Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/396/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 26.12.2024. Зареєстровано: 27.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2024.
Дата набрання законної сили: 26.12.2024
Номер судового провадження: К/990/489/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 300/396/23
		адміністративне провадження № К/990/489/24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №300/396/23
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Головного управління Державної податкової служби  в Івано-Франківській області 
		про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		за касаційною скаргою   ОСОБА_1 
		на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року (головуючий суддя: Скільський І.І.)
		і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2023 року (головуючий суддя: Кухтей Р.В., судді: Нос С.П., Шевчук С.М.).
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби  в Івано-Франківській області (далі - «ГУ ДПС в Івано-Франківській області»), в якому просила:
		- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС в Івано-Франківській області щодо ненарахування їй за період січень-грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу заступника начальника територіального органу, розрахованого відповідно до положень частини третьої статті 346-1 Податкового кодексу України (далі - «ПК України»), схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1346 від 28 грудня 2020 року (далі - «Постанова №1346»); 
		- зобов`язати відповідача нарахувати їй заробітну плату, включаючи оплату часу відпусток, компенсації за невикористані відпустки, оплату часу простою, оплату лікарняних, оплату матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, оплату вихідної допомоги за вищевказані періоди, виходячи з приведених норм законодавства, з урахуванням усіх установлених їй у цей період надбавок і премій, індексації заробітної плати та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою витрат за вказаний період. 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач протиправно за період січень-грудень 2021 року та січень-грудень 2022 року нарахував заробітну плату позивачці в меншому розмірі, зокрема, не виходячи з розміру посадового окладу заступника начальника територіального органу, розрахованого відповідно до положень частин четвертої, сьомої статті 43 Конституції України, частини третьої статті 346-1 Податкового кодексу України та Постанови №1346. 
		Як наслідок, на думку позивачки, ГУ ДПС в Івано-Франківській області протиправно і в меншому розмірі за спірні періоди нарахував надбавку за вислугу років; надбавку за ранг державного службовця; надбавку за інтенсивність праці; надбавку за виконання особливо важливої роботи; премію; індексацію заробітної плати; оплату часу відпусток; компенсацію за невикористані відпустки; оплату часу простою; оплату лікарняних; оплату матеріальної допомоги; оплату допомоги на оздоровлення; оплату вихідної допомоги.
		Вважаючи свої трудові права порушеними, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою їхнього захисту та відновлення.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2023 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частиною третьою статті 346-1 ПК України визначено, що схема посадових окладів державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій визначається Кабінетом Міністрів України та не включається до загальної схеми посадових окладів державних службовців.
		Так, схема посадових окладів державних службовців податкових органів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року №1346. Відповідно до вказаної Схеми, посадові оклади розраховуються з урахуванням коефіцієнта співвідношень до прожиткового мінімуму, зокрема, для заступника начальника територіального органу такий коефіцієнт 5,9.
		Суди попередніх інстанцій зазначили, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня 2102 грн.
		Водночас, статтею 26 вказаного Закону було передбачено, що у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовуються розміри та умови оплати праці, що діяли на 1 вересня 2020 року. Одночасно, станом на 1 вересня 2020 року посадовий оклад заступника керівника Головного управління ДПС в Івано-Франківської області (з урахуванням вимог постанови Кабінету міністрів України від 18 січня 2017 року №17 «Питання оплати праці працівників державних органів», якою затверджено схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році) становив 10 600 грн.
		Отже, вказаними нормативно-правовими актами було чітко визначені законодавчі критерії щодо встановлення посадового окладу для державних службовців, в тому числі і посади, яку на той час обіймала позивачка.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата з усіма необхідними складовими у відповідності до розміру посадового окладу за її посадою: 10 600 грн, тобто у тому розмірі, який був визначений відповідно до норм чинного законодавства.
		Поряд із цим, суди зазначили, що Законом України від  8 жовтня 2021 року №1807-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (який набрав чинності 21 жовтня 2021 року) статтю 26 цього Закону було виключено, у зв`язку із чим з починаючи з 21 жовтня 2021 року розмір посадового окладу, за посадою яку займала позивачка (заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області) відповідно до вимог Постанови №1346 (щодо коефіцієнта 5,9 для визначення посадового окладу заступника начальника територіального органу) та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (2 102 грн) складав: 12 400,00 (2 102 грн х 5,9).
		Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій констатували, що у період з січня до вересня 2021 року посадовий оклад заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області, тобто посади, яку займала позивачка, становив: 10 600,00 грн, а з жовтня до грудня 2021 року - 12 400,00 грн, тобто у відповідності до вимог чинного на час спірних правовідносин вимог законодавства.
		До того ж, суди попередніх інстанцій не встановили порушень з боку роботодавця при використанні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами у розмірі: 2102 гривні, який для визначення посадового окладу позивачки.
		Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
		У січні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року і постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2023 року, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю. 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах. Зазначає, що під прожитковим мінімумом у схемі посадових окладів розуміється прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного року, а не будь-який інший прожитковий мінімум, яким керувався відповідач при обчисленні та нарахуванні позивачці заробітної плати.
		Скаржниця зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19 щодо незастосування судами положень нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
		Також, позивачка зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 4 квітня 2023 року у справі №120/5264/22, сформованих у подібних правовідносинах.
		Насамкінець, позивачка зазначає про недотримання норм процесуального права, адже вказує, що судом апеляційної інстанції було розглянуто справу за її відсутності за умови неналежного повідомлення про день, час та місце апеляційного розгляду її справи, що є обов`язковою підставою для скасування судових рішень у цій справі з направленням її на новий розгляд.
		Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Мартинюк Н.М.., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Радишевської О.Р.
		Верховним Судом ухвалою від 24 січня 2024 року  було відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду і призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		 
		У зв`язку з перебуванням судді Радишевської О.Р. у відпустці згідно з відповідним наказом від 10 грудня 2024 року № 950/0/52-24, яка перебувала у складі колегії суддів, з урахуванням вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами) та Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, проведено повторний автоматизований розподіл у справі № 300/396/23.
		Так, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Мартинюк Н.М. (головуючий суддя), Жук А.В., Мельник-Томенко Ж.М.
		ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період 2021-2022 років, займала посаду заступника начальника Головного управління ДПС в Івано-Франківській області. 
		Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 за 2021 рік позивачці нараховано за січень жовтень 2021 року оклад в розмірі: 10 600 грн, в місяць, а за листопад-грудень 2021 року оклад в розмірі: 12 400 грн на місяць. 
		Відповідно до розрахункового листа позивачки за 2022 рік ОСОБА_1 нараховано за січень-грудень 2022 року оклад в розмірі: 12 400 грн в місяць.
		До того ж, суди попередніх інстанцій встановили, що наказом ГУ ДПС Івано-Франківській області від 29 січня 2021 року №190 введено в дію штатний розпис ГУ ДПС Івано-Франківській області на 2021 з визначенням посадового окладу, в тому числі і заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області (10 600 грн), тобто посади, яку займала ОСОБА_1 . 
		Цей наказ від 29 січня 2021 року №190  доведений до відома, в тому числі позивачці, про що свідчить її підпис на ньому, проставлений без жодних зауважень.
		ОСОБА_1 у період з 20 жовтня 2021 року до 2 листопада 2021 року перебувала в щорічній відпустці.
		Як встановлено судом, у зв`язку з перебуванням позивачки на посаді за попереднім штатним розписом та відсутністю пропозицій щодо встановлення надбавок, відповідачем не встановлено їй, як заступнику начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області, премію (у розмірі 20% від посадового окладу) за період з жовтня до грудня 2022 року.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
		Згідно із частинами першою, третьою статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 березня 1995 року, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
		Відповідно до статті 2 цього Закону структура заробітної плати включає :
		- основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
		- додаткову заробітну плату - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
		- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року.
		Окремі особливості проходження державної служби в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органах визначаються Митним кодексом України та ПК України (частина п`ята статті 3 Закону України «Про державну службу»).
		Статтею 7 цього Закону, серед іншого, визначено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
		Згідно із частиною першою статті 50 вказаного Закону, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
		Відповідно до частин другої-третьої статті 50 цього Закону, заробітна плата державного службовця складається з : 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення). До премій державного службовця належать: 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
		Відповідно до частини шостої статті 52 Закону України «Про державну службу», премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу. Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).
		Згідно із частиною сьомою статті 50 цього Закону, складові заробітної плати та особливості оплати праці державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органів визначаються МК України та ПК України.
		Згідно із частиною першою статті 346-1 ПК України, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців та інших працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій з метою створення матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними обов`язків.
		Відповідно до частини другої статті 346-1 ПК України, заробітна плата державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій складається з : 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця або за спеціальне звання; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) надбавки за інтенсивність праці; 6) надбавки за виконання особливо важливої роботи; 7) надбавки за персональну кваліфікацію; 8) надбавки за виконання особистих ключових показників ефективності; 9) премії.
