Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 713/2583/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2024.
Дата набрання законної сили: 25.12.2024
Номер судового провадження: 61-14663ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 713/2583/22
		провадження № 61-14663св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,                Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		треті особи: державний нотаріус Вижницької державної нотаріальної контори Мицкан Жанна Іллівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2  на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що 27 вересня 2017 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла позивачці все своє майно. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
		 
		Позивач, як спадкоємець за заповітом, подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , однак їй стало відомо, що 21 вересня 2018 року складено заповіт ОСОБА_5 на ім`я відповідачки ОСОБА_2 . Даний заповіт складений нотаріусом Мицкан Ж. І., в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У даному заповіті замість заповідача ОСОБА_5 розписалася ОСОБА_6 , житель АДРЕСА_1 .
		 
		Позивачка вважає, що заповіт від 21 вересня 2018 року складений ОСОБА_5 на ім`я відповідача ОСОБА_2 є недійсним, оскільки в заповіті вказано, що його складено о 15:20 год., але не вказано місце його складення, чим порушено вимоги щодо форми заповіту. Крім того, ОСОБА_6 не зареєстрована у 
		м. Косів, у цьому населеному пункті відсутня вулиця чи провулок «Снятинський». 
		 
		Вважає, що заповідач була в змозі самостійно підписати заповіт, оскільки отримувала пенсію та до смерті розписувалась у відомостях про її отримання.
		 
		Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати недійсним заповіт 
		від 21 вересня 2018 року.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 травня                2024 року у складі судді Осокіна А. Л. у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства. Суд зазначив, що місце складення заповіту не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом, а тому відсутність вказівки на місце складення заповіту не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність). При цьому суд зазначив, що хоча в оспорюваному заповіті дійсно не зазначено чи його складено на дому чи в нотаріальній конторі, але в ньому вказано, що його складено в м. Вижниця. За таких обставин, суд дійшов висновку, що нотаріусом виконано вимоги щодо зазначення місця складення заповіту. 
		 
		Суд виходив із того, що ОСОБА_6 дійсно проживає в іншому населеному пункті на АДРЕСА_1 , а саме у смт Кути Косівського району, однак факт підписання заповіту за дорученням ОСОБА_7 саме ОСОБА_6 не оспорюється, що означає про допущення в заповіті технічної описки. 
		 
		Технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення, вони не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним.
		 
		Суд першої інстанції також відхилив посилання позивачки на те, що заповідач могла самостійно підписати заповіт, оскільки у 2010, 2017 та 2018 роках 
		ОСОБА_7 складалися три заповіти, перший на ім`я ОСОБА_8 , другий на ім`я позивачки та третій на ім`я відповідачки. Усі три заповіти були ОСОБА_7 не підписувалась та замість неї підписувались інші особи, оскільки ОСОБА_7 , як вказано в заповітах, за станом здоров`я та внаслідок похилого віку не могла самостійно підписувати заповіти. Зазначене, на думку суду, беззаперечно свідчить про те, що дійсно заповідач ОСОБА_7 доручала підписувати заповіти від свого імені іншим особам, що виключає будь-які сумніви у правомірності та законності підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_6 .
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2024 року змінено з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.
		 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 є рідною сестрою ОСОБА_2 , на користь якої підписаний заповіт, а тому вона відповідно до статті 1253 ЦК України не вправі була розписуватись в заповіті за спадкодавця, тобто не могла бути рукоприкладником, що свідчить про його нікчемність в силу вимог статті 1257 ЦК України. 
		Суд виходив із того, що визнання недійсним заповіту в даному випадку є неналежним способом захисту прав позивачки, а тому вважав, що в позові слід відмовити саме з цієї підстави.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		14 жовтня 2024 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку                  ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 755/8686/17,            від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, від 09 червня 2022 року у справі            № 369/1913/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що за змістом статті 1253 ЦК України близький родич спадкоємця не може бути свідком, а не підписантом. Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив особу свідка та особу рукоприкладника, оскільки при оформленні заповіту вони виконують абсолютно різні функції. Підписувати заповіт не може лише та особа, на користь якої заповідається майно, однак ОСОБА_6 не є такою особою. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У грудні 2024 року від позивачки надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Доводи відзиву зводяться до того, що  ОСОБА_6 не мала право підписувати заповіт, оскільки є близьким родичем спадкоємця ОСОБА_2 .
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 18 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		19 листопада 2010 року ОСОБА_5 склала на ім`я ОСОБА_8 заповіт, яким заповіла їй все своє майно. Даний заповіт складений нотаріусом 
		Войцеховським А. В. в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яких ОСОБА_5 обрала особисто. У даному заповіті також зазначено у зв`язку з тим, що заповідач ОСОБА_5 є особою похилого віку та хвора, власноручно розписатись не може, за її дорученням, в її, нотаріуса, та свідків присутності текст цього заповіту у двох примірниках підписано ОСОБА_11 .
		 
