Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/18134/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.01.2025.
Дата набрання законної сили: 09.01.2025
Номер судового провадження: 61-15075ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/18134/21 
		провадження № 61-15075св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерне товариство «Оксі банк», Товариство з обмеженою відповідальністю» Фінансова компанія «Алькор Інвест»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження   касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє  адвокат Ляшенко Олег Валерійович, на постанову Одеського апеляційного суду  від  19  вересня  2023  року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю.П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерного товариства «Оксі банк» (далі - АТ «Оксі банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю» Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») про визнання договорів недійсними.
		Позовну заяву обґрунтовала тим, що 01 грудня 2005 року між нею та Акціонерним  поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль», Банк), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір про іпотечний кредит за № 014/0027/74/41679, за умовами якого банк зобов`язався   надати їй кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 36 000,00 дол. США під 13% річних строком до 01 грудня 2025 року для придбання житла. У це й же день між нею та ОСОБА_2 укладено договір  купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В. за реєстровим № 1467, за умовами якого вона набула у власність двокімнатну квартиру з підсобними приміщеннями, загальною площею 45,5 кв. м, житловою площе 34,4 кв.  м, за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 9 000,00 грн. У забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит від   01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, між нею і Банком 05 грудня 2005  року укладено іпотечний договір, за яким предметом іпотеки стала вказана квартира.
		 
		24 листопада 2014 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до неї з вимогою № 114-0-0-00/15-10022 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, в якій банк просив з урахуванням статей 625, 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) впродовж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити   дострокове погашення заборгованості визначеної станом на 20 листопада 2014 році у повному обсязі, а саме:  29 620,27 дол. США - заборгованості за сумою кредиту; 2 949,87,17 дол. США - заборгованості за процентами, тому вважала, що Банк змінив кінцевий строк виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит від   01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679 з 01 грудня 2025 року на 24 січня 2015 року).
		 
		Вказувала, що відповідно до умов пункту 12.4 договору про іпотечний кредит від   01 грудня 2005  року № 014/0027/74/41679 до правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності у три роки (статті 257, 259 ЦК України).
		 
		З огляду на це вважала, що з 25 січня 2018 року банк втратив право як на стягнення суми боргу, визначеної у вимозі від 24 листопада 2014 року, так і будь-які дії з таким боргом, зокрема й правочини цесїі, факторингу, тощо. 
		 
		Однак згодом їй стало відомо, що 20 вересня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль, як первісним кредитором, та ПАТ «Оксі Банк», як  новим кредитором та/або новим іпотекодержателем було укладено договір про  відступлення прав за договором іпотеки від 05 грудня 2005  року, посвідчений у м. Києві 20 вересня 2018  року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1258. 
		 
		Згідно з предметом вказаного договору про відступлення прав за договором іпотеки зазначено, що у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги  від 20 вересня 2018  року за договором про іпотечний кредит від  01  грудня  2005  року №  014/0027/74/41679, що укладений між АППБ «Аваль» (правонаступником якого є первісний кредитор) та нею як позичальником, іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за договором іпотеки від 05 грудня 2005 року, що укладений між АППБ «Аваль» та нею.
		 
		В свою чергу, в цей же день ТОВ «ФК «Алькор Інвест» отримало у ПАТ «Оксі Банк» право вимоги заборгованості за: договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679 з усіма додатковими договорами та угодами до нього, на підставі договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року та договором іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501, на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки (посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501), посвідченим у м. Києві 20 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1260.
		 
		Згідно з умовами договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, вартість прав вимоги склала 412 100,00 грн, без ПДВ.
		 
		Відповідно до пункту 3.2 договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018  року новий кредитор (ТОВ «ФК «Алькор Інвест») зобов`язався сплатити первісному кредитору (ПАТ «Оксі Банк») вартість прав вимоги у сумі вказаній у пункті 3.1 договору відступлення у день підписання договору шляхом переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в ПАТ «Оксі Банк».
		 
		Зазначала, що таким чином, укладаючи оскаржувані правочини з  відступлення прав вимоги АТ Райффайзен Банк Аваль», достеменно знаючи про  сплив строку позовної давності, здійснив передачу прав грошової вимоги, які  не відповідають вказаному статтею 1081 ЦК України критерію дійсності.
		 