		Частиною третьою статті 346-1 ПК України визначено, що схема посадових окладів державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій визначається Кабінетом Міністрів України та не включається до загальної схеми посадових окладів державних службовців.
		Схема посадових окладів державних службовців податкових органів затверджена Постановою №1346, відповідно до якої, посадові оклади розраховуються з урахуванням коефіцієнта співвідношень до прожиткового мінімуму, зокрема для заступника начальника територіального органу такий коефіцієнт 5,9.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 грн.
		Водночас, статтею 26 цього Закону було передбачено, що у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовуються розміри та умови оплати праці, що діяли станом на 1 вересня 2020 року.
		Постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено, зокрема, Державну податкову службу України. Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (п.2постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року).
		Постановою Кабінету Міністрів України №537 від 19 червня 2019 року «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, відповідно до якого, утворено, зокрема, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.
		Постановою Кабінету Міністрів України №893 від 30 вересня 2020 року «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, серед яких Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (пункт 1). Установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 2 Постанови №893).
		Наказом Державної податкової служби України №556 від 8 жовтня 2020 року «Про ліквідацію територіальних органів ДПС» наказано, серед інших, ліквідувати як юридичну особу публічного права ГУ ДПС в Івано-Франківській області.
		Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559) з 22 жовтня 2021 року припинено.
		Наказом ДПС №529 від 30 вересня 2020 року «Про утворення територіальних органів ДПС» утворено ГУ ДПС в Івано-Франківській області як територіальний орган ДПС, утворений на правах відокремленого підрозділу.
		Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 вересня 2020 року внесено запис в Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084), як територіального органу, утвореного на правах відокремленого підрозділу.
		Наказом ДПС України №643 від 12 листопада 2020 року затверджено Положення про ГУ ДПС в Івано-Франківській області, відповідно до пункту 1 якого, ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084) є правонаступником майна, прав та обов`язків ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559).
		Наказом ДПС України №755 від 24 грудня 2020 року «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» наказано розпочати з 1 січня 2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30 вересня 2020  року №529 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови №893.
		IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		Верховним Судом ухвалою від 24 січня 2024 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо:
		- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		-  судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності нарахування та виплати позивачці заробітної плати відповідачем у спірні періоди.
		Так, скаржниця зазначає, що у спірні періоди їй було нараховано та виплачено заробітну плату не у відповідності до положень частини третьої статті 346-1 ПК України та схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженої постановою Постанова №1346.
		Перш за все, Суд вважає за доцільне надати оцінку доводам позивачки про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке виразилось у розгляді справи судом за відсутності позивачки та за умови її неналежного повідомлення про день, час та місце розгляду справи.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Івано-Франківського окружного суду від 13 лютого 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 було відкрито у порядку спрощеного позовного провадження.
		Як вбачається зі змісту рішення окружного суду від 16 червня 2023 року суд розглянув справу за позовом ОСОБА_1 в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, тобто без участі сторін.
		У подальшому, з підстав подання позивачкою апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 вересня 2023 року призначив справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
		ОСОБА_1 , бажаючи приймати участь у апеляційному розгляді її справи, подала відповідне клопотання до Восьмого апеляційного адміністративного суду, яке апеляційний суд задовольнив ухвалою від 28 вересня 2023 року, перейшовши з письмового провадження у відкрите судове засідання, яке призначив на 9 листопада 2023 року о 14 год 00 год.
		Стаття  311 КАС України визначає, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:
		1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;
		2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;
		3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		У цій справі апеляційний перегляд апеляційним судом здійснювався щодо рішення суду першої інстанції, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Проте, з метою забезпечення права позивачки на участь у судовому засіданні, апеляційний суд перейшов з письмового провадження у відкрите судове засідання, постановивши відповідну ухвалу та сповістивши учасників справи про дату та час судового засідання.
		Зі змісту постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2023 року вбачається, що апеляційний суд здійснив перегляд справи у відкритому судовому засіданні, про присутність позивачки у судовому засіданні відомостей постанова не містить.
