Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 155/366/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано судом: 30.12.2024. Зареєстровано: 31.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.01.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/155/114/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023032010000171

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №155/366/24
		Провадження №1-кп/155/114/24
		 
		 
		 
		 
		 
		ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 грудня 2024 року                                місто Горохів
		 
		Горохівський районний суд Волинської області в складі 
		головуючого-судді  ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря судового засідання  ОСОБА_2 ,
		прокурора  ОСОБА_3 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_4 ,
		захисника  ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023032010000171 від 22 грудня 2023 року щодо
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Петрівка Перша Олександрівського району Донецької області, який зареєстрований в АДРЕСА_1 та фактично проживає в АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, який з 12.04.2022 року являється внутрішньо переміщеною особою, не працюючий, на утриманні якого перебуває неповнолітній син, не судимий,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_4 з 11 квітня 2022 року перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов`язаний. 21 грудня 2023 року визнаний військово-лікарською комісією придатним до проходження військової служби та того ж дня ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання повістки про явку на 21 грудня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого в АДРЕСА_3 , для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року для відправки у військо.
		Проте, 21 грудня 2023 року ОСОБА_4 , всупереч вимог ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, попередженим про прибуття, та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ухилився від призову за мобілізацією, відмовившись отримувати повістку про явку 21 грудня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , чим ухилився від призову на військову службу.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав та повідомив суду про обставини та мотиви вчиненого ним кримінального правопорушення.. Підтвердив обставини, викладені у обвинувальному акті. При цьому, зазначив, що за отриманням відстрочки від мобілізації до військкомату не звертався, рішення ВЛК не оскаржував. Просив суд суворо не карати.
		Враховуючи те, що ОСОБА_4 в повному обсязі, беззаперечно визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставинами, наведеними у обвинувальному акті, беручи до уваги те, що інші учасники судового розгляду не оспорюють вказані обставини, і судом встановлено, що останні правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.
		Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що своїми умисними протиправними діями, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.
		Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.
		Відповідно до ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
		Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, а також приписами, зазначеними в ч. 1 ст. 1 КК України, ст. 2 КПК України.
		Також, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує, що останній не судимий, є внутрішньо переміщеною особою, має міцні соціальні зв`язки, зокрема, місце постійного проживання та реєстрації, за яким характеризується виключно позитивно, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, на спостереженні у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, разом з тим вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією злочинів, передбачених ст. 12 КК України, хоча й відносяться до нетяжкого злочину, але спрямоване на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад.
		При цьому відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»  захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Умисне ухилення від такого обов`язку під час війни створює негативні наслідки та тенденції в суспільстві та підриває обороноздатність держави.
		Разом із тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 69 КК України, За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		В свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
		Так, на переконання суду, в даному випадку існують підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_4 більш м`якого покарання, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України та визнання в якості обставин, що пом`якшують покарання те, що обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, оскільки добровільно розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення. В судовому засіданні висловлював щирий жаль з приводу вчиненого, готовність нести покарання, крім того, не оспорював фактичних обставин справи, а тому розгляд кримінального провадження відбувся в порядку ст. 349 КПК України. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
		Зазначені обставини є такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому, з огляду на принцип законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, суд, використовуючи свої дискреційні повноваження, підставі ч. 1 ст. 69 КК України вважає за можливе перейти до більш м`якого виду покарання у виді обмеження волі, не зазначеному в санкції ст. 336 КК України, яке слід відбувати реально.
		На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальний правопорушень.
		Судові витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
		Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 не застосовувався.
		Керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України і призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_4  рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Вирок може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду через Горохівський районний суд Волинської області впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
		 
		 
		 
		Суддя Горохівського районного суду
		Волинської області                                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...