Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/14772/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; іпотечного кредиту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.01.2025.
Дата набрання законної сили: 12.06.2024
Номер судового провадження: 61-1437ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 червня 2024 року
		м. Київ
		справа № 522/14772/19
		провадження № 61-1437св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., 
		Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерного товариства «УкрСиббанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк», в інтересах якого діє адвокат Гладиш Ярослава Миколаївна, на рішення Приморського районного суду міста Одеси 
		від 5 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Донцова Д. Ю., та постанову Одеського апеляційного суду від 8 грудня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У серпні 2019 року АТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета 
		спору, - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		В обґрунтування позову вказувало, що рішенням Суворовського районного 
		суду м. Одеси від 18 грудня 2013 року у справі № 1527/19308/12 задоволено позов
		АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості і стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 
		на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11048302000 від 29 вересня 2006 року 
		в сумі 1 028 387,70 грн, яка складається із: 831 269,20 грн заборгованості за кредитом, 161 717,01 грн заборгованості за процентами за користування 
		кредитом, 25 285,79 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 10 115,70 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.
		Належне виконання зобов`язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту № 11048302000 від 29 вересня 2006 року забезпечено іпотекою нежитлового приміщення, розташованого на 
		АДРЕСА_1 , на підставі укладеного Акціонерним комерційним інноваційним 
		банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», 
		та ОСОБА_1 договору іпотеки.
		Крім того, вказаним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГК «Діамант», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про поділ майна подружжя та виділено ОСОБА_2 із спільної сумісної власності подружжя, зокрема, 1/2 частку нежитлового приміщення площею 62,8 кв.м, розташованого на 
		АДРЕСА_1 , і визнано за ним право власності на вказану частку у майні
		Позивач зазначає про невиконання ОСОБА_3 і ОСОБА_1 рішення суду про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого 
		кредиту № 11048302000, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено виконання вказаного зобов`язання.
		За таких обставин просив в рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_3 договору про надання споживчого кредиту №11048302000 від 29 вересня 2006 року, за кредитом та процентам у розмірі 279 545,08 доларів США і пенею в розмірі 1 192 289,03 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - нежилі приміщення салону та магазину загальною площею 62,8 кв. м, що на АДРЕСА_1 і належить на праві власності по 1/2 частці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з додержанням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. 
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись з позовом про стягнення заборгованості 5 березня 2013 року, банк змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. Рішення суду про стягнення заборгованості набрало чинності 29 лютого 2016 року, після чого у банка виникло право на стягнення заборгованості.
		Врахувавши відсутність доказів виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2013 року, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивача. Встановивши, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся лише 29 серпня 2019 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просив представник відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 8 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2020 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подали
		У січні 2023 року представник АТ «Укрсиббанк» - адвокат Гладиш Я. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 8 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові 
		від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
		Зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, 
		викладених у постанові від 1 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц 
		(провадження № 61-40963св18), в якій касаційний суд зазначив, що рішення суду про стягнення заборгованості за обома кредитними договорами не виконано і про це банк дізнався у 2018 році. Кредитор не зміг реалізувати свої права у виконавчому провадженні, не знав і не міг знати до часу пред`явлення позову, що рішення суду у справі № 2-3310/2010 не буде виконане. Тому висновок судів про те, що банк пропустив позовну давність, є передчасним.
		На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року 
		у справі № 668/9978/15-ц (провадження № 14-124цс19), про те, що «відповідно до 
		частини третьої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Крім того, на період дії мораторію зупиняється перебіг позовної давності». Заявник вважає, що положення цього закону має поширюватися і на мораторій, встановлений  Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		Крім того, суди не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16, щодо можливості нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору.
		Заявник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 3 червня 2020 року 
		у справі № 236/918/17 (провадження № 61-41092св18), від 11 червня 2020 року 
		у справі № 644/623/17 (провадження № 61-45901св18), від 1 липня 2020 року 
		у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18), у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 жовтня 
		2014 року у справі № 6-169цс14, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, 
		від 18 червня 2014 року у справі № 6-61цс14, від 19 березня 2014 року 
		у справі № 6-14цс14, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, 
		від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16
		Позиція інших учасників справи
		У січні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу 
		АТ «УкрСиббанк», в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року 
		у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 29 травня 2019 року 
		у справі № 668/9978/15-ц (провадження № 14-124цс19), у постановах Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 236/918/17 (провадження № 61-41092св18), від 11 червня 2020 року у справі № 644/623/17 (провадження № 61-45901св18), 
		від 1 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18), у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року 
		у справі № 6-154цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, від 18 червня 2014 року у справі № 6-61цс14, 
		від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 19 березня 2014 року 
		у справі № 6-20цс14,від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
		Ухвалою Верховного Суду від 5 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 9 вересня 2006 року 
		АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та 
		ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11048302000, за умовами якого ОСОБА_3 надано кредит в іноземній валюті в сумі 177 600 доларів США зі сплатою 12,3% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення не пізніше 29 вересня 2016 року.
		Належне виконання зобов`язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту № 11048302000 від 29 вересня 2006 року забезпечено іпотекою нежитлового приміщення, розташованого на 
		АДРЕСА_1 на підставі укладеного АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю., зареєстрованим за № 4466.
