Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/1017/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.01.2025.
Дата набрання законної сили: 03.12.2024
Номер судового провадження: 51-2416км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022082040001724

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ        
		03 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 333/1017/23
		провадження № 51-2416км24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого                                     ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,  
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,                                                    
		захисника                                         ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
		представника потерпілої              ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		прокурора                                         ОСОБА_7    
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника                  ОСОБА_5 та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада                    2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № 12022082040001724 за обвинуваченням
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Запоріжжя,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
		За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада               2023 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду                  від 15 лютого 2024 року, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за  ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. 
		Стягнуто процесуальні витрати та вирішено долю речових доказів.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про стягнення на її користь матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто на її користь з ОСОБА_9 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно, 23 000 грн та 500 000 грн. 
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_9 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, 27 листопада 2022 року близько 20:45 у АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з метою умисного вбивства здійснив один постріл з автомата АК-74 у тулуб потерпілого ОСОБА_10 , спричинивши йому наскрізне вогнепальне поранення грудної клітки та черевної порожнини, унаслідок якого він помер у лікарні             14 грудня 2022 року.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У поданих касаційних скаргах:
		Захисник ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, перекваліфікувати дії ОСОБА_9 на ч. 1 ст. 119 КК і призначити йому  покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях, оскільки жодних доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину в матеріалах справи немає, жоден із досліджених судом доказів, як то показання самого засудженого, свідків та експертів, так і протоколи слідчих дій та речові докази не доводять його винуватість у вчиненому, на що суд першої інстанції не звернув уваги і не дав цьому факту належної оцінки. 
		Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги того, що ОСОБА_9 не здійснював жодних дій спрямованих на настання наслідків у виді смерті ОСОБА_10 , оскільки у нього не стріляв. Будь-яких відомостей у доведеність протилежного ані свідками, ані висновками експертів суду надано не було і такі в матеріалах провадження відсутні. Хоча засуджений іне заперечує можливості здійснення ним пострілу в потерпілого, однак не визнає, що це було вчинено умисно.
		Відтак захисник вважає, що оскільки досудовим розслідуванням та судовим слідством встановлено лише факт наявності вогнепального поранення у ОСОБА_10 , проте відсутні докази, які б окремо або в сукупності підтверджували наявність у ОСОБА_9 умислу на вбивство потерпілого, дії засудженого слід кваліфікувати за ст. 119 КК.
		Також стверджує, що поза увагою судів обох інстанцій залишився і той факт, що під час нападу та спробою ОСОБА_10 заволодіти зброєю засудженого, останній здійснював охорону стратегічного об`єкту (залізничного мосту), а тому він мав законне право на використання своєї зброї навіть без попередження. Зауважує, що ОСОБА_9 як досвідчений військовослужбовець бажає продовжити військову службу та брати участь у воєнних діях по обороні України.
		На переконання захисника, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту, та не усунув порушень допущених місцевим судом, а тому оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена без додержання вимог статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
		Представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 , просить змінити  судові рішення і задовольнити цивільний позов потерпілої повністю, стягнути солідарно з ОСОБА_9 і ЗОТЦК та СП у рахунок відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, відповідно 23 000 грн та 1 240 500 грн.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції незаконно відмовив у стягненні коштів із ЗОТЦК та СП. Вважає, що так як ОСОБА_9 та  ОСОБА_10 під час несення служби зі зброєю перебували на посту в стані алкогольного сп`яніння з відома військового керівництва, то відповідальність за завдану шкоду має також бути покладено і на військовий підрозділ в якому вони проходили службу. Факт виявлення численних порушень під час проведення службового розслідування та притягнення кількох осіб до дисциплінарної відповідальності вказують на це. 
		Звертає увагу на те, що поведінка ОСОБА_9 після приїзду поліції не свідчила, що він перебуває у збудженому стані, який є характерним при конфлікті, що супроводжується раптово виниклими неприязними стосунками.
		Разом із тим, у матеріалах провадження міститься достатньо доказів у доведеність того, що постріл з автомата був здійснений саме засудженим, який не відшкодував потерпілій завдану шкоду.
		Відтак представник потерпілої вважає, що сукупність встановлених судом фактичних обставин справи вказує на те, що завдана потерпілій матеріальна та моральна шкода підлягає стягненню з ОСОБА_9 та ЗОТЦК і СП у солідарному порядку, що залишилось поза увагою апеляційного суду.
		 
		Тому, на думку представника, оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК. 
		Позиція учасників в суді касаційної інстанції 
		У судовому засіданні захисник підтримав вимоги своєї касаційної скарги та заперечив проти касаційної скарги представника потерпілої.
		Представник потерпілої підтримав свою касаційну скаргу і заперечив проти касаційної скарги захисника. 
