Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/833/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: 27.12.2024. Зареєстровано: 27.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.12.2024
Номер судового провадження: 2/199/1260/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                        
		                                   Справа № 199/833/24
		                                   (2/199/1260/24) 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		11.11.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
		у складі:     головуючого судді Якименко Л.Г.
		за участю секретаря Попружко Д.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення, та стягнення моральної шкоди,- 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення, та стягнення моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Т.С., реєстровий №4997.
		Відповідно до довідки №020399 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, із 09.11.2018 року позивачка зареєстрована та проживає у вказаному будинку. 
		Позивачка зазначила, що ОСОБА_2 є її сином, протягом усього життя вона фінансово підтримувала сина, після продажу своєї квартири вона розподілила кошти, придбала для себе будинок по АДРЕСА_1 , а відповідачу надала гроші для купівлі власного житла, які були витрачені ним на власні потреби. Відповідач мав право на користування іншим житловим приміщенням разом зі своєю колишньою дружиною.
		Згодом ОСОБА_2 самовільно без її згоди заселився до будинку матері та почав там проживати без реєстрації.
		Під час спільного проживання ОСОБА_2 провокував конфлікти, неодноразово чинив відносно матері домашнє насильство, а саме умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її бік нецензурною лайкою, погрозах фізичною розправою, внаслідок чого позивачці була завдана моральна шкода. На прохання матері виїхати із будинку відповідач жодним чином не реагував.
		Протягом 2020-2021 років ОСОБА_1 була вимушена двічі залишати своє житло та тимчасово проживати у своєї подруги ОСОБА_4 .
		У липні 2022 року відповідач ОСОБА_2 заселив свою співмешканку ОСОБА_3 до будинку АДРЕСА_1 , без згоди позивачки, та продовжував здійснювати психологічний тиск до матері, що призвело до значного погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 ..
		Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №18832, у період із 13.06.2023 року по 21.06.2023 рік позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом - гострий субендокардіальний інфаркт міокарду.
		Позивачка після виходу з лікарні змушена була проживати разом з відповідачами, які заселилися без її згоди, в належному їй будинку, де їй була виділена найменша кімната. 
		28.09.2023 року ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, заподіяв ОСОБА_1 тілесні ушкодження, що підтверджується висновком судово-медичного експерта №3162 від 02.10.2023 року та матеріалами кримінального провадження №12023046630000831 з правовою кваліфікацією ч.1 ст.125 КК України.
		Відповідачами систематично порушуються правила співжиття, вжиття заходів попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.
		29.09.2023 року внаслідок агресивної поведінки ОСОБА_2 позивачка у черговий раз була вимушена залишити своє житло та проживати у сусідів. На теперішній час відповідачі здійснюють перешкоди ОСОБА_1 у доступі до будинку.
		Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що незважаючи на проживання відповідачів у її будинку, вона самостійно здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги. 
		Позивачкою 28.12.2023 року було надіслано на адресу проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 лист-вимогу про їх добровільне виселення із будинку АДРЕСА_1 , однак жодної відповіді від відповідачів не надходило.
		Відповідачі на праві власності мають інше житло. 
		Тому, посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд виселити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , із будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		Також позивачка просила суд стягнути на її користь із сина ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100000,00 гривень, оскільки вона є людиною похилого віку, 1945 року народження, останні декілька років проживає у постійному стресі та страху, змушена терпіти образи та приниження з боку рідного сина, який є єдиною рідною людиною, жити в постійному страху за своє життя. Син її вигнав із дому та вона не має змоги у такому віці користуватися своїм житлом, речами першого вжитку, одягом, змушена проживати у сторонніх людей. Позивачка має пенсію в розмірі 4061 грн., однак, незважаючи на погіршення стану здоров`я через перенесений інфаркт та морально психологічний стан, син будь-якої допомоги матері не надає, сплачувати за житло чи винаймати інше житло вона не має змоги. Внаслідок заподіяння їй сином психологічного насилля та тілесних ушкоджень, вона була змушена звернутися до психолога, що підтверджується консультаційним висновком спеціаліста від 10.10.2023 року. 
		Також, ОСОБА_1 просила суд стягнути із відповідачів витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги.
		Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Смірнов А.А. у судове засідання 11.11.2024 року не з`явилися, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили провести розгляд справи за їх відсутності, про що надали до суду письмові заяви.
		У судовому засіданні 08.10.2024 року позивачка та її представник позов підтримали, надали пояснення, викладені у позовній заяві.
		Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
		Відповідачка ОСОБА_3 та її представник адвокат Гавриленко Т.М. у судове зсідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися в установленому законом порядку.
		Також, у судовому засіданні 08.10.2024 року буди допитані свідки.
		Свідок ОСОБА_5 , яка є сусідкою позивачки та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , пояснила суду, що неодноразово чула з боку ОСОБА_2 крики та образи у бік позивачки, з ініціативи відповідача постійно відбувалися конфлікти та сварки, внаслідок чого ОСОБА_1 перестала проживати у будинку. Син вигнав свою матір та на теперішній час проживає у будинку разом зі своєю дружиною. Свідок особисто бачила, як відповідач міняв замки від вхідних дверей будинку, у зв`язку з чим позивачка позбавлена доступу до свого житла. Оскільки поведінка ОСОБА_2 була агресивна, йому робилися зауваження, після чого він почав сваритися із сусідами. 
