Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/21224/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2024.
Дата набрання законної сили: 25.12.2024
Номер судового провадження: 61-10090ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 757/21224/22-ц
		провадження № 61-10090св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М.,  Сакари Н. Ю.,               
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Українська військово-медична академія,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Української військово-медичної академії на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Вовка С. В. від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Немировської О. В., Шкоріної О. І. від 24 червня 2024 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Української військово-медичної академії про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що він працює у відповідача науково-педагогічним працівником з 20 жовтня 2011 року на умовах контракту. Цей контракт неодноразово переукладався. Останній раз між сторонами укладено контракт з науково-педагогічним працівником строком з 01 серпня 2021 року до 31 липня 2022 року. Цим контрактом позивача призначено на посаду старшого викладача. Згідно зумовами пункту 6.2.1 контракту сторони зобов`язані не пізніше як за 2 місяці до закінчення строку дії контракту визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Якщо сторони не виконають покладеного на них контрактом такого обов`язку, він продовжується на новий термін - з 01 серпня 2022 року 
		до 31 липня 2023 року.
		Стверджував, що сторони не виконали покладеного контрактом на них обов`язку - жодна із сторін взагалі не визначилась (не повідомляли один одного) про те, що контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін, а тому позивач вважав, що контракт продовжений на тих же умовах на новий термін - з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року без будь-яких додаткових умов. Проте, відповідач порушив умови контракту, а саме пункт 6.2.1 контракту, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку його дії - пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України - згідно з наказом відповідача 
		від 27 липня 2022 року № 160.
		Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним та скасувати наказ відповідача від 27 липня 2022 року про його звільнення, зобов`язати відповідача продовжити укладений між сторонами контракт на тих же умовах на новий термін з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року, поновити його на роботі та зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Української військово-медичної академії від 27 липня 2022 року № 160 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено                       ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
		Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін, та дійшов висновку про те, що в порушення умов контракту сторони не визначились про припинення його дії, а отже контракт був продовжений на тих самих умовах на новий термін з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови контракту (пункт 6.2.1 контракту), звільнивши позивача у зв`язку із закінчення строку його дії на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги про зобов`язання відповідача продовжити укладений з позивачем контракт на тих же умовах на новий термін, суд першої інстанції виходив із того, що сторони трудових відносин діють відповідно до умов контракту та вимог закону на власний розсуд.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо фактичного розміру заробітної плати, яку отримував позивач. Зазначене позбавляє можливості здійснити відповідний розрахунок.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, а апеляційну скаргу Української військово-медичної академії задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії змінено, викладено рішення в зазначеній частині у наступній редакції: 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року.
		Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року в розмірі 182 395,02 грн з врахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про судовий збір. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Враховуючи відсутність правової підстави для звільнення ОСОБА_1 з                              31 липня 2022 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для визнання наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії.
		Водночас, дійшовши висновку про те, що контракт було продовжено на новий строк з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року, суд першої інстанції поновивши ОСОБА_1 на посаді без зазначення відповідного терміну, що є обов`язковою умовою контракту, створив умови правової невизначеності й можливості «переходу» контракту в договір на невизначений термін, що суперечить умовам пункту 6.2.1 укладеного між сторонами контракту. З огляду на викладене апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в цій частині із зазначенням терміну, на який позивач поновлюється на посаді відповідно до умов контракту, а саме з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2023 року.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до довідки про доходи позивача від 18 березня 2024 року, яка подана до апеляційного суду, заробітну плату за два місяці, що передували місяцю у якому було звільнено ОСОБА_1 нараховано за червень та липень 36 479,19 грн, кількість робочих днів за вказаний період складала 52 дні. Відповідно середньоденний заробіток становить 701,52 грн. Отже з Української військово-медичної академії за період з 01 серпня 2022 року по 31 липня 
		2023 року підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 182 395,02 грн (260 х 701,52 грн) з врахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
		23 липня 2024 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року, у якій просив її змінити, поновити його на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року, з 01 серпня                2023 року по 31 липня 2024 року, з 01 серпня 2024 року по 31 липня 2025 року.