		Прокурор просила відмовити у задоволенні касаційних скарг і залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
		За правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		При перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених місцевим судом.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до         ст. 94 цього Кодексу.
		Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій ці суди ретельно перевіряли усі доводи, на які посилалася сторона захисту при розгляді кримінального провадження та які є аналогічними тим, що викладені в касаційній скарзі захисника. Зазначені в цих рішеннях мотиви про визнання вказаних доводів безпідставними колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що ґрунтуються на досліджених в суді доказах.
		Зокрема, свій висновок у вироку про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд першої інстанції зробив на підставі наданих сторонами доказів, які були перевірені в судовому засіданні, визнані судом належними та допустимими, і яким цей суд дав відповідну правову оцінку. 
		Встановлені місцевим судом та зазначені у вироку фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на ґрунтовному аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: показаннях самого засудженого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , експертів ОСОБА_22 та ОСОБА_23 ; протоколах: огляду місця події від 27.11.2022 (під час проведення якого в дерев`яній конструкції було виявлено та вилучено гільзу калібру 5,45 мм і папір з нашаруванням речовини бурого кольору (далі - РБК), а також мішок та шапка з нашаруванням РБК);  огляду місця події від 28.11.2022 (під час проведення якого в техпункті було виявлено та вилучено автомати АК-74, які закріплені за ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також 2 ріжки з патронами до них); огляду речей від 05.12.2022 (під час проведення якого було оглянуто військову куртку ОСОБА_10 ); огляду місця події від 14.12.2022 (при проведенні якого в морзі було оглянуто труп  ОСОБА_10 ); огляду предмету від 26.12.2022 (було оглянуто відеозапис з нагрудного реєстратора наряду патрульної поліції); слідчого експерименту          від 02.12.2022 (під час проведення якого ОСОБА_9 розповів про обставини події та зазначив, що стріляв угору); огляду речей від 06.02.2023 (було оглянуто диск із відеозаписом наданим свідком ОСОБА_21 ); висновках експертиз: судово-медичної від 05.01.2023 № 6469 (щодо тілесних ушкоджень виявлених у потерпілого ОСОБА_10 ); медико - криміналістичних від 11.01.2023 № 50/к (постріл був здійснений з неблизької відстані), від 02.02.2023 № 51/к (було здійснено один постріл з автомата, який за механізмом відповідає показаним ОСОБА_9 ) та від 02.02.2023 № 157/К (надані під час слідчого експерименту показання ОСОБА_9 щодо траєкторії пострілу (зі слів останнього від здійснив постріл угору) не відповідають характеру та траєкторії ранового каналу виявленого у потерпілого, який іде зверху вниз; судової балістичної від 18.01.2023 № КСЕ-19/108-22/14527-БЛ (згідно висновку якої надана на дослідження гільза від патрона була вистріляна з автомата закріпленого за ОСОБА_9 ); від 27.11.2022 (згідно з висновком якої у ОСОБА_9 виявлено стан алкогольного сп`яніння); від 29.11.2022                 № 2068п ( відповідно до якої будь-яких тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 не виявленоі); від 07.12.2022 № 49 (згідно з висновками якої ОСОБА_9 під час вказаної події перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації, усвідомлював та керував своїми діями), та іншими письмовими доказами у своїй сукупності.
		Ці докази зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та послідовними, узгоджуються між собою в цілому та в деталях, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності. 
		У поданих апеляційних скаргах на вирок сторона захисту та представник потерпілої посилалися на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просили суд апеляційної інстанції скасувати цей вирок. Вимоги та доводи апеляційних скарг цих сторін аналогічні тим, що викладені ними в касаційних скаргах. 
		Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
		Згідно з положеннями ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою. 
		Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
		Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався повністю.
		Твердження захисника в касаційній скарзі про відсутність у ОСОБА_9 умислу на вбивство потерпілого та наявність у його діях складу злочину, передбаченого ст. 119 КК є безпідставними.
		Стаття 115 КК передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб`єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), тобто коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає їх настання.
		Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
		Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь та проявляється в способі вчинення діянь.
		На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності трапляється лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_9 цілеспрямовано та умисно здійснив постріл з автомата в грудну клітку ОСОБА_10 , заподіявши йому тяжких тілесних ушкоджень від яких він помер у медичному закладі.
		Пояснення ОСОБА_9 в суді про необережний характер заподіяння вогнепального поранення та смерті потерпілому були предметом ретельної перевірки у судах першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли.
