуацію самого підприємства. Позивач самостійно прийняла рішення про виїзд за межі Дніпропетровської області, яке вона з роботодавцем не погоджувала, управління продовжувало функціонувати за місцем його розташування, воєнні (бойові) дії там не велися. ОСОБА_1 було достовірно відомо, що з нею були припинені трудові відносини, однак жодних дій протягом року остання не вживала.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		14 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
		У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		23 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		08 лютого 2021 року згідно з наказом № 44 о/с ОСОБА_1 прийнято на посаду діловода відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області (а. с. 14).
		24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони, Президент України підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно яким воєнний стан запроваджувався з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено і діє на час розгляду справи.
		У березні 2022 року у зв`язку з активними бойовими діями та обстрілами м. Зеленодольська Криворізького району Дніпропетровської області, де розташоване відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області та біля м. Апостолове Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала до м. Мукачева Закарпатської області.
		16 березня 2022 року ОСОБА_1 разом з донькою стала на облік в ЦНАП Мукачівської міської територіальної громади як тимчасово переселені особи (а. с. 17, 18).
		18 березня 2022 року наказом ГУНП в Дніпропетровській області № 373 о/с ОСОБА_1 звільнено на підставі доповідної записки начальника Криворізького РУП Васильєва В. В. від 17 березня 2022 року про відсутність працівника на робочому місці, причина звільнення - прогул без поважних причин, пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 22, 23).
		Позиція Верховного Суду 
		Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. 
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
		Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.
		Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
		Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
		У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
		Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
		Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.
		Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. 
		Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших.
		Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. 
		Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами.
		Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17.
		У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
		Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.
		За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		З урахуванням вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві, та про докази, які їх підтверджують, і до заяви додати такі докази.
		За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
		Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що вона була відсутня на роботі з поважних причин, оскільки на території Зеленодольської міської територіальної громади - м. Зеленодольськ, де розташоване місце її роботи, та біля м. Апостолове - місце її проживання, велися активні бойові дії, які загрожували її та її малолітньої доньки життю і здоров`ю. Тому у березні 2022 року з метою збереження свого життя та життя своєї дитини вона виїхала до більш безпечнішого місця, м. Мукачева Закарпатської області, де 16 березня 2022 року разом із дочкою стала на облік як тимчасово переселені особи. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не відібрав у неї письмових пояснень для з`ясування причини її відсутності на роботі.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції заначив, що позивач не навела причин, які можна було б вважати поважними щодо невиконання нею посадових обов`язків з 17 березня 2022 року. Запроваджений в Україні воєнний стан не є достатнім доказом на підтвердження поважності причин відсутності позивача на роботі.
		Також суд апеляційної інстанції зазначив, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмового пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами.
		Апеляційний суд врахував обставини, за яких виконання вимог щодо отримання пояснень відсутності позивача на роботі було неможливим.
		Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20 звертав увагу, що принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням правом для сторін трудових відносин, зокрема варто розуміти поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
		У справі, що переглядається ОСОБА_1 після 24 лютого 2022 року до роботи не приступила та про причини невиходу на роботу роботодавця не повідомила, у березні 2022 року виїхала до м. Мукачева, де стала на облік як тимчасово переселена особа. Обставини справи свідчать, що позивач знала про своє звільнення, однак лише через рік (06 березня 2023 року) ОСОБА_3 звернулася до роботодавця і отримала наказ про звільнення.
		Такі дії позивача вочевидь не узгоджуються із принципом добросовісності у трудовому праві, оскільки позивачу щонайменше з середини березня 2022 року було відомо, що їй не нараховується та не виплачується заробітна плата, водночас ОСОБА_1  не висловлювала наміру виконувати трудову функцію, не цікавилася робочим процесом, не зверталася до роботодавця із заявами про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, не вирішувала питання щодо організації дистанційної роботи та впродовж року не вчиняла жодних дій, спрямованих на захист її трудових прав.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що роботодавець не звертався до позивача із вимогою надати пояснення щодо її відсутності на роботі з 17 березня 2022 року, оскільки правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17.
		Посилання заявника на Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, відповідно до якого Зеленодольська міська територіальна громада з 24 лютого 2022 року є територією, на якій ведуться (велися) бойові дії, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки безпекова ситуація на час виникнення спірних правовідносин у м.  Зеленодольськ, де розташоване місце роботи позивача, вочевидь була однаковою для всіх працівників відділення поліції № 10 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області, які виконували та продовжують виконувати свої посадові обов`язки.
		Що ж стосується доводів, що м. Зеленодольськ Криворізького району Дніпропетровської області було у зоні активних бойових дій, то відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, Зеленодольської міської територіальної громади станом на 25 квітня 2022 року у цьому Переліку не було. Але в подальшому у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 квітня 2022 року № 80 була внесена до цього Переліку з 27 квітня 2022 року.
		Разом з тим, апеляційний суд оцінив усі докази у сукупності та з урахуванням принципів трудового права правильно вирішив спір.
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2023 року в справі № 577/1447/22 та від 26 грудня 2023 року у справі № 591/6947/22.
		Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		У справі № 577/1447/22 суди встановили, що роботодавець не дотримався та не надав позивачу розумних строків для повернення останнього з-за кордону, що фактично є поважною причиною невиходу останнього на роботу, оскільки така причина є об`єктивною обставиною та не залежить від волі позивача.
		У справі № 591/6947/22 суди дійшли висновку щодо незаконності наказу відповідача про звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки встановили, що м. Суми у період з 24 лютого 2022 року до 04 квітня 2022 року перебувало в оточенні військ агресора; станом на момент звільнення позивача 11 березня 2022 року не була надана вказівка про її вихід на роботу, а діяла усна вказівка начальника УКЗ ГУНП про залишення вдома та очікування додаткових розпоряджень керівництва ГУНП.
		Водночас Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки висновки у вказаних справах та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, що переглядається. У кожній із зазначених справ суди враховували конкретні обставини справи та доказову базу з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Однак з`ясування поважності причин відсутності працівника на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.
		У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.
		У справі, що переглядається, відповідач спростував доводи позивача про порушення норм трудового законодавства під час звільнення.
		Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
		Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
		Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.
		Щодо судових витрат
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пихтіна Клима Володимировича залишити без задоволення.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСуддіВ. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко    В. В. Сердюк     І. М. Фаловська  Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформила суддя Фаловська І. М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...