Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 486/22/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.01.2025.
Дата набрання законної сили: 12.06.2024
Номер судового провадження: 61-5775ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 червня 2024 року
		м. Київ
		справа № 486/22/22
		провадження № 61-5775св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., 
		Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області 
		від 3 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Савіна О. І., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 7 березня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного 
		підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 
		(далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позову вказував, що з 23 березня 2018 року він працює у Відокремленому підрозділі «Південноукраїнська атомна електрична станція» 
		ДП «НАЕК «Енергоатом» (далі - ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом») на посаді машиніста-обхідника з турбінного устаткування VI групи турбінного цеху № 1.
		Наказом ВП «ПУАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» № 1574 від 17 листопада 
		2021 року «Про проведення позапланового інструктажу персоналу ВП «ЮУ АЕС» всіх працівників попереджено про те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» включено до переліку організацій, працівники якого підлягають обов`язковому щепленню проти СОVID-19. Проте вказаний наказ порушує регламенті документи ВП «ЮУ АЕС», зокрема положення ПЛ.0.0055.01.04 «Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони здоров`я працівників ВП «ЮУАЕС», яке містить вичерпний перелік тем для проведення позапланових інструктажів з охорони праці.
		Крім того, наказом ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» № 1652 від 3 грудня 
		2021 року «Про інформування щодо профілактичного щеплення проти СОVID-19» порушено його право на ознайомлення з належно оформленим наказом, оскільки у копії наказу відсутній обов`язковий аркуш погодження, зокрема, з керівником юридичного відділу та профспілкою.
		9 грудня 2021 року ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» видав наказ № 1586-к, яким позивача відсторонено від роботи з 10 грудня 2021 року без виплати заробітної плати у зв`язку з відмовою від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19. Із копії цього наказу вбачається, що суб`єктом підписання одночасно зазначено і генерального директора ОСОБА_2 , і виконуючого обов`язки генерального директора ОСОБА_3 , а проставлення особистого підпису біля обох прізвищ унеможливлює встановлення особи, яка підписала наказ.
		Позивач зазначав про помилкове мотивування наказу про його відсторонення відмовою або ухиленням від проведення обов`язково профілактичного щеплення проти СОVID-19, оскільки будь-які підтвердження вказаних обставин відсутні.
		Вважав наказ № 1586-к від 9 грудня 2021 року незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки цей наказ порушує його право на працю та її оплату, яке гарантовано Конституцією України та Кодексом законів про працю України. Зазначає, що ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, чи в будь-якому іншому документі, підписаному ним та відповідачем, відсутнє зобов`язання як вакцинуватися від СОVID-19 чи надання вказаних медичних документів, так і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності щеплення чи ненадання ним відповідних документів. 
		Уточнивши позовні вимоги, остаточно просив визнати незаконним наказ № 1586-к від 9 грудня 2021 року в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 10 грудня 2021 року машиніста-обхідника з турбінного устаткування ОСОБА_1 та зобов`язати ВП «ПУ АЕС» 
		ДП «НАЕК «Енергоатом» виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 грудня 2021 року до 1 березня 2022 року в сумі 81 104,78 грн.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 червня 
		2022 року відмовлено у задоволенні позову.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що ДП НАЕК «Енергоатом» входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83. Наказом Міністерства охорони здоров`я України  (далі - МОЗ України) № 2393 від 1 листопада 2021 року, який набрав чинності з 9 грудня 2021 року, визначено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 
		2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 
		2011 року за № 1161/19899.
		Місцевий суд встановив, що на 9 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надав роботодавцю документ, який підтверджував наявність у нього профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595.
		Тому на виконання вимог наказу МОЗ України від 1 листопада 2021 року № 2393 та постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 генеральний директор ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» 9 грудня 2021 року наказом № 1586-к  правомірно відсторонив від роботи ОСОБА_1 на період дії карантину або на строк до усунення причин відсторонення.
