Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/2215/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2025.
Дата набрання законної сили: 27.12.2024
Номер судового провадження: 61-11095ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 372/2215/18
		провадження № 61-11095св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області,
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Свірік Олексій Володимирович, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Тиханського О. Б., та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2018 року  ОСОБА_1 звернулася з позовом до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, про визнання недійсними і скасування рішень, акта, визнання недійсними свідоцтва і договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити дії.
		В обґрунтування позову вказувала, що її батьку ОСОБА_4 29 червня 1999 року рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської областіпередано у власність земельну ділянку площею 0,12 га на АДРЕСА_1 ; у подальшому ним отримано відповідний державний акт.
		Після смерті батька у 2008 році позивач прийняла спадщину і виявила, що у 2005 році ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на цю ж саму земельну ділянку. В подальшому після смерті ОСОБА_5 земельну ділянку успадкувала ОСОБА_3 і продала  її ОСОБА_2 .
		Таким чином, ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку незаконно, відповідно і подальший перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_3 , яка успадкувала цю земельну ділянку та продала її ОСОБА_2 , теж незаконний.
		За таких обставин просила:
		- визнати недійсним та скасувати рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, яким надано ОСОБА_5 у довічне користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 ;
		- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223186803:02:002:0062, виданий ОСОБА_5 ;
		- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223186803:02:002:0062, видане ОСОБА_5 ;
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062, від 23 лютого 2018 року № 403;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062, від 23 лютого 2018 року № 39847659;
		- скасувати запис у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223186803:02:002:0062.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття 
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 4 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання суду доказів місця розташування спірної земельної ділянки, зокрема, документів щодо винесення земельної ділянки в натурі, акта встановлення межових знаків, технічної документації щодо виготовлення державного акта на земельну ділянку. Вказані обставини унеможливлюють визначення конкретного місця розташування земельної ділянки, що відповідно до державного акта від 15 грудня 1999 року належала ОСОБА_4 .
		У архівному відділі в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області не обліковується документація із землеустрою, розроблена на ім`я ОСОБА_4 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
		Покази свідків щодо користування земельної ділянкою, яка орієнтовно розташована там, де і земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_5 , та наявність іншого державного акта, де вказаний суміжний землевласник ОСОБА_4 , не є належними та достатніми доказами щодо місця розташування земельної ділянки, що надавалась ОСОБА_4 .
		Крім того, земельна ділянка на АДРЕСА_1 розташована в іншому місці, має інший кадастровий номер, власником якої є інші особи, до яких позовні вимоги не заявлені.
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 листопада 2019 року залишено без змін.
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено порушення при наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_5 , а також не надано доказів, що оспорюваним рішенням порушені права позивача.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У липні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Свірік О. В. , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 369/10392/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 610/291/18, від 1 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: пояснення свідків, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, копію рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 5 листопада 1998 року, копію рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 29 червня 1999 року, копію державного акта на право власності на землю серії ІІІ - КВ № 013043 від 15 грудня 1999 року, копію заяви про передачу у приватну власність безоплатно земельної ділянки від 25 січня 1999 року, копію витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 26 березня 2009 року № 19168060.
		Позиція інших учасників справи
		У січні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_4 , і земельна ділянка, придбана ОСОБА_2 , є однією і тією ж земельною ділянкою.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 9 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
		- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 369/10392/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 610/291/18, від 1 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- недослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 5 листопада 1998 року ОСОБА_4 у довічне користування надано земельну ділянку із земель сільської забудови на АДРЕСА_1 площею 0,12 га для будівництва житлового будинку.
		Відповідно до протоколу засідання виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 5 листопада 1998 року № 7 ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 0,12 га на АДРЕСА_2 .
		25 січня 1999 року ОСОБА_4 подав до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області заяву про передачу у приватну власність земельної ділянки у с. Романків Обухівського району Київської області.
		28 січня 1999 року ОСОБА_4 видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
		25 квітня 1999 року виготовлено акт про відведення в натурі земельної ділянки ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 .
		22 червня 1999 року рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
		У Додатку 1 до рішення міститься список землекористувачів, яким передано земельні ділянки у приватну власність, у тому числі ОСОБА_4 .  Разом з цим, не вказано площу, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, переданої ОСОБА_4 .
		15 грудня 1999 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на землю площею 0,12 га, що розташована на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, запис в Книзі записів № 300. 
		Відповідно до опису межі земельної ділянки: від А до Б - земельна ділянка ОСОБА_7 , від Б до В - землі сільської ради, від В до А - земельна ділянка сільської ради (вулиця).
		ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4 .
		У 2016 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 в натурі, до якої надано схему розташування земельної ділянки, кадастровий план з описом меж, абрис земельної ділянки, акт прийому-передачі межових знаків.
		При дослідженні даної технічної документації судами попередніх інстанцій установлено, що кадастровий номер земельній ділянці, яка передана у власність ОСОБА_4 , не присвоєно.
		29 травня 2018 року Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області повідомила ОСОБА_1 про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки у власність площею 0,12 га на АДРЕСА_1 .
