Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 137/1411/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2024.
Дата набрання законної сили: 26.12.2024
Номер судового провадження: 61-8543ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		26 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 137/1411/23
		провадження № 61-8543св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2024 року у складі колегії суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Орган опіки і піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про позбавлення батьківських прав.
		 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що у сторін під час перебування у шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 26 червня 2019 року 
		у справі у справі № 137/424/19 шлюб між сторонами розірвано. Сторони проживають окремо.
		 
		Рішенням Літинського районного суду Вінницької області у справі № 137/430/19          від 26 червня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина. Малолітня дитина проживає із позивачкою та перебуває на її утриманні.
		 
		Позивачка вказувала, що станом на 30 вересня 2023 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів складала 19 982,76 грн, що вказує на те, що відповідач не сплачував аліменти протягом 3-4 місяців поспіль. Також зазначає, що відповідач ухиляється від виховання сина та його матеріального забезпечення, не спілкується з ним, не бере участі у його вихованні та житті і навіть коли дитина хворіє, то відповідач цим не цікавиться та не бажає про це знати.
		 
		Крім того, позивачка посилається на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року у справі № 137/299/19 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , яким застосовано тимчасові заходи обмеження прав щодо постраждалої дитини ОСОБА_5 , що були встановлені судом строком на один місяць через протиправні дії відповідача стосовно                        ОСОБА_5 .
		 
		На підставі наведеного, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина сторін ОСОБА_5 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Літинського районного суду Вінницького району Вінницької області               від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 1 073,60 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені судом обставини дають підстави вважати, що дії відповідача стосовно дитини, виконання ним батьківських обов`язків щодо її виховання не відповідають приписам законодавства. Наявність фактів та обставин, які мали місце раніше і наразі існують у відносинах дитини з відповідачем, вказують, що позбавлення його батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини. 
		 
		Місцевий суд зазначив, що стороною позивача надано достатньо належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження того, що позбавлення відповідача батьківських прав сприятиме інтересам дитини та захисту її прав.    
		 
		У свою чергу стороною відповідача не надано доказів того, що ОСОБА_2 піклується про сина, цікавиться його долею, не ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини та не нехтує своїми батьківськими обов`язками. Надані докази підтверджують лише відсутність (погашення) заборгованості зі сплати аліментів та стосуються спростування факту отримання позивачкою та дитиною тілесних ушкоджень у 2019 році. 
		 
		Взявши до уваги висновок Органу опіки та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 06 лютого 2024 року № 05-27/19, який вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських права стосовно його малолітнього сина ОСОБА_5 , виходячи з того, що збереження за відповідачем батьківських прав щодо дитини очевидно буде на шкоду правам та інтересам дитини, з метою дотримання найкращих інтересів дитини суд першої інстанції виснував про застосування такого крайнього заходу стосовно відповідача як позбавлення його батьківських прав, задовольнивши позов.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2024 року рішення Літинського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Стягнуто із ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 сплачений судовий збір 
		за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610, 40 грн.
		 
		Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову мотивував своє рішення тим, що ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, а позивачка не надала суду належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою відповідно до вимог статті 164 СК України для позбавлення його батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_5 .
		 
		За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також того, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
		 
		Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком Органу опіки та піклування 
		та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області 
		від 06 лютого 2024 року № 05-27/19, згідно з яким визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав стосовно ОСОБА_5 , що має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.
		 
		Апеляційний суд, встановивши, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого та винного нехтування батьком своїми обов`язками стосовно дитини, взявши до уваги, що відповідач заперечував проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у вихованні сина, 
		що підтверджується його позицією у відзиві на позовну заяву та тим, 
		що відповідач оскаржує в апеляційному порядку зазначене рішення суду, а також те, що ненадання згоди відповідачем на виїзд дитини за кордон не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно ОСОБА_5 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2024 року та залишити в силі рішення Літинського районного суду Вінницької області                            від 13 лютого 2024 року.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 
		389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 164 СК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі
		№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду
		від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), від 01 листопада 2023 року у справі № 941/314/22 (провадження № 61-5536св23),               від 14 лютого 2024 року у справі № 332/1203/22 (провадження № 61-16720св23).
		 
		Додатково зазначає, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року у справі № 137/299/19 видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким застосовано тимчасові заходи обмеження прав щодо постраждалої дитини ОСОБА_5 , а саме: заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою дитиною та її сім`єю; обмежено його у спілкуванні з постраждалою дитиною ОСОБА_5 та його сім`єю; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу дитину, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику; переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою дитиною або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис було видано строком на один місяць.
		 
		Вказує, що зазначений обмежувальний припис відповідачу виданий внаслідок фізичного насильства відповідача над позивачкою та їх малолітнім сином.
		 
		Заявниця зазначає, що навіть після спливу строку дії припису відповідач 
		не налагодив відносини ні зі своїм сином, ні з позивачкою по справі. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вказані обставини, які негативно характеризують відносини відповідача з позивачкою та їх малолітнім сином.
		 
		Звертає увагу, що апеляційний суд не звернув уваги на неналежну поведінку відповідача, яка характеризує його з негативної сторони, зокрема притягнення 
		ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
		 
		Вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на показання малолітнього сина, який зазначив, що він не має бажання спілкуватися з відповідачем, під час допиту малолітній син висловив бажання проживати зі своїм батьком ОСОБА_7 (вітчимом), якого вважає своїм батьком.
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		03 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		 
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками дитини записані: батько ? ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 
		 
		12 березня 2019 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області 
		у справі № 137/299/19 видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким застосовано тимчасові заходи обмеження прав щодо постраждалої дитини ОСОБА_5 , а саме: 1) заборонено йому перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою дитиною та її сім`єю; 2) обмежено його у спілкуванні з постраждалою дитиною ОСОБА_5 та його сім`єю;                                  3) заборонено наближатися до місця проживання, навчання, інших місць відвідування постраждалої особи ОСОБА_5 та його сім`ї не ближче, як на 300 м; 4) заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу дитину, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 5) заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою дитиною або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видано строком на один місяць. 
		 
		Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 26 червня 2019 року               у справі № 137/424/19 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 26 червня 2019 року              у справі № 137/430/19 змінено спосіб стягнення аліментів із ОСОБА_2              на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 із твердої грошової суми у розмірі 1 000 грн на 1/4 частки від доходу відповідача.
		 
		З наданого Літинським відділом ДВС у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 вбачається, що станом на 30 вересня 2023 року заборгованість ОСОБА_2 становила 19 982,76 грн. 
		 
		З акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім`ї Літинської селищної ради 
		Вінницького району Вінницької області 13 листопада 2023 року, вбачається, що                у будинку на АДРЕСА_1 створено належні умови для комфортного проживання та розвитку дитини - ОСОБА_5 . Дитина забезпечена усім необхідним для її віку та потреб, мати одноосібно займається вихованням свого сина.
		 
		З наданого Літинським відділом ДВС у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)  розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні                      № НОМЕР_2, який доданий відповідачем до відзиву, вбачається, що станом                         на 30 листопада 2023 року у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
		 
		14 грудня 2023 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області 
		у справі № 137/1198/23 відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів.
		 
		З характеристики Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 26 грудня 2023 року, виданої ОСОБА_2 , вбачається, що за місцем проживання він характеризується добре, скарг на наданого громадянина до Літинської селищної ради не надходило.
		 
		З медичних довідок від 26 грудня 2023 року, наданих суду, вбачається, що ОСОБА_2 за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога КНП «Літинська ЦРЛ» раніше не звертався.
		 
		Директором КЗДО (ясла-садок) № 2 «Віночок» видана довідка від 29 грудня 
		2023 року № 6 про те, що малолітня дитина ОСОБА_2 дійсно відвідував цей комунальний заклад дошкільної освіти з 10 вересня 2019 року до 31 травня 
		2023 року.
		 
		Згідно з висновком Органу опіки та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 06 лютого 2024 року № 05-27/19, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських права відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 .
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Наведеним вимогам оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає у повній мірі з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		У статті 7 СК України визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		 
		За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини                         від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого               1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. 
		 
		Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.
		 
		У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		 
		Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
		 
		Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		 
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду                          06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23 (провадження № 61-5643св24),                          від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 (провадження № 61-1450св24),                  від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23 (провадження № 61-10109св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11 (провадження № 61-9746св24).
		 
		У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява
		№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
		 
		Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
		 
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24).
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 02 жовтня2024 року                          у справі № 2-5679/11, провадження № 61-9746св24).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, 
		з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, зокрема того, 
		що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого та винного нехтування батьком своїми обов`язками відносно дитини, прийнявши до уваги, що відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у вихованні сина, що підтверджується його позицією у відзиві на позовну заяву та тим, що відповідач оскаржує в апеляційному порядку зазначене рішення суду, та те, що ненадання згоди відповідачем на виїзд дитини за кордон не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а також урахувавши, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 .
		 
		Крім того, апеляційний суд на підставі приписів частини шостої статті                                  19 СК України не погодився з висновком органу опіки та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 06 лютого 2024 року              № 05-27/19 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , прав оскільки цей висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Апеляційний суд вказав, що висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, орган опіки та піклування не надав оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. 
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
		 
		У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи заявника про те, що апеляційний суд не взяв до уваги рішення Літинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року у справі № 137/299/19 яким видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції під час ухвалення рішенні надав йому належну оцінку.
		 
		Також колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки неналежній поведінці відповідача та не врахував думку малолітнього ОСОБА_5 щодо можливості позбавлення батьківських прав його батька, оскільки такі доводи касаційної скарги відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України не підтверджують факту ухилення        ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків та не є підставою для позбавлення його батьківських прав. 
		 
		Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
		 
		У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження                    № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «…на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими».
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду                         від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
		 
		Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), від 01 листопада 2023 року у справі № 941/314/22 (провадження № 61-5536св23),               від 14 лютого 2024 року у справі № 332/1203/22 (провадження № 61-16720св23), оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.
		 
		У справі 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Великою Палатою Верховного Суду розглядався спір про визначення місця проживання малолітнього дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року).
		 
		У справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), задовольняючи позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав, Верховний Суд виходив із того, що у правовій ситуації, коли є рішення суду, що набрало законної сили, за  
		первинним зверненням одного із батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого із батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу, то в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тому саме другий із батьків дитини під час повторного звернення до нього з позовом про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанова Верховного Суду  від 23 листопада 2022 року).
		 
		У справі № 941/314/22 (провадження № 61-5536св23), залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким матір позбавлено батьківських прав, Верховний Суд керувався тим, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать про винну та свідому поведінку матері щодо ухилення від участі у вихованні сина, про умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення матері батьківських прав (постанова Верховного Суду           від 01 листопада 2023 року).
		 
		У справі 332/1203/22 (провадження № 61-16720св23), залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким батька позбавлено батьківських прав, Верховний Суд керувався тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, установив факт нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітньої дочки, врахував відсутність у батька бажання спілкуватися з дитиною та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року).
		 
		У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
		 
		Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору не спростовують та значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
		Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
		 
		У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами попередніх інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча  пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний  аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня               2001 року № 49684/99, § 2).
		 
		Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
		 
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді В. В. Сердюк    С. О. Карпенко   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...