		Також переконувала, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка  була передана банку в іпотеку, підпадає під дію Закону України від  03  червня 2014 року №  1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон України № 1304-VII).
		 
		 
		З огляду на викладене, позивачка ОСОБА_1 просила суд: 
		 
		- визнати недійсним договір про іпотечний кредит за № 014/0027/74/41679, укладений 01 грудня 2005 року між нею та АППБ «Аваль», в особі начальника                 27-ого Одеського відділення Одеського обласного філіалу Банку;
		 
		-  визнати недійсними укладені між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк»: договір відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, що укладений між нею та АППБ «Аваль»; договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501, посвідчений у м. Києві 20 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1258, як додатковий (акцесорний) до основного - договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року; 
		 
		-  визнати недійсними укладені між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест»: договір відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, що укладений між нею та АППБ «Аваль»; договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим у м. Києві 20 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1260, як додатковий (акцесорний) до основного - договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року позов    ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними укладений між АТ  «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк» договір відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, що укладений між АППБ «Аваль» (правонаступником якого є первісний кредитор) та позичальником ОСОБА_1 . Визнано недійсними укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк» договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501, посвідчений у м. Києві 20 вересня 2018  року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1258 (бланки ННК № 097062, № 097063), як додатковий (акцесорний) до основного - договору відступлення права вимоги від  20 вересня 2018 року. Визнано недійсними укладений між ПАТ «Оксі банк» та ТОВ «ФК «Алькор інвест» договір відступлення права вимоги від 20 вересня 2018  року за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року №  014/0027/74/41679, що укладений між АППБ «Аваль» та позичальником - ОСОБА_1 . Визнано недійсними укладений між ПАТ «Оксі банк» та ТОВ «ФК «Алькор інвест» договір про відступлення прав за договором іпотеки (посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501), посвідченим у м. Києві 20  вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1260 (бланки серії ННК № 097068, №  097069), як додатковий (акцесорний) до основного - договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року. В іншій частині позову відмовлено.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги від  20 вересня 2018 року, відповідачі у справі не дотримались вимог частини третьої статті 512 ЦК України та підпункту 3 пункту 1 Закону України № 1304-VII, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є окремою, безумовною підставою для визнання недійсними таких договорів від 20 вересня 2018 року, оскільки кредит наданий в іноземній валюті та на споживчі цілі, загальна площа іпотечної квартири складає 45,5 кв. м, тобто не перевищує 140,0,0 кв. м, ОСОБА_1 постійно проживає у іпотечній квартирі з часу її придбання - 01 грудня 2015 року, а метою вказаного закону є, крім іншого, недопущення зміни кредитора, крім випадків відступлення прав вимоги кредитором-банком, визнаним неплатоспроможним, тобто фактично повна заборона, на час дії закону (за винятком неплатоспроможного банку), щодо як продажу, так і будь-якої передачі (без жодних виключень) заборгованості або боргу, визначеного у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи, і вказані вимоги закону порушені відповідачами.
		 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані договори про відступлення прав вимоги, укладені між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Алькор інвест», за своєю правовою природою не є договорами факторингу, а у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відсутній спеціальний дозвіл (ліцензія) на право здійснення фінансової діяльності щодо валютних операцій, тобто, набуття ТОВ «ФК «Алькор Інвест» статусу сторони у кредитних правовідносинах - валютного кредитодавця суперечить нормам права, а тому укладені ним оскаржувані договори відступлення прав не відповідають статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 1054 ЦК України і з наведених статтею 203 ЦК України підстав є недійсними.
		 
		Водночас відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання  недійсним договору про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка на довела, що існують будь-які передбачені законом підстави вважати зобов`язання, які виникли з вказаним договором про іпотечний кредит припиненими або наявність інших підстав для визнання його недійсним.
		 