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 460/16522/21, від 21 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц, від               30 вересня 2019 року у справі № 2340/4462/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 592/4332/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази ) пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, зазначає, що оскільки сторони не визначилися щодо строку дії контракту ані після ухвалення рішення судом першої інстанції, ані під час його перегляду в апеляційному порядку, то строк дії контракту відповідно до пункту 6.2.1 вважається таким, що продовжений на новий строк до 31 липня 2025 року. 
		13 липня 2024 року до Верховного Суду Українська військово-медична академія подала касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від                30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20, від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень по справі не враховано, що саме позивач з початку повномасштабного вторгнення рф заявив про небажання працювати та бажанням звільнитися, у зв`язку з чим не був переведений на дистанційний режим роботи та жодного дня не працював. Саме така поведінка позивача була розцінена Українською військово-медичною академією як виявлення небажання продовжувати контракт.
		Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
		25 вересня 2024 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Української військово-медичної академії, у якому просив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Зазначає, що безпідставними є твердження відповідача про небажання позивача працювати та бажання звільнитись. Всі твердження в касаційній скарзі не підтверджені належними і достатніми доказами, а є надуманими. Указує на те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито касаційне провадження у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року прийнято до провадження касаційну скаргу Української військово-медичної академії та зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції за виключенням поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць,до закінчення касаційного провадження.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд становив, що сторони перебували у трудових відносинах з 20 жовтня                     2011 року на умовах укладеного контракту, який неодноразово переукладався.
		Між позивачем та відповідачем укладено контракт, за умовами якого 
		ОСОБА_1 призначено на посаду старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів терміном з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2022 року.
		Пунктом 6.2.1 контракту передбачено, що підставою розірвання контракту є зокрема, закінчення терміну його дії. При цьому начальник Академії і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за 2 місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін; контракт не може переходити в договір на невизначений термін відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, коли кожна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін (не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії контракту) сторони не визначились, контракт продовжується на новий термін.
		Також умовами пункту 6.2 передбачено, що підставою розірвання контракту можуть бути угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України; пункт 6.2.2); ініціатива Академії до закінчення терміну дії контракту на умовах, передбачених законодавством (статті 40, 41 КЗпП України; пункт 6.2.3); ініціатива працівника до закінчення терміну дії контракту в зв`язку з порушенням Академією законодавства про працю, невиконання умов, передбачених контрактом (стаття 39 КЗпП України). Підставою для дострокового припинення контракту за ініціативою працівника є хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, також невиконання Академією умов, визначених у пунктах 5.1-5.12 цього контракту (пункт 6.2.4).
		З ініціативи Академії дострокове розірвання контракту може бути тільки за умов, передбачених трудовим законодавством, а також при невиконанні працівником умов, викладених у пунктах 3.1-3.7 цього контракту (пункт 6.2.5).
		Згідно з пунктом 6.3 контракту, при розірванні контракту з підстав, не передбачених законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 
		36 КЗпП України.
		Наказом від 27 липня 2022 року № 160 позивача звільнено з роботи 31 липня 2022 року у зв`язку із закінченням строку контракту, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, про що було внесено відповідний запис в трудову книжку позивача серія НОМЕР_1 .
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,  є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                   2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг                           ОСОБА_1 та Української військово-медичної академії, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що зазначені касаційні скарги не підлягають задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Частинами першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є  угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з  підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з частиною першою статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути:
		1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
		2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
		3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП України).
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Суди встановили, що трудовий договір був укладений сторонами у формі контракту з науково-педагогічним працівником на строк з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2022 року.
		Відповідно до пункту 6.2.1 контракту підставою для розірвання контракту є  закінчення терміну його дії. При цьому начальник Академії і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Контракт не може «переходити» в договір на невизначений термін відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, коли кожна із сторін не  поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін.
		Тобто, при укладенні трудового договору сторони самі встановили, що в разі, якщо за два місяці до припинення терміну його дії, вони не визначились з  припиненням чи продовженням трудових відносин, то трудовий договір продовжується на новий термін.
