Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 726/679/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.01.2025.
Дата набрання законної сили: 27.12.2024
Номер судового провадження: 61-4782ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 726/679/20
		провадження № 61-4782св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Душинська Ніна Валеріївна,
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ісар Оксана Ярославівна, на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Проскурняка І. Г., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Душинська Н. В., про визнання права власності на частку у майні, яке належить на праві спільної сумісної власності подружжя.
		В обґрунтування позову вказувала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували з травня 1981 року у шлюбі, який розірвано у травні 1992 року.
		Також ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повторно у серпні 1992 року зареєстровано шлюб, який розірвано у квітні 2007 року.
		За час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули квартиру АДРЕСА_1 за спільні кошти для спільного користування, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
		Після припинення шлюбу вона змінила місце проживання.
		Спору щодо користування зазначеною квартирою не виникало.
		Наприкінці 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, ОСОБА_2 вселилася до квартири АДРЕСА_1 .
		Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилась спадщина.
		При зверненні до нотаріуса їй стало відомо про вчинення ОСОБА_3 заповіту, яким останній заповів ОСОБА_2 вказану квартиру.
		За таких обставин просила:
		- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 загальною площею 34,60 кв. м, в тому числі житловою площею 21,30 кв. м;
		- право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 припинити.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 грудня 2020 року позов задоволено.
		Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 загальною площею 34,60 кв. м, в тому числі житловою площею 21,30 кв. м.
		Право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 припинено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за час шлюбу за спільні кошти, є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та підлягала поділу.
		Суд першої інстанції зазначив про недопустимість доказів, а саме пояснень свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 в частині обставин придбання квартири АДРЕСА_1 , оскільки вони ґрунтуються на повідомленні ОСОБА_3 , з яким познайомились після набуття майна.
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 грудня 2020 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що набута ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на зазначену квартиру.
		У матеріалах справи відсутні докази, що інші особи є стороною правовідносин зі спадкування внаслідок смерті ОСОБА_3 щодо спірної квартири.
		В цьому випадку період позовної давності розпочався з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та встановлення вчинення ОСОБА_3 заповіту, тобто з травня 2020 року. Водночас ОСОБА_1 звернулася до суду у травні 2020 року, тобто у межах позовної давності.
		Разом з тим, порушення права власності ОСОБА_1 на майно, набуте за час шлюбу, звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання права власності на частку у майні подружжя є ефективним та законним способом захисту права, оскільки поновить порушене право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку вказаної квартири.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У березні 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ісар О. Я., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 573/1822/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 295/2557/17-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 372/2937/16-ц. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 60 СК України та статті 1270 ЦК України (чи належить пред`являти майнові позовні вимоги до одного із спадкоємців, ще до закінчення строку на прийняття спадщини).
		Заявник посилається на те, що спірне майно не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки позивач не довела факту придбання житла за спільні зі ОСОБА_3 грошові кошти.
		Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги пояснення свідків, які були сусідами ОСОБА_3 .
		Позов пред`явлений виключно до ОСОБА_2 та клопотання про залучення до справи як співвідповідача осіб, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , не надходило. При цьому позивач не врахувала, що у право на спадщину за законом вже вступила донька покійного ОСОБА_3 - ОСОБА_9 . Крім того, ОСОБА_1 обрала неправильний спосіб захисту.
		Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували подану представником відповідача заяву про застосування позовної давності.
		Позиція інших учасників справи
		У липні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабіна І. В., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що на момент набуття спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали однією сім`єю, придбали спірну квартиру за спільні кошти подружжя, що підтверджується відповідними доказами, які містяться у матеріалах справи.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються визнання права власності на частку у спірному майні, яке належить до спільної сумісної власності подружжя, та відповідно до заповіту, складеного ОСОБА_3 , передається у спадщину лише ОСОБА_2 , тому інші спадкоємці не є відповідачами у цій справі, оскільки їх права щодо іншого спадкового майна при вирішенні цього спору не зачіпаються, а їх спадкова маса не змінюється. Крім того, позовних вимог позивач до них не пред`являє, а не визнавати чи оспорювати право ОСОБА_1 на спірну частку квартири вони не можуть, оскільки не мають до неї жодного відношення.
		Разом з тим, права позивача відносно спірного майна були порушені лише з моменту реєстрації місця постійного проживання відповідача у цій квартирі, яке відбулось у кінці 2019 року після укладення шлюбу між ОСОБА_3 та  ОСОБА_2 . Отже, строк звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 не пропущений.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
		- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 573/1822/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 295/2557/17-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 372/2937/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 60 СК України та статті 1270 ЦК України (чи належить пред`являти майнові позовні вимоги до одного із спадкоємців, ще до закінчення строку на прийняття спадщини) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, зареєстрованому відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 20 травня 1981 року актовим записом № 759, який розірваний відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 23 травня 1992 року актовим записом № 168.
		Також ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, зареєстрованому відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 13 серпня 1992 року актовим записом № 1224, який розірваний відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 16 квітня 2007 року актовим записом № 298.
		ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Скутар С. В. 18 серпня 2006 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3408.
		Також ОСОБА_12 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Скутар С. В. 5 вересня 2006 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3775.
		За заявою ОСОБА_1 , посвідченою приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Скутар С. В. 5 вересня 2006 року, надано згоду на купівлю чоловіком ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
		Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилась спадщина.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
		За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
		Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 4 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.
		Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
		За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
		Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року                      у справі № 129/1033/13-ц).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира належала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, оскільки зазначене майно придбано за час перебування сторін у шлюбних відносинах. ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно. За таких обставин суд першої інстанції, врахувавши принцип рівності часток, дійшов правильного висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири.
		Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.
		Доводи касаційної скарги про те, що спірне майно не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки позивач не довела факту придбання житла за спільні з ОСОБА_3 грошові кошти, спростовуються належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.
		Безпідставними є аргументи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги пояснення свідків, які були сусідами ОСОБА_3 , оскільки суд першої інстанції, оцінивши пояснення свідків та відповідача, вважав їх недопустимими доказами, оскільки вони ґрунтувались на повідомленні іншої особи, а саме ОСОБА_3 , якого неможливо допитати як особу, яка надала первинне повідомлення, а інших доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач не надала. Крім того, всі свідки познайомилися зі ОСОБА_3 після придбання спірної квартири. 
		Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
		Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Встановивши, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 за час перебування у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_1 , за життя ОСОБА_3 не проведено поділу вказаного нерухомого майна, відповідач не довела, що зазначена квартира придбана ОСОБА_3 за особисті кошти, тобто не спростувала презумпцію спільності права власності на майно подружжя, суди дійшли правильного висновку, що спірне майно є спільним майном подружжя і підлягало поділу.
		Доводи касаційної скарги про те, що позов пред`явлений виключно до ОСОБА_2 та клопотання про залучення до справи як співвідповідачів осіб, які є спадкоємцями після ОСОБА_3 не надходило, не мають значення вирішення справи з огляду на наступне.
		Згідно з частиною першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
		У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняттям спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		Судами встановлено, що право на спадкування за заповітом, вчиненим ОСОБА_3 стосовно квартири АДРЕСА_1 , має ОСОБА_2 .
		У матеріалах справи відсутні докази про одержання права на спадкування іншими особами за наявності заповіту.
		Отже докази того, що інші особи є стороною правовідносин зі спадкування після ОСОБА_3 щодо квартири АДРЕСА_1 , у матеріалах справи відсутні.
		Посилання в касаційній скарзі про неврахування позивачем, що у право на спадщину за законом вже вступила донька померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , не впливають на законність судових рішень, оскільки ОСОБА_3 склав заповіт щодо спірного майна саме на ОСОБА_2 , а ОСОБА_9 є спадкоємцем за законом. Крім того, ОСОБА_9 не оскаржувала рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням її прав як спадкоємця ОСОБА_3 . При цьому, з урахуванням складеного ОСОБА_3 заповіту щодо спірного майна, залучення ОСОБА_9 до участі у справі на права заявника не впливає.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 обрала неправильний спосіб захисту є безпідставними з огляду на таке.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15).
		 
		Підставою позову ОСОБА_1 зазначила порушення права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 внаслідок вчинення ОСОБА_3 заповіту, яким останній заповів ОСОБА_2 вказану квартиру.
		З огляду на встановлені обставини, порушення права власності ОСОБА_1 на майно, набуте за час шлюбу, звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є ефективним та законним способом захисту права, оскільки поновить порушене право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
		Щодо позовної давності
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
		У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
		Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
		Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19).
		З довідки приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Душинської Н. В. від 8 травня 2020 року № 37/02-14/2020 вбачається прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_3 .
		У матеріалах справи відсутні докази заперечення одним подружжям ОСОБА_3 права другого з подружжя ОСОБА_1 на набуту у період шлюбу квартиру АДРЕСА_1 .
		Ураховуючи зазначене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не пропущено позовну давність на звернення до суду із цим позовом, оскільки, як встановлено апеляційним судом, про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася після відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_3 , прийняття спадщини та встановлення вчинення ОСОБА_3 заповіту, тобто з травня 2020 року, а з позовом до суду позивач звернулася у травні 2020 року.
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 631/322/17 та від 28 травня 2020 року у справі № 335/7371/17.
		Враховуючи наведене та те, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам ОСОБА_2 щодо спливу позовної давності, посилання заявника в касаційній скарзі на ігнорування судами першої та апеляційної інстанцій поданої представником відповідача заяви про застосування позовної давності не приймаються до уваги.
		В касаційній скарзі заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 60 СК України та статті 1270 ЦК України (чи належить пред`являти майнові позовні вимоги до одного із спадкоємців, ще до закінчення строку на прийняття спадщини).
		Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Згідно з частинами першою та другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
		Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
		Враховуючи зазначені норми права, ОСОБА_1 мала право у травні 2020 року звернутись до суду з цим позовом до ОСОБА_2 , оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом.
		Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 573/1822/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 295/2557/17-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 372/2937/16-ц, є необґрунтованими, оскільки:
		- у справі № 573/1822/16-ц позов про скасування наказу про відсторонення від роботи, встановлення факту, що має юридичне значення, та зобов`язання вчинити дії;
		- у справі № 295/2557/17-ц позивач звернулась до суду з позовом про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності;
		- у справі № 509/3589/16-ц предметом позову є визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути;
		- у справі № 372/2937/16-ц заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації.
		Отже, правовідносини у вказаних справах, не є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається.
		Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
		Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ісар Оксана Ярославівна, залишити без задоволення.
		Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...