		Свідок ОСОБА_6 , яка є подругою позивачки, пояснила суду, що дуже добре знайома з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. У 1994 році після одруження відповідача, позивачка надала йому гроші на власне житло. Пізніше, ОСОБА_1 придбала для свого сина квартиру у АДРЕСА_3 , однак син її продав. Все життя позивачка забезпечувала ОСОБА_2 та робила все можливе для забезпечення його потреб. Після продажу особистої квартири позивачка придбала для себе будинок, а іншу частину грошей віддала сину. Відношення сина до матері жахливе, оскільки він ставиться до неї зневажливо, постійно ображає та принижує. Вже майже рік ОСОБА_1 не має місця проживання, оскільки син самовільно заселився в придбаний нею будинок, вигнав матір та змінив замки від її будинку, тому вона змушена проживати у знайомих.
		Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Т.С., реєстровий №4997 (т.1, а.с.19-20), що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.10.2018 року, індексний номер витягу: 140410323 (т.1, а.с.21).
		Відповідно до довідки №020399 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, з 09.11.2018 року позивачка зареєстрована та проживає у вказаному будинку (т.1, а.с.27). 
		ОСОБА_2 із 09.10.2023 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується листом відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 12.03.2024 року за №02.3-12/519 (т.1, а.с.155).
		Як вказує позивачка та не спростовано відповідачами, ОСОБА_2 самовільно заселився до будинку матері, не узгодивши з нею вказане питання та почав проживати в її житловому приміщенні без реєстрації. Після чого, у липні 2022 року до будинку переїхала дружина відповідача ОСОБА_3 .
		Попри те, що сторони проживали в одному будинку, фактично спільне господарство вони не вели та спільного бюджету не мали, позивачка самостійно здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг (т.1, а.с.35-45). 
		Відповідно до положення ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 р. у справі №6-709цс16, яка залишилась незмінною у практиці Верховного Суду та враховується судом у рамках розгляду даної справи, згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України.
		Таким чином, при розгляді даної справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 самовільно, без згоди позивачки, як власника житлового приміщення, заселився до житлового будинку АДРЕСА_1 , та надав право на проживання в будинку дружини ОСОБА_3 , також без згоди на це власника будинку. Протягом останніх кількох років ОСОБА_2 систематично порушує правила співжиття, вчиняючи щодо позивачки домашнє насильство. 
		Під час спільного проживання, ОСОБА_2 неодноразово чинив домашнє насильство відносно позивачки, внаслідок чого ОСОБА_1 потрапила до лікарні та у період із 13.06.2023 року по 21.06.2023 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом - гострий субендокардіальний інфаркт міокарду, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №18832 (т.1, а.с.28).
		28.09.2023 року ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, заподіяв ОСОБА_1 тілесні ушкодження, що підтверджується висновком судово-медичного експерта №3162 від 02.10.2023 року та матеріалами кримінального провадження №12023046630000831 (т.1, а.с.31, 94-125).
		Стороною відповідача вказаних обставин не спростовано.
		Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 систематично порушує правила співжиття, створює складні умови матері, яка є людиною похилого віку та одноособовим власником будинку. Ставить неможливими умови для проживання з ним в одному житловому приміщенні, змінювати свою поведінку не бажає, попередні заходи впливу виявились безрезультатними. Своїми діями відповідач порушує право власності позивачки, чинить їй перешкоди у користуванні майном, змінив замки від вхідних дверей, у зв`язку з чим позивачка позбавлена можливості проживати у належному їй на праві власності житловому приміщенні. Фактично позивач примусово позбавив власника ОСОБА_1 користування своєю власністю.
		28.12.2023 року позивачкою було надіслано на адресу фактичного місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимогу про усунення їй перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 , звільнивши вказаний житловий будинок протягом 7 днів із дня отримання вказаної вимоги, шляхом виселення у добровільному порядку (т.1, а.с.32-33).
		Частиною першою статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Положеннями ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України визначено, що власник житлового будинку (частини будинку), квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і розпоряджатися цією власністю на власний розсуд.
		Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку (частини будинку), вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
		У постанові Верховного Суду від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11 зазначено, що аналіз ст.16, ч. 1 ст. 319, ст.391 ЦК України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
		Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
		Однією з підстав для виселення є самоправне, тобто без законних на те підстав, зайняття жилого приміщення.
		Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких на те правових підстав, зокрема без дозволу власника жилого приміщення.
		Як вбачається із матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу м.Київ Колесниченком М.О., реєстровий №4474, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03.10.2024 року, номер інформаційної довідки: 397794397 (т.1, а.с.217-218).
		Крім цього, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 21.03.2024 року, номер інформаційної довідки: 370792879, ОСОБА_7 на праві власності належить квартира АДРЕСА_6 , на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації арештованого майна боржника, виданим Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстровий №3-1850 (т.1, а.с.148-149).
		Також відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03.10.2024 року, номер інформаційної довідки: 397794397, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 157,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2024 року, серія та номер: 4474, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесниченко М.О. (т.1, а.с.217).