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішення в частині вирішення судом позовних вимог про  визнання недійсними, укладених 20  вересня 2018 року між АТ  «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк», договорів про відступлення права вимоги  за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року і за договором іпотеки від  05 грудня 2005 року, АТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Одеський апеляційного суду апеляційну скаргу. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року в оскаржуваній частині про визнання недійсними укладених між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк» договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, що укладений між АППБ  «Аваль» (правонаступником якого є первісний кредитор) та позичальником ОСОБА_1 , та договору про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501, посвідчений у м. Києві 20  вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1258 (бланки ННК № 097062, № 097063), як додатковий (акцесорний) до основного - договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволені зазначених вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про  визнання недійсними, укладених 20  вересня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк», договорів про відступлення права вимоги  за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року і за договором іпотеки від  05 грудня 2005 року та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що на кредитні зобов`язання позивачки не розповсюджується дія Закону України № 1304-VII, оскільки у її власності, окрім іпотечного майна, є інше нерухоме майно у м. Ясинувата Донецької області, яке не було законодавчо визначено як тимчасово окупована територія станом на час укладення оспорюваних правочинів, та оскільки позивачка з 17 жовтня 2002 року працює у Головному управлінні Державної податкової служби в Одеській області і вона є суб`єктом Закону України «Про запобігання корупції». 
		Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що відсутність згоди позивачки на заміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для визнання оспорюваних правочинів про відступлення права вимоги недійсними.
		 
		Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оспорюваними договорами про відступлення права вимоги  не порушено прав та інтересів позивачки, як особи яка не була їх стороною.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи 
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє  адвокат Ляшенко О. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування апеляційним судом правових висновківвикладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від  11 вересня 2021 року у справі № 909/968/16, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 та у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021  року у справі № 910/5617/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №  761/13409/15-ц, від  28 вересня 2022 року у  справі № 725/1282/14-ц, від  08  березня 2021 року у справі № 727/898/19, від 24 листопада 2021 року у справі №  357/15284/18, від 09 червня 2021 року у справі № 905/633/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того,  заявниця зазначає, що апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389  ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:  
		 
		-  не звернув увагу на те, що відступлення прав вимоги здійснене за вимогою, яка  не може вважатися наявною та дійсною, свідчить про порушення прав позивача за договором іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679;
		 
		-  не надав належної оцінки тому, що відповідно до підпункту 3 пункту 1 Закону України № 1304-VII, який діяв на момент укладення спірних договорів відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року відповідачі АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк» не мали права відступити (продати, передати) заборгованість або борг на користь (у власність) іншої особи;
		 
		-  не врахував, що у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відсутній спеціальний дозвіл (ліцензія) на право здійснення фінансової діяльності щодо валютних операцій, тобто набуття цим відповідачем статусу сторони у кредитних правовідносинах - валютного кредитодавця, суперечить нормам права, а у кладені ним оскаржувані договори відступлення прав не відповідають статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 1054 ЦК України, а тому відповідно до статті 203 ЦК України є недійсними;
		 
		-  не звернув увагу на те, що оскаржувані правочини порушують публічний порядок, бо спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном заявниці;
		 
		-  проігнорував те, що за оспорюваними правочинами має місце суттєвий дисбаланс зі сторони заявниці, а саме умови договорів щодо неї є дискримінаційними;
		 
		-  не звернув увагу на те, що у зв`язку з відступленням Банком права вимоги за оспорюваними договорами від 20 вересня 2018 року заявницю позбавили права на реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит, що є порушенням її прав як споживача фінансових послуг;
		 
		- не надав належної оцінки тому, що територія м. Ясинувата Донецької області є  територією проведення антитерористичної операції;
		 
		-  не врахував висновки, викладені у постанові Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у справі № 522/22155/18, про те, що Закон України                        № 1304-VII розповсюджує свою дію на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , а також про те, що м. Ясинувата Донецької області знаходить на непідконтрольній Україні території відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення»;
		 
		-  не звернув увагу на те, що строк сплати суми основної заборгованості закінчився 24 січня 2015 року і з цієї дати до дати укладення правочинів з відступлення прав минуло більше ніж три роки;
		 
		-  не врахував, що оспорювані договори про відступлення права вимоги  від  20  вересня  2018  року по своїй суті є договорами факторингу;
		 
		-  не звернув увагу на те, що АТ «Райффайзен Банк Аваль», змінивши строк повернення кредиту, протиправно збільшило суму заборгованості, яку згодом відступив;
		 
		-  не надав належної оцінки тому, що оспорювані договори про відступлення    права вимоги від 20 вересня 2018  року містять ознаки фіктивності та          удаваності;
		 
		-  не врахував, що апеляційну скаргу подано особою, у якої відсутні повноваження на представництво інтересів АТ «Райффайзен Банк Аваль».
		 
