Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/12901/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: 03.01.2025. Зареєстровано: 04.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2025.

Номер судового провадження: 2/755/95/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа №:755/12901/24
		Провадження №: 2/755/95/25
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"02" січня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - 
		 
		в с т а н о в и в:
		Представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. 
		Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 червня 2020 року в розмірі 87 692,17 грн. 
		Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 03 червня 2020 року. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитну картку, кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 23 червня 2024 року має заборгованість у розмірі 87 692,17рн, з яких: 71 864,52 грн - заборгованість за тілом кредита; 15 827,65 грн - заборгованість за простроченими відсотками. 
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. 
		Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
		Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
		12 вересня 2024 року відповідачем подано відзив, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю. У відзиві зазначено, що 09 березня 2023 року о 05 год 03 хв на її телефон в додаток «Приват 24» надійшло 5 СМС повідомлень АТ КБ «ПриватБанк» про підтвердження списання з її основної (зарплатної) картки грошових коштів на загальну суму 27 460,67 грн та з кредитної картки грошових коштів на загальну суму 71 557,00 грн. Всі транзакції були здійснені в період з 05 год 03 хв до 05 год 06 хв за київським часом. Одразу зв`язатись із службою підтримки клієнтів банку за номером 3700 позивачу не вдалось. При переписці із банком через чат-бот позивачу стало відомо, що грошові кошти з її карток (основної та кредитної) на загальну суму 99 018,64 грн були перераховані (списані) на користь сервісу в Казахстані. Проте ніяких покупок на цьому сайті позивачем ніколи не здійснювалось. Цього ж дня відповідач повідомив банк про вчинення невстановленими особами шахрайських дій, кошти в сумі 99 018,64 грн були списані з рахунків відповідача не зважаючи на те, що вони мали статус «Заблоковано». При цьому відповідач зазначає, що картки нею не були втрачені, інформація щодо доступу до них відповідачем третім особам не передавалась. Цього ж дня відповідачем було подано заяву до кіберполіції про вчинення невстановленими особами шахрайських дій та було порушено кримінальне провадження. Крім того, 21 квітня 2023 року відповідачем було направлено на адресу банку заяву з вимогою провести службове розслідування, а 19 травня 2023 року заяву з повідомленням про звернення до кіберполіції, в якій вона просила скасувати нараховані відсотки, штрафи та пені та повернути списані з карток кошти. На ці заяви були надані формальні відповіді, які не містять жодної інформації щодо результатів проведеного службового розслідування. Крім того, відповідач посилається безпідставність нарахування заборгованості за простроченими відсотками, оскільки вона є дружиною військовослужбовця, який добровільно вступив до лав ЗСУ.
		       08 жовтня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача просить задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі та зазначає, що 09 березня 2023 року авторизація була проведена із введенням всіх даних картки, згідно правил МПС банк не має права відмовити у списанні за фактом авторизації та запиту на списання зі сторони МПС. Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, а чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу. Також у відповіді зазначено, що розмір відсотків та порядок їх нарахування і сплати встановлені умовами укладеного між сторонами договору. Крім того, у відповіді наведено загальне обґрунтування щодо порядку погашення заборгованості, формули нарахування відсотків, а також зазначено, що відповідач, як дружина військовослужбовця, не зверталась до банку із заявою про звільнення від сплати штрафних санкцій, пені і процентів по кредиту, а надані відповідачем докази не дозволяють встановити факт проходження військової служби чоловіком відповідача. При цьому, прострочені відсотки нараховуються виключно на підставі умов, з якими відповідач була ознайомлена.
		Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, які на них ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
		Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)
		Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
		За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
		Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		Частиною 1 ст. 634 ЦПК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Частинами 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.
		Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		За змістом ч.1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. 
		Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Як убачається з матеріалів справи, 03 червня 2020 року відповідач ОСОБА_1 підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк». 
		Згідно цієї Заяви клієнт ОСОБА_1 , який діє на підставі власного волевиявлення, згідно зі ст.634 ЦК України, підписанням цієї заяви приєднується до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка, приймає всі права та обов`язки, встановлені в цьому договорі та зобов`язується їх належним чином виконувати.
		За умовами заяви, серед іншого, визначені основні умови кредитування, фіксована річна процентна ставка, порядок повернення кредиту тощо.
		Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Положенням ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 ЦК України)
		Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 03 червня 2020 року, станом на 23 червня 2024 року позивачем розрахована заборгованість у розмірі 87 692,17рн, з яких: 71 864,52 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 15 827,65 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що 09 березня 2023 року, в період з 05 год 03 хв до 05 год 06 хв за київським часом, невстановленими особами були вчинені шахрайські дії, які виразились у списанні з її карток коштів у загальній сумі 99 018,64 грн: з основної (зарплатної) картки 27 460,67 грн та з кредитної картки 71 557,00 грн. Відповідачем невідкладно було повідомлено про дані обставини позивача і кіберполіцію, та було порушено кримінальне провадження. На неодноразові звернення відповідача позивачем належної відповіді надано не було.