		У касаційній скарзі позивачка покликається на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України, як на підставу скасування судових рішень у цій справі, відповідно до якого порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
		Поряд із цим, варто зазначити, що з матеріалів справи вбачається факт належного та своєчасного повідомлення ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги у її справі, оскільки до Електронного кабінету ОСОБА_1 підсистеми Електронний Суд відповідальним працівником апеляційного суду було скеровано ухвалу від 28 вересня 2023 року, в якій міститься дата проведення судового засідання (а.с. 216), повістку-повідомлення від 2 жовтня 2023 року (а.с. 220), а також у матеріалах справи наявна телефонограма про сповіщення ОСОБА_1 за телефоном «0993121861» про призначення судового засідання у справі на 9 листопада 2023 року о 14:00 год (а.с. 219). 
		Тому, покликання позивачки про розгляд справи апеляційним судом без її участі за умови її належного повідомлення про судове засідання не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, а тому цей довід касаційної скарги Суд відхиляє.
		Стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права Суд зазначає про таке.
		Стаття 346-1 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців та інших працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій з метою створення матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними обов`язків (частина перша статті 346-1 ПК України).
		Відповідно до частини другої статті 346-1 ПК України заробітна плата державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій складається з:
		1) посадового окладу;
		2) надбавки за вислугу років;
		3) надбавки за ранг державного службовця або за спеціальне звання;
		4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
		5) надбавки за інтенсивність праці;
		6) надбавки за виконання особливо важливої роботи;
		7) надбавки за персональну кваліфікацію;
		8) надбавки за виконання особистих ключових показників ефективності;
		9) премії.
		Схема посадових окладів державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій визначається Кабінетом Міністрів України та не включається до загальної схеми посадових окладів державних службовців. Порядок встановлення, призупинення, зменшення чи скасування надбавок, зазначених у пунктах 5-8 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.
		Для інших категорій працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій умови оплати праці визначаються законодавством, що встановлює умови оплати праці для відповідних категорій працівників (частина третя вказаної статті).
		Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з січня до вересня 2021 року посадовий оклад заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області, тобто посади, яку займала позивачки, становив: 10 600,00 грн, а з жовтня до грудня 2021 року - 12 400,00 грн.
		Схема посадових окладів державних службовців податкових органів затверджена Постановою №1346, відповідно до якої, посадові оклади розраховуються з урахуванням коефіцієнта співвідношень до прожиткового мінімуму, зокрема, для заступника начальника територіального органу такий коефіцієнт 5,9.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 грн.
		Водночас, статтею 26 цього Закону було передбачено, що у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовуються розміри та умови оплати праці, що діяли станом на 1 вересня 2020 року.
		Як встановили суди попередніх інстанцій у межах цієї справи станом на 1 вересня 2020 року посадовий оклад заступника керівника ГУ ДПС в Івано-Франківської області (з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №17 від 18 січня 2017 року «Питання оплати праці працівників державних органів», якою затверджено схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році) становив: 10  600 грн.
		Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність нарахування та виплати позивачці у період з початку 2021 року до 21 жовтня 2021 року заробітної плати, виходячи із розміру посадового окладу 10  600 грн.
		У подальшому, з 21 жовтня 2021 року, тобто з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1807-ІХ від 8 жовтня 2021 року, статтю 26 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» було виключено.
		Тобто, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій у цій справі, починаючи з 21 жовтня 2021 року законодавцем були зняті обмеження, визначені статтею 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відповідно до якої у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовувались розміри та умови оплати праці, що діяли на 1 вересня 2020 року.
		Тож, з 21 жовтня 2021 року розмір посадового окладу позивачки на посаді заступника начальника ГУ ДПС відповідно до вимог Постанови №1346 щодо коефіцієнта 5,9 для визначення посадового окладу заступника начальника територіального органу та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (2102 грн) складав 12 400,00  грн (2102 грн х 5,9).
		У вказаному аспекті спірних правовідносин варто зауважити, що частина третя статті 346-1 ПК України, про неналежне застосування якої зазначає позивачка, за своєю суттю є бланкетою нормою, тобто визначає, що схема посадових окладів державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій визначається Кабінетом Міністрів України та не включається до загальної схеми посадових окладів державних службовців. 
		Тобто, частина третя статті 346-1 ПК України доручає Кабінету Міністрів України визначати схеми посадових окладів, зокрема, за посадою, яку обіймає позивачка.
		На розвиток, зокрема, частини третьої статті 346-1 ПК України Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1346, якою передбачив, що посадові оклади розраховуються з урахуванням коефіцієнта співвідношень до прожиткового мінімуму, зокрема, для заступника начальника територіального органу такий коефіцієнт 5,9.