		5 березня 2013 року АТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом про стягнення з ОСОБА_3 і ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
		Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 8 серпня 2013 року об`єднано в одне провадження справи за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2013 року задоволено позов АТ «УкрСиббанк», стягнено солідарно з ОСОБА_3 і 
		ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11048302000 від 29 вересня 2006 року в сумі 1 028 387,70 грн, яка складається із: 831 269,20 грн заборгованості за кредитом, 161 717,01 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 25 285,79 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 10 115,70 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. Позов ОСОБА_2 задоволено частково та виділено ОСОБА_2 зі спільної сумісної власності подружжя, зокрема, 1/2 частку нежитлового приміщення площею 62,8 кв.м, розташованого на АДРЕСА_1 , і визнано за ним право власності на вказану частку у майні.
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2013 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси 
		від 18 грудня 2013 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 лютого 2016 року - без змін.
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
		Щодо обґрунтованості позовних вимог
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		Частиною першою статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		У постанові Верховного Суду від 1 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року 
		у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року 
		у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2013 року 
		у справі № 1527/19308/12 задоволено позов АТ «УкрСиббанк», стягнено солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11048302000 від 29 вересня 
		2006 року в сумі 1 028 387,70 грн, яка складається із: 831 269,20 грн заборгованості за кредитом, 161 717,01 грн заборгованості за процентами за користування 
		кредитом, 25 285,79 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 10 115,70 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.
		Звертаючись з вказаним позовом, АТ «УкрСиббанк» просив стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11048302000 
		від 29 вересня 2006 року за кредитом та процентами у розмірі 279 545,08 доларів США та за пенею в розмірі 1 192 289,03 грн, а саме:
		- 103 999,65 доларів США - заборгованість за кредитом;
		- 27 490,43 доларів США - заборгованість за процентами, нарахованими 
		до 29 вересня 2016 року;
		- 148 055 доларів США - три проценти річних за період до 31 липня 2019 року;
		- 945 391,76 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, яка нарахована з 14 серпня 2018 року до 14 серпня 2019 року;
		- 249 897,27 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована за період з 14 серпня 2018 року до 14 серпня 2019 року.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року 
		у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій 
		розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що АТ «УкрСиббанк» 5 березня 2013 року звернулося з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, чим фактично змінило порядок, умови і строк дії кредитного договору.
		За змістом поданого АТ «УкрСиббанк» розрахунку заборгованості банк нараховував проценти за користування кредитом та пеню, в тому числі і 
		після 5 березня 2013 року (закінчення строку кредитування).
		Суди не врахували, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси 
		від 18 грудня 2013 року про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості виключає можливість нарахування процентів та пені після закінчення строку кредитування.
		За таких обставин заявлені у цій справі вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після ухвалення рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, є безпідставними.
		Про врахування висновку, викладеного у постанові Великої 
		Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) щодо необхідності визначення періоду, за який нараховуються суми за кредитним договором, вказував Верховний Суд у постанові від 1 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18), про неврахування якої судами попередніх інстанцій зазначив заявник у касаційній скарзі.
		Щодо застосування наслідків спливу позовної давності
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
		Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові 
		у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
		У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 
		(провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої 
		статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти та пеню за кредитом, вимоги позивача про стягнення таких процентів та пені є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
		Верховний Суд визнає помилковим застосування позовної давності до усієї заявленої суми заборгованості, в рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, як підстави для відмови в позові, так як суди неправильно застосували до спірних правовідносин вказані норми матеріального права, оскільки частина позовних вимог (заборгованість за процентами та пенею нарахована після 5 березня 2013 року) є безпідставною.
		Також колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанції дійшли передчасного висновку про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 .
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
		Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття«сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанови Великої Палати 
		Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, 
		провадження № 14-208цс18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, 
		від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 9 лютого 2021 року 
		у справі № 635/4741/17).
		З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернені до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності (постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18).
		Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною зверненою до цієї сторони позовною вимогою і, залежно від установленого, дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду 
		від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20).
		У справі, яка переглядається, АТ «УкрСиббанк» пред`явило до ОСОБА_2 
		та ОСОБА_1 вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить відповідачам на праві спільної власності - по 1/2 частці кожному.
		При цьому ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності не заявляла.
		Не врахувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові 
		від 1 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18) щодо необхідності у подібних правовідносинах застосовувати висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 
		(провадження № 14-10цс18), суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо розміру заборгованості, в рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, не розмежував позовні вимоги, до яких підлягає застосуванню позовна давність.
		Тому висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції є передчасним, а ухвалене судове рішення у вказаній частині не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
		Крім того, у постанові Верховного Суду від 1 липня 2020 року 
		у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18) у подібних правовідносинах колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не зміг реалізувати свої права у виконавчому провадженні, не знав і не міг знати до часу пред`явлення позову, що рішення суду у справі про стягнення заборгованості не буде виконане. Тому висновок апеляційного суду про обґрунтованість рішення суду першої інстанції є передчасним.
		Суду апеляційної інстанції необхідно перевірити, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин висновкиВерховного Суду, викладені у постанові 
		від 1 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18), 
		в контексті початку перебігу позовної давності за вимогами банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		У Верховного Суду відсутні процесуальні повноваження на вчинення вказаних процесуальних дій (стаття 400 ЦПК України).
		За таких обставин касаційна скарга є частково обґрунтованою, наведена заявником в цій частині підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 
		частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку, викладеного у постанові 
		від 1 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18), підтверджена під час касаційного провадження.
		Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої 
		статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
		Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін щодо початку перебігу позовної давності, встановити розмір заборгованості, який нарахований в межах строку кредитування і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Щодо судових витрат
		Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк», в інтересах якого діє адвокат Гладиш Ярослава Миколаївна, задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 8 грудня 2022 року скасувати, справу в направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...