Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/524/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 03.01.2025. Зареєстровано: 04.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2025.
Дата набрання законної сили: 03.01.2025
Номер судового провадження: К/990/8711/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 січня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 640/524/20
		провадження № К/990/8711/22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Жука А.В.,
		суддів: Мельник-Томенко Ж.М.,   Мартинюк Н.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора  про скасування наказу, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року (у складі головуючого судді - Бояринцевої М.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року (у складі: головуючого судді - Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.) у справі №640/524/20,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.  ОСОБА_1 (далі -  ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення П`ятої кадрової комісії від 05.12.2019 №10 про неуспішне проходження прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації;
		- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2086ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019 (далі - Наказ 21.12.2019 №2086ц);
		- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
		- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019 до моменту фактичного поновлення на посаді.
		2. В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що у Наказі від 21.12.2019 №2086ц відсутнє посилання на конкретні підстави для його звільнення, передбачені пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Окрім цього, ОСОБА_1 стверджував, що станом на час його звільнення із органів прокуратури реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури України не здійснювалось, жодних розпорядчих рішень про скорочення кількості прокурорів Генеральної прокуратури України також не приймалось. Між тим, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, вимоги якого застосовано до позивача, містить лише положення про зміну назви з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, що, на думку ОСОБА_1 , не може розцінюватись як припинення юридичної особи та створення іншої. Також, позивач зазначав, що з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» він позбавлений прав та гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України, зокрема переважне залишення на роботі, право на пропозицію іншої роботи в установі, що реорганізується, що свідчить про погіршення становища позивача та обмеження його в реалізації прав та інтересів, які гарантуються державою. Одночасно ОСОБА_1 вказував на порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрових комісій, недотримання гарантій проти незаконного звільнення, невмотивованість та необґрунтованість рішення комісії про його неуспішне проходження атестації. На думку позивача, П`ята кадрова комісія, яка фактично станом на день проведення тестування не була уповноваженою у визначеному законом порядку проводити атестацію прокурорів, прийняла рішення відносно позивача про неуспішне проходження ним атестації безпідставно, необґрунтовано, що мало своїм наслідком прийняття Генеральним прокурором протиправного наказу від 21.12.2019 №2086ц про звільнення позивача із займаної посади в органах прокуратури.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 позов задоволено частково. 
		Визнано протиправним та скасовано рішення П`ятої кадрової комісії від 05.12.2019 №10 про неуспішне проходження прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації.
		Визнано протиправним та скасовано Наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2086ц.
		Поновлено позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. 
		Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 355 919, 15 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
		4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про не проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , а отже, оскаржуване рішення не може вважатися законними та обґрунтованими; наслідком скасування даного рішення є також скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади та органів прокуратури як похідного.
		5. Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній тій, з якої його звільнено.
		6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 змінено в мотивувальній та резолютивних частинах, а абзаци четвертий, п`ятий, сьомий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 викладено в наступній редакції:
		«Поновити ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 354391,60 грн. ( триста п`ятдесят чотири тисячі триста дев`яносто одна) грн. 60 коп.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.» В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 залишено без змін.
		7. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначав, що оскільки позивача звільнено саме з посади прокурора Генеральної прокуратури України, то поновлений позивач має бути в Генеральній прокуратурі України. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 30 листопада 2020 року (дата прийняття рішення судом першої інстанції) у сумі 354 391,60 грн.
		8. Суд апеляційної інстанції також зазначав, що враховуючи те, що звільнення на підставі пп. 2 п. 19 Розділу II Закону №113-IX пов`язано, зокрема з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, то помилковими є висновки суду першої інстанції, що посилання у наказі про звільнення на пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII є безпідставним. Колегія суддів зазначала, що в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі вищезазначеної норми є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Також суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження правомірності формування П`ятої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають бездоганну ділову репутацію, суспільний авторитет, чи є вони політично нейтральними та чи мають досвід в галузі права.
		9. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що рішення кадрової комісії щодо позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, кадровою комісією №5 не деталізовано в чому полягає обґрунтований сумнів у професійній компетенції позивача., жодних зауважень щодо підготовленого позивачем практичного завдання спірне рішення не містить; у матеріалах справи наявний Протокол №3 від 05.12.2019 засідання кадрової комісії №5, в якому вказано лише про неуспішне проходження позивачем атестації, а зі змісту наявних у матеріалах справи доказів, в тому числі й вказаного протоколу, не можливо встановити, які питання кадрова комісія №5 ставила позивачу, в рамках чого, які матеріли використанні, які відповіді надавались позивачем, тощо.
