Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/4546/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: 06.01.2025. Зареєстровано: 07.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2025.

Номер судового провадження: 2-4327/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 490/4546/23-ц
		пр. 2-4327/24
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва
		суддя Матійчук Г. О.
		секретар судового засідання Музика В. П.
		справа №490/4546/23-ц
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 
		відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення зобов`язання та застосування правових наслідків нікчемності окремих умов договору споживчого кредиту, - 
		представник відповідача - Аббібулаєва Т. Г.
		В С Т А Н О В И В :
		У травні 2023 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із вказаним позовом, у якому просить визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором в частині сплати процентів та неустойки, нарахованих кредитором після 11 лютого 2009 року за кредитним договором від 26 листопада 2007 року №DN80FI00000207, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , застосувати наслідки нікчемності окремих умов цього кредитного договору шляхом зарахування до тіла кредиту 8 581, 02 дол. США, визнавши розмір її кредитного зобов`язання за тілом кредиту в сумі 64 178, 98 дол. США. 
		В обґрунтування позову зазначено, що 26 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №DN80FI00000207 про надання споживчого кредиту в розмірі 92 480 доларів США під зворотне зобов`язання позичальника повернути їх частинами до 26 листопада 2027 року, зі сплатою 9, 96 % річних за користування ними.
		У відповідності до графіку платежів фактично в її користування було видано 72 760 дол. США.
		Відповідно до п. 2.2.10. договору позичальник зобов`язаний при настанні випадків, передбачених п.2.3.3 даного договору, достроково погасити заборгованість перед банком в повному обсязі.
		За змістом п. 7.1. договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок позичальника, на строк з 26 листопада 2007 року по 25 листопада 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 92 480 дол. США на придбання квартири вартістю 68 000 дол. США, а також у розмірі 19 720 дол. США на виплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3., 2.2.7. даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0, 83 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі в сумі 4 760 дол. США від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0, 32 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за користування погашення кредиту згідно п. 3.10. моніторингу, згідно з пунктом 6.2. даного договору.
		26 листопада 2007 року в забезпечення кредитного зобов`язання був укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року.
		30 серпня 2010 року в зв`язку з невиконанням кредитного зобов`язання, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно, шляхом продажу предмету іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
		09 липня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на квартиру шляхом реалізації з прилюдних торгів та початковою ціною не нижче 343 400 грн та виселення (справа №1423/14351/12).
		27 березня 2013 року, заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 2-2062/11 у задоволенні позову відмовлено з підстав недотримання кредитором вимог ч. 1 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		08 липня 2013 року Апеляційний суд Миколаївської області у справі 2-2062/11, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року в частині вирішення вимоги про звернення стягнення на майно скасував, і в цій частині ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовної вимоги наступного змісту: «на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № DN80FI00000207 від 26 листопада 2007 року, станом на 01 липня 2010 року у розмірі 94 551, 60 дол. США, що еквівалентно 747 458, 76 грн; звернути стягнення на квартиру, належну ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року, надавши ПАТ «КБ «ПриватБанк» право продажу від свого імені названої квартири шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем з початковою ціною продажу 343 400 грн. В решті позову відмовлено».
		11 листопада 2013 року заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва (справа №1423/14351/12), зміненим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2014 року, позовні вимоги задоволено частково, зокрема вирішено звернути стягнення в межах 861 430,48 грн на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» шляхом реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною не нижче 343 400 грн. В частині позовних вимог про виселення з квартири банку відмовлено. 
		01 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ПАТ «КБ «ПриватБанк», в якому крім іншого просила визначити суму заборгованості по кредитному договору DN80FI00000207 в розмірі 551 251, 67 грн, з тих підстав, що кредитний договір був укладений з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, що кредит було надано в іноземній валюті. Рішенням суду від 23 лютого 2021 року в позові відмовлено.
		21 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до банку про визнання кредитного договору недійсним в частині п. 7.1 щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 4 760 дол. США від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0, 32 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з моменту укладення договору і до закінчення його дії. Рішенням у задоволенні позовної вимоги відмовлено в зв`язку зі впливом строку позовної давності.
		Посилаючись на п. п. 2.2.10., 2.3.3. п. 7.1. договору, вказує, що сторони визнали безумовною підставою для дострокового погашення заборгованості п.2.3.3. договору, як порушення кредитного зобов`язання позичальника, зокрема п.7.1. договору. Отже саме п. 2.2.10. договору зумовлює такі правові наслідки порушення позичальником п. 2.3.3. договору, як безумовне настання у позичальника обов`язку погашення заборгованості в повному обсязі. Умови п. 2.3.3. договору в частині порядку врегулювання кредитної заборгованості шляхом відповідного повідомлення банком позичальника про порушення кредитного зобов`язання та пов`язані з цим строки настання у позичальника обов`язку дострокового повернення кредиту в повному обсязі, є правом кредитора, здійснення якого залежить виключно від виявлення кредитора, що має суттєве значення для правильної оцінки настання правових наслідків визначених пунктом 2.2.10. договору.
