Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 314/3238/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 30.12.2024. Зареєстровано: 31.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.01.2025.
Дата набрання законної сили: 30.12.2024
Номер судового провадження: 22-ц/807/2210/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 30.12.2024 Справа № 314/3238/24
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Запорізький апеляційний суд
		 
		Єдиний унікальний №314/3238/24         Головуючий у 1-й інстанції: Кононенко І.О.
		 
		Провадження № 22-ц/807/2210/24         Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 грудня 2024 року                            м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого,судді-доповідача  суддів:     Подліянової Г.С., Гончар М.С.,  Трофимова Д.А.,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу  ОСОБА_1 ,представника,адвоката КовальоваДмитра Валерійовичана рішенняВільнянського районногосуду Запорізькоїобласті від07жовтня 2024року за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів.
		 
		В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що в квітні 2019 року вона уклала з АТ КБ «Приватбанк» договір про відкриття та обслуговування банківського карткового рахунку. На виконання домовленостей банк емітував та видав їй банківську пластикову картку «Універсальна»  НОМЕР_1 зі строком дії до березня 2023 року. За умовами договору банк зобов`язався здійснювати розпорядження вкладника щодо перерахування, списання та видачі їй грошових коштів.
		 
		З лютого 2022 року позивач залишилася на окупованій території за місцем своєї реєстрації, проте на зазначеному рахунку містяться кошти позивачки у сумі 180000 грн, які вона має намір зняти та витратити на власний розсуд, однак мобільний додаток для позивачки «Приват24» заблокований. 
		 
		З метою отримання належних їй коштів, позивачка через представника 18 червня 2024 року звернулася до відповідача з адвокатським запитом про надання роз`яснень щодо отримання цих коштів. 08 липня 2024 року звернулася із заявою до відповідача про відмову від договору про надання банківських послуг та відшкодування збитків, на що її представником 11 липня 2024 року отримано лист від АТ КБ « ПриватБанк» про відмову у наданні будь-якої інформації. 
		 
		 
		 
		Позивач вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» порушив взяті на себе зобов`язання і повинен повернути їй безпідставно заблоковані на рахунку кошти в сумі 180000, 00 грн, у зв`язку з чим посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 180000 грн.
		 
		Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Не погоджуючись із рішенням, представник ОСОБА_1 , адвокат Ковальов Дмитро Валерійович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, вирішити питання про судові витрати відповідно до закону. 
		 
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позовна заява містить вимогу про повернення їй власних коштів, розміщених на рахунку у відповідача, а не вимога про проведення будь-яких фінансових операцій. У зв`язку з цим положення ч.1 ст. 1074 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Положення ч. 1 ст. 1074 ЦК України, а також ст. ст. 10, 11, 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення», статті 63 Закону України «Про банки і банкову діяльність» дійсно передбачають можливість для банку відмовитись від подальших ділових стосунків з клієнтом та проведення фінансових операцій у випадку встановлення самим банком за результатами моніторингу неприйнятно високих ризиків, передбачених законом. Однак, встановлення самим банком таких ризиків не свідчить про можливість порушення права власності клієнта на належні йому та розміщені на банківському рахунку грошові кошти. Позивачка просить захистити її право власності та стягнути з банку належні їй на праві власності грошові кошти. Після початку повномасштабної війни ОСОБА_1 перебуває на тимчасово окупованій території Запорізької області за місцем свого постійного проживання. При цьому, вона не перестала бути громадянкою України, не притягнута до відповідальності за колабораційну діяльність чи іншу діяльність проти України. Саме ці обставин беззаперечно свідчать про необхідність захисту права власності позивачки на належні їй грошові кошти в судовому порядку. 
		 
		Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що за результатами проведення аналізу фінансових операцій, діяльності, інформації про клієнта ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» було встановлено, що діяльність клієнта є підозрілою. Як наслідок, у зв`язку з наявністю підстав вважати, що обслуговування позивачки, характер або наслідки її фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдженні зброї масового знищення, щодо позивачки прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ділових відносин та відмову від ділових відносин шляхом розірвання та закриття рахунків. Відповідно до висновку напрямку «Фінансовий моніторинг» від 20 грудня 2023 року підставою для встановлення неприйнятно високого ризику є наявність критерію, визначеного частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією. Зазначає, що згідно повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору і закриття рахунку від 21 грудня 2023 року, позивачці було запропоновано звернутися до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про перерахування залишків коштів. Посилання представника позивачки на листи банку з відповіддю про відмову в наданні інформації, цілком об`єктивні з підстав не надання інформації з обмеженим доступом, про що зазначалось в відповідях банку. Зазначає, що позивачкою не доведено порушення її прав, інтересів з боку АТ КБ «ПриватБанк», а тому апеляційна скарга не може бути задоволена судом.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		 
		Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
		 
		В силу вимог ч. 1 ст.369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 90840 грн (відповідно до Закону України«Про Державнийбюджет на2024рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 30 = 90840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		 
		Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищуєшістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
		 
		Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
		 
		Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 180000,00 грн, що перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, але не більше шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року у розмірі 3028 грн х 60 = 181 680 грн).
		 
		Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 5 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч.4 ст. 274 ЦПК України.
		 
		Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
		 
		Відповідно до ч. 13 ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		 
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
		 
		Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно з ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно з п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. 
		 
		Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк має право відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом банку в односторонньому порядку, оскільки банком належним чином обгрунтовано його дії, а саме встановлено неприйнятно високий ризик внаслідок проведення внутрішньої перевірки, водночас позивачкою не надано суду належних доказів та не спростовано інформацію, котра досліджувалася банком та оцінка котрої призвела до встановлення неприйнятно високого ризику, тому не має підстав для повернення грошових коштів, які залишилися на картковому рахунку позивачки.
		З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
		 
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		 
		Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Відповідно до частини першоїстатті4 ЦПК Україникожна особамає право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтерес у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Частиною першою статті 15Цивільного кодексуУкраїни (далі  ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		За змістом частини першоїстатті 16 ЦК України, частини першоїстатті4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
		 
		Гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		 
		У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі N 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
		 
		Завданням цивільногосудочинства єсаме ефективнийзахист порушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів.Такий захистможливий заумови,що права,свободи чиінтереси власнепорушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
		 
		Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		 
		З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.
		 
		 
		 
		Отже,при вирішенніспору важливезначення маєвстановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
		 
		У постановахвід 09лютого 2022року усправі N910/6939/20(провадження N 12-45гс21) та від 16 листопада 2022 року у справі N 911/3135/20 (провадження N 12-10гс22) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 24 квітня 2019 року звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 24 квітня 2019 року, угода № SAMDNWFC00050909236 (IBAN: НОМЕР_2 ) згідно якої їй було відкрито карткові рахунки та видано до них платіжні картки у валюті UAH, зокрема номер картки: НОМЕР_1 , найменування - картка Універсальна, призначення рахунку  картковий, строк дії картки  березень 2023 року (а.с.11,121,122).
		 
		Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка підписана клієнтом Банку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на сайті ПриватБанку є формою Договору про надання банківських послуг у ПриватБанку.
		 
		Договір про надання банківських послуг за своєю правовою природою є змішаним договором та включає в себе в тому числі умови договору банківського рахунка та договору про використання електронного платіжного засобу, який є підставою для відкриття карткових/поточних рахунків клієнтам Банку та видачі до них платіжних карток.
		 
		З лютого 2022 року позивач залишилася на окупованій території за місцем своєї реєстрації. Дані обставини визнаються сторонами та не потребують додаткового доказування.
		 
		20 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» складено висновок НФМ про розірвання ділових відносин з позивачем. 
		   
		Листом АТКБ «ПриватБанк»від 21 грудня 2023 року повідомлено позивача про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020року № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк (а.с.44-56). 
		 
		25 січня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» закрито вищезазначений картковий рахунок, що підтверджується відповідною довідкою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 123).
		 