		10. Суди попередніх інстанцій також зазначали, що у наданому відповідачем висновку службового розслідування щодо порушень у кримінальному провадженні №42015000000002844, затвердженого Генеральним прокурором 18.12.2017 року, зазначено, що позивач за допущені порушення підлягав б притягненню до дисциплінарної відповідальності. Водночас, з часу вчинення позивачем дисциплінарного проступку минуло більше року, відповідачем не надано до суду жодних належних та достатніх доказів щодо розгляду вказаного висновку та прийняття будь-якого рішення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою в частині позивача. До того ж, суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що наведені обставини не були відображені кадрової комісією №5 у спірному рішення №10.
		11. Стосовно обґрунтованого сумніву комісії в частині джерел походження коштів на придбання рухомого та нерухомого майна, суди попередніх інстанцій зазначали, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів щодо не доброчесності позивача, натомість, у матеріалах справи наявні довідки про проходження позивачем таємної перевірки доброчесності від 30.01.2017 №25/2/1-999ра17, від 28.08.2017 №25/2-10591ра-17, від 01.08.2018 №25/2-16-10702ра-18. Суди попередніх інстанцій також указували, що повноваження на перевірку декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та формування відповідних висновків, належить Національному агентству з питань запобігання корупції, а у кадрової комісії таких повноважень не має; матеріли адміністративної справи не містять жодних належних та достовірних доказів наявності будь-яких рішень або повідомлень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні ОСОБА_1 ; крім того у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача безпосередньо до Національного агентства з питань запобігання корупції метою підтвердження або спростування сумнівів щодо достовірності таких відомостей. Отже, висновки кадрової комісії №5 в частині джерел походження коштів на придбання рухомого та нерухомого майна суди попередніх інстанцій вважали виключно суб`єктивною думкою окремих осіб - членів комісії, яку не підтверджено належними та допустимими доказами.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї
		12. Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		13. Підставою касаційного оскарження у даній справі скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої   статі 328 КАС України та вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.04.2018 у справі №814/886/17, оскільки правовідносини, які є предметом розгляду у такій справі, не подібні до правовідносин у справі №640/524/20.
		14. Крім цього, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах:
		- пунктів 7, 9, 11 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями згідно з Порядком №221;
		- пункту 12 Порядку №233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці   та доброчесності, професійній компетентності прокурора;
		- пункту 17 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №113-ІХ щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації.
		15. Відповідач зазначає, що в матеріалах справи наявні питання, які були поставлені позивачу під час співбесіди, а опитувальник був направлений позивачу на електронну пошту до дня проходження співбесіди. Отже, на переконання скаржника, позивачу було окреслено межі співбесіди. Відповідач переконує Суд в тому, що висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації та наданих позивачем пояснень.
		16. Відповідач звертає увагу на те, що факти наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності (висновок службового розслідування, затверджений Генеральним прокурором 18.12.2017, щодо порушень у кримінальному провадженні № 42015000000002844, відповідно до пункту 2.2. якого ОСОБА_1 підлягав притягненню до дисциплінарної відповідальності) і послугували підставою виникнення обґрунтованих сумнівів у членів кадрової комісії. На переконання відповідача, рішення кадрової комісії відповідає вимогам пункту 12 Порядку №233, а обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, жодним нормативно-правовим актом не визначено.
		17. Скаржник наголошує на тому, що повноваження кадрової комісії є дискреційними, і суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил етичної поведінки та доброчесності, а також рівня професійної компетенції прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. Кадрова комісія, на переконання відповідача, не зобов`язана юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кількома критеріїв.
		18. Також, відповідач вважає, що не ґрунтуються на нормах матеріального права висновки судів щодо виключності повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) на перевірку декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та формування відповідних висновків.
		19. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
		ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		20. Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду надійшла 12.04.2022.
		21. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2022 визначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.
