Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 705/4538/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-10655ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 705/4535/16
		провадження № 61-10655св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., 
		Ситнік О. М., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Гудзенко В. Л., та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Фетісової Т. Л.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту нікчемності договору довічного утримання, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.
		В обґрунтування позову вказувала, що 4 жовтня 2002 року її чоловік ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, за умовами якого відповідач зобов`язалася доглядати за ОСОБА_3 , за що отримала у власність будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .
		Зазначала, що вказаний договір довічного утримання посвідчений приватним нотаріусом, який, згідно із Законом України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час укладення договору, не мав повноважень посвідчувати договори довічного утримання, тому цей договір є нікчемним.
		Крім того, про нікчемність договору довічного утримання, на думку позивача, вказує те, що за цим договором відчужено майно, право власності на яке не зареєстровано у визначеному законом порядку.
		Вказувала, що будинок з надвірними спорудами на 
		АДРЕСА_1 на час укладення спірного договору належав ОСОБА_3 та позивачу на праві спільної сумісної власності. При цьому на відчуження своєї частки майна позивач згоди не надавала.
		На думку позивача, істотні умови договору довічного утримання суперечать законодавству в частині вартості матеріального забезпечення.
		Уточнивши позовні вимоги, просила:
		- поновити позовну давність;
		- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та 
		ОСОБА_1 будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , який в цілому складається з жилого будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б», погрібу літ. «В», вбиральні літ. «Г», сараю літ. «Д», бані літ. «Ж», сараю літ. «Е», огорожі № 1, хвіртки № 2, замощення 1;
		- встановити нікчемність договору довічного утримання, укладеного 4 жовтня 2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Кучер О. І.;
		- визнати вказаний договір довічного утримання таким, що порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 ;
		- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з прибудовами на АДРЕСА_1 ;
		- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 вказаний будинок;
		- визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт (серія ЧР № 035054 
		від 17 грудня 2003 року) на право приватної власності на земельну ділянку 
		площею 0,0610 га з кадастровим номером 7110800000:05:004:0216, цільовим призначенням якої є обслуговування житлового будинку, розташовану 
		на АДРЕСА_1 ;
		- визнати за нею права власності на вказану земельну ділянку.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 
		2021 року у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про сплив позовної давності, про застосування наслідків якої заявила ОСОБА_2 . Зазначені позивачем причини пропуску позовної давності місцевий суд вважав неповажними, тому дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позовної давності.
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року - без змін.
		Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що в ЦК Української РСР, який діяв на час укладення спірного договору довічного утримання, було відсутнє поняття нікчемного правочину. При цьому оспорювані та нікчемні правочини відносилися до недійсних угод. Апеляційний суд зазначив, що вказані позивачем обставини, за яких вона вважає нікчемним договір довічного утримання, є підставами для визнання такого договору недійсним у зв`язку з невідповідністю його вимогам закону.
		Апеляційний суд вважав порушеними права позивача та обґрунтованими вимоги про визнання спірної угоди недійсною.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про застосування позовної давності до вимог позивача, зазначивши, що про порушення прав позивачу стало відомо під час укладення договору довічного утримання (4 жовтня 2002 року позивач надала письмову згоду на укладення її чоловіком зазначеного договору). Тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити саме з підстав пропуску ОСОБА_1 позовної давності. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 
		2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 4 липня 2018 року 
		у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), про відсутність підстав для застосування позовної давності до негаторного позову.
		Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 серпня 2020 року 
		у справі № 760/21223/17-ц (провадження № 61-35929св18), в якому зазначено, що якщо об`єкт будівництва не введений в експлуатацію в установленому порядку, він вважається незавершеним і визнання права власності на нього за рішенням суду неможливо.
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року 
		у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) та постанові 
		Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц 
		(провадження № 61-35929св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Судами встановлено, що 29 червня 1957 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб 
		серії НОМЕР_1 .
		18 березня 1959 року рішенням Уманського міськвиконкому № 99 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці 
		площею 600 кв.м на АДРЕСА_1 , яка  надана ОСОБА_3 у безстрокове користування.
		Суди встановили, що ОСОБА_3 спільно з позивачем збудували житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями на АДРЕСА_1 .
		4 жовтня 2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язалася здійснювати догляд за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за що чоловік позивача передав у власність відповідача житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями 
		на АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Кучер О. І. за № 6379.
		Зі змісту заяви ОСОБА_1 , особу якої встановлено та справжність її підпису перевірено приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Кучер О. І. 4 жовтня 2022 року, суди встановили, що 
		ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на відчуження за договором довічного утримання ОСОБА_2 житлового будинку з надвірними спорудами і будівлями, розташованого за вказаною.