		У листопаді 2023 року АТ  «Райффайзен Банк», що є правонаступником відповідача АТ «Райффайзен Банк Аваль», із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 203 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє  адвокат Ляшенко О. В., на постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявниці строк на усунення недоліків, зокрема запропоновано надати докази доплати судового збору за подання касаційної скарги. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на підставіпунктів 1, 4 частини другої статті 389  ЦПК України; витребувано з Приморського районного суду м. Одеси матеріали справи № 522/18134/21; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 
		 
		У квітні 2024 року матеріали справи №  522/18134/21 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є  неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного  у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411  цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з  огляду на  таке.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено та наявні у справі докази свідчать про те, що 01 грудня 2005 року між АППБ  «Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0027/74/41679, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 36  000,00 дол. США, з терміном остаточного погашення - до 01 грудня 2025 року, при сплаті 13,00 % річних на умовах, визначених кредитним договором. ОСОБА_1 зобов`язалася належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в обумовлені кредитним договором терміни.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором банк 05 грудня 2005 року уклав з іпотекодавцем ОСОБА_1 іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 , належна ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 01 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., реєстровий номер № 1467, і зареєстрованого 02 грудня 2005 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», номер запису 291, в книзі 579пр-184, номер витягу 9148825, реєстраційний номер 8282440. Предмет іпотеки складається з двох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 45,50 кв. м, житловою площею 34,4 кв. м.
		 
		Банк свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 36 000,00 дол. США готівкою. Факт отримання кредитних коштів відповідачкою підтверджується видатковим касовим ордером від 01 грудня 2005 року № К12/3.
		 
		Натомість позивачка ОСОБА_1 в обумовлені кредитним договором строки своїх зобов`язань з повернення кредиту та процентів не виконала.
		 
		24 листопада 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надіслало ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором за вих. № 114-0-0-00/15-10022, якою було зобов`язано у 60-денний термін достроково повернути всю суму заборгованості. Проте в установлений строк заборгованість за кредитом повернута не була.
		 
		Тобто, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати відсотків за користування кредитом.
		 
		У червні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року у справі № 522/11234/15-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 35 938,94 дол. США, що в еквіваленті становить 799 799,07 грн, з яких: 29 620,27 дол. США, що в еквіваленті становить 659 180,95 грн - заборгованість за кредитом; 5 170,17 дол. США, що в еквіваленті становить 115 058,96 грн -заборгованості за відсотками; 1 148,50 дол. США, що в еквіваленті становить 25 559,16 грн - пеня за прострочення кредиту та відсотків, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , з визначення початкової ціни відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.  
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/11234/15-ц від 02 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Чернушич С. М., задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року та постанову Одеського апеляційного суду від  25  листопада 2020 року в частині визначення розміру заборгованості за відсотками та пені, що підлягає стягненню за рахунок предмета іпотеки, змінено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 34 279,09 дол. США, з яких: 29 620,27 дол. США - заборгованість за кредитом, 3 895,44 дол. США - заборгованість за відсотками, 763,38 дол. США - пеня за прострочення кредиту та відсотків, звернуто стягнення на предмети іпотеки, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , з визначення початкової ціни відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		 
		Також судами встановлено, що 20 вересня 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк» укладено договір про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679 за яким ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) передає, а ПАТ «Оксі банк» (новий іпотекодержатель) приймає всі права вимоги за договором іпотеки від 05 грудня 2005 року, що укладений між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль». 
		 
		Також 20 вересня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль», як первісним кредитором та ПАТ «Оксі банк» як новим кредитором та/або новим іпотекодержателем був укладений договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501, посвідчений у м. Києві 20 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим №1258 (бланки ННК № 097062, № 097063).
		 