		Відповідно до повідомлення АТ КБ «Приватбанк» від 26 грудня 2024 року, адресованого на адресу апеляційному суду вбачається, що на рахунок «Відмова від підтримання ділових відносин», з якого проводиться виплата коштів або перерахування коштів по реквізитах при зверненні клієнта перераховані кошти зі всіх рахунків клієнта ОСОБА_1 , саме з карткового рахунку НОМЕР_1 було перераховано 190985,80 грн (а.с.136). 
		 
		18 червня 2024 року № 78 адвокат Ковальов Д.В. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із запитом щодо надання інформації про те, з якої причини до рахунку ОСОБА_2 (картка НОМЕР_1 ) заблокований доступ. Також просив забезпечити отримання адвокатом Ковальовим Д.В. як представником ОСОБА_1 грошових коштів з вказаного рахунку на підставі ордеру про надання правової допомоги та ордеру на надання правової допомоги (а.с.12). 
		 
		На запит адвоката, листом від 20 червня 2024 року за вих. №20.1.0.0/7, відповідач повідомив, що надання банком інформації, що містить банківську таємницю стосовно фізичної особи можливо лише на підставі дозволу від клієнта або за рішенням суду. Також повідомив, що вимоги, щодо оформлення дозволу на розкриття інформації, що містить банківську таємницю встановлені Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, що затверджені постановою Правління Національного банку України 14 липня 2006 року №267. Банк зазначив, що для розкриття Банком інформації, що становить банківську таємницю, адвокату необхідно додати відповідні документи. Проте, адвокатом не додано разом із запитом повний перелік необхідних документів, а саме бракує: дозволу від клієнта на розкриття банківської таємниці, Банк змушений відмовити у наданні запитуваної інформації (а.с.13-14). 
		 
		08 липня 2024 року № 105 адвокат Ковальов Д.В. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про відмову від договору та відшкодування збитків, в якій адвокат посилаючись на ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», заявляє про відмову від договору про надання банківських послуг, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та вимагає повернути ОСОБА_1 в особі адвоката як її представника належні їй та розміщені на банківському рахунку (карта НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 180000 грн (а.с.15).
		 
		На запит адвоката, листом від 11 липня 2024 року, відповідач повідомив, що надання банком інформації, що містить банківську таємницю стосовно фізичної особи можливо лише на підставі дозволу від клієнта або за рішенням суду. До запиту мають бути додані документи, а саме посвідчена копія свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності, посвідчена копія ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, письмовий дозвіл особи клієнта Банку, щодо якої запитується інформація на розкриття банківської таємниці, підпис якої, засвідчений підписом керівника Банку або нотаріально або в електронному вигляді в порядку, передбаченому, зокрема, в Положенні «Про застосування електронного підпису та електронної печатки». Банк зазначив, що для розкриття Банком інформації, що становить банківську таємницю, адвокату необхідно додати відповідні документи (а.с.16-17).
		 
		Як вбачається з позовної заяви предметом спору у даній справі є стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивачки грошових коштів у сумі 180000, 00 грн, які знаходяться на банківському картковому рахунку НОМЕР_1 , IBAN: НОМЕР_2 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору про відкриття та обслуговування банківського карткового рахунку від 24 квітня 2019 року, який було закрито в одностороньому порядку банком 25 січня 2024 року.
		Згідно зі статтею 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.
		 
		Статтею 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		 
		Відповідно до статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
		 
		Згідно зі статтею 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		 
		Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
		 
		Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
		 
		Пунктом 20.5 Інструкції № 492 передбачено, що закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов`язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім`я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви.
		 
		Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи, у тому числі фізичної особи-підприємця, підписується власником рахунку або уповноваженою ним особою. Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи-підприємця засвідчується відбитком печатки (за наявності).
		 
		Таким чином, відкритий клієнтом картковий рахунок повинен бути закритий за заявою клієнта в будь-який час в порядку, передбаченому вказаними нормами.
		 
		Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне.
		 
		Нормами, на які посилається заявник, в обґрунтування своїх дій щодо відмови в обслуговуванні рахунку, а також закриття карткового рахунку та повернення коштів передбачено, що банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати клієнта відповідно до вимог законодавства України (стаття 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
		 
		Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
		 
		З метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника (контролера) суб`єкт первинного фінансового моніторингу витребовує у клієнта - юридичної особи інформацію та/або документи, що підтверджують наявність структури власності такого клієнта.
		 