		Так, під час проведення слідчого експерименту 02.12.2022  ОСОБА_9 пояснив, що 27.11.2022 мав заступати у наряд із ОСОБА_10 та о 20:00 отримав зброю і заступив на чергування сам, бо ОСОБА_10 був сильно п`яний. Через деякий час зайшов погрітися в приміщення для обігріву та навприсядки підкидав дрова в буржуйку. У цей час відкрилися двері, він почув нецензурну лайку та відчув, що на нього накинулись, по голосу зрозумів, що це був ОСОБА_10 , який із криками тягнувся до його автомату та схопився за дуло. У відповідь він різко висмикнув автомат, перезарядив його та натиснув на гачок. Водночас уточнив, що спочатку попередив потерпілого, що буде застосовувати зброю і відкинувся назад, після чого зробив попереджувальний постріл угору (т. 2, а. к. п. 108-112, 170). 
		При допиті в суді 05.10.2023 ОСОБА_9 підтвердив свої показання надані  під час проведення цього слідчого експерименту та вказав, що не знає хто саме натиснув на спусковий гачок (т. 4, а. к. п. 182-186).
		Відповідно до висновку судової медичної експертизи від 05.01.2023 № 6469 виявлений у ОСОБА_10 рановий канал був направлений (при звичайному ортоградному вертикальному положенні тіла) спереду назад, згори вниз та злегка зліва направо (т. 1, а. к. п. 215-228).
		За висновком судової медичної експертизи від 02.02.2023 №157/к умови здійснення пострілу, на які вказував ОСОБА_9 під час слідчого експерименту (зі слів останнього він здійснив один постріл угору цілячись у стелю) не відповідають напрямку ранового каналу виявленого в ОСОБА_10 , так як хід ранового каналу у потерпілого свідчить про те, що постріл був здійснений зверху вниз, що спростовує твердження засудженого про те, що потерпілий на нього накинувся зверху, коли він сидів навприсядки і підкидав дрова в буржуйку (т. 2, а. к. п. 140-162).
		Отже, характер дій ОСОБА_9 , який мав військовий досвід, та обставини події на які він вказував під час слідчого експерименту та при його допиті в суді, їх послідовність, динаміка розвитку, цілеспрямованість і зміст (зняття автомата з запобіжника, досилання патрона в патронник, свідоме натискання на спусковий гачок) безумовно підтверджує висновок судів обох інстанцій про спрямованість умислу ОСОБА_9 на позбавлення життя потерпілого. 
		Безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про те, що жодними належними доказами не підтверджено здійснення пострілу саме з автомата                 ОСОБА_9 .
		Так, згідно з висновком судової балістичної експертизи від 18.01.2023                            № КСЕ-19/108-22/14527-БЛ надана на дослідження гільза вилучена під час огляду місця події 27.11.2022 була вистріляна з автомата АК-74 № НОМЕР_1               (т. 2, а. к. п. 56-65).
		Відповідно до довідки начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.05.2022 вказаний автомат був закріплений за                           ОСОБА_9 (т. 1,  а. к. п. 195).
		Відсутність слідів продуктів пострілу на руках та одязі ОСОБА_9 зумовлена неправильним збором таких слідів, їх пакуванням тощо, що само по собі не спростовує правильність висновку суду першої інстанції у вироку про доведеність винуватості останнього у вчиненні умисного вбивства потерпілого.
		Допитані в судовому засіданні 07.06.2023 експерти ОСОБА_22 та ОСОБА_23 пояснили, що під час пострілу виділяється речовина - дифеніламін, наявність якого досліджується під час проведення експертизи на присутність продуктів пострілу. Проте сліди пострілу не завжди залишаються на об`єктах, які знаходяться поряд. Їх наявність залежить від місця розташування того, хто стріляв і того в кого стріляли, а також від вітру, погодних умов, від того як зроблені змиви, за допомогою чого, від пакування, в якому доставлені речові докази на дослідження, адже це повинно бути герметичне пакування. Дифеніламін крихка речовина, що руйнується за декілька годин. Надані на експертизу речі були доставлені в пакуванні, яке не було герметичним, тому слідів пострілу не було виявлено (т. 4, а. к. п. 16-25).
		У своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій слушно зауважили на те, що характер висловлювань ОСОБА_9 на місці події (що зафіксовано на нагрудних камерах відеореєстраторів працівників поліції, які прибули на місце події) одразу після вчиненого злочину підтверджує, що між засудженим та потерпілим склалися неприязні відносини (про що зазначала і сама сторона захисту в своїх апеляційній та касаційній скаргах), на ґрунті яких ним і було вчинено вбивство (т. 2, а. к. п. 85).
		Доводи касаційної скарги захисника про те, що судом не встановлено причин настання смерті потерпілого суперечать матеріалам провадження.