		Судами першої та апеляційної інстанцій також установлено, що відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_7 , від Б до В знаходиться земельна ділянка ОСОБА_4 .
		4 листопада 2005 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062.
		Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки 3223186803:02:002:0062 встановлені наступні межі земельної ділянки: від А до Б - землі ОСОБА_8 , від Б до В - землі загального користування (вулиця), від В до Г - землі ОСОБА_9 , від Г до Д - землі ОСОБА_2 , від Д до Е - землі ОСОБА_10 , від Е до А - землі ОСОБА_11 .
		23 лютого 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062 на АДРЕСА_1 .
		Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 липня 2018 року земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062 на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2018 року.
		Згідно з витягом з державного земельного кадастру земельній ділянці на АДРЕСА_1 присвоєно кадастровий номер 3223186803:02:004:0052, власник ОСОБА_12 .
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, дійшов таких висновків.
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно зі статтею 6 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку) (далі - ЗК України) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва.
		Відповідно до статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
		Згідно зі статтею 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
		Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі від 4 травня 1999 року (далі - Інструкція) державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.
		Згідно з пунктом 1.12 Інструкції складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим проектом відведення цієї ділянки.
		Пунктом 1.13 Інструкції визначено, що складання державного акта на право приватної власності на землю, на право власності на землю та на право постійного користування землею при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і товариствам громадян всіх видів, у приватну власність, власність чи у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.
		Відповідно до пункту 1.14 Інструкції довгострокові межові знаки встановленого зразка передаються під охорону та зберігання органу, яким було видано державний акт на право приватної власності на землю, на право власності на землю і на право постійного користування землею, про що складається відповідний акт. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується виконавцем робіт, представником органу, яким було видано державний акт на право приватної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів. Один екземпляр додається до технічного звіту зі складання відповідного державного акта, другий передається органу, якому передано під охорону межові знаки, третій передається виконавцю робіт, четвертий видається разом з державним актом на землю власнику або користувачу земельної ділянки. Власник або користувач земельної ділянки попереджається про відповідальність за порушення чи знищення вказаних знаків.
		Пунктом 1.15 Інструкції розробку технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації на підставі технічного завдання, яке видається районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів Держкомзему України.
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області прийняла рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність. 
		При цьому, як установили суди із копії цього рішення, Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області керувалась статтями 81, 118, 121 ЗК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення сільською радою. 
		Станом на дату ухвалення рішення стаття 81 ЗК України регулювала питання земель запасу, стаття 118 ЗК України стосувалась міжнародних договорів у сфері земельних правовідносин, а стаття 121 ЗК України була відсутня. 
		Таким чином, у 1999 році сільська рада не могла керуватись вказаними статтями при виділенні земельної ділянки ОСОБА_4 . 
		Також рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 5 листопада 1998 року про виділення земельної ділянки та надання дозволу на будівництво житлового будинку та будівельний паспорт від 28 січня 1999 року не стосуються спірної земельної ділянки, оскільки ОСОБА_4 надано земельну ділянку та видано будівельний паспорт на її забудову у с. Підгірці, а не у с. Романків.
		Крім того, як вбачається з рішення, громадянам передавались земельні ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та ведення особистого селянського господарства. Однак в ЗК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення сільською радою, виділялись земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель(присадибна ділянка).
		У Додатку 1 міститься список землекористувачів, яким передано земельні ділянки у приватну власність, в тому числі і ОСОБА_4 . Проте не вказано, якої площі земельна ділянка, з яким цільовим призначенням, а також місце її розташування.
		ОСОБА_1 не надала примірник акта про встановлення довгострокових межових знаків і передачу їх на зберігання, технічної документації зі складання державного акта на право власності на землю, тому неможливо точно визначити місце розташування земельної ділянки, яка виділена ОСОБА_4 .
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність порушення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки відсутні документи, що встановлюють дійсне фактичне розташування земельної ділянки ОСОБА_4 , а саме відсутні планово-картографічні матеріали або інші зображення, які б дозволили ідентифікувати конфігурацію і місце розташування земельної ділянки, що передана йому у власність, відсутні погодження проекту відведення земельної ділянки, акта встановлення межових знаків. Разом з тим, позивач не довела порушень при наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_5 .
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не врахували пояснення свідків є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доводам сторін та врахували надані сторонами докази у цій справі, на підставі яких правильно встановили обставини справи і відмовили у задоволенні позовних вимог. Покази свідків щодо користування земельної ділянкою, яка орієнтовно розташована там, де і земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_5 , та наявність іншого державного акта, де вказаний суміжний землевласник ОСОБА_4 , самі по собі не можуть бути належними та достатніми доказами, які підтверджують місце розташування земельної ділянки, що надавалась ОСОБА_4 .
		Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 369/10392/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 610/291/18, від 1 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у вказаних справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається, а саме: у зазначених справах спір стосувався земельних ділянок (паїв), які перебували в колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства. 
		Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
		Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Свірік Олексій Володимирович, залишити без задоволення.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...