		27 вересня 2017 року ОСОБА_5 склала на ім`я позивачки ОСОБА_12 заповіт, яким заповіла позивачу все належне їй майно. Даний заповіт складений нотаріусом Штефюк Н. В. в присутності свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , яких ОСОБА_5 обрала особисто. У даному заповіті зазначено, що у зв`язку з тим, що заповідач ОСОБА_5 власноручно розписатись не може, за її дорученням, в її, нотаріуса, та свідків присутності текст цього заповіту у двох примірниках підписано ОСОБА_10 .
		 
		21 вересня 2018 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 все належне їй майно. Даний заповіт складений нотаріусом Мицкан Ж. І. в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яких ОСОБА_5 обрала самостійно. У даному заповіті також зазначено, що у зв`язку з тим, що заповідач ОСОБА_5 є людиною похилого віку, власноручно розписатись не може, за її дорученням, в її, нотаріуса, та свідків присутності текст цього заповіту у двох примірниках підписано ОСОБА_6 , яка проживає в 
		АДРЕСА_1 . Цей заповіт складено о 15 год. 20 хв. у двох примірниках, перший який видається заповідачу, а другий залишається на зберіганні у Вижницькій державній нотаріальній конторі, місцезнаходження якої є м. Вижниця вул. Українська, 95 Вижницького району.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
		 
		З довідки приватного нотаріуса Оліник Ю. І. від 17 березня 2022 року слідує, що після смерті ОСОБА_7 відкрито спадкову справу за заявою ОСОБА_2 .
		 
		З довідки Косівської міської ради від 04 серпня 2022 року слідує, що згідно  з відомостями Реєстру територіальної громади у м. Косів відсутня вулиця (провулок) «Снятинський».
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 
		411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
		 
		При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
		 
		Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
		 
		Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.
		 
		Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
		 
		Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
		 
		Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні
		як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті
		(стаття 1233 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
		 
		Разом із тим, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
		 
		У частині четвертій статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
		 
		За змістом статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. 
		Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
		Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
		У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
		 
		У відповідності до пунктів 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.
		 
		Частина перша статті 1257 ЦК України визначає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
		 
		Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.
		 
		Такий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27 січня 2023 року у справі № 144/1206/21, від 03 липня 2024 року у справі № 613/688/20.
		 
		Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заповіт 
		від 21 вересня 2018 року, складений на ім`я відповідачки ОСОБА_2 є нікчемним в силу вимог статті 1257 ЦК України, оскільки його підписала за спадкодавця близька родичка спадкоємиці (рідна сестра), тобто особа, яка не мала на це право. 
		 
		Такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки, роблячи такий висновок, суд апеляційної інстанції не послався на норму закону, якою передбачено заборону у разі неможливості спадкодавця підписати такий заповіт підписувати заповіт родичкою спадкоємця.
		 
		Суд апеляційної інстанції керувався статтею 1253 ЦК України, якою передбачено, що не можуть бути свідками при посвідченні заповіту близькі родичі спадкоємців, однак не врахував, що ОСОБА_6 не була свідком, а виступала в якості підписанта від імені спадкодавця. При цьому при посвідченні заповіту 
		від 21 вересня 2018 року свідками були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак матеріали справи не містять доказів, що вказані особи були близькими родичами спадкодавця.
		 
		Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив особу свідка та особу, яка підписала заповіт за дорученням спадкодавця, оскільки при оформленні заповіту вони виконують абсолютно різні функції. 
		 
		Так, процесуальне значення свідка полягає у тому, що при ньому відбуваються дії щодо складання заповіту і він готовий про це свідчити (про зміст заповіту, а також про обставини при його посвідченні).
		 
		Роль особи, яка підписує заповіт за заповідача (рукоприкладник), зводиться виключно до заповнення певної вади спадкодавця, що заважає йому це зробити.
		 
		При цьому особа, яка підписує заповіт (рукоприкладник), сама не є спадкоємцем. Жодних прав і обов`язків щодо заповіту, який нею підписується, в неї не виникає. Така особа також не може бути одночасно свідком при посвідченні заповіту. 
		 
		Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 755/8686/17, від 19 квітня 
		2023 року у справі № 308/1183/17.
		 
		Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті нівелює вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача, на що суд апеляційної інстанції також уваги не звернув.
		 
		Установивши, що під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1248, 1253 ЦК України, а позивач не надала суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні та не довела, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Установлено, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до вимог підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		З огляду на задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з  ОСОБА_1  на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 984 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року скасувати 
		і залишити в силі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області 
		від 29 травня 2024 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...