		Надавши оцінку вказаним обставинам, суд першої інстанції вважав законним оспорюваний наказ, оскільки він винесений уповноваженою особою відповідно до вимог законодавства та з додержанням встановленого порядку. 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 7 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сорочана В. О. задоволено частково, рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області 
		від 3 червня 2022 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд в цілому погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, проте зазначив про необхідність зміни мотивів щодо підстав відмови у позові.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що форма організації праці ОСОБА_1 позбавляє його можливості працювати дистанційно (стаття 60-2 КЗпП України) чи надомно (статті 60-1 КЗпП України), оскільки посаду віднесено до оперативного персоналу, позивач працює за графіком у зміні, приймання та здача якої відбувається з контактуванням з іншими працівниками АЕС. Апеляційний суд врахував, що ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» належить до об`єктів, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, умови праці позивача передбачають об`єктивну необхідність особистого контакту з іншими людьми, що може збільшувати вірогідність зараження COVID-19 та зможе спричинити поширення коронавірусної інфекції серед інших працівників.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , будучи обізнаними 
		з 17 листопада 2021 року про те, що працівники ВП «ПУ АЕС» 
		ДП «НАЕК «Енергоатом» підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, ухилився від вакцинації. Доказів того, що він мав певні протипоказання до вакцинації не надавав, тому відповідач правомірно видав наказ про відсторонення позивача від виконання ним своїх посадових обов`язків.
		Встановивши, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи правомірне, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність у роботодавця обов`язку здійснювати працівнику визначені законодавством виплати, тому погодився з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подали
		У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 червня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 7 березня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України 
		від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої 
		коронавірусом SARS-CoV-2», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (затвердженого наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 зі змінами) та Закону України від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення 
		від інфекційних хвороб» в аналогічних правовідносинах, які викладені 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 лютого 2023 року 
		у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та у постановах 
		Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справах № 613/1947/21
		(провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21 
		(провадження № 61-9186св22), № 295/17426/21 (провадження № 61-9557св22), № 130/3550/21 (провадження № 61-4405св22), № 688/51/22 
		(провадження № 61-7989св22), № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22).
		Неврахування вказаних висновків судами, на думку заявника, полягають в тому, що:
		- на роботодавця покладається обов`язок застосувати такий захід із усіх можливих, який би в найменшій мірі порушував права працівника на роботу. Отже відповідач міг запропонувати відповідачу менш радикальні заходи ніж відсторонення, наприклад, пред`являти результат негативного тесту на наявність COVID-19, що в повній мірі виключало б ризик зараження інших працівників та не позбавляло ОСОБА_1 засобів для існування;
		- усвідомлюючи, що такі підзаконні нормативно-правові акти, як 
		наказ МОЗ України від 1 листопада 2021 року № 2393 та постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 суперечать вимогам Конституції України та законів України, суди попередніх інстанцій не керувалися принципом верховенства права та не застосували механізм, передбачений частиною шостою статті 10 ЦПК України, відповідно до якого у разі, якщо закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії;
		- відповідач не довів, що позивач відмовився від щеплення внаслідок проінформованої згоди, тобто саме після його повного та об`єктивного інформування про щеплення, його наслідки для здоров`я, та про наслідки відмови; Також вважає недоведеним сам факт відмови позивача чи його ухилення від щеплення, що свідчить про невиправдане втручання в права людини та протиправність відсторонення від роботи;
		- неналежна якість закону або відсутність закону не може бути належним та достатнім виправданням у втручання права людини, так як це недоліки в належному урядуванні з боку держави, які не можуть усуватися за рахунок прав людини;
		- суди порушили норми матеріального права, які регулюють порядок вакцинації та відсторонення працівників від роботи.
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року 
		у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), у постановах Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справах від 1 березня 2023 року 
		у справах № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21 (провадження № 61-9186св22), № 295/17426/21 
		(провадження № 61-9557св22), № 130/3550/21 (провадження № 61-4405св22), № 688/51/22 (провадження № 61-7989св22), № 464/9030/21 
		(провадження № 61-9521св22), № 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 5 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що  ОСОБА_1 
		з 23 березня 2018 року працює на посаді машиніста-обхідника з турбінного устаткування VI групи турбінного цеху № 1 ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» на підставі наказу № 283-ос від 22 березня 2018 року.