		Враховуючи, що відповідачі заселилися та проживають у належному на праві власності позивачці ОСОБА_1 будинку без згоди власника та надання дозволу, тобто без будь-яких правових підстав, хоча на праві власності мають інше особисте житло, грубо порушуючи при цьому правила співжиття та штучно створюючи перешкоди і неможливість проживання в будинку власника, що перешкоджає ОСОБА_1 належним чином володіти та користуватися вказаним житловим приміщенням, чим грубо порушуються її права як власниці, тому суд вважає виселити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , із будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
		Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19.
		Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в ст.51 Конституції України. Згідно з ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Діти можуть виконувати обов`язок надання матеріальної добровільно, але якщо це неможливо, батьки мають право звернутися за допомогою до суду.
		Зобов`язання дітей опікуватися своїми непрацездатними батьками регламентується законом та ґрунтується на принципі взаємної турботи членів сім`ї один про одного. Допомога може бути надана як у вигляді регулярних грошових виплат, так і у формі інших матеріальних благ (наприклад, забезпечення продуктами, оплатою комунальних послуг тощо). Обов`язок утримувати непрацездатних батьків  це не тільки юридичне зобов`язання, а й етичний обов`язок, спрямований на підтримку старшого покоління, догляду, бережливого ставлення, піклування про фізичне та психічне здоров`я, створення для батьків похилого віку чи осіб з інвалідністю належних умов для проживання, забезпечення усім необхідним.
		Так, відповідач ОСОБА_2 , будучи єдиним сином позивачки, не тільки ухиляється від виконання своїх обов`язків по відношенню до матері похилого віку, 1945 року народження, яка є непрацездатною особою та перенесла інфаркт міокарда, але й систематично здійснює над нею психологічний тиск та моральне приниження, образи, завдав тілесні ушкодження та здійснює сімейне насильство, що в сукупності знайшло своє підтвердження у ході розгляду справи.
		Відповідач створив жахливі умови для проживання матері у належному їй будинку, через які вона змушена була виїхати з власного житла та шукати собі місце для тимчасового проживання у сторонніх людей, змінив замки та позбавив позивачку житла. Інших близьких родичів, які б могли надати захист чи турботу, позивачка немає.
		Щоденні знущання та образи порушили душевний спокій ОСОБА_1 , призвели до пригніченого стану, безсоння та емоційного виснаження. Внаслідок такого психологічного тиску позивачка зверталася за медичною допомогою до лікарів, що підтверджено відповідними довідками. Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №18832, у період із 13.06.2023 року по 21.06.2023 року позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом - гострий субендокардіальний інфаркт міокарду.
		Як вказує ОСОБА_1 , погіршення психічного та фізичного стану стало наслідком безперервного психологічного насильства з боку сина.
		Враховуючи викладене, у ході розгляду справи встановлено та підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 позивачці було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, що були викликані неправомірною поведінкою відповідача, і як наслідок неможливістю проживання у власному будинку, а тому з урахуванням оцінки наведених вище обставин та висновків, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає задовольнити позов у цій частині повністю та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 100 000,00 гривень.
		Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
		Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
		У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009, справа №1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
		Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі №824/9/22 зазначено, що: «при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини».
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Вирішуючи питання про стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на правничу допомогу, встановлено, що в межах цієї справи позивачка отримувала правову допомогу адвоката Смірнова А.А..
		Вказані обставини підтверджуються  Договором №25-12 про надання професійної правничої допомоги від 25.12.2023 року, Додатковою угодою №1 від 01.11.2024 року до договору від 25.12.2023 року №25-12, актом приймання-передачі наданих юридичних послуг (правничої допомоги) від 11.11.2024 року, довідкою від 11.11.2024 року №11-11 про сплату вартості наданих юридичних послуг.
		При визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
		Суд вважає обґрунтованими заявлені вимоги щодо стягнення з відповідачів на користь позивачки понесених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 7000,00 грн..
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів необхідно стягнути на користь держави витрати по сплаті судового збору за вимогу немайнового характеру (виселення) у розмірі 605,60 гривень із кожного.
		Крім того, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди задоволено, з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь держави витрати по сплаті судового збору за вимогу майнового характеру (стягнення моральної шкоди) 3028,00 гривень.
		Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.116,157 ЖК УРСР,ст.391 ЦК України, суд, 
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення, та стягнення моральної шкоди, - задовольнити.
		 
		Виселити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , із будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.
		 
		Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.
		 
		Стягнути із ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.
		 
		Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок судового збору на користь держави.
		 
		Стягнути із ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок судового збору на користь держави.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 
		 
		Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення виготовлений 21.11.2024 року.
		 
		 
		 
		Суддя             Л.Г. Якименко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...