		22. Ухвалою Верховного Суду від 28.04.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі №640/524/20. Іншою ухвалою Суду від 28.04.2022 Офісу Генерального прокурора відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
		23. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
		ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України №1270ц від 13.12.2018 на підставі статті 9 Закону України «Про прокуратуру» призначено радника юстиції ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальник другого слідчого управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
		25. Рішенням п`ятої кадрової комісії від 05.12.2019 №10 про неуспішне проходження прокурором атестації, керуючись пунктами 13, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктом 6 розділу I, пунктом 16 розділу IV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди комісія дійшла до висновку про непроходження ОСОБА_1 атестації.
		26. Наказом Генерального прокурора №2086ц від 21.12.2019 керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказано звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника другого слідчого управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
		IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		27. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		29. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		30. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
		31. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		32. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		33. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який набрав чинності з 25.09.2019, передбачено реформу системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.
		34. У тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами: «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
		35. Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
		Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
		За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
		36. День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
		37. Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		38. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
		39. Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
		Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
		40. За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
		41. Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
		Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.
		42. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
		Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
		43. Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
		1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
		2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
		3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
		4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
		44. За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (далі - Порядок №221; у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
		45. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора (пункт 7 розділу І Порядку №221).
		46. Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
		47. Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.
		48. Пунктом 2 розділу IV Порядку №221 визначено, що до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
		49. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку №221).
		50. Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
		Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		51. Пунктом 15 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
		52. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
		53. Пунктом 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 (далі - Порядок №233) визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
		Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
		54. Спір у цій справі виник у зв`язку із ухваленням П`ятою кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, яке, у свою чергу, стало підставою для прийняття наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.
		55. Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання вимог Закону №113-IX та Порядку № 221, ОСОБА_1 подав заяву про допуск до проходження атестації. Також підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, зокрема і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації його буде звільнено з посади.
		56. Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до наступного етапу - співбесіди.
		57. За наслідками проведення співбесіди з позивачем кадрова комісія прийняла спірне рішення про неуспішне проходження атестації, яке мотивовано невідповідністю позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		58. Матеріалами справи підтверджується, що згідно із Протоколом №3 від 05.12.2019 засідання кадрової комісії №5 комісія провела співбесіду з позивачем з метою виявлення його відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. На голосування комісії було постановлено пропозицію щодо ухвалення рішення про успішне проходження атестації позивачем. Результати голосування: «За» - 1, «Проти» - 5. Рішення про успішне проходження атестації не ухвалено.
		59. Таким чином, було ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації позивачем відповідно до пункту 16 розділу IV Порядку №221.
		60. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне рішення кадрової комісії базується на такому: «на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо доброчесності та професійної компетентності у зв`язку із проведенням слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у рамках кримінального провадження та джерел походження коштів на придбання рухомого та нерухомого майна».
		61. Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). У постановах від 21.10.2021 у справі №640/154/20, від 02.11.2021 у справах №120/3794/20-а та №640/1598/20, від 04.11.2021 у справі №640/537/20, від 02.12.2021 у справі №640/25187/19, від 16.12.2021 у справі  640/26168/19, від 22.12.2021 у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.
		62. У постановах від 29.06.2022 у справі №420/10211/20, від 11.08.2022 у справі №160/8111/20, від 07.07.2022 у справі №560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.
		63. За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
		64. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.
		65. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
		66. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
		67. З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
		68. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів колегія суддів відхиляє посилання Офісу Генерального прокурора на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.
		69. Оцінюючи висновки Комісії, які слугували прийняттю спірного рішення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про їх необґрунтованість та невмотивованість. Дійшли висновку, що посилання кадрової комісії лише на обґрунтовані сумніви не дають змоги встановити, у зв`язку з чим конкретно позивач не відповідає вимогам професійної етики та доброчесності, і жодним чином не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила комісія під час ухвалення оспорюваного рішення, і мотивів його прийняття. Відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
		70. Колегія суддів частково погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає про таке.
		71. Як вже зазначалося вище, пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
		72. З огляду на положення Порядку № 221 та Порядку №233 рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.
		73. Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена, зокрема у постанові від 07.07.2022 у справі №560/214/20, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Тобто рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.
		74. Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критерія ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.
		75. Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі №540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.
		76. Вказане дає підстави для висновку, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку №233 (аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі №640/1358/20.
		77. Приймаючи рішення про неуспішне проходження прокурором етапу співбесіди Комісія виходила з того, що на підставі аналізу матеріалів атестації та наданих під час співбесіди пояснень, ОСОБА_1 не відповідає вимогам професійної компетентності та доброчесності.