		17 листопада 2021 року генеральний директор ВП «ПУ АЕС» 
		ДП «НАЕК «Енергоатом» видав наказ № 1574 «Про проведення позапланового інструктажу персоналу ВП «ПУ АЕС»», згідно якого керівникам структурних підрозділів доручено провести позаплановий інструктаж (із записом 
		у журналах інструктажів з охорони праці персоналу підрозділів) про включення 
		ДП «НАЕК «Енергоатом» до переліку організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19.
		7 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно 
		з наказом МОЗ України № 2393 від 1 листопада 2021 року «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» розширено перелік професій, для яких щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим, який набирає чинності з 9 грудня 
		2021 року, працівники ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти СОVID-19. У разі відсутності документа, який підтверджує наявність щеплення проти СОVID-19, ОСОБА_1 буде відсторонено від роботи з 9 грудня 2021 року на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 до усунення причин, що зумовили відсторонення. Вказане повідомлення позивач відмовився підписати, про що свідчить відповідний запис.
		7 грудня 2021 року працівниками ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» складено акт про відмову/ухилення ОСОБА_1 від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19, а 9 грудня 2021 року - акт про відмову та причини відмови від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 позивачем.
		Зі змісту протоколу від 9 грудня 2021 року № ПТ.0.0040ц.0060 суди встановили, що на засіданні штабу з обговорення проведення заходів щодо обов`язкової вакцинації працівників ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» вирішено, зокрема,:
		- доручити начальнику УК Пироженко К. підготувати накази про відсторонення від роботи з 10 грудня 2021 року працівників ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», які відмовляються або ухиляються від профілактичного щеплення проти COVID-19, та забезпечити організацію ознайомлення відсторонених працівників з цими наказами (пункт 6 протоколу); 
		- допуск до роботи відсторонених працівників здійснювати після надання працівником документального підтвердження отримання щеплення або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації (пункт 9 протоколу). 
		До вказаного протоколу додано список працівників ВП «ПУ АЕС» 
		ДП «НАЕК «Енергоатом», які відмовилися або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та які підлягають відстороненню від роботи (виконання робіт) на строк до усунення причин, в якому зазначено і ОСОБА_1 
		9 грудня 2021 року генеральний директор ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» видав наказ № 1586-к «Про відсторонення від роботи», яким відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 10 грудня 2021 року працівників (в тому числі і ОСОБА_1 ), які відмовилися або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 на період дії карантину або на строк до усунення причин відсторонення.
		На виконання вимог наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153», наказом ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» № 349-к від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи з 1 березня 2022 року до завершення воєнного стану на Україні.
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю 
		(стаття 43 Конституції України).
		Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання 
		(стаття 21 КЗпП України).
		Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
		Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша 
		статті 46 КЗпП України).
		Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
		Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 9 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій 
		статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
		У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
		Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
		Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
		Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
		Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
		Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга 
		статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
		Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
		Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 
		2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
		Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
		Наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти 
		COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 
		яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно 
		до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
		3) взяття до відома, що:
		- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, 
		частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
		- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		Згідно з Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2393 від 1 листопада 
		2021 року «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», що набирав чинності з 9 грудня 2021 року, розширено перелік професій, для яких щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим, зокрема, до цього переліку включено працівників ДП «НАЕК «Енергоатом».
		Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 
		1 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
		Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:
		- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
		- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
		- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
		- пункт 41-6 постанови № 1236 доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
		Указане свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
		Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
		Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).
		Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених 
		наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
		Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року з
		а № 1159/19897.
		Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
		Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
		Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
		Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» 
		та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року 
		№ 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої 
		статті 5 Закону України «Про державну службу».
		Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.
		Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
		У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
		Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
		Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року 
		у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».
		Крім того, у цій постанові вказано, що «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
		- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
		- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
		- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
		- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
		Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.».