		Крім того, 20 вересня 2018 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» придбало право вимоги заборгованості за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, з усіма додатковими договорами та угодами до нього та договір іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501 на підставі договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року та договору про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501, що був посвідчений 20 вересня 2018  року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1260, які укладено між ПАТ «Оксі банк» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
		 
		Згідно з предметом договору про відступлення прав між АТ «Райффайзен Банк Аваль», як первісним кредитором та ПАТ «Оксі банк» як новим кредитором за договором іпотеки зазначено, що у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року за договором про іпотечний кредит № 014/0027/74/41679 від 01 грудня 2005 року, що укладений між АППБ «Аваль» (правонаступником якого є первісний кредитор) та позичальником - ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ,  іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за договором іпотеки від 05 грудня 2005 року, що укладений між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 .
		 
		Надалі 20 вересня 2018 року вже ТОВ «ФК «Алькор Інвест» отримало у ПАТ «Оксі банк» право вимоги заборгованості за: договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679  з усіма додатковими договорами та угодами до нього, на підставі договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року, та договором іпотеки, посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим № 1501, на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки (посвідченим 05 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., за реєстровим №1501), посвідченим у м. Києві 20 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. за реєстровим № 1260 (бланки серії ННК № 097068, № 097069).
		 
		Згідно з умовами договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, що укладений між АППБ «Аваль» та позичальником - ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 - вартість прав вимоги склала 412 100,00 грн, без ПДВ (п. 3.1. договору відступлення). 
		 
		Відповідно до пункту 3.2 договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року новий кредитор (ТОВ «ФК «Алькор Інвест») зобов`язався сплатити первісному кредитору (ПАТ «Оксі банк») вартість прав вимоги у вказаній сумі у пункті 3.1 договору відступлення у день підписання договору шляхом переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в ПАТ «Оксі банк».
		 
		Правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК  України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. 
		 
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України).
		 
		Частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203  цього Кодексу.
		 
		Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає.
		 
		Отже, визнання недійсним у судовому порядку правочину можливо з підстав недодержання сторонами в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме правочин має відповідати вимогам ЦК України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є  правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		 
		Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
		 
		Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
		 
		Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
		 
		За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття  1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
		 
		Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
		 
		Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		Разом з тим, відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України № 1304-VII (який діяв на час вчинення спірних правочинів) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		 
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
		 
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,00 кв. м для житлового будинку.
		Згідно з підпунктом 3 пункту 1 Закону України № 1304-VII кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.
		 
		У пункті 4 Закону України № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Відповідно до пунктів 5 та 6 Закону України № 1304-VII цей Закон не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції».
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про  визнання недійсними, укладених 20  вересня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк», договорів про відступлення права вимоги  за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року і за договором іпотеки від  05 грудня 2005 року та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їх належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що на кредитні зобов`язання позивачки не розповсюджується дія Закону України № 1304-VII, оскільки у її власності, окрім іпотечного майна є інше нерухоме майно у м. Ясинувата Донецької області і оскільки позивачка з 17 жовтня 2002 року працює у Головному управлінні Державної податкової служби в Одеській області та є суб`єктом Закону України «Про запобігання корупції», тому вказаний закон не може бути підставою для визнання недійними оспорюваних правочинів.
		 
		Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність згоди позивачки  на заміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для визнання оспорюваних правочинів про відступлення права вимоги недійсними.
		 
		Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оспорюваними договорами про відступлення права вимоги  не порушено прав та інтересів позивачки, як особи яка не була їх стороною.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відступлення прав вимоги здійснене за вимогою, яка не може вважатися наявною та дійсною, свідчить про порушення прав позивача за договором іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі  Приморський районний суд м. Одеси у рішенні від 18 квітня 2023 року встановив, що відсутні передбачені законом підстави вважати зобов`язання позивачки, які виникли з договору про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, припиненими та відмовив у задоволенні позовних вимог позивачки про визнання такого  договору недійсним. Натомість позивачка вказане рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувала. 
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідно до підпункту 3 пункту 1 Закону України № 1304-VII, який діяв на момент укладення спірних договорів відступлення права вимоги від 20 вересня 2018 року відповідачі АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк» не мали права відступити (продати, передати) заборгованість або борг на користь (у власність) іншої особи, є безпідставними, оскільки у цій справі апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що на кредитні зобов`язання позивачки дія Закону України № 1304-VII не розповсюджується.
		 
		Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків,  викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від  11 вересня 2021 року у справі № 909/968/16, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 та у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021  року у справі № 910/5617/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №  761/13409/15-ц, від  28 вересня 2022 року у  справі № 725/1282/14-ц, від  08  березня 2021 року у справі № 727/898/19, від 24 листопада 2021 року у справі №  357/15284/18, від 09 червня 2021 року у справі № 905/633/19   є  необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з  урахуванням наданих сторонами доказів.
		 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відсутній спеціальний дозвіл (ліцензія) на право здійснення фінансової діяльності щодо валютних операцій, тобто набуття цим відповідачем статусу сторони у кредитних правовідносинах - валютного кредитодавця, суперечить нормам права, а укладені ним оскаржувані договори відступлення прав не відповідають статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 1054 ЦК України, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення апеляційного суду.
		 
		Крім того, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року у цій справі в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Алькор інвест» про визнання недійсними, укладених 20  вересня 2018  року між ПАТ «Оксі банк» та ТОВ «ФК «Алькор інвест», договорів про відступлення права вимоги  за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року і за договором іпотеки від  05 грудня 2005 року апеляційним судом не переглядалося та є чинним.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що територія м. Ясинувата Донецької області є  територією проведення антитерористичної операції, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.
		 
		Зокрема відхиляючи вказані доводи заявниці, апеляційний правильно виходив з наступного.
		 
		Згідно з пунктом 5 Закону України № 1304-VII (в редакції Закону станом на час укладення оспорюваних договорів) цей Закон не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		 
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції, чинній станом на час укладення оспорюваних правочинів) тимчасово окупованою територією визначається:
		 
		1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
		 
		2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
		 
		3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		 
		Житло позивачки, що розташоване у м. Ясинувата Донецької області, зокрема квартира АДРЕСА_3 , не було законодавчо визначено як тимчасово окупована територія станом на час укладення оспорюваних ОСОБА_1 правочинів, з урахуванням чинної на той час редакції закону, тому таке виключає можливість застосування до виниклих спірних правовідносин вказаних вимог закону як підстави недійсності правочинів.
		 
		Водночас віднесення території м. Ясинувата Донецької області до території проведення антитерористичної операції, не впливає на перелік тимчасово окупованої території, визначеної статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у справі № 522/22155/18, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо справи  № 522/22155/18, постановою Верховного Суду від 20 грудня 2023  року вказану постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Бурлаченка І. В. про державну реєстрацію та скасування запису про реєстрацію за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_2 скасовано, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року про відмову у задоволенні позову в цій частині змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови із залишенням резолютивної частини рішення щодо вказаних позовних вимог в силі.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що оспорювані договори про відступлення права вимоги  від  20  вересня  2018  року по своїй суті є договорами факторингу, були предметом розгляду суду першої інстанції у цій справі як одна з підстав позову та з огляду на їх недоведеність не знайшли свого підтвердження. Натомість апеляційний суд щодо вказаного питання рішення суду першої інстанції не переглядав і воно сторонами в цій частині не оскаржувалось. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційну скаргу подано особою, у якої  відсутні повноваження на представництво інтересів АТ «Райффайзен Банк Аваль», оскільки такі спростовується наявними в матеріалах справи доказами таких повноважень зокрема, що представник товариства діє у порядку самопредставництва юридичної особи на підставі пункту 8.7 Статуту товариства, наказу про прийняття на роботу та посадової інструкції, якими передбачені повноваження на представництва інтересів товариства у всіх судах загальної юрисдикції в порядку самопредставництва (т. 4 а. с. 75-82).
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що у оспорюваних правочинах має місце суттєвий дисбаланс зі сторони заявниці, а саме умови договорів щодо неї є дискримінаційними, а також про те, що оскаржувані правочини порушують публічний порядок, бо спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном заявниці, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до припущень сторони позивача які не підтверджені належним чином.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявниці з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи та переоцінки доказів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами  для скасування ухваленого у справі апеляційним судом судового рішення.
		 
		Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). 
		 
		Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99)..
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні. 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє  адвокат Ляшенко Олег Валерійович, залишити без задоволення.  
		 
		Постанову Одеського апеляційного суду  від  19  вересня  2023  року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков           Р. А. Лідовець           Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...