		78. Комісія дійшла висновку про невідповідність прокурора вимогам доброчесності у зв`язку із, зокрема, тим, що визнала непереконливими доводи позивача щодо джерел походження коштів на придбання рухомого та нерухомого майна.
		79. Надаючи оцінку вмотивованості та обґрунтованості указаних висновків Комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності, суд першої інстанції виходив з того, що рішення комісії з цього питання є виключно суб`єктивною думкою окремих осіб - членів Кадрової комісії № 7, проте не відповідає фактичним обставинам та жодним чином не свідчить про невідповідність позивача вимогам доброчесності, оскільки не ґрунтується на належних доказах зворотного. Також суд встановив, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують висновки, викладені в спірному рішенні кадрової комісії, зокрема, щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності в частині невідповідності способу життя задекларованим доходам. Суд звернув увагу на те, що жодних конкретних сумнів в спірному рішенні кадрової комісії щодо наведеного не відображено.
		80. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки спірне рішення кадрової комісії в цій частині засновано на наявності начебто обґрунтованих сумнівів, проте не підтверджених належними та допустимими доказами. Фактично, такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення в цій частині, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.
		81. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції та має відбуватися у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції». В контексті таких висновків, суди попередніх інстанцій послалися на постанову Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №814/886/17.
		82. Колегія суддів зазначає, що наявність у Національного агентства з питань запобігання корупції виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.
		83. Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом № 113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній (аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №640/1083/20, від 22.09.2022 у справі №200/7541/20-а).
		84. Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.04.2018 у справі №814/886/17, є помилковим, оскільки правовідносини у такій справі не урегульовані приписами Закону №113-ІХ.
		85. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині частково ухвалені у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
		86. При цьому, колегія судді відхиляє доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, виходячи із пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки неподібність тих чи інших правовідносин не може бути підставою для вирішення Верховним Судом питання відступу від відповідних правових висновків.
		87. Щодо висновків судів попередніх інстанцій стосовно невмотивованості та необґрунтованості оскаржуваного рішення кадрової комісії в частині висновків про обґрунтований сумнів щодо доброчесності та професійної компетентності позивача у зв`язку із проведенням слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у рамках кримінального провадження, колегія суддів зазначає наступне.
		88. Як зазначено судами попередніх інстанцій, П`ятою кадровою комісією не деталізовано в чому полягає обґрунтований сумнів у професійній компетенції позивача, жодних зауважень щодо підготовленого позивачем практичного завдання спірне рішення  не містить; у матеріалах справи наявний Протокол №3 від 05.12.2019 засідання кадрової комісії №5, в якому вказано лише про неуспішне проходження позивачем атестації; зі змісту наявних у матеріалах справи доказів, в тому числі й вказаного протоколу, не можливо встановити, які питання кадрова комісія №5 ставила позивачу, в рамках чого, які матеріли використанні, які відповіді надавались позивачем.
		89. Суди попередніх інстанцій указували, що в наданому відповідачем висновку службового розслідування щодо порушень у кримінальному провадженні №42015000000002844, затвердженого Генеральним прокурором 18.12.2017 року, зазначено, що позивач за допущені порушення підлягав б притягненню до дисциплінарної відповідальності; у пункті 9 висновку визначено направити його до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з метою організації перевірки слідчим шляхом дій службових осіб Департаменту 07 щодо умисного знищення і приховування офіційних документів - протоколів обшуку, ухвал слідчих суддів, заволодіння майном, грошовими коштами в сумі 9400 доларів США, 700 євро, 20000 грн., вилученими 03.03.2016 по вулиці Івана Франка, 16/2, у невідомій сумі, вилученими 15.04.2016 по вул. Звіринецькій, 3, іншим майном, а також складання завідомо підроблених договорів і актів про нібито передачу майна і грошей на зберігання ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Емердженсія», ОСОБА_4 , ТОВ «Термо-Град» за частиною першою статті 357, частини першої статті 366 та статті 191 КК України.
		90. Водночас, як зазначили суди попередніх інстанцій: з часу вчинення позивачем дисциплінарного проступку минуло більше року; відповідачем не надано до суду жодних належних та достатніх доказів щодо розгляду вказаного висновку та прийняття будь-якого рішення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою в частині позивача. До того ж, суди попередніх інстанцій акцентували увагу на тому, що наведені вище обставини не були відображені кадрової комісією у спірному рішенні.