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
		Вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх вчинення. Це саме положення стосується також підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справи про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності вимогам законодавства, чинного під час його укладення. Отже, на правочини, вчинені до набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, тобто до 1 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року (див., зокрема, постанови Верховного 
		Суду від 9 червня 2021 року в справі № 478/708/19 (провадження № 61-2680св20), від 10 травня 2023 року в справі № 205/1783/20 (провадження № 61-480св23), 
		від 15 вересня 2023 року в справі № 203/4638/20 (провадження № 61-4402ск23)).
		У справі, яка переглядається, договір довічного утримання, про встановлення факту нікчемності якого заявила вимогу ОСОБА_1 в цій справі, укладено 
		4 жовтня 2002 року, тому спір про встановлення нікчемності зазначеного правочину з підстав недодержання нотаріальної форми його укладення має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК Української РСР в редакції Кодексу, чинній на момент вчинення договору.
		Статтею 44 ЦК Української РСР встановлено, що у письмовій формі повинні укладатися: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
		Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (частина перша 
		статті 45 ЦК Української РСР).
		Відповідно до статті 47 цього Кодексу нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
		У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
		Статтею 426 ЦК Української РСР визначено, що договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 Кодексу).
		Згідно з першим абзацом пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду 
		України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними» (зі змінами) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах; міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб (статті 425, 426 ЦК Української РСР).
		Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові 
		від 30 листопада 2022 року у справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21).
		За змістом статті 36 Закону України «Про нотаріат» у редакції Закону, чинній 
		на 4 жовтня 2002 року, приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії, передбачені 
		статтею 34 цього Закону, за винятком посвідчення договорів довічного утримання.
		Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Кучер І. О. не мала повноважень посвідчувати договір довічного утримання, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
		Посилаючись на недодержання форми договору довічного утримання, 
		ОСОБА_1 заявила позовну вимогу про встановлення факту нікчемності зазначеного договору довічного утримання.
		У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі 
		Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 
		(провадження № 61-11523сво23) зазначено, що:
		«термін «нікчемність правочину», передбачений ЦК України 2003 року, до прийняття цього Кодексу у законодавстві не вживався. ЦК Української РСР узагалі не передбачав поділу правочинів на нікчемні та оспорювані за характером їх недійсності. Однак відсутність нотаріальної форми правочину у випадках, коли вона є обов`язковою, призводила до наслідків, які є подібними до сучасного тлумачення поняття «нікчемність» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2021 року в справі № 478/708/19 (провадження № 61-2680св20));
		ЦК Української РСР не встановлював інституту нікчемності правочину, який запровадили у ЦК України, що набрав чинності 1 січня 2004 року. Єдиним механізмом підтвердження недійсності угоди, що існував до появи вказаного інституту, було визнання такої недійсності за рішенням суду 
		(див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року 
		у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21));
		підстава недійсності правочину має існувати в момент вчинення правочину 
		(див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19))».
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що договір довічного утримання від 4 жовтня 2002 року є оспорюваним правочином з огляду на те, що діючий на час його укладення ЦК Української РСР не встановлював інституту нікчемності правочину.
		Разом з тим, вважаючи обґрунтованими вимоги позивача про недійсність договору довічного утримання від 4 жовтня 2002 року, суди попередніх інстанцій не врахували, що таку позовну вимогу в межах цієї справи ОСОБА_1 не заявляла. 
		Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від позовної вимоги про встановлення факту нікчемності правочину.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску позовної давності, суди попередніх інстанції не врахували, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
		Такі правові висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду 
		від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), 
		від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 7 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), 
		від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 5 грудня 2018 року в справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), 
		№ 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18) та № 522/2110/15-ц 
		(провадження № 14-247цс18), від 7 серпня 2019 року в справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19).
		Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові 
		від 22 травня 2024 року у справі № 539/110/23 (провадження № 61-18470св23), який викладений Верховним Судом після подання касаційної скарги, тому підлягає врахуванню під час касаційного перегляду цієї справи відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.
		Суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову, однак неправильно обґрунтували мотиви такої відмови.
		Враховуючи встановлені судами обставини, у задоволенні позову необхідно відмовити з підстав його необґрунтованості.
		Тому оскаржувані рішення належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених 
		статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		За таких обставин Верховний Суд рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року змінює в мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки за результатами касаційного перегляду Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в мотивувальних частинах щодо підстав відмови у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 
		2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області 
		від 16 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...