		Реквізити банку, в якому відкрито рахунок клієнту, номер поточного рахунка, місце проживання або місце перебування фізичної особи - резидента України (місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи - нерезидента в Україні), відомості про виконавчий орган, а також інша інформація, необхідна для вивчення клієнта, встановлюються суб`єктом первинного фінансового моніторингу на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).
		 
		За частиною першою статті 10 цього ж Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
		 
		Тобто з метою ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта банк має право витребувати у клієнта необхідну інформацію. Ненадання такої інформації є підставою для відмови в проведенні фінансової операції.
		 
		Ідентифікуючою інформацією є інформація про прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові, дату народження, номер (та за наявності - серію) паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), дату видачі та орган, що його видав, громадянство тощо.
		 
		Верифікація клієнта полягає у встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним (стаття 1 Закону).
		 
		Вивчення клієнта - це процес отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та/або в процесі обслуговування клієнта інформації щодо фінансового стану клієнта та змісту його діяльності; проведення оцінки фінансового стану клієнта; визначення належності клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних або іноземних публічних діячів, діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб; з`ясування місця його проживання або місця перебування чи місця тимчасового перебування в Україні (усіх даних щодо адреси місця проживання (перебування): назва країни, регіону (області), району, міста (села, селища), вулиці (провулку), номера будівлі (корпусу), номера квартири) (стаття 5 Закону).
		 
		Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).
		 
		Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої вказаної статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
		 
		У разі неприйняття спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом зазначеного строку суб`єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції. 
		 
		Враховуючи положення вищезазначених норм, слід дійти висновку, що банк має право блокування картки користувача у разі виникнення підозри стосовно законності походження коштів.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін(частина першастатті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другійстатті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно з частиною першоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Водночас, заблокувавши карткупозивачки,оскільки убанку виниклапідозра стосовнозаконності походженнякоштів, банкомне доведенота ненадано доказівтого,що коштина рахунокпозивачки надійшлизлочинним шляхом, банк не вчинив жодних дій щодо повідомлення правоохоронних органів про підозрілі фінансові операції. 
		 
		Відповідно до вимог статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		 
		Посилання відповідача на те, що позивач здійснив незаконну фінансову операцію з отримання коштів шахрайським способом є лише припущенням, оскільки ніяких процесуальних рішень правоохоронних органів з цього питання відповідач суду не надав, а за приписами частини 6статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		 
		З матеріалів справи випливає, що у відповідача відсутні будь-які дані про те, що дії позивача містять ознаки шахрайства. Належних доказів неправомірних дій збоку позивача відповідачем не надано, а судом таких доказів не здобуто.
		 
		Матеріали справи не містять відомостей про те, що з використанням карток позивача було здійснено незаконну діяльність.
		 
		Верховний Суд в постановах від 30 січня 2019 року у справі № 235/5538/16-ц (провадження № 61-30301св18), від 08 лютого 2023 року у справі757/19084/21-ц (провадження № 61-11827св22) дійшов висновку, що правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.
		 
		У матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також здійснення позивачем незаконних операцій, на підставі чого було обмежено доступ до карткових рахунків.
		 
		За таких обставин, АТ КБ «ПриватБанк» не доведена правомірність обмеження права доступу позивача до власних коштів та вільного розпорядження ними.
		 
		Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності тривалого блокування фінансових операцій по рахунках позивача, в тому числі поза межами строків, визначених устатті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що свідчить про порушення майнових прав позивачки на вільне володіння, користування та розпорядження належними йому грошовими коштами на банківських рахунках.
		 
		Проте,враховуючи,що ОСОБА_1 дії банкущодо закриттякарткового рахунку тарозірвання банкомдоговору неоскаржує, представникпозивачки 08липня 2024року також звертався добанку іззаявою пророзірвання договору про обслуговуваннябанківського картковогорахунку,тому колегіясуддів приходитьдо висновкупро задоволенняпозовних вимогу частиністягнення збанку накористь позивачкиспірних коштівна їїкартковому рахункуу сумі180000,00грн,яка єпредметом позовуу данійсправі,враховуючи положення частинипершої статті13ЦПК України. 
		 