		Як убачається зі змісту долученого до відзиву Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 04 травня 2023 року у вказаному реєстрі зареєстровано кримінальне провадження №12023100040001642 за ч. 3 ст. 190 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що 09 березня 2023 року з її банківських карток АТ КБ «ПриватБанк» відбулось неправомірне списання грошових коштів на загальну суму 98 910,49 грн. 
		21 квітня 2023 року та 19 травня 2023 року відповідачем на адресу позивача були подані заяви, в яких докладно описувались події списання коштів, не зважаючи на статус «заблоковано», спілкування з цього приводу з працівниками банку 09 березня 2023 року (невідкладно після надходження відповідачу СМС повідомлень), а також було викладено прохання провести службове розслідування та скасувати нарахування відсотків. 
		На ці заяви банком були надані відповіді від 05 травня 2023 року та від 15 червня 2023 року. 
		Як убачається з виписки за договором ОСОБА_1 без номеру за період 03.06.2020 - 28 червня 2024 року, 09 березня 2023 року з картки відповідача НОМЕР_2 було проведено три оплати, деталі операції: Універмаг: alo-trade.kz, ALMATY, на загальну суму 71 449,82 грн. Списання коштів у вказаній сумі відображено й у розрахунку заборгованості, як поточне тіло кредиту.
		З виписки та розрахунку також убачається, що до цього списання у відповідача була відсутня як прострочена так і поточна заборгованість.
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу на дію так званої об`єктивної концепції вини у цивільних та господарських відносинах. Так, відповідно до приписів ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №751/6050/18 дійшов висновку, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.
		Також Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №521/20764/20 виснував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду, зокрема: від 23.01.2018 у справі №202/10128/14-ц, від 14.02.2018 у справі №127/23496/15-ц, від 20.06.2018 у справі №691/699/16-ц, від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц, від 17.07.2019 у справі №571/841/16-ц, від 24.07.2019 у справі №753/16954/16-ц, від 13.09.2019 у справі №501/4443/14-ц, від 02.10.2019 у справі №182/3171/16, від 20.11.2019 у справі №577/4224/16-ц, від 23.01.2020 у справі №179/1688/17, від 26.08.2020 у справі №766/19614/18, від 02.09.2020 у справі №311/634/18-ц, від 16.12.2020 у справі №214/2867/18, від 27.01.2021 у справі №210/1242/18, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19.
		При цьому відповідач, як споживач банківських послуг визначається як більш слабка сторона у відносинах із банком, особливо у сфері кібербезпеки (інформаційної безпеки) щодо захисту клієнтів банку та коштів, які зберігаються на рахунках клієнтів у банку, від кіберзлочинів.
		Позивач, як фізична, та АТ КБ «ПриватБанк», який є одним із найбільших банків України, мають вочевидь різні технічні та фінансові можливості у сфері забезпечення кібербезпеки та захисту від кіберзлочинів. Крім того, саме Банк є фінансовою установою, професійним учасником ринку фінансових послуг, на яку покладається організація та забезпечення безпеки платежів.
		У подібних правовідносинах клієнт банку є споживачем банківських послуг, а тому не має тих рівня знань і засобів, які можуть забезпечити безпеку (схоронність) грошових коштів на своєму рахунку, що обслуговує банк.
		Банк зі свого боку, надаючи такі фінансові послуги, зобов`язаний забезпечити такий рівень безпеки фінансових активів клієнта, довірених банку, аби убезпечити їх від безпідставного зменшення, зокрема за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування (Інтернет-банкінгу), відповідальним за які є банк. З цією метою банк має постійно впроваджувати у своїй діяльності технологічні процеси (алгоритми), що відповідають актуальним викликам безпеки та спрямовані на запобігання помилковому переказу грошових коштів клієнтів, а також здійснювати контроль за їх дотриманням і виконанням.
		Отже, із умов укладеного з банком договору клієнт банку має чітко зрозуміти, які вимоги висуваються банком щодо обладнання, за допомогою якого здійснюється дистанційне обслуговування рахунку, програмного забезпечення, зокрема, наявності антивірусних та антишпигунських програм.
		Позивач не заперечує того, що платежі не були санкціоновані клієнтом банку, ним лише стверджується, що авторизація була проведена із введенням всіх даних картки, згідно правил МПС банк не має права відмовити у списанні за фактом авторизації та запиту на списання зі сторони МПС.
		При цьому позивачем не надано доказів проведення повноцінного службового розслідування для встановлення обставин списання коштів з картки клієнта, яким є відповідач.
		Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
		Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до частин сьомої - дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
		Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
		Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
		Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
		Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших.
		В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку що позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягає задоволенню з огляду на те, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від її імені, а у разі недоведеності вказаної обставин необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів, приймаючи до уваги, що відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила про це відповідача та правоохоронні органи. 
		Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року (заява №63566/00) «Пронін проти України» (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 207, 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048-1050, 1054, 1068, 1073 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 ЦПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В:
		У задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, ЄДРПОУ 14360570,) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України. 
		 
		 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...