		З розрахунку кредитної заборгованості, наданої кредитором у справі №1423/14351/12 за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів вбачається, що порушення позичальником кредитного зобов`язання щодо сплати щомісяця коштів в сумі 939, 39 дол. США (п. 2.3.3., п.7.1 договору) відбулось 11 лютого 2009 року, яке не було усунуто позичальником впродовж наступних періодів сплати. Виходячи з періоду оплати передбаченого договором, а саме з 3 по 10 число кожного місяця (п. 7.1 договору), факту порушення кредитного зобов`язання починається з 11 лютого 2009 року, обов`язок повернення кредитної заборгованості в повному обсязі згідно умов п. 2.2.10. договору, настав в позичальника на наступний день із закінченням періоду сплати, тобто 11 лютого 2009 року. Посилаючись на приписи абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
		Вважає, що оскільки строк кредитування був змінений в порядку п. 2.2.10. договору: з 26 листопада 2027 року на 11 лютого 2009 року, то право банку на отримання процентів в порядку статті 1048 ЦК України було припинено, починаючи з 11 лютого 2009 року.
		Умови п. 7.1 договору містять положення про винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 4 760 дол. США від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0, 32 % від суми вказаного кредиту щомісячно в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.10. даного договору та винагороду за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. При цьому процент за користування кредитом становить 0, 83% на місяць, або 9, 96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
		Вказує, що станом на 26 листопада 2007 року у фактичне користування позичальника було надано кредит в розмірі 72 760 дол. США, а також базу нарахування процентів на кожний календарний день у кількості 360 днів на рік (п. 3.3. договору), а також фактично сплачені суми позичальником, останній вправі зажадати перерахунку боргу, зокрема: винагороду за надання фінансового інструменту в сумі 4 760 дол. США, та у розмірі 0, 32% від суми виданого кредиту щомісячно, слід зарахувати до тіла кредиту на відповідну дату, що в свою чергу впливає на зміну розмірів первісних щомісячних платежів, як суттєва умова договору, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.05.2023 року справу направлено на розгляд за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
		Листом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу №490/4546/23 повернуто до Центрального районного суду м. Миколаєва.
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.09.2023 року справу направлено на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 року для розгляду справи визначено суддю Матійчук Г. О.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.
		Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи.
		На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на адресу позивача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		Відповідно до розписки представник відповідача отримала копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 08.01.2024 року, на електронну пошту та до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 28.11.2023 року. 
		Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
		Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
		За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
		Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
		12.01.2024 року надійшов відзив відповідача на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем по справі не надано доказів правової визначеності в обсягах заборгованості перед банком, адже борг позивача перед банком станом на 01.07.2010 року визначена у судовому рішенні Апеляційного суду Миколаївської області у справі №784/2705/13 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, позивачем не зазначено у позовній заяві порушення прав позивача та доказів правової невизначеності. А, отже, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, що є самостійною відмовою у задоволенні позову. Також просить застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності.
		Згідно із ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
		За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
		За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
		1) визнання права;
		2) визнання правочину недійсним;
		3) припинення дії, яка порушує право;
		4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
		5) примусове виконання обов?язку в натурі;
		6) зміна правовідношення;
		7) припинення правовідношення;
		8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
		9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Судом встановлено, що 26 листопада 2007 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DN80FI00000207 про надання споживчого кредиту в розмірі 92 480 дол. США під зворотне зобов`язання позичальника повернути їх частинами до 26 листопада 2027 року, зі сплатою 9, 96 % річних за користування ними (а. с. 11-13).
		Відповідно до пункту 2.2.10. договору позичальник зобов`язаний при настанні випадків, передбачених пунктом 2.3.3. даного договору, погасити достроково заборгованість перед банком в повному обсязі. До таких випадків (подій), згідно пункту 2.3.3. договору, віднесено крім іншого порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору, в тому числі порушення цільового використання коштів. 
		За змістом п. 7.1 договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок позичальника, на строк з 26 листопада 2007 року по 25 листопада 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 92 480 дол. США на придбання квартири вартістю 68 000 дол. США, а також у розмірі 19 720 дол. США на виплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.2.1.3., 2.2.7. даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,83% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі в сумі 4 760 дол. США від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0, 32% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за користування погашення кредиту згідно п. 3.10. моніторингу, згідно з пунктом 6.2. даного договору (а. с. 13).