		91. В цій частині суди також врахували положення частини першої статті 62 Конституції України, у відповідності до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Додатково, судом першої інстанції було відмічено, що після затвердження висновку службового розслідування щодо порушень у кримінальному провадженні №42015000000002844 позивача підвищували в займаній посаді.
		92. Отже, на думку судів попередніх інстанцій, рішення кадрової комісії щодо позивача в цій частині також не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності.
		93. Колегія суддів вважає передчасними указані висновки судів попередніх інстанцій та зазначає, що на виконання вимог суду першої інстанції, відповідачем був наданий висновок службового розслідування, на який він посилався під час судового розгляду справи.
		94. Відтак, судовим розглядом справи в першій інстанції було встановлено, який саме висновок службового розслідування оцінювався кадровою комісією під час співбесіди із позивачем, а саме - висновок службового розслідування щодо порушень у кримінальному провадженні №42015000000002844.
		95. Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що оцінка відповідності прокурора критеріям професійної етики та доброчесності здійснюється Кадровою комісією крізь призму етичних вимог, встановлених до професії прокурора, і стандартів, що стосуються його позаслужбової поведінки й іншої дозволеної діяльності (подібна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №160/5323/21).
		96. Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі №200/7541/20-а дійшов висновку, що відсутність факту притягнення позивача до кримінальної або дисциплінарної відповідальності не спростовує встановленого службовим розслідування існування в його діях проступку, який, за переконанням чи обґрунтованим сумнівом членів кадрової комісії, свідчить про порушення вимог професійної етики прокурора чи його невідповідність таким вимогам.
		97. Належним до врахування у цій справі також є те, що атестація за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії атестації відповідна Комісія не встановлює і не кваліфікує наявності в діях прокурора ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури атестації. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки прокурора в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) прокурора, на підставі яких формується висновок про його здатність бути прокурором.
		98. Урахування відомостей про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є лише композиційним елементом характеристики особи прокурора. Ці відомості наче «повідомляють», чи може обіймати посаду прокурора особа, котра вчиняла дії, які за визначенням є неприйнятними і несумісними зі статусом прокурора.
		99. Відтак можна стверджувати, що процедура атестації не є процедурою повторного притягнення прокурора до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
		100. Аналогічна правова позиція у викладена Верховним Судом у постанові від 04.08.2022 у справі №160/12019/20.
		101. Також Верховний Суд зазначає, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.
		102. Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
		103. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).
		104. Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких само по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).
		105. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі №640/1358/20.
		106. Дійшовши висновків про протиправність спірного рішення П`ятої кадрової комісії в частині обґрунтованих сумнівів щодо доброчесності та професійної компетентності у зв`язку із проведенням слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у рамках кримінального провадження позивачем, судами попередніх інстанцій не в повній мірі ураховано те, що рішення кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації на стадії співбесіди приймалися в межах проведення атестації прокурорів, як одноразової події надзвичайного характеру, що зумовлена необхідністю підвищити ефективність діяльності органів прокуратури шляхом проведення оцінки усіх прокурорів на відповідність критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Відсутність факту притягнення позивача до кримінальної або дисциплінарної відповідальності не спростовує існування встановленого службовим розслідування в його діях проступку, який за переконанням чи обґрунтованим сумнівом членів кадрової комісії, може свідчити про порушення вимог професійної етики прокурора чи його невідповідність таким вимогам. Атестація ж за законом не є дисциплінарним провадженням (аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 26.12.2024 у справі №600/2119/21-а).
		107. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі надано оцінку зібраним у справі доказам та зроблено передчасні висновки щодо необґрунтованості та протиправності рішення П`ятої кадрової комісії від 05.12.2019 №10 в частині висновків про обґрунтований сумнів щодо доброчесності та професійної компетентності позивача у зв`язку із проведенням слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у рамках кримінального провадження (№42015000000002844).
		108. А тому, доводи касаційної скарги відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, частково знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
		109. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		110. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).
		111. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		112. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень, колегія суддів дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати, направивши справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		113. Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX), ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
		114. Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
		115. Отже, справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		116. Під час нового розгляду необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
		117. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи сторін, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на цій стадії судового розгляду.
		118. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 2, 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, КАС України, Верховний Суд, 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
		2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у справі №640/524/20 скасувати.
		3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		 
		 
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		А.В. Жук  
		Ж.М. Мельник-Томенко
		Н.М. Мартинюк
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...