		При цьому,слід зауважити, що Стаття 41 Конституції Українипередбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
		 
		Відповідно достатті 317 ЦК Українивласникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Згідно зістаттею 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбаченостаттею 387 ЦК України.
		Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
		Відповідно до практики ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві. Так само, як і матеріальні речі, деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядати як «право власності» і, таким чином, як «майно» для цілей цього положення. Поняття «майно» не обмежується «існуючим майном» і може також охоплювати активи, у тому числі вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього принаймні «законних сподівань» стосовно отримання можливості ефективного користування правом власності. «Сподівання» є «законним», якщо воно ґрунтується або на положенні законодавства, або на нормативно-правовому акті, який стосується відповідного майнового інтересу. У кожній справі питання, яке необхідно розглядати, полягає у тому, чи надали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на отримання майнового права, захищеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна й підпорядковує його умовам; третє правило, зазначене в другому абзаці, визначає, що держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Ці три правила, однак, не є «чіткими» в розумінні того, що вони не є пов`язаними між собою. Друге та третє правила стосуються конкретно визначених випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити з огляду на загальний принцип, викладений у першому правилі.
		Щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід має відповідати трьом умовам: бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними суспільними інтересами та основоположними правами особи.
		Отже, згідно з Конвенцією, практикою ЄСПЛ, а також Конституцією України та юридичними позиціями Конституційного Суду України, право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним.
		Однак, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмовув задоволенні позову не перевірив на предмет порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції відмову Банку у видачі належних позивачці коштів з його рахунку.Не встановив чи є позбавлення позивачки на певний час її коштів пропорційним втручанням у право власності за встановлених у цій справі обставин та чи дотримано справедливий баланс між суспільним інтересом та правами позивачки.
		Доводи сторони відповідача, наявні в матеріалах справи, а також висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні в цілому, ґрунтуються на твердженні про реалізацію банком свого права на припинення договірних відносин з позивачкою на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що ніби-то є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
		Однак, про обмеженість зазначеного права банку вказано вище. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого саме клієнту встановлено високий ризик та за якими критеріями. Загальні посилання на норми Закону не можуть вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд на вищезазначене уваги не звернув, не правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази не надав їм належну оцінку, не вірно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. п. 1, 2, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
		Аргументи апеляційної скарги є виправданими.
		Щодо розподілу судових витрат.
		Відповідно до підпунктів "б" "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України(частини шоста статті 141 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік`з 01 січня розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028 грн.
		Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (15140 грн).
		Ціна позову в даній справі складає 180000 грн, один відсоток від якої складає 1800 грн (180 000*1%=1800 грн).
		Заявником оскаржується судове рішення за результатами відмови у задоволенні вимог майнового характеру (стягнення суми в рахунок відшкодування завданих збитків) у загальній сумі 180 000 грн, тому судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції становить1800 грн (180000*1%=1800 грн), за перегляд справи у суді апеляційної інстанції становить 2700 грн (1800*150%=2700 грн), разом 4500 грн (1800+2700=4500 грн).
		Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
		Висновок про те, що споживачі звільняються від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу, висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
		Оскільки позов та апеляційну скаргу задоволено, а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки спірні правовідносини виникли з укладення договору банківських рахунку з фізичною особою, отже Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача, тому зАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції 1800 грн (180000*1%=1800 грн) та перегляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 2 700 грн (1800*150%=2700 грн), що разом становить у сумі 4500 грн (1800+2700=4500 грн).
		Керуючись ст. ст.367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича -задовольнити.
		 
		Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		 
		Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 180000 грн. 
		 
		Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави витрати пов`язані зі сплатою судового збору за поданняпозовної заявита апеляційноїскарги у розмірі 4500 грн.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		Повна постанова складена 30 грудня 2024 року.
		Головуючий, суддя         Суддя        Суддя
		Подліянова Г.С.        Гончар М.С. Трофимова Д.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...