		За твердженнями позивача, 26 листопада 2007 року, в забезпечення кредитного зобов`язання між сторонами був укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , яка належала позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2007 року, проте даний доказ суду не наданий.
		Позивач також посилається на судові провадження за позовом банку до неї, та за її позовами, зокрема на справи №№2-2062/11, 1423/14351/12, 490/12612/14, 490/1539/18, 490/4369/19. При цьому копії (роздруківок) рішень у вказаних справах не надає. 
		Із інформації реєстру судових рішень видно, що справи №2-2062/11 та №1423/14351/12 в реєстрі відсутні.
		У справі №490/12612/14 за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2015 року частково задоволені позовні вимоги, а саме: виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 . 
		Вказаним рішенням також встановлено, що «в серпні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 про задоволення вимог за кредитним зобов`язанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд Миколаївської області своїм рішенням від 08 липня 2013 року звернув стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,4 кв. м., належну ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу № 1411 від 26 листопада 2007 року, надавши ПАТ КБ «ПриватБанк» право продажу від свого імені названої квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з початковою ціною продажу 343 400 грн».
		У справі №490/1539/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання визначення суми заборгованості по кредитному договору, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва відмовлено у задоволені позову, з підстав недоведеності обставин, вказаних позивачем, що умови кредитного договору №DN80FI00000207 від 26 листопада 2007 року, порушують принцип добросовісності чи призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін чи завдають шкоди споживачеві. Крім того судом в цій справі встановлено, що позовні вимоги про визначення суми заборгованості по кредитному договору №DN80F100000207 від 26 листопада 2007 року та про застосування наслідків пропуску позовної давності при розгляді суми заборгованості позивача перед відповідачем, по суті є запереченням (відзивом) на позов банку про стягнення заборгованості, однак банк позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не подавав.
		У справі №490/4369/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору в частині недійсним, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва, залишеного без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 січня 2022 року, у позові відмовлено в зв`язку з пропуском строку позовної давності.
		При цьому позивач, посилаючись на судові рішення у справі №490/4369/19, зазначає що суди погодились, що умови п. 7.1. договору є оспорюваними, тоді як вони, на її думку є нікчемними, а тому вона не обмежена правом застосування правових наслідків нікчемності окремих умов цього пункту договору.
		Відповідно до правової позиції, висловленої Верховим Судом у постанові від 25.05.2021 року справі №200/14342/18 «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи)».
		Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (постанова Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15).
		Позивачем у справі не надано доказів правової невизначеності в обсягах заборгованості перед банком, адже сума боргу позивача перед банком станом на 01 липня 2010 року визначена в рішенні апеляційного суду Миколаївської області від 08 липня 2013 року, провадження №22ц-/784/2309/13 (справа №2-2062/11) про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Суд не вбачає наявність юридичної невизначеності при розгляді даної справи (№490/45/46/23).
		Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу (постанова ВП ВС від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16).
		Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15).
		В подібних правовідносинах Верховним Судом у справі №462/5368/16 від 22 вересня 2022 року надано оцінку можливостям боржника захищатись в судовому спорі за позовом кредитора зокрема: «Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася.».
		За наведених обставин вбачається, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним і неефективним, оскільки судовий спір, в тому числі з питань встановлення обсягів заборгованості, вже був предметом розгляду за позовом банку у 2010 році, в т.ч. із визначенням суми процентів за користування кредитом та інших винагород. (рішення апеляційного суду Миколаївської області від 08 липня 2013 року. Справа №2-2062/11 або №784/2705/13). При розгляді цієї справи, ОСОБА_1 не порушувала питання щодо визнання припиненими, починаючи з 11 лютого 2009 року її зобов`язань в частині сплати процентів та неустойки, нарахованих кредитором після цієї дати.
		Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
		Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
		Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. 
		Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
		Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
		Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
		Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.
		Враховуючи наявність судового рішення, яким вже зафіксовано розмір заборгованості позивача по кредитному договору DN80FI00000207, і ці обставини вже були предметом судового дослідження, позовні вимоги ОСОБА_1 в даній справі є безпідставними та не підлягають задоволенню.
		Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, то суд зазначає наступне.
		Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
		Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		Частиною 1 ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідачів у спорі, які заявляють про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року, справа № 369/6892/15-ц, постанові Великої Палата Верховного Суду від 14 червня 2023 року, справа №755/13805/16-ц, та постанові Великої Палата Верховного Суду від 18 січня 2023 року, справа № 488/2807/17.
		Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.
		Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що суд відмовив в задоволенні позову, підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності суд не вбачає.
		Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Судовий збір компенсується за рахунок держави.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 253, 256,257, 261, 267ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		У задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення зобов`язання та застосування правових наслідків нікчемності окремих умов договору споживчого кредиту - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
		Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.
		 
		Суддя Г.О.Матійчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...