		Поруч із цим, стаття 26 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»  передбачила пряме регулювання оплати праці для всіх категорій працівників державних органів на 2021 рік, вказавши, що до оплати праці цих працівників застосовуються розміри та умови оплати праці, що діяли станом на 1 вересня 2020 року.
		Тож, за прямої конкуренції норм Постанови №1346 та Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»  за правилами ієрархічного та темпорального подолання колізій перевагу має норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»  (стаття 26), яку і було застосовано відповідачем у період до 21 жовтня 2021 року, тобто до її виключення зі тексту Закону відповідним нормативно-правовим актом.
		Варто зауважити, що у період застосування статті 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»  неконституційною вона не визнавалась,  а тому мала бути врахована роботодавцем при обчисленні посадового окладу, зокрема, позивачки.
		У цьому аспекті, покликання позивачки на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, щодо правозастосування частини третьої статті 7 КАС України, Суд відхиляє, адже вони були сформовані за зовсім іншого правового регулювання спірних правовідносин, предметом яких були інші фактичні обставини.
		Зокрема, у справі №160/1088/19 предметом судового розгляду було скасування податкового повідомлення-рішення, а у справі №913/204/18 - визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, які жодним чином не є подібними правовідносинами з тими, які сформувались у межах цієї справи, зважаючи на різницю предметів оскарження, суб`єктного складу учасників процесу, самої суті спірних правовідносин та їхнього правового регулювання.
		Поряд із цим, Верховний Суд жодним чином не заперечує можливість застосування судами частини третьої статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, проте виключно у тих випадках коли це є виправданим та необхідним.
		Між тим, указана норма не є застосовною у цій справі, адже спірні правовідносини належним чином врегульовані, а роботодавець діяв у відповідності до нормативних вимог, визначаючи розмір посадового окладу позивачки у спірний період.
		У подальшому, тобто після 21 жовтня 2021 року заробітна плата позивачці нараховувались, виходячи з посадового окладу у розмірі 12 400,00 грн.
		Позивачка не погоджується із визначенням вихідної величини, використаною роботодавцем для обрахунку посадового окладу позивачки, а саме: 2102 грн - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, вважаючи, що мав бути використаний прожитковий мінімум для працездатних осіб (по 2021 році: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; по 2022 році з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні).
		Стосовно цієї частини доводів позивачки суди попередніх інстанцій зазначили, що розмір її посадового окладу на посаді заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області відповідно до вимог Постанови №1346 (щодо коефіцієнта 5,9 для визначення посадового окладу заступника начальника територіального органу) та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про державний бюджет України на 2022 рік для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів (2102 грн) правильно був визначений відповідачем та введений в дію штатним розписом ГУ ДПС на 2022 рік у розмірі: 12 400,00 грн (2102 х 5,9).
		З таким висновком погоджується і Верховний Суд, адже Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», який набрав чинності з 1 січня 2021 року, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, установлено в розмірі: 2102 гривні.
		Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами також визначено у розмірі: 2102 гривні.
		Положення Постанови № 1346, відповідно до примітки Схем посадових окладів державних службовців податкових органів та Законів «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, які претендують на одночасне застосування до спірних правовідносин, перш за все мають різну за принципом ієрархічності юридичну силу. До того ж, указані нормативно-правові акти були прийняті в різний час, що додатково у цьому випадку також визначає превенцію норм Законів у порівнянні із Постановою Кабінету міністрів України, хоча в цьому конкретному випадку достатньо застосувати принцип ієрархічного подолання конкуренції норми.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(ІІ)/2020 передбачено, що до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
		Тож, до спірних правовідносин застосовними є положення Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, якими і визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами у розмірі: 2102 гривні, оскільки для обрахунку заробітної плати таких державних службовців прожитковий мінімум визначений у меншому розмірі і є спеціальним, адже цією нормою зроблено прив`язку до прожиткового мінімуму на відповідний рік при обрахунку посадових окладів саме працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, тобто ця норма регулює вужче коло правовідносин і є спеціальною.
		Зважаючи на викладене, Верховний Суд цілком погоджується із висновками судів попередніх інстанцій зробленими у межах цієї справи, адже правовідносинам надана належна та правильна оцінка з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Покликання скаржниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 4 квітня 2023 року у справі №120/5264/22, Суд також відхиляє, адже у цій постанові вирішувалось Судом питання здійснення перерахунку пенсій пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію згідно із  Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», тобто у неподібних правовідносинах.
		Оцінюючи інші доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2023 року у справі №300/396/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...