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Щодо вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи
		У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись з позовом, посилався на те, що його відсторонення на підставі наказу ВП «ПУ АЕС» 
		ДП «НАЕК «Енергоатом» № 1586-к від 9 грудня 2021 року від роботи на посаді машиніста-обхідника з турбінного устаткування у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує його право на працю.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність і законність наказу відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади, оскільки дії роботодавця відповідали вимогам законодавства України та були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення від роботи працівника, який відмовився або ухилився від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
		Вирішуючи питання щодо можливості встановлення позивачу дистанційної форми роботи та щодо кількості соціальних контактів працівника на робочому місці, суд апеляційної інстанції зазначив, що умови праці позивача передбачають об`єктивну необхідність особистого контакту з іншими людьми на своєму робочому місці. 
		Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов, надавши оцінку окремим положенням посадової інструкції машиніста-обхідника з турбінного обладнання, зазначивши, що: 
		- посада позивача належить до оперативного персоналу та знаходиться в безпосередньому підпорядкуванні старшого інженера по управлінню турбіною атомної станції (пункт 1.7 посадової інструкції); 
		- його робоче місце знаходиться в машинному залі та вузлі бора енергоблоків № 1, 2 в зоні обслуговування закріпленого обладнання (пункті 1.9);
		- позивач зобов`язаний забезпечити безпечну, надійну та економічну роботу підпорядкованого обладнання, режим роботи закріпленого обладнання, дотримуючись культури безпеки, усвідомлюючи, що безпека функціонування енергоблоку є найвищим пріоритетом у роботі персоналу (пункти 5.1 та 5.2);
		- позивач працює відповідно до графіку, затвердженого генеральним директором, а його робота розпочинається з процесу приймання зміни від особи, що здає зміну, і закінчується процесом здачі зміни особі, яка приймає зміну. Приймання-здача зміни завжди відбувається за командою начальника зміни турбінного цеху, що приймає зміну (пункт 6.1.1);
		- необхідною умовою для приймання-здачі зміни є стійкий і стабільний режим роботи закріпленого обладнання ( пункт 6.1.3);
		- позивач повинен прибути на територію ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» у встановленому порядку відповідно до графіку роботи та вимог пропускного режиму (пункт 6.3.1).
		Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що форма організації праці позивача позбавляє його можливості працювати дистанційно (стаття 60-2 КЗпП України) чи надомно (статті 60-1 КЗпП України), проте не врахував, що зазначені положення посадової інструкції не доводять обставини щодо великої кількісті соціальних контактів Бондаренка В. В. на робочому місці, з урахуванням того, що за встановленими цим судом обставинами 98% працівників ВП «ПУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» вакцинувалися проти COVID-19.
		Враховуючи викладене, Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки в цьому конкретному випадку застосування до ОСОБА_1 , який обіймав посаду машиніста-обхідника з турбінного устаткування, такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
		За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про правомірність і законність відсторонення позивача від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
		За таких обставин касаційна скарга є частково обґрунтованою, наведена заявником в цій частині підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 
		частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 
		(провадження № 14-82цс22), підтверджена під час касаційного провадження.
		Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення середнього  за період відсторонення
		Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець    виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна   плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша 
		статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року 
		у справі №  130/3548/21 вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не    виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із  норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. 
		У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».
		Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України, роботодавець із  власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, від 4 жовтня 
		2023 року у справі № 335/14924/18).
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи позивача, суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої 
		статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
		З огляду на викладене судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить скасувати, оскільки не встановлено фактичних обставин, необхідних для її задоволення (зокрема, розмір середньоденнної заробітної плати, кількість робочих днів), та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Оскільки справа у відповідній частині підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, задовольнити частково.
		Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 червня 
		2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 7 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча 
		компанія «Енергоатом» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи скасувати і ухвалити нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до Відокремленого 
		підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в частині визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи задовольнити.
		Визнати незаконним та скасувати наказ Відокремленого 
		підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
		№ 1586-к від 9 грудня 2021 року в частині відсторонення від роботи машиніста-обхідника з турбінного устаткування ОСОБА_1 .
		Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 червня 
		2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 7 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання Відокремленого 
		підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...