		Такі висновки узгоджуються з висновками, зробленими Верховним Судом у  постанові від 13 грудня 2023 року в справі № 757/22437/22-ц.
		Матеріали справі не містять даних про те, що за два місяці до закінчення терміну дії трудового контракту (тобто до 01 червня 2022 року) сторони домовились про припинення його дії.
		Встановивши відсутність правової підстави для звільнення ОСОБА_1 з                           31 липня 2022 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, суди попередніх інстанцій з огляду на погоджені сторонами положення пункту 6.2.1 контракту дійшли обгрунтованого висновку про те, що такий контракт було продовжено на новий строк (з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року).
		Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що строк дії трудового контракту був продовжений до 31 травня 2025 року, з огляду на невизначення сторонами щодо дії договору під час розгляду цієї справи, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки таких вимог позивач у позовній заяві не заявляв, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.
		Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Тлумачення змісту частини другої статті 235 КЗпП України свідчить про те, що при ухваленні рішення про поновлення працівника на роботі на орган, який розглядає трудовий спір, покладено обов`язок вирішити питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Установлено, що після ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі, відповідач надав суду довідку № 37 від 18 березня 2024 року, яка врахована апеляційний судом при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 757/66553/19 (провадження № 61-7167св21) вказано, що: «установивши, що позивач був незаконно звільнений, суд апеляційної інстанції не врахував положень частини другої статті 235 КЗпП України, при цьому не роз`яснив позивачеві право заявляти клопотання про витребування у відповідача документів про розмір заробітної плати за останні 2 місяці перед звільненням, не зважаючи на те, що саме на суд відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України покладено обов`язок прийняти рішення про виплату незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні означених сум».
		У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 754/16470/19 (провадження № 61-14242св20) зазначено, що: «суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо розміру заробітної плати позивача за останні два місяці її роботи у ТОВ «Контрон-Україна». Тому висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість вимог позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з одночасним залишенням без змін рішення суду першої інстанцій про поновлення ОСОБА_1 на роботі, є передчасним, а ухвалене ним у цій частині судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд».
		Тобто, розмір заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільненням є обставиною, яка підлягає обов`язковому встановленню судом у разі поновлення позивача на роботі. Відсутність доказів на підтвердження розміру заробітної плати працівника за останні два місяці перед звільненням не є підставою для відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому за відсутності довідки про розмір заробітної плати суд позбавлений можливості правильно визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Оскільки незалежно від виконання сторонами своїх процесуальних обов`язків з надання доказів у справах про поновлення на роботі саме на суд покладено обов`язок з визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що прийняття довідки № 37 від 18 березня 2024 року про розмір заробітної плати як доказу за межами встановлених статтею 83 ЦПК України строків у конкретній справі спрямоване на встановлення істини з метою ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		За довідкою про одержані доходи та утримані податки, виданою Українською військово-медичною академією, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за роботу на посаді старшого викладача за червень і липень 2022 року (два останні місяці перед звільненням) складала 36 479,19 грн, а з урахуванням 52 робочі дні у зазначений період, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 701,52 грн (а. с. 156).
		Враховуючи вищенаведені докази, надані відповідачем, виходячи з положень статті 235 КЗпП України та Порядку № 100, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2022 року 
		до 31 липня 2023 року в сумі 182 395,02 грн (260х701,52 грн) з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		Правильність розрахунку, проведеного апеляційним судом, відповідачем не спростовано, власного розрахунку не наведено.
		Тому доводи касаційної скарги про неправильне визначення апеляційним судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними.
		Оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних  вимог ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Висновки апеляційного суду за встановлених ним фактичних обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених             у касаційній скарзі.
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги ОСОБА_1 та Української військово-медичної академії залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року в нескасованій та незміненій при перегляді апеляційним судоми частині, та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року залишити без змін.
		Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 червня     2024 року.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                       О. В. Білоконь
		О. М. Осіян
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...