		Так, згідно з висновком судової медичної експертизи від 05.01.2023 № 6469 причиною смерті потерпілого ОСОБА_10 є одиничне вогнепальне кульове наскрізне поранення тулуба, що проникає в черевну порожнину, з ушкодженнями по ходу ранового каналу внутрішніх органів (лівих надниркової залози та нирки, селезінки, петель тонкої та товстої кишок, великого чіпця), яке ускладнилось розвитком в післяопераційному періоді перитоніту - як небезпечне для життя в момент спричинення, та як таке, що ускладнилось розвитком небезпечного для життя стану поліорганної недостатності і перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.
		Неспроможними є і доводи касаційної скарги захисника про право                 ОСОБА_9 на застосування зброї без попередження, оскільки він здійснював охорону стратегічного об`єкта, адже згідно з його показаннями в суді він упізнав ОСОБА_10 по голосу, а відтак знав, що ця особа є його напарником по чергуванню, тому в момент події законних підстав для застосування ним зброї з метою охорони моста від нападу сторонніх осіб не було.
		Інші доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які в своїх рішеннях навели обґрунтовані мотиви чому вони визнали ці доводи неприйнятними і відхилили, із правильністю яких погоджується і колегія суддів. Наведені з цих підстав аргументи захисника в касаційній скарзі не спростовують правильності таких висновків і не ставлять під сумнів законність оскаржуваних судових рішень. 
		Згідно з положеннями ст. 128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами визначеними КПК з дотриманням норм та положень Цивільного процесуального кодексу України.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду потерпілою ОСОБА_8 було заявлено цивільний позов про солідарне стягнення на її користь із ОСОБА_9 та ЗОТЦК і СП у рахунок відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди відповідно 23 000 грн та 1 240 500 грн. 
		Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги потерпілої та стягнув із ОСОБА_9 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 23 000 грн та 500 000 грн
		Із правильністю такого рішення погоджується і Верховний Суд.
		За правилами ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно з ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, а саме якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Тобто, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у разі коли особа з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами в трудових (службових) відносинах та під час їх виконання.
		Відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці це особи, які проходять військову службу. Відтак військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		З урахуванням положень статей 1172, 1174 ЦК, для покладення на юридичну особу цивільної відповідальності за наслідками вчинення кримінального правопорушення необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і спеціальних. У випадку завдання шкоди працівником юридичної особи діями, які не пов`язані з виконання ним своїх службових обов`язків, у юридичної особи не виникає обов`язку та цивільної відповідальності по відшкодуванню шкоди завданої цим працівником.
		Судами першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено, що ОСОБА_9 спричинив смерть потерпілому ОСОБА_10 хоча і під час несення служби, однак не у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків, а через неприязні відносини з потерпілим і в такому випадку саме він має нести цивільну відповідальність за завдану моральну та матеріальну шкоду.
		За таких обставин цивільно-правова відповідальність ЗОТЦК та СП як юридичної особи виключається.
		За приписами ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
		З матеріалів провадження вбачається, що через скоєний засудженим злочин потерпіла ОСОБА_8 втратила єдиного сина, на матеріальну та психологічну допомогу якого вона мала можливість розраховувати, для неї смерть сина стала значним стресом і завдала  глибоких душевних страждань.
		З огляду на ці фактори, а також обставини справи, зокрема й обставини смерті потерпілого, Суд вважає, що прийняті судами першої та апеляційної інстанцій рішення в частині стягнення з ОСОБА_9 вказаних коштів на користь потерпілої є правильними, відповідають засадам розумності, виваженості та справедливості і не суперечать вимогам статей 23 та 1168 ЦК.
		Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Цих вимог закону судом першої інстанції було дотримано.
		При призначенні покарання ОСОБА_9 суд першої інстанції взяв до уваги  ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК відноситься до особливо тяжких злочинів, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем служби характеризується виключно позитивно, є учасником бойових дій і має заохочення від Президента України.   Як обставину, що обтяжує покарання, суд урахував вчинення ним злочину в стані алкогольного сп`яніння. 
		Визначене ОСОБА_9 покарання відповідає засадам індивідуалізації, співмірності та справедливості і є достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про бажання                   ОСОБА_9 продовжити військову службу для захисту Батьківщини, то в цій частині Суд звертає увагу сторони захисту на те, що останній не позбавлений права на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану на підставах, передбачених ст. 81-1 КК. Клопотання про таке звільнення розглядаються судом у порядку статей 537, 539 КПК.
		Ухвалені в кримінальному провадженні вирок районного суду та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
		При перевірці цих судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для їх зміни або скасування. 
		З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційних скарг захисника   ОСОБА_5 та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката            ОСОБА_6 . Суд не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК,  Верховний Суд
		ухвалив:
		Залишити без задоволення касаційні скарги захисника   ОСОБА_5 та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 , а вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2024 року щодо   ОСОБА_9 без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		___________________                           ___